КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07.02.2011 № 13/2176
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів: Авдєєв П.В.
Коршун Н.М.
За участю представників:
від позивача: Прищепа С.І. - представник за довіреністю,
від відповідача: Коломієць Ю.В. - представник за довіреністю,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю „Агрофірма Корсунь”
на рішення Господарського суду Черкаської області від 18.11.2010
у справі № 13/2176 (Скиба Г.М. .....)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Технік Машинес Інтернешнл”
до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю „Агрофірма Корсунь”
про стягнення 71 794,68 грн. заборгованості
ВСТАНОВИВ:
В жовтні 2010 року позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача 69571,27 грн. – основного боргу, як переплату за поставлений Товар за договором купівлі-продажу №27/05-08, 2017,56 грн. – інфляційних втрати, 205,85 грн. – 3% річних.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 18.11.2010р. у справі №13/2176 позовні вимоги задоволено.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення скасувати, посилається на неповне з’ясування обставин справи господарським судом, що мають значення для вирішення справи.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що суд першої інстанції приймаючи оскаржуване рішення не взяв до уваги акт взаєморозрахунків, відповідно до якого поверненню підлягала сума 14183,41грн., як передплата від ціни договору купівлі-продажу №27/05-08 на придбання комбайна „Ягуар 850”, а не 69571,27 грн.
Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов до правильних висновків у даній справі та обґрунтовано задовольнив позовні вимоги, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що 27.05.2008р. між сторонами був укладений договір купівлі-продажу №27/05-08 (далі – Договір), відповідно до умов якого відповідач зобов’язався поставити позивачу комбайн „Ягуар 850”, зав. №49200946, рік випуску 2002, з відповідною комплектацією до нього (далі – Товар).
Відповідно до розділу 3 Договору, вартість Товару була встановлена в розмірі 135000,00 ЄВРО та підлягала оплаті по курсу гривні до ЄВРО, встановленому на момент оплати по курсу Української міжбанківської валютної біржі.
З листа Національного баку України від 17.09.2010р. (а.с.20) вбачається, що за даними системи „Стан валютного ринку України” середньозважений курс з продажу ЄВРО, який склався за результатами торгів на міжбанківському валютному ринку України становив (грн.. за 1 ЄВРО): 20.06.2008р. – 7,28 грн.; 01.07.2008р. – 7,1 грн.; 25.08.2010р. – 10,40 грн.
Згідно із п.4 Договору, позивач здійснює повну оплату за Товар, на розрахунковий рахунок відповідача, за реквізитами які зазначені у Договорі.
20.06.2008р. на виконання умов Договору позивачем було перераховано відповідачу, як часткову оплату Товару 860 000,00 грн. (копії платіжних доручень містяться в матеріалах справи (а.с.16, 18), що становить 188 131,86 ЄВРО ( 860000,00 / 7,28 = 118131,86).
01.07.2008р. позивач додатково перерахував відповідачу на оплату Товару 170 866,48 грн., що підтверджується платіжним доручення №4457 (а.с.17), що становить 23797,55 ЄВРО ( 170866,48 / 7,18 = 23797,55).
Отже, позивач фактично перерахував відповідачу грошові кошти в розмірі 141 929,41 ЄВРО ( 118 131, 86 + 23797,55).
Відповідно до умов Договору, сторонами було погоджено грошовий еквівалент зобов’язань по оплаті Товара в іноземній валюті в розмірі 135 000,00 ЄВРО. Хоча, позивач сплатив 141 929,41 ЄВРО.
В зв’язку з чим, позивач звернувся до відповідача з вимогою в порядку ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України (а.с.21), відповідно до якої позивач просив повернути надлишково-сплачені кошти за Товар. Проте, дану вимогу відповідач залишив без виконання.
Таким чином, внаслідок неповернення надлишково-сплачених грошових коштів у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 6929,41 ЄВРО (141929,41-135000,00), що станом на 25.08.2010р. за результатами торгів на міжбанківському валютному ринку України становила 69571,27 грн. (6929,41*10,04).
Відповідно до частин 1, 2 та 7 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Дана норма кореспондується зі ст.525, 526 Цивільного кодексу України.
В силу ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідачем відповідно до вимог ст. ст. 33, 34 ГПК України не надано належних та допустимих доказів на спростування наявності вказаної вище заборгованості.
Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 69571,27 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, колегією суддів визнаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних збитків та 3% річних, колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.
Згідно із ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов’язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Частина 1 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила ст. 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.
З огляду на вищезазначені правові норми боржник не звільняється від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.
Враховуючи встановлене вище прострочення відповідачем грошового зобов’язання, положення вказаних правових норм та розрахунок позивача (а.с.6), з останнього суд першої інстанції правомірно стягнуто інфляційні витрати в розмірі 2017,56 грн. та 3% річних в розмірі 205,85 грн.
Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Частиною 2 статті 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом першої інстанції обставини, сторонами не надано.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції приймаючи оскаржуване рішення не взяв до уваги акт взаєморозрахунків, відповідно до якого поверненню підлягала сума 14183,41грн., як передплата від ціни договору купівлі-продажу №27/05-08 на придбання комбайна „Ягуар 850”, а не 69571,27 грн., як зазначив суд в рішенні, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Відповідно до обставин справи та наявного в справі розрахунку сума безпідставно отриманих відповідачем коштів (в еквіваленті) складає 6929,41 ЄВРО. Розрахунок проведено відповідно до умов п.3 договору купівлі-продажу №27/05-08 від 27.05.2008р., з урахуванням курсу продажу ЄВРО на міжбанківському валютному ринку: 7,28 грн. за 1,0 ЄВРО на 20.06.2008р. та 7,18 грн. за 1,0 ЄВРО на 01.07.2008р. (оригінал довідки НБУ від 17.09.10р. №13-416/4815 міститься в матеріалах справи (а.с.20). В наданій відповідачем копії акту звірки зазначені інші (завишені) курси гривні до ЄВРО, які не відповідають дійсним курсам, передбаченим договором, тому й сума переплати в еквіваленті ЄВРО та в національній валюті в розмірі 14183,41грн. визначена помилково та не відповідає дійсним обставинам справи. Таким чином, в наданому відповідачем акті звірки взаєморозрахунків міститься недостовірна інформація.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що акт звірки з боку позивача був підписаний заступником директора - ОСОБА_1., проте повноважень на підписання цього акту вона не мала, відповідно до Статуту підприємства та посадових повноважень. Відповідно до п.9.3 ст. 9 Статуту позивача, відповідальність за достовірність ведення бухгалтерського обліку та статистичної звітності покладається на Директора Товариства та головного бухгалтера Товариства. А згідно п.10.2 ст.10 Статуту, усі фінансові і бухгалтерські документи повинні мати два підписи-Директора і головного бухгалтера, або осіб, належним чином уповноважених на це дорученням.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази надання доручення на підписання акту звірки взаєморозрахунків між сторонами по договору купівлі-продажу №27/05-08 від 27.05.08р. ОСОБА_1.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду, враховуючи вищевикладене та з урахуванням відзиву.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції, яким задоволено позовні вимоги, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Судом першої інстанції правильно дотримані вимоги ст.49 ГПК України щодо покладення судових витрат на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд –
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю „Агрофірма Корсунь” на рішення Господарського суду Черкаської області від 18.11.2010 року залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 18.11.2010 року у справі №13/2176 залишити без змін.
1. Матеріали справи №13/2176 направити до Господарського суду Черкаської області.
Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий суддя Корсак В.А.
Судді Авдєєв П.В.
Коршун Н.М.
11.02.11 (відправлено)