Справа  2-122/11

                                                                     Р І Ш Е Н Н Я

                                                                 іменем        України

27 січня 2011 року   Слов’янський міськрайонний суд Донецької області в складі :

                 головуючий суддя                                  Мінаєв І.М.

                 при секретарі судового засідання         Бондарєвій В.П.

                 за участю позивача                                 ОСОБА_1

                 представника відповідача                      Кузнецова Є.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання №2 Слов’янського міськрайонного суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю „АИЗ” про зміну формулювання підстави звільнення, стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, судових витрат,

                                                                В С Т А Н О В И В :

          До суду 01.11.2010р. звернулася ОСОБА_1 з позовом до ТОВ „АИЗ” про зміну формулювання підстави звільнення, стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, судових витрат, посилаючись на те, що вона з 03.08.2009р. по 16.07.2010р. перебувала з відповідачем в трудових відносинах –працювала електромонтером з обслуговування електрообладнання на підстанції. 16.07.2010р. вона подала заяву про звільнення з займаної посади, наказ про звільнення був виданий 16.07.2010р., розрахунок з нею не був проведений, заробітна плата та компенсація за невикористану відпустку не виплачена, а у наказі про звільнення та у трудовій книжці було неправильно сформульовано підставу звільнення.

          Оскільки завчасного попередження працедавця з її боку не було і не був витриманий строк два тижні перед звільненням, а вона була звільнена з роботи з дня подання заяви про звільнення, то вважає, що роботодавець провів звільнення у строк, усно погоджений з працівником і такі дії є досягненням усної домовленості щодо припинення трудового договору і підставою розірвання трудового договору є угода сторін (п.1 ч.1 ст.36 КЗпП).

          Розрахунок при звільненні проведено не було і не було повідомлено про належні до виплати суми. Вона вимушена була звертатися до органів Пенсійного фонду України, зх. Відповіді якого також вбачається про неповноту та недостовірність інформації, поданої ТОВ «АИЗ». При визначенні розміру заробітної плати були порушені гарантії щодо розміру заробітної плати і безпідставно нараховувалися у меншому, ніж мінімальна заробітна плата, розмірі. За період з серпня 2009р. по липень 2010р. включно її не виплачена заробітна плата у розмірі 9650,00 грн., 888,00 грн. компенсації за невикористану відпустку та 3101,00 грн. середньомісячного заробітку за період затримки розрахунку при звільненні.

          Також позивачкою було витрачено за надання правової допомоги 3907,20 грн, які також прохала стягнути з відповідача.

          В судовому засіданні позивач підтримала свої вимоги в повному обсязі, була допитана в якості свідка, вказавши, що неодноразово усно зверталася до керівництва про сплату заборгованості, але її не виплатили в добровільному порядку. Трудову книжку отримала в день звільнення, в заяві про звільнення не писала тексту «за власним бажанням», це дописано не її рукою. Звільнилася, оскільки у неї була можливість працевлаштуватися на іншу роботу, ініціатива про звільнення виходила від неї. Вона дійсно з 05.05.2010р. по 03.07.2010р. перебувала у відпустці без збереження заробітної плати, оскільки в цей період готувалася до вступу у навчальний заклад.

          Відповідач про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, в порядку судового доручення був допитаний його представник, який в письмових поясненнях заперечував проти задоволення позову з тих підстав, що ОСОБА_3 лише рахувалася в ТОВ «АИЗ»на посаді електромонтера по обслуговуванню підстанції заводу, але фактично з 05.05.2010р. по 03.07.2010р. на цій посаді не працювала, а працювала у іншого роботодавця без укладання трудового договору. Для того, щоб її не звільнили за прогул, вона домовилася з керівництвом заводу про те, що вона звільняється за власним бажанням та подала відповідну заяву, на підставі якої її було звільнено за ст.38 КЗпП України. Оскільки ОСОБА_1 лише рахувалася на підприємстві, але фактично не працювала, то заробітна платня їй не нараховувалася (а.с.26).

