КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 01.03.2011                                                                                           № 4/440

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Баранця  О.М.

 суддів:            Чорна Л.В.

          Рєпіна  Л.О.

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача -Перепелицін К.М.

від відповідача – Український А.В.

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дочірнє підприємство ВАТ "Київхліб" "Київхлібпостач"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 07.12.2010

 у справі № 4/440 (Борисенко І.І. )

 за позовом                               Дочірнє підприємство ВАТ "Київхліб" "Київхлібпостач"

 до                                                   ЗАТ "Страхова компанія "Україна"

 третя особа позивача             

 третя особа відповідача            

 про                                                   визнання недійсним пункту договору

ВСТАНОВИВ:

 Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача – Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» про визнання частково недійсним зміст пункту 11.3.6. договору добровільного страхування наземного транспорту № 2390/062/42 від 03.11.2008 року, укладеного між Дочірнім підприємством ВАТ «Київхліб» «Київхлібпостач» та Закритим акціонерним товариством Страхова компанія «Україна» (виключити з першого речення слова «є неподання позивачем документів, які необхідні для прийняття рішення щодо оплати страхового відшкодування»).

          Рішенням господарського суду м. Києва від 07.12.2010 року в позові відмовлено повністю.

          Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ДП Відкритого акціонерного товариства «Київхліб» «Київхлібпостач» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва по справі № 4/440                                   від 07.12.2010 року та прийняти нове рішення, в якому визнати частково недійсним речення пункту 113.6. Договору добровільного страхування наземного транспорту № 2390/062/42 від 03.11.2008 року, укладеному між ДП ВАТ «Київхліб» «Київхлібпостач та ЗАТ Страхова компанія «Україна», в частині речення такого змісту «неподання Позивачем документів, які необхідні для прийняття рішення щодо оплати страхового відшкодування»

          Апеляційна скарга обґрунтована тим, що перелік документів та комплект оригіналів ключів від застрахованого транспортного засобу, які Позивач повинен був передати Відповідачу. зазначений в п.7.2.7. Договору страхування, не пов'язаний з переліком документів необхідних для прийняття рішення щодо сплати страхового відшкодування, а пов'язаний саме з тим, що на момент страхового випадку застрахований транспортний засіб повинен знаходитися у власності Позивача (позивач повинен надати документ який підтверджує його право власності на застрахований транспортний засіб) та пов'язаний з тим, що відповідно до п. 10.6 Договору страхування, при виплаті Відповідачем страхового відшкодування у зв'язку з викраденням, Позивач повинен здійснити передачу Страховику права власності на транспортний засіб, чому Суд також не надав належної оцінки.

          Залишення пункту в цій редакції унеможливлює дотримання Відповідачем добросовісності, розумності і справедливості, передбачених ч. 3 ст. 509 ЦК України та сприяє Відповідачеві зловживанні своїми правами, що полягає у його відмові виплатити Позивачеві суму страхового відшкодування при настанні страхового випадку, що, до речі, не оскаржено Відповідачем.

          Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2011 року апеляційну скаргу прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження у справі № 4/440. Розгляд справи призначено на 01.03.2011 року.

          Розпорядженням Київського апеляційного господарського суду голови змінено склад колегії суддів.

          Представником відповідача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

          Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

          Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

          Як було встановлено під час судового розгляду в суді першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 03 листопада 2008 року між Дочірнім підприємством Відкритого акціонерного товариства «Київхліб» Київхлібпостач та Закритим акціонерним товариством Страхова компанія «Україна» було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 2390/062/42, щодо автомобіля Mitsubishi L200, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1.

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання частково недійсним зміст пункту 11.3.6. договору добровільного страхування наземного транспорту                           № 2390/062/42 від 03.11.2008 року, укладеного між Дочірнім підприємством ВАТ «Київхліб» «Київхлібпостач» та Закритим акціонерним товариством Страхова компанія «Україна» (виключити з першого речення слова «є неподання позивачем документів, які необхідні для прийняття рішення щодо оплати страхового відшкодування»).

Відповідно до п. 11.3.6 Договору добровільного страхування наземного транспорту № 2390/062/42 укладеного 03.11.2008 між Позивачем та Відповідачем де зазначено, що підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування є неподання страхувальником документів, які необхідні для прийняття рішення щодо сплати страхового відшкодування.

Це ж положення закріплено в п. 15.4.6 Правил страхування, які згідно п. 16.1 Договору регламентують, всі правовідносини, що виникли з Договору страхування.

