Cправа №  2-а-2259/08

Ряд стат. звіту №   47

Код -  06

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

  19 грудня 2008 року                                                                                        м. Ужгород

Закарпатський окружний адміністративний суд:

головуючої судді Большакової О.О.,

при секретарі Маринцівській О.В., з участю позивача

представника відповідача управління Пенсійного фонду України в місті Ужгороді Вашкеби О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ужгороді адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України   в місті Ужгороді про поновлення пропущеного строку звернення до суду та зобов'язання нарахувати щомісячну державну соціальну допомогу як дитині війни за 2007 рік в сумі 1442 гривні 70   копійок

встановив:

6 жовтня 2008 року ОСОБА_2 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в місті Ужгороді про нарахування недоплаченої допомоги дитині війни, посилаючись на те, що згідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у 2007 році має право на отримання соціальної допомоги в розмірі 30 % від мінімального розміру пенсії за віком. Разом з тим, дана допомога їй у встановлені строки не виплачувалась, в той час як Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/ 2007 від 9 липня 2007 року були визнані такими, що не відповідають Конституції окремі положення Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», якими було зупинено норми Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а так просила зобов»язати відповідача нарахувати невиплачену соціальну допомогу в розмірі 1442 гривні 70 копійок.

Представник відповідача заперечила щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі, зазначивши , що Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп2007 було визнано неконституційними норми лише Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік». Це рішення зворотної сили не має. Крім того, законодавством не визначено механізму нарахування підвищення до пенсії в розмірі, встановленому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а так дії управління Пенсійного Фонду України були правомірними й підстав для нарахування підвищення до пенсії у зазначеному позивачем розмірі немає. Крім того, представник відповідача вказала про пропуск позивачем річного строку , наданого для звернення до суду з адміністративним позовом та зазначивши, що вказані позивачем причини пропуску строку не є поважними, а так відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

У судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, також пояснила, що вважає свої права на отримання соціальної допомоги як «Дитина війни»порушеними. Позивач також просила поновити пропущений строк для звернення до суду, пояснила, що зве річний строк для звернення був пропущений через правову необізнаність та захворювання очей. Про порушення своїх прав вона дізналася лише восени 2008 року та подала позов.

Суд, заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав .

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 й згідно ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки на час закінчення Другої світової війни йому було менше 18 років, має право на отримання передбачених цим Законом пільг та державної соціальної підтримки.

Статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»передбачено право таких громадян на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком.

Пунктом 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»№489-У від 19.12.2006 р. було зупинено дію статті 6 Закону №2195-ІУ на 2007 рік, та відповідно до ст. 111 Закону №489-V у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп2007 визнано такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними) положення, зокрема, пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», яким було зупинено дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Рішення Конституційного Суду України є обов»язковими для виконання.

Разом з тим, згідно ч.2. ч. 3 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особами актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку. Таким чином, рішення Конституційного Суду України зворотної сили не мають .

А так, позовні вимоги про зобов»язання управління Пенсійного фонду України в місті Ужгороді нарахувати та виплатити підвищення до пенсії на ЗО % мінімальної пенсії за віком підлягають задоволенню за період з 9 липня по грудень 2007 року (включно).

Доводи відповідача щодо відсутності законодавчого регламентування механізму нарахування вищевказаного підвищення до пенсії суд відхиляє, оскільки це не може бути підставою для невиконання державою взятих на себе зобов'язань згідно статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Як зазначено в Рішення Європейського суду у справі Ууоппє уап Биуп у.Ноше оШсе (Сазе 41\74), принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов»язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов»язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов»язана з принципом відповідальності держави.

Частиною 1 ст.28 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування»передбачено мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок- 20 років страхового стажу, який встановлено в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. При цьому, ч. 3 ст.28 цього ж Закону передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частиною першою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

Разом з тим, частиною 2 ст. 5 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування»встановлено, що виключно цим Законом визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

Таким чином, оскільки Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»є єдиним законодавчим актом, що визначає розмір мінімальної пенсії за віком, суд вважає , що слід застосувати саме цю норму для визначення підвищення до пенсії Дітям війни .

Суд також відхиляє доводи відповідача щодо пропуску позивачем річного строку, передбаченого ст. 99 КАС України для звернення до суду з наступних підстав .

Частиною 1 статті 99 КАС України передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно ч.2 цієї норми закону передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів .

У Рішенні у Справі "Кечко проти України" (Заява N 63134/00) від 8 листопада 2005 року Європейський суд з прав людини зазначив , що поняття "власності", яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу N 1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як "майнові права", і, таким чином, як "власність" в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу N 1 (рішення у справі Вгопіомгзкі V. Роіапсі, N 31443/96, пар. 98).