          В судовому засіданні представник відповідача Кузнецов Є.М. заперечував проти задоволення позовних вимог з тих підстав, що позивач до ТОВ «АИЗ»з 16.07.2010р. по теперішній час з заявою та вимогами про виплату заборгованості, надання довідки про заборгованість не зверталася і ніякої заборгованості не існує. Звільнена позивачка була на законних підставах.

         Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши письмові докази, надані сторонами, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

         Судом встановлено наступні факти та відповідні ним правовідносини.

         Суд відповідно до вимог ст.ст.10,11,60 ЦПК України розглядає справу в межах заявлених позовних вимог та на підставі доказів, наданих сторонами.

         Витребуваних судом доказів суду за місцем виконання судового доручення та суду за місцем розгляду справи відповідачем не надано.

         Позивач ОСОБА_1 перебувала в трудових відносинах з відповідачем з 03.08.2009р. по 16.07.2010р. –працювала електромонтером з обслуговування електрообладнання на підстанції –накази №22 від 03.08.2009р. та №37 від 16.07.2010р.( а.с.15).

         Стосовно вимог щодо зміни формулювання підстави звільнення з займаної посади суд виходить з наступного.

         Відповідно до фотокопії заяви ОСОБА_3 –вона 16.07.2010р. звернулася до директора ТОВ «АИЗ»з заявою, в якій прохала звільнити її з посади монтера по обслуговуванню підстанції заводу з 16.07.2010р., на заяві є резолюції «ОК в приказ, підпис, 16.07.2010р.»(а.с.11).

         З запису №2 в трудовій книжці ОСОБА_3 НОМЕР_1 вбачається, що вона звільнена за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України на підставі наказу №37 від 16.07.2010р. (а.с.14-15).

         З наданої представником відповідача суду фотокопії заяви ОСОБА_3 - вона 16.07.2010р. звернулася до директора ТОВ «АИЗ»з заявою : «Прошу уволить с должности эл. монтера по обслуживанию эл.оборудования пст завода с 16.07.2010г. по сж», на заяві є резолюції «ОК в приказ, підпис, 16.07.2010р.»(а.с.29).

         В судовому засіданні позивачка заперечувала виконання нею запису в заяві «по сж», вказавши, що запис зроблений не її рукою. Відповідач в судове засідання не надав оригіналу зазначеної заяви та належним чином завіреної копії, клопотання про встановлення належності підпису сторонами не заявлено, а тому суд не приймає до уваги посилання представника відповідача в цій частині як підставу відмови у позові.

         Статтею 38 КЗпП України передбачено, що  працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника письмово за два тижні. Даною статтею закону передбачені випадки, коли власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник, ця заява працівника повинна бути зумовлена неможливістю продовжувати роботу з поважних причин.

        Частина 3 статті 38 КЗпП України передбачає, що працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

        Позивачка вважає, що оскільки роботодавець провів звільнення у строк, який вона зазначила в заяві, то це була усна домовленість щодо припинення трудового договору і тому формулюванням підстави звільнення повинен бути п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України.

        Доводи позивачки щодо неправильності формулювання підстави звільнення безпідставні та не ґрунтуються на законі, задоволенню не підлягають за наступних підстав.

        Відповідно до п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є угода сторін.

        Відповідно до п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992р. ( з наступними змінами та доповненнями) «Про практику розгляду судами трудових спорів», сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п.1 ст.36 КЗпП, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника ( ст.38 КЗпП).

       З поданої позивачкою заяви про звільнення від 16.07.2010р. вбачається, що вона прохала її звільнити саме з 16.07.2010р., це було її ініціативою, а тому формулювання підстав звільнення зміні не підлягає. В даному випадку суд може лише змінити дату звільнення, але таких вимог позивачка не висувала, а суд розглядає справу у межах заявлених позовних вимог.

