РІШЕННЯ

                                                          ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2011  року  Кілійський районний суд Одеської області у складі  

головуючого  судді  Тюміна О.Г..

при секретарі  Нанєвій А.В.  

за участю  позивача ОСОБА_1, представника   відповідача Бурлаченко Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кілія цивільну справу за позовом

ОСОБА_1  

                 до

Відкритого акціонерного товариства «ПМК-16»

Про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати розрахунку, вихідної допомоги при звільненні за ч.3 ст. 38 КЗпП України , та стягнення моральної шкоди,

                