Справа № 2-487/2011 р.

 Р І Ш Е Н Н Я

               І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И              

28 лютого 2011 р.                                          Ренійський районний суд Одеської області

у складі:   -     головуючого судді Дудник В.І.;

-          при секретарі Пройка С.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в м. Рені справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно за добросовісним набувачем, -

В С Т А Н О В И В:

               Відповідачка ОСОБА_2 позов визнала, проти задоволення позовних вимог не заперечувала, просила розглянути справу в попередньому судовому засіданні без її участі.

          Позивачка ОСОБА_1 на задоволенні позову наполягала, просила розглянути справу без її участі.

          Виходячи з наведеного, суд вважає, що рішення  у справі можливо  постановити при проведенні попереднього судового засідання.

          Відповідно до ч. 4 ст. 130 ЦПК України при визнанні позову ухвалюється судове рішення в порядку, встановленому ст. 174 цього ж Кодексу. Згідно з ч. 4 ст. 174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

В ході розгляду справи судом були досліджені наступні докази: копія паспорту громадянки України ОСОБА_2 –ІНФОРМАЦІЯ_1; копія паспорту громадянки України на ім’я ОСОБА_1 –ІНФОРМАЦІЯ_2; копія рішення Ренійського районного суду Одеської області від 28.10.2009 р. про визнання права власності на спадкове майно за ОСОБА_2; копія витягу з БТІ Ренійського району про реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_2; копія технічного паспорту на житловий будинок АДРЕСА_1, власницею якого є ОСОБА_2 - 1/1 ч.; договір купівлі-продажу від 05.12.2009 р.; розписка ОСОБА_2 від 05.12.2009 р.

Судом в ході судового розгляду справи встановлено, що позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду із вищезгаданими вимогами до ОСОБА_2, зазначивши, що 05.12.2009 р. між нею та відповідачкою була досягнута домовленість про купівлю-продаж нерухомості, згідно якої відповідачка продала, а вона купила житловий будинок АДРЕСА_1 за 20 000 грн. 05.12.2009 р. позивачка передала відповідачці обумовлену суму, отримання якої підтверджується розпискою та договором купівлі-продажу від 05.12.2009 р., в якому зазначено, що гроші сплачені саме за купівлю нерухомості, а відповідачка передала позивачці документи на житловий будинок. Оскільки на момент укладення угоди сторони не мали змоги укласти договір у письмовому порядку та засвідчити його нотаріально, вони домовилися зробити це згодом. Пізніше, позивачка дізналася, що відповідачка на момент укладення договору не була належною власницею нерухомого майна. На момент укладення зазначеного договору  відповідачка тільки-но оформляла права власності за собою у відповідних органах. У подальшому, відповідачка належним чином оформила своє право власності, технічний паспорт та витяг з БТІ Ренійського району про реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_2, були видані лише 17.03.2010 р. Тому, придбане позивачкою нерухоме майно на момент укладення угоди, було відчужено особою, яка формально не мала на це права, але набула таке право у подальшому.

Після вчинення правочину позивачка разом зі своєю сім’єю почала проживати у будинку, організувала догляд за придбаною нерухомістю, сплачує всі необхідні комунальні платежі. З метою нотаріального засвідчення правочину, позивачка неодноразово зверталася до колишньої власниці, однак ОСОБА_2 від посвідчення договору ухиляється, на прохання позивачки не реагує, а на зустрічі жодного разу не приходила, мотивуючи нестачею часу. При зверненні до відповідних органів з питанням про переоформлення документації на житловий будинок на себе, позивачці було роз’яснено, що зробити це неможливо, оскільки у сторін відсутній правовстановлюючий, належним чином завірений документ на доказ вчинення правочину. Враховуючи вищенаведене, позивачка  вимушена  була звернутися із позовом до суду.

Вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані і підлягають задоволенню, оскільки доводи позивачки знайшли своє належне підтвердження в судовому засіданні.  

По-перше, право власності на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і право чинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом (ст. 182 ЦК України).   

Враховуючи вищевикладене, придбане позивачкою нерухоме майно було відчужено особою, яка не мала на це право. А якщо майно відчужене особою, яка не мала на це право, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо, відповідно до ст. 388 ЦК України, майно не може бути витребуване у неї (ст. 330 ЦК України).