       Окрім того, статтею 233 КЗпП України встановлений місячний строк для звернення до суду у справах про звільнення з дня вручення копії наказу або з дня видачі трудової книжки, та тримісячний строк про порушення трудових прав з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

       Судом встановлено, що з цими вимогами позивачка звернулася з порушенням строку звернення до суду, поважних причин пропуску строку та клопотання про його поновлення суду не надала.

       Відповідач всупереч вимог ст.ст.115,116 КЗпП України не виплатив позивачу заробітну плату за період з серпня 2009р. по липень 2010р., чим порушив її право на своєчасну оплату праці і отримання своєчасного розрахунку при звільненні.   

        Посилання представника відповідача в письмових поясненнях стосовно того, що заробітна плата позивачу ОСОБА_1 не нараховувалася з тих підстав, що вона лише рахувалася на підприємстві, а фактично працювала у іншого роботодавця без укладання трудового договору, суд до уваги не приймає, оскільки ці доводи не ґрунтуються на законі.

        Представником відповідача надані фотокопії заяв ОСОБА_1, згідно яких її надавалася відпустка без збереження заробітної плати за період з 05.05.2010р. по 20.05.2010р., з 20.05.2010р. по 03.07.2010р. (а.с.27-28).

         Частина перша ст.47 КЗпП України зазначає, що власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України.

         Відповідно до ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

         Відповідачем не було надано позивачу відомостей щодо сум, належних до виплати, внаслідок чого позивач зверталася до органів Пенсійного Фонду України в Шевченківському районі м. Київ. Останні повідомили про розміри заробітної плати за наявними у них відомостями та зазначило про неповноту поданих до ПФУ звітів ( а.с.12-13).

         З поданих відповідачем до УПФУ звітів вбачається, що вони надані не у повному обсязі та помилки не виправлені, з цих звітів вбачається, що відповідачем порушені вимоги ст.95 КЗпП України про те, що оплата праці не може бути меншою від встановленої законом мінімальної заробітної плати. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов’язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб.

        Частиною 3 зазначеної статті передбачено, що у разі, коли працівникові, який виконав місячну (годинну) норму праці, нарахована заробітна плата нижче законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати, підприємство провадить доплату до її рівня.

       Судом враховано, що з 05.05.2010р. по 03.07.2010р. за заявою позивачки ОСОБА_1 остання знаходилася у відпустці без збереження заробітної плати, що не заперечувала позивачка в судовому засіданні.

       Таким чином, ОСОБА_1 належать до сплати наступні суми :

МісяцьМінімальна зпЗазначена зп у звітіДо сплати

Серпень 2009630 грн.635 грн.635 грн.

Вересень 2009630 грн.635 грн.635 грн.

Жовтень 2009650 грн.655 грн.655 грн.,

Листопад 2009744 грн.643,30 грн.744 грн.,

Грудень 2009744 грн.608,61 грн.744 грн.

Січень 2010869 грн.0,00 грн.869 грн.

Лютий 2010869 грн.831,25 грн.869 грн.

Березень 2010869 грн.569,40 грн.869 грн.

Квітень 2010884 грн.0,00 грн.884 грн.

Травень 2010884 грн.111,25 грн.884:31х4=114,06-111,25=2,81 грн.

Червень 2010884 грн.0,00 грн.0,00

Липень 2010888 грн.0,00 грн.888:31х13=372,38 грн.

Усього
7279,19 грн.

         Відповідно до ст.83 КЗпП України та ст.24 Закону України «Про оплату праці»у разі звільнення працівника, який не використав щорічну оплачувану відпустку, виплачується компенсація за всі дні невикористаних відпусток і позивачці при звільненні належить компенсація за невикористану відпустку у розмірі не менш, ніж розмір мінімальної заробітної плати, який у липні 2010р. складав 888,00 грн.

         В день звільнення позивач був на робочому місті, отримав 16.07.2010р. трудову книжку, розрахунок при звільненні з нею в той день зроблений не був, що не спростовано сторонами в судовому засіданні.

