Справа 2-310-11

                                                        Р І Ш Е Н Н Я

                                                      іменем   України

18 січня  2011 року     Слов’янський міськрайонний суд Донецької області у складі :

       головуючий суддя                              Мінаєв І.М.

       при секретарі судового засідання     Бондарєвій В.П.

       за участю представника позивача     Ворощук О.І.

                         відповідачів                       ОСОБА_2, ОСОБА_3

       представника відповідачів                 ОСОБА_4

розглянувши  у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання №2 Слов’янського міськрайонного суду цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Словважмаш»до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням,

                                                          В С Т А Н О В И В :

          До суду звернулося ПАТ «Словважмаш»з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням за адресою АДРЕСА_1, посилаючись на те, що ПАТ «Словважмаш»на праві колективної власності належить гуртожиток за адресою АДРЕСА_1 на підставі рішення господарського суду Донецької області, на підприємстві створено соціально-побутову службу, до складу якої входять робітники та спеціалісти, що обслуговують гуртожиток.

         На підставі рішення житлово-побутової комісії про надання житлової площі у гуртожитку відповідачу ОСОБА_2 як працівнику підприємства було видано ордер №186 від 18.03.1991р. на вселення. Остання була зареєстрована за цією адресою 22.03.1991р., а відповідач ОСОБА_3 був зареєстрований 03.07.1992р. як неповнолітній син ОСОБА_2, про що був зроблений відповідний запис у картці прописки.

         Фактично з лютого 2008р. ОСОБА_2 за зазначеною адресою за місцем реєстрації не проживає, про що була написана нею власноручно заява та складений акт.

         Відповідач ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_1 не проживає з серпня 2009 року, про що також було складено акт. У зазначеній кімнаті відсутнє майно відповідачів та вони фактично мешкають за адресою АДРЕСА_2.

         Через те, що відповідачі зареєстровані за вказаною адресою, заселити інших осіб на вказану житлову площу позивач не має можливості.

         Оскільки відповідачі не проживають за місцем реєстрації більш ніж шість місяців, просили визнати їх такими, що втратили право користування жилим приміщенням за адресою АДРЕСА_1.

         В судовому засіданні представник позивача Ворощук О.І. підтримала вимоги в повному обсязі, додатково вказавши, що кімната №35 в гуртожитку по АДРЕСА_1 відповідачам не надавалася, ордер на вселення не видавався. Про те, що відповідач ОСОБА_3 є студентом їм відомо, але він був зареєстрований в спірній кімнаті №52 з дня народження, потім по досягнення 16-річного віку йому на руки була надана картка прописки, з якою він звернувся до органу реєстрації лише 08.10.2010р. і тому був зареєстрований цією датою. Учбовий заклад відповідача розташований в межах населеного пункту м. Слов’янська і тому правила ст..71 ЖК України в цьому випадку не повинні застосовуватися. 15.02.2008р. відповідачка ОСОБА_2 подавала заяву про нарахування комунальних платежів на одного чоловіка через вибуття другого і до цього часу нарахування проводилося на одного чоловіка. Позивач звертався до суду та за рішенням  суду була стягнута заборгованість. З лютого 2008р. відповідачі обидва не проживали в спірній кімнаті №52, про що складені відповідні акти.

         Відповідачка ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог,  посилаючись на те, що  з 05.02.1990р. по 15.02.2008р. вона перебувала з позивачем у трудових відносинах та на підставі ордеру №186 від 18.03.1991р. вселилася в кімнату АДРЕСА_1, а з 03.07.1992р. за цією адресою зареєстрований її син ОСОБА_3. В подальшому її було надано також для проживання кімната №35, в якій зберігалися її особисті речі. З лютого 2008р. вони з сином стали проживати у кімнаті №35, а кімнату №52 віддали коменданту та не проживали в ній для того, щоб менше платити комунальних платежів, а до 2008р. жили в двох кімнатах - №35 та №52. Вона дійсно в лютому 2008р. написала заяву про вибуття однієї зареєстрованої особи з кімнати №52 та в заяві мала на увазі вибуття сина ОСОБА_5, який тоді намагався поступити до навчального закладу в іншому місті, але це не вдалося. 08.10.2010р.син був зареєстрований, а тому підстави для визнання його таким, що втратив право користування спірним приміщенням –відсутні. Знаходження її речей в спірному приміщенні гуртожитку до 23.10.2010р. підтверджено постановою про порушення кримінальної справи від 05.11.2010р. за фактом викрадення її майна з гуртожитку по АДРЕСА_3 вони користувалися з сином до кінця вересня 2010р. доки не демонтували комунікації, з того часу проживають на АДРЕСА_4

        В зв’язку з консервацією гуртожитку №2а по вул.. Кольцевая в м.Слов’янську на підставі наказу ПАТ «Словважмаш»від 09.08.2010р. в приміщенні гуртожитку було демонтовано систему централізованого тепло-газопостачання, каналізація, приміщення було відключено від енергопостачання, що зробило неможливим проживання в гуртожитку і тому ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з жовтня 2010р. позбавлені можливості постійно проживати у спірному приміщенні.