Так, ст. 388 ЦК України передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленого для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Згідно ст. 397 ЦК України, володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Право володіння чужим майном може належати одночасно двом або більше особам. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду. Так, позивачка, як добросовісний набувач, у відповідності ст. 330 ЦК України набула право власності на житловий будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1, придбавши у відповідачки це нерухоме майно, яке відповідачка фактично не мала права відчужувати. У відповідності ст. 388 ЦК України, судом було встановлено, що майно придбане позивачкою у відповідачки не було загублене власником, не було вкрадено та не вибувало з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом, а тому воно не може у неї витребувано.        

По-друге, як вже вище зазначалося, між позивачкою та відповідачкою була досягнута домовленість про купівлю-продаж нерухомості, згідно якої відповідачка продала, а позивачка купила житловий будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1 за 20 000 грн. 05.12.2009 р. позивачка передала відповідачці обумовлену суму, отримання якої підтверджується договором купівлі-продажу від 05.12.2009 р., в якому зазначено, що гроші сплачені саме за купівлю нерухомості, а відповідачка передала позивачці документи на житловий будинок з надвірними спорудами. Оскільки на момент укладення угоди сторони не мали змоги укласти договір у письмовому порядку та засвідчити його нотаріально, вони домовилися зробити це згодом. З метою нотаріального засвідчення правочину, позивачка неодноразово зверталася до відповідачці, однак вона від посвідчення договору ухиляється. При зверненні до відповідних органів з питанням про переоформлення документації на житловий будинок з надвірними спорудами на себе, позивачці було роз’яснено, що зробити це неможливо, оскільки у сторін відсутній правовстановлюючий, належним чином завірений документ на доказ вчинення правочину.

Згідно ст. 657 ЦК України, договір купівлі-продажу повинен бути укладений у письмовій формі і посвідчений нотаріально, якщо хоча б однією із сторін є громадянин, і недотримання цієї вимоги є підставою для визнання укладеного договору недійсним. Разом із тим, між сторонами була досягнута  взаємозгода за всіх істотних умов договору, покупець передав продавцю обумовлену суму, продавець передав покупцю документи,  нерухомість в натурі. Позивачка фактично вступила у володіння і розпорядження нерухомістю, після укладання правочину виконала поточний ремонт, організувала догляд за  майном, тобто правочин між сторонами фактично відбувся.

Згідно ст. 220 ЦК України договір, укладений  із порушеннями нотаріальної форми є нікчемним. Однак, в ч.2 вищевказаної статті зазначено, що якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається. Така можливість передбачена законом як одна із форм захисту інтересів добросовісного учасника цивільних правовідносин. Факти укладення угоди, передачі грошей у рахунок вартості нерухомості підтверджуються договором купівлі продажу від 05.12.2009 р. В даний час звернення за оформленням договору купівлі-продажу є неможливим, оскільки прохання позивачки з цього приводу відповідачкою не сприймаються.

Виходячи із вищенаведеного, угода (правочин) між сторонами відбулася, вона виконана в повному обсязі, нею були припиненні обов’язки відповідачки щодо житлового будинку з надвірними спорудами та встановленні права на нерухомість у позивачки як добросовісного набувача, тому є правові підстави визнати право власності на житловий будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1, за позивачкою як добросовісним набувачем.

            Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 130, 174, 212, 213  ЦПК України,  ст.ст. 16, 220, 330, 388, 397, 657 ЦК України 2003 р., -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.

2. Визнати ОСОБА_1 добросовісним набувачем житлового будинку № 15 з надвірними спорудами, який складається з: літ. «А»- житлового будинку, житловою площею 34,60 к.м., загально. площею 59,0 кв.м.; літ. «Б»та «В»- сараїв, літ. «Г» - вбиральні, літ. «Е»- гаражу, 1-3 –огорожі, 4 –споруди, розташований по АДРЕСА_1  

3. Визнати за ОСОБА_1 право власності на № 15 з надвірними спорудами, який складається з: літ. «А»- житлового будинку, житловою площею 34,60 к.м., загально. площею 59,0 кв.м.; літ. «Б»та «В»- сараїв, літ. «Г»- вбиральні, літ. «Е»- гаражу, 1-3 –огорожі, 4 –споруди, розташований по АДРЕСА_1  

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

                                 Суддя                                                      В.І. Дудник