У преамбулі Закону України від 18.11.2004 року № 2195-ІУ "Про соціальний захист дітей війни" зазначено , що цей Закон установлює правовий статус дітей війни і визначає основи їх соціального захисту та гарантує їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки.

Статтею 1 цього Закону встановлено, що державна соціальна гарантія - встановлений цим Законом мінімальний розмір державної соціальної допомоги, а також пільги з метою надання соціальної підтримки дітям війни.

Згідно ст. 6 цього Закону держава взяла на себе зобов'язання підвищити дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальну допомогу, що виплачується замість пенсії  на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Таким чином, громадянин у відповідності до чинного законодавства очікує на отримання від держави гарантованого матеріального забезпечення, складовою якого є встановлене ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" підвищення пенсії, тобто має „законні сподівання" на отримання майна.

Оскільки позивач має право на матеріальний інтерес, невиплата передбаченого Законом підвищення пенсії становить порушення його майнових прав відповідно до статті 1 Протоколу N 1 до Конвенції про захист прав і основних свобод людини , яка передбачає, що кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом чи загальними принципами міжнародного права.

Статтею 177 Цивільного кодексу України передбачено, що об'єктами цивільних прав є речі, в тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага. Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність (строк, у межах якого особа може звернутися до суду за захистом свого цивільного права або інтересу) встановлюється тривалістю у три роки . Таким чином, строк звернення до суду з цією вимогою не обмежений одним роком.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 87 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХИ „Про пенсійне забезпечення" суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження строком. Частиною 2 ст. 46 Закону України від 9 липня 2003 року „Про загальнобов"язкове пенсійне страхування" передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації  втрати частини доходів.

Також, враховуючи , що законом не передбачено подання заяви пенсіонером або іншої форми його волевиявлення для отримала  підвищення до пенсії, обов'язок виплати покладається на органи Пенсійного фонду України, порушення права позивача тривало з 9 липня по 31 грудня 2007 року, враховуючи похилий вік позивача, віднесення позивача до вразливих верств населення, які обмежені у засобах користування офіційними урядовими виданнями засобів масової інформації, що перешкоджає своєчасній правовій обізнаності позивача, з огляду на обмежені фінансові можливості доступу до правової допомоги, що позивачем не пропущено строк звернення до суду.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про необхідність зобов»язати відповідача здійснити перерахунок пенсії позивача за період з 1 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року з

підвищенням її розміру на 30% розміру мінімальної пенсії за віком, що встановлений ч. 1 ст.28 Закону України «Про загальнобов»язкове державне пенсійне страхування»та провести відповідні виплати.

Згідно ч.2 ст.11 КАС України передбачено право суду вийти за межі позовних вимог в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Таким чином, оскільки позивач посилається на неправомірність ненарахування та невиплати відповідачем передбаченої законом соціальної допомоги, суд вважає необхідним з метою повного захисту прав та інтересів позивача вийти за межі позовних вимог, зобов'язавши відповідача провести відповідні виплати.

Щодо позовних вимог про зобов»зання відповідача нарахувати невиплачену щомісячну державну соціальну допомогу у визначеній позивачем конкретній сумі не підлягають задоволенню, оскільки предметом спору є право на отримання відповідачем підвищення до пенсії, а не розмір нарахування, й суд не може перебирати на себе функцію органу, на який законом покладено такі повноваження .

Судові витрати слід стягнути з Державного бюджету України на користь позивача у відповідності до ст. 94 КАС України.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.7-11, 71, ч.З ст.94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,

постановив :

Позовні вимоги ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в місті Ужгороді про поновлення пропущеного строку звернення до суду та зобов'язання нарахувати щомісячну державну соціальну допомогу як дитині війни за 2007 рік в сумі 1442 гривні 70 копійок задовольнити частково.

Зобов»язати управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді Закарпатської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_2 з підвищенням її на ЗО % мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст.28 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування», та провести відповідні виплати за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного          бюджету України          на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 гривня 70 копійок .

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд шляхом подання заяви про апеляційне оскарження в 10 денний термін з дня складання постанови в повному обсязі та подання апеляційної скарги у 20-денний термін після подання заяви про апеляційне оскарження, в порядку, визначеному ст. 186 КАС України.

Постанова відповідно до ч. 1 ст.254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано .

        Головуюча                    О.О. Большакова

Повний текст постанови виготовлено та підписано 19 грудня 2008 року .

І      /
ова