Справа №22-ц-220/11 Головуючий у суді у 1 інстанції - Янголь

Категорія - 27 Суддя-доповідач - Смирнова

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2011 року                                                                                                     м.Суми

Колегія суддів з розгляду справ цивільного судочинства Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді -  Смирнової Т. В.,

суддів -  Ільченко  О. Ю.,  Таран  С. А.,

при секретарі - Чуприни В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну  справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1    

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 16 грудня 2010 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Кредитної спілки «Громадська каса»

про стягнення заборгованості по заробітній платі,-     

ВСТАНОВИЛА:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом та просив стягнути з відповідача 39085 грн. 07 коп. заборгованості по заробітній платі, мотивуючи вимоги тим, що з 01 грудня 2005 року по 01 жовтня 2008 року працював заступником голови правління та юрисконсультом Кредитної спілки «Громадська каса», з посадовим окладом 2500 грн., і був звільнений з займаної посади за п. 1 ст. 36 КЗпП України. За час роботи заробітна плата виплачувалася йому не в повному обсязі внаслідок чого утворилася вказана заборгованість.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 16 грудня 2010 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Кредитної спілки «Громадська каса» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 419 грн. 89 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовлено за необґрунтованістю.

Стягнуто з Кредитної спілки «Громадська каса» на користь держави 4 грн. 19 коп. судового збору та 1 грн. 28 коп. витрат з ІТЗ розгляду справи.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 386 грн. 66 коп. судового збору та 118 грн. 72 коп. витрат з ІТЗ розгляду справи.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на не повне з’ясування обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Вважає, що докази по справі подані з порушенням вимог закону, судом не взято до уваги, що він не був повідомлений про нарахування з 01.05.2006 року заробітної плати працівникам кредитної спілки у мінімальному розмірі, передбаченому законодавством,  що є порушення вимог ст. 32 КЗпП України в частині попередження працівника не пізніш ніж за два місяці про зміну істотних умов праці.

Дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення апелянта, підтримавшого скаргу, заперечення представника відповідача, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав.

Частково задовольняючи позов та стягуючи на користь позивача 419 грн. 89 коп. недоплаченої заробітної плати, суд першої інстанції виходив з того, що позивачу за наказом голови правління кредитної спілки з 01.05.2006 року були суттєво змінені істотні умови оплати праці, яка встановлювалася на рівні мінімального розміру, та він погодився працювати на таких умовах.

Колегія суддів вважає, що висновки судового рішення узгоджуються з матеріалами справи та ґрунтуються на законі.

По справі встановлено, що з 01.12.2005 року позивач ОСОБА_1 був прийнятий на роботу до відповідача на посаду заступника Голови правління та юрисконсульта з посадовим окладом 2500 грн., який йому і виплачувався.

З 01.02.2006 року на посаду Голови правління призначено ОСОБА_2 з окладом 380 грн. (а.с.13) та який своїм наказом № 6/2 від 01.05.2006 року встановив нарахування заробітної плати працівникам здійснювати в мінімальному розмірі передбаченому законом (а.с.26).

Як пояснив представник відповідача перехід на нову систему оплати праці пов'язаний з відсутністю коштів.

Позивач в засіданні апеляційного суду підтвердив, що саме він заповнював бланки видаткових касових ордерів на виплату йому заробітної плати та розписувався в ордерах за одержану зарплату.

Таким чином, протягом 2006-2008 років він безумовно знав про зменшення розміру оплати праці, не заявляв ніяких претензій відповідачу з цього приводу, тобто, погодився продовжити трудові відносини у змінених умовах оплати праці.

За таких обставин, посилання апелянта на порушення відповідачем ст. 32 КЗпП України в частині не повідомлення його про зміну оплати праці суперечить обставинам справи, адже позивачу було достеменно відомо, що його заробітна плата зменшується до мінімальної встановленої в державі, він її одержував та з цим погоджувався протягом 2,5 років, хоча мав право припинити трудовий договір на підставі п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України або оскаржити дії відповідача. Таким правом він не скористався, крім того в позовній заяві він не послався взагалі на порушення відповідачем порядку запровадження нових умов оплати праці.

Після звільнення з роботи з 01.10.2008 року позивач до квітня 2010 року не заявляв претензій щодо невиплаченої заробітної плати.

І лише після пред’явлення до нього вимог відповідачем про повернення одержаних кредитних коштів та вирішення цього спору судом ОСОБА_1 почав стверджувати про недоплату заробітної плати та подав про це позов.

Але і в цьому випадку позивач не оскаржив в установленому порядку та в строки сам Наказ № 6/2 від 01.05.2006 року про запровадження мінімальної оплати праці, а лише позивався з приводу недоплати зарплати.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи на підставі звернення позивача та в межах заявлених вимог, зазначений Наказ не визнано в установленому порядку недійсним, оскільки він не оспорений, та заробітна плата нараховувалася позивачу у відповідності до Наказу.

Як пояснив представник відповідача, в окремі місяці спірного періоду, виходячи з фінансових можливостей спілки, проводилось нарахування премій, внаслідок чого заробітна плата перевищувала законодавчо встановлений мінімальний розмір, ці свої пояснення відповідач підтвердив наказами про преміювання у 2007-2008 роках.

Доводи апеляційної скарги в основному стосуються саме зазначеного Наказу, в той час як відповідні вимоги щодо неправомірності наказу заявлено не було та судом не розглядалося.

За зазначених обставин суд першої інстанції розглянув позов в межах заявлених вимог та постановив рішення у відповідності до матеріалів справи та доказів, наданих сторонами.

Доводи апеляційної скарги висновків судового рішення не спростовують.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -       

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Зарічного районного суду м. Суми від 16 грудня 2010 року залишити без змін.

          Ухвала набрала законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.    

Головуючий -

Судді -