         Згідно ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

        Відповідач не надав відомостей щодо нарахування та виплати позивачу заробітної плати за період з 03.08.2009р. по 16.07.2010р. і тому суд виходить з наступного.

        На підставі усної домовленості між позивачем та відповідачем, 03.08.2009р. між ними було укладено безстроковий трудовий договір і в той же день позивач була допущена до роботи.  

         Відповідно до ст.39-1 КЗпП України якщо після закінчення строку трудового договору трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.       

         Згідно п.32 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.92р. із змінами і доповненнями „ Про практику розгляду судами трудових спорів”, у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв’язку з затримкою розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні  повні два календарні місяці роботи.  

        Оскільки відповідачем суду не надано відомостей про відпрацьований позивачкою час, то суд виходить з того, що позивачкою за останні повні два місяці роботи перед звільненням відпрацьовано у березні 2010р. 31 день, у квітні 2010р. 30 днів, заробітна плата, яка належить її до виплати за цей час складає 869 грн. + 884 грн. і розмір середньої заробітної плати за один день складає : 1753 (869+884) : 61 ( 30+31) = 28,73 грн.

        Повний розрахунок в зв’язку з звільненням не було виплачено в день звільнення, чим порушено право позивача та норми ст.117 КЗпП України, оскільки спору про розмір належних до виплати сум між працівником та підприємством не було.

         Згідно п.32 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.92р. із змінами і доповненнями „ Про практику розгляду судами трудових спорів”, у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв’язку з затримкою розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні  повні два календарні місяці роботи.

         Суд відповідно до вимог ст.11 ЦПК України розглядає справу в межах заявлених вимог. Позивачем заявлені вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.07.2010р. у сумі 3101,00 грн.

        Судом встановлено, що розрахунок при звільнення затримано з 16.07.2010р. по день звернення до суду 01.11.2010р. протягом 107 днів, під час розгляду справи позивач не  змінював позовні вимоги та не уточнював їх.

        Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні склала : 28,98 грн. х 107 днів = 3074 грн. 93 коп. і ця сума в межах заявлених позовних вимог підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

        Позовні вимоги щодо стягнення 3907,20 грн. витрат за надання юридичної допомоги задоволенню не підлягають на підставі ст..84 ЦПК України та постанови КМ України №590 від 27.04.2006р., оскільки  адвокат не приймав участі в судовому розгляді справи.          

        З відповідача також слід стягнути 120 грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи та 112,42 грн.(1% від задоволених позовних вимог) судового збору.

        Керуючись ст.ст.47,115,116,117,237-1 КЗпП України, ст.ст.10,11, 209,212,214-215,224-226 ЦПК України , суд

                                                                  В И Р І Ш И В :

           Позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю „АИЗ” про зміну формулювання підстави звільнення, стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, судових витрат задовольнити  частково.

           Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „АИЗ” на користь ОСОБА_1 заборгованість з заробітної плати за період з 03.08.2009р. по 16.07.2010р. у сумі 7279 грн. 19 коп., 888,00 грн. компенсації за невикористану відпустку, 3074,93 грн. середньомісячного заробітку за період затримки розрахунку при звільненні за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов’язкових платежів, а всього 11242 грн. 12 коп.( одинадцять тисяч двісті сорок дві грн. 12 коп.).

Зобов’язати ТОВ „АИЗ” при виконанні судового рішення утримати з нарахованої ОСОБА_1 суми заробітної плати за період з 03.08.2009р. по 16.07.2010р. у сумі 7279 грн. 19 коп., 888,00 грн. компенсації за невикористану відпустку, 3074,93 грн. середньомісячного заробітку за період затримки розрахунку при звільненні податок з доходів фізичних осіб та інші обов’язкові платежі.

            В решті позову відмовити.

            Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „АИЗ” судовий збір 112 грн. 42 коп. та витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи 120 грн.

            Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Донецької області через Слов’янський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги  в 10 денний строк з дня отримання копії рішення.              

                       Суддя

Слов’янського міськрайонного суду                                                           І.М. Мінаєв