Пункт 7.2.7 Договору страхування передбачає, що протягом 3-х робочих днів Страхувальник зобов'язаний подати страховику письмову заяву встановленого Страховиком зразка, про настання страхового випадку з детальним викладенням всіх відомих обставин страхового випадку, та, у випадку викрадення транспортного засобу, подати Страховику свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, повний комплект оригінальних ключів від застрахованого транспортного засобу та повний комплект пультів та ключів від засобів проти викрадення, доручення на право керування та/або розпорядження транспортним засобом або подорожній лист та повідомити про інших осіб, що мають такі доручення, або ж довідку про вилучення цих документів органами МВС.

          В пункті 8.7 Договору страхування зазначено, що з врахуванням обставин страхового випадку Страховик має право вимагати інші документи, що мають відношення до страхового випадку, та виконання Страхувальником умов Договору.

          Крім того, пунктом 6.2.18 Договору страхування передбачено обов'язком страхувальника виконати умови цього договору та інші обов'язки, передбачені Правилами страхування.

          Добровільне страхування наземного транспорту здійснюється відповідно до вимог Цивільного кодексу України, Закону України «Про страхування», Правил страхування наземного транспорту (крім залізничного) та Договору страхування.

          Відповідно до ст. 6 Закону України «Про страхування», добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком.

          Відповідно до ст. 16 Закону України «Про страхування», Договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

          В ст. 16 Закону України «Про страхування»зазначено, що Договір страхування повинен містити: назву документа; назву та адресу страховика; прізвище, ім'я, по народження; прізвище, ім'я, по батькові, дату народження або назву вигодонабувача та його адресу; зазначення предмета договору страхування; розмір страхової суми за договором страхування іншим, ніж договір страхування життя; розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування життя; перелік страхових випадків; розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати; страховий тариф (страховий тариф не визначається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума); строк дії договору; порядок зміни і припинення дії договору; умови здійснення страхової виплати; причини відмови у страховій виплаті; права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору; інші умови за згодою сторін; підписи сторін.

          Посилання Позивача на положення Договору страхування, як такі, що суперечать нормам закону є безпідставними, оскільки п. 11.3.6 Договору страхування не передбачає наявності чи відсутності вини Страхувальника при ненаданні даних матеріалів, Страховику не охоплюється змістом Договору.

          Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 2 постанови "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 р. № 9, судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

          В силу положень ст. 4 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

          Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

          В той же час, статтею 215 Цивільного кодексу України визначено підстави, за наявності яких правочин визнається недійсним.

          Так, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України, а саме зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

          Згідно ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

          Позивач є стороною в Договорі страхування та, згідно ст. 629 ЦК України, зобов'язаний  його  виконувати,  в тому числі  в частині  подання  оригіналів документів.

          Оскільки Позивач ознайомлений з умовами Договору, він був зобов'язаний вжити всіх можливих заходів щодо належного зберігання документів, які є обов'язковими для подання Страховику в випадку викрадення транспортного засобу, в тому числі не зберігати їх в застрахованому автомобілі, задля забезпечення виконання умов Договору страхування згідно ст. 526 ЦК України та на дотримання засад добросовісності та розумності згідно з ч. 3 ст. 509 ЦК України.

          Позивач в позовній заяві просить визнати частково недійсним зміст пункту 11.3.6 Договору страхування, але жодним чином не обґрунтовує свої вимоги, крім опису положень Договору страхування на підставі яких йому було відмовлено у виплаті страхового відшкодування. Позивач не зазначив жодного пункту Закону який би порушувався положеннями Договору страхування, зокрема пунктом 11.3.6 Договору страхування.

          Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

          Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

          Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

          За таких обставин суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого та правомірного висновку про те, що відсутні будь-які правові підстави для визнання пункту 11.3.6. договору недійсним.

          Оцінюючи докази наявні в матеріалах справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об’єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв’язок, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні статті 104 Господарського процесуального кодексу України.

          Доводи наведені позивачем в апеляційній скарзі колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

          На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -                               

ПОСТАНОВИВ:

 1. Рішення господарського суду м. Києва від 07.12.2010 року у справі № 4/440 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

          2. Справу № 4/440 повернути до господарського суду міста Києва.

3.  Копію постанови направити сторонам.

 Головуючий суддя                                                                      Баранець  О.М.

 Судді                                                                                          Чорна Л.В.

                                                                                          Рєпіна  Л.О.

 04.03.11 (відправлено)