        Окрім того, відповідач ОСОБА_3 з 01.09.2008р. по 30.12.2012р. є курсантом Слов’янського коледжу НАУ, в зв’язку з чим на підставі п.2 ч.2 ст.71 ЖК України спірне жиле приміщення повинно бути збережене за ним на весь час навчання.

        Вважає, що позивачем не надано доказів того, що ОСОБА_3 не проживає в спірному приміщенні більш ніж шість місяців.

         Під час проживання в спірному приміщенні ОСОБА_2 частково вносила квартирну плату, що підтверджено копіями квитанцій та заочним рішенням суду від 06.09.2010р. про стягнення заборгованості за комунальні послуги. Заборгованість нею повністю сплачена 08.10.2010р.

         На підставі викладеного прохала у задоволенні позову відмовити через необґрунтованість.

         Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, прохав у їх задоволенні відмовити, посилаючись на доводи, тотожні з доводами відповідача ОСОБА_2 та пояснив, що він дійсно з лютого 2008р. в кімнаті №52 не проживав, а проживав у кімнаті №35, а з 01.10.2010р. через демонтаж комунікацій стали з матір’ю проживати на АДРЕСА_4

      Представник відповідачів ОСОБА_4 прохав у задоволенні позову відмовити через недоведеність факту не проживання понад 6 місяців у спірному приміщенні.

          Заслухавши пояснення представника позивача, відповідачів,їх представника, дослідивши письмові докази по справі, суд вважає позовні вимоги  обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

                   Судом встановлено наступні факти та відповідні ним правовідносини.

         Суд розглядає справу на підставі ст..ст.10,11,60 ЦПК України в межах заявлених позовних вимог та на підставі доказів, наданих сторонами.

    ПАТ «Словважмаш»на підставі рішення господарського суду Донецької області від 26.01.2004р. належить  будівля гуртожитку за адресою АДРЕСА_1 а до цього часу знаходилося в його оперативному керуванні (а.с.4,6-7).

         Відповідач ОСОБА_2 перебувала з позивачем ПАТ «Словважмаш»в трудових відносинах з 05.02.1990р. по 15.02.2008р., коли була звільнена на підставі п.1 ст.36 КЗпП України за угодою сторін (а.с.29-30).

        Як працівнику підприємства позивачем було видано відповідачу ОСОБА_2 ордер на вселення в кімнату АДРЕСА_1 (а.с.5), в якому ОСОБА_2 була зареєстрована 22.03.1991р., а ОСОБА_3 як її неповнолітній член родини 03.07.1992 року (а.с.8-10,25-26).

        Відповідно до заяви ОСОБА_2 до керівництва ПАТ «Словважмаш»від 15.02.2008р. (а.с.11), відповідачка прохала нараховувати платежі на одну зареєстровану особу, оскільки проживає фактично одна особа. В судовому засіданні відповідачка ОСОБА_2 пояснила, що в даній заяві мала на увазі вибуття з кімнати №52 сина ОСОБА_5.

        Відповідно  до актів від 15.10.2010р., комісією встановлено, що ОСОБА_2 не проживає в кімнаті АДРЕСА_1 з лютого 2008р., ОСОБА_3 –з серпня 2009р.(а.с.12-13).

        Відповідно до наказу №100 від 09.08.2010р. ПАТ «Словважмаш»наказано провести консервацію гуртожитку по АДРЕСА_1 з 01.10.2010р. з мотивів часткової наповненості трьох гуртожитків та заборгованістю мешканців за комунальні платежі (а.с.31).

        З постанови слідчого Слов’янського МВ ГУМВС від 05.11.2010р. вбачається, що порушено кримінальну справу за ознаками ст..185 ч.3 КК України за фактом викрадення майна ОСОБА_2 з кімнати АДРЕСА_3, що мало місце з 23.10.2010р. по 26.10.2010р. (а.с.32).

        Відповідно до заочного рішення Слов’янського міськрайонного суду  від 06.09.2010р., з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 стягнуто солідарно заборгованість за комунальні платежі за період з 01.12.2008р. по 01.06.2010р. у сумі 1816,36 грн. (а.с.36), а з квитанцій за комунальні платежі вбачається, що відповідачами по справі 16.09.2010р. та 08.10.2010р. сплачено заборгованість з комунальних платежів у сумі 1870,00 грн. (а.с.35).

