Справа №2-305/11

Р І Ш Е Н Н Я

іменем               україни

25 лютого 2011 року                    Київський районний суд м.Полтави в складі:

головуючого          -           судді Самсонової О.А..

при секретарі –          Красіковій Д.В.,

за участю:

позивача –ОСОБА_1,

перекладача –ОСОБА_2,

представника позивача –ОСОБА_3,

відповідачів –ОСОБА_4, ОСОБА_5,

представника відповідачів –адвоката ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні об’єднану цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Київського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області, Відділу опіки та піклування Київської районної у м.Полтаві ради про виселення та зняття з реєстрації, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Сектору ГІРФО Київського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області, Відділу опіки та піклування Київської районної у м.Полтаві ради про виселення та зняття з реєстрації.

В позовній заяві посилався на те, що йому на праві власності належить жилий АДРЕСА_1. З осені 2006 року як квартирант в цьому будинку зареєструвався ОСОБА_7 В квітні 2009 року з дозволу позивача також як квартиранти в зазначений будинок вселилися ОСОБА_4, ОСОБА_5 з малолітніми дітьми –ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, на умовах тимчасового проживання. До даного часу відповідачі власне житло не придбали, а проживаючи в спірному будинку, перешкоджають позивачу користуватися належним йому житлом, добровільно звільнити жиле приміщення відмовляються. Тому позивач просив суд виселити ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та малолітніх ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_3, яка народилася після вселення відповідачів в цей будинок, зобов’язати Сектор ГІРФО Київського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області зняти їх з реєстраційного обліку за вказаною адресою.

Ухвалою суду від 02 грудня 2010 року до участі у справі в якості належного відповідача залучений Київський РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області замість Сектора ГІРФО Київського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області (а.с.61).

Ухвалою суду від 23 грудня 2010 року позов ОСОБА_1 в частині позовних вимог про виселення ОСОБА_7 за заявою позивача залишений без розгляду (а.с.78).

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та  його представник ОСОБА_3 позов підтримали, посилаючись на викладені в заяві обставини, просили позов задовольнити.

Відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_5 та їх представник адвокат ОСОБА_11 проти позову заперечили, пояснивши, що в спірний будинок відповідачі вселилися не як квартиранти, а як члени сім’ї на запрошення позивача. Вони жодним чином не перешкоджають позивачу в користуванні будинком, допомагають в  його утриманні, правил співжиття не порушують. Тому в задоволенні позовних вимог просять відмовити.

Відповідач ОСОБА_7 в судове засідання не з’явився, але надав суду заяву з проханням справу розглянути за його відсутності (а.с.72).

Відповідачі Київський РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області та орган опіки та піклування виконкому Київської районної у м.Полтаві ради в судове засідання своїх представників не направили, звернувшись до суду з заявами про розгляд справи за їх відсутності.

Враховуючи наявність достатніх матеріалів про права та правовідносини сторін, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які в засідання не з’явились.

          Суд, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши докази у справі, приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

          Судом встановлено, що жилий будинок за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 21.10.1997 року, посвідченого Другою Полтавською державною нотаріальною конторою, зареєстрованого в реєстрі за №1-3148 (а.с.6).

Після придбання даного будинку позивачем було здійснено його добудову, внаслідок чого жила площа будинку збільшилась. Але на даний час здійснена добудова у встановленому законом порядку не зареєстрована.

Внаслідок здійснення добудови суттєвого збільшилась жила площа будинку з первісної 16 м?. Цю обставину визнавали всі особи. які беруть участь у справі. Також суд бере до уваги дані технічного паспорту та наданих сторонами фотокарток спірного будинку, з яких вбачається, що він має два поверхи, в той час як на день придбання позивачем будинок був одноповерховим (а.с.9-11, 47-54, 121).

Тому пояснення позивача, що будинок має лише 16 м? жилої площі, є таким, що суперечить обставинам у справі.  

В квітні 2009 року з дозволу позивача в АДРЕСА_1 вселилися ОСОБА_4 та ОСОБА_5 разом з малолітніми дітьми –сином ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_1, та дочкою ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_2. 26.11.2009 року у відповідачів народилася дочка ОСОБА_14, яка також проживає з відповідачами в цьому будинку, за цією ж адресою зареєстрована 05.12.2009 року.

Посилання позивача на те, що вказані відповідачі вселилися в будинок та проживають в ньому як квартиранти спростовується даними заяв про реєстрацію місця проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та форми «А»відносно вказаних осіб. Як вбачається з цих документів, ОСОБА_4 зареєстрований як син  за місцем реєстрації власника, яка зареєстрована як дружина домовласника, а ОСОБА_5 –як дружина за місцем реєстрації чоловіка, але не як квартиранти.

Крім того, суд бере до уваги, що для здійснення реєстрації місця проживання особи в якості  квартиранта органам ГІРФО має бути наданий договір найму жилого приміщення, який сторонами не укладався, що визнавалось позивачем під час розгляду справи.

Суд не бере до уваги виписку з домової книги від 20.10.2010 року, посвідчену ГЖЕД №6, згідно якої відповідачі зареєстровані в спірному будинку як квартиранти, оскільки вона суперечить даним заяв про реєстрацію місця проживання та форми «А»відносно відповідачів, наданих суду сектором ГІРФО Київського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області, а домова книга, з якої вказана виписка зроблена, позивачем суду надана не була.