        Позивач як на підставу позовних вимог посилається на ст.ст.71-72 ЖК України.

        У статтях 127-131 ЖК Української РСР та в п.3 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради міністрів УРСР від 03 червня 1986 року, зазначено, що гуртожитки –це спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки.

        Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами  Житлового Кодексу України”, у справах про визнання наймача або члена його сім’ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням необхідно з’ясовувати причини відсутності відповідача. На ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання. Наявність або відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилася туди як член сім’ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

         Частина перша статті 71 ЖК УРСР передбачає, що при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім’ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

         Ст.72 ЖК УРСР передбачає, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

         Конституцією України ( ст..41) та ст..1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997р. відповідно до Закону України „Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції” від 17.07.1997р. №475\97-ВР, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб ( ст..ст.316,317,319,321 ЦК України).

         Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушенні і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16,386,391 ЦК України.

         Об’єктом власності особи може бути, зокрема, житло –житловий будинок, садиба, квартира (статті 379,382 ЦК України).

         Права власника житлового будинку визначені ст..383 ЦК України та ст.150 ЖК УРСР, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім’ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

         Обмеження чи втручання у право власника можливе лише на підставах, передбачених законом.                   

        Судом встановлено та не заперечувалося сторонами в судовому засіданні, що відповідач ОСОБА_3 вселений в спірну кімнату матері ОСОБА_2 як член сім’ї в 1992 році, при вселенні іншої угоди про порядок користування кімнатою не було, а тому ОСОБА_3 зареєстрований та проживав в кімнаті гуртожитку як член сім’ї власника на законних підставах.

         Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в спірному жилому приміщенні –кімнаті АДРЕСА_1 не проживали з лютого 2008 року по день консервації гуртожитку 01.10.2010р., що підтвердив представник позивача та обидва відповідачі в судовому засіданні, а також підтверджено відповідними актами від 15.10.2010р.

         Посилання відповідачів та їх представника про те, що доказом їх проживання є постанова про порушення кримінальної справи від 05.11.2010р. суд до уваги не приймає, оскільки позовні вимоги заявлені про визнання осіб такими, що втратили право користування кімнатою №52, а викрадення майна згідно постанови слідчого, відбулося з кімнати №35. Сам по собі факт штампу в паспорті відповідача ОСОБА_3 08.10.2010р. про реєстрацію в кімнаті №52 не є доказом його проживання згідно п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12.04.1985р. з змінами та доповненнями, а факт його реєстрації з дня народження сторонами не оспорюється.

        Доводи про збереження за відповідачем ОСОБА_3 жилого приміщення на час навчання не ґрунтуються на законі.

         Відповідно до ч.3 п.2 ст.71 ЖК УРСР жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім’ї понад шість місяців у випадку тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв’язку з навчанням –протягом усього часу навчання.

         В даному випадку ця норма закону не застосовується, оскільки відповідач ОСОБА_3 дійсно є студентом денної форми навчання Слов’янського коледжу Національного авіаційного університету (а.с.27), але учбовий заклад та гуртожиток по АДРЕСА_1 розташовані в межах однієї територіальної одиниці –міста Слов’янська і відповідач ОСОБА_3 тимчасово не виїздив у зв’язку з навчанням з постійного місця проживання.

         Сам факт нарахування та сплати заборгованості за рішенням суду за комунальні платежі також не є доказами підтвердження проживання відповідачів у спірному приміщенні.

         Оцінивши зібрані по справі докази у їх сукупності, судом встановлено, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без поважних причин не проживали у спірному жилому приміщенні –кімнаті АДРЕСА_1 понад шість місяців і тому вони повинні бути визнані такими, що втратили право користування цим жилим приміщенням.

         Відповідно до вимог ст..88 ЦПК України, понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору  в сумі 8,50 грн, 37 грн –витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи слід стягнути з відповідачів.

          На підставі викладеного, керуючись ст.ст.71,72 ЖК України, ст.ст.10,11,57,88,208,209,213-215 ЦПК України, суд

                                                             В И Р І Ш И В :

         Позов публічного акціонерного товариства «Словважмаш» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням –задовольнити повністю.

         Визнати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування жилим приміщенням, що розташоване за адресою Донецька область, АДРЕСА_1

         Стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства «Словважмаш»суму витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи 37 грн. та 8 грн. 50 коп. судового збору.

         Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Донецької області шляхом подачі в 10-денний строк з моменту проголошення рішення апеляційної скарги або в порядку, встановленому ч.4 ст.295 ЦПК України.

                     Суддя

Слов’янського міськрайонного суду                                                             Мінаєв І.М.