Неодноразові пояснення позивача про те, що він надавав згоду на реєстрацію відповідачів лише як квартирантів, а якщо вони зареєстровані іншим чином, то в цьому вбачається зловживання представників сектору ГІРФО, спростовуються тим фактом, що з часу реєстрації місця проживання відповідачів 10.04.2009 року та на час розгляду справи судом позивач дії сектору ГІРФО не оскаржував. Пояснення про те, що він не знав, що відповідачі не зареєстровані як квартиранти, також на доказах не ґрунтуються, оскільки маючи в своєму розпорядженні домову книгу, позивач мав точну інформацію щодо прав відповідачів на користування належним йому будинком.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що відповідачі  ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з дітьми вселилися в спірний будинок, проживають в ньому та зареєстровані як члени сім’ї власника, але не як квартиранти.

Відповідно до ст.156 Житлового кодексу України члени  сім'ї  власника  жилого   будинку   (квартири),   які проживають разом з ним у будинку (квартирі),  що  йому  належить, користуються  жилим  приміщенням  нарівні  з   власником   будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди  про  порядок користування цим приміщенням. Наявність будь-яких інших угод між сторонами щодо порядку користування будинком судом не встановлена.

Частиною другою даної статті передбачено, що за згодою  власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним  жиле  приміщення  інших  членів  сім'ї.  На вселення  до  батьків  їх  неповнолітніх  дітей  згоди власника не потрібно. Тому не можуть бути розцінені як неправомірні дії відповідача ОСОБА_5, яка не одержавши на це згоди ОСОБА_1 зареєструвала свою новонароджену дочку ОСОБА_14 за адресою свого проживання в належному позивачу будинку.

Посилання позивача та його представника на те, що відповідачі систематично порушують правила співжиття, роблять неможливим проживання позивача з ними в одному будинку, належними доказами не підтверджуються. При цьому всі свідки, чиїми показаннями позивач мав намір довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, про вчинення відповідачами неправомірних дій відносно позивача знають лише з його слів.

Показання свідків з чужих слів в даному випадку не є належним доказом чинення відповідачами перешкод позивачу в користуванні належним йому житлом.

Показання свідка ОСОБА_15 про те, що влітку 2010 року вона була очевидцем сварки в будинку ОСОБА_16, суд також до уваги не бере, оскільки свідок не пояснила хто з ким сварився, що при цьому казав, в чому причина конфлікту, тощо. Крім того, з наведених показань свідка не вбачається, що відповідачі систематично порушують правила співжиття, роблять неможливим проживання позивача з ними в одному будинку, як про це пояснює позивач.

Довідка травмпункту 1-ї Полтавської МКЛ від 24.12.2010 року також не є беззаперечним доказом спричинення позивачу тілесних ушкоджень саме відповідачами, і підтверджує лише факт звернення позивача за медичною допомогою. На час розгляду справи судом ОСОБА_4 або ОСОБА_5 будь-якими судовими рішеннями винними в заподіянні тілесних ушкоджень ОСОБА_1 не визнавались.

Згідно ч.3 ст.156 ЖК України члени сім'ї власника будинку (квартири) зобов'язані  дбайливо ставитися до жилого будинку  (квартири).  Повнолітні  члени  сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню  будинку (квартири) і придомової території  та  проведенню  ремонту.  

В повній мірі вимогам даної норми відповідають дії відповідачів щодо участі в здійсненні ремонту будинку, придбання будівельних матеріалів для такого ремонту. Зазначене підтверджується видатковими накладними, з яких вбачається, що ОСОБА_4 придбав четверо пластикових вікон та оплатив їх монтаж (а.с.41-43).

Звертаючись до суду з позовом до відповідачів про їх виселення, позивач безпідставно послався на ст.168 ЖК України, оскільки дана норма регулює правовідносини, що виникли між наймодавцем та наймачем житла, а як встановлено судом та не заперечувалось позивачем, договір найму між ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не укладався.

На підставі викладеного, зважаючи на відсутність належних та достатніх доказів того, що відповідачі порушують правила співжиття, роблять неможливим проживання позивача з ними в одному будинку та вчиняють протиправні дії відносно нього, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо виселення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з дітьми задоволенню не підлягають.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_16 щодо зняття відповідачів з реєстраційного обліку за адресою належного йому будинку, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст.6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання.

Оскільки ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_8  постійно проживають в спірному будинку, підстави для зняття їх з реєстраційного обліку за цією адресою відсутні.

Як вбачається з пояснень сторін та підтверджується наданими суду доказами, ОСОБА_7 по АДРЕСА_1 не проживає та в порушення вимог ст.6 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»залишається зареєстрованим за цією адресою, хоча проживає в іншому житлі.  

Але вимоги позивача до Київського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області щодо зобов’язання зняти ОСОБА_7 з реєстраційного обліку суд також вважає безпідставними.

При цьому суд бере до уваги, що згідно ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

До Київського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області чи до сектору ГІРФО з вимогою щодо зняття ОСОБА_7 з реєстраційного обліку позивач не звертався, відповідач йому в здійснені таких дій не відмовляв, а відповідно не порушував, не оспорював права позивача та не вчиняв дій, що свідчили б про невизнання його прав.

Тому підстави для задоволення позовних вимог до Київського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області відсутні.

Також не підлягають задоволенню позовні вимоги до органу опіки та піклування виконкому Київської районної у м.Полтаві ради, оскільки ним також права позивача не порушувались.

Тому в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 необхідно відмовити в повному обсязі.

У зв’язку з відмовою позивачу в задоволенні позовних вимог понесені ним судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 209, 213-215 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Київського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області, Відділу опіки та піклування Київської районної у м.Полтаві ради про виселення та зняття з реєстрації - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Полтавської області через Київський районний суд м. Полтави шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний термін з дня проголошення рішення, а особами, які беруть участь у справі, але були відсутні в судовому засіданні, - в 10-денний термін з дня одержання його копії.

Головуючий                                                            О.А.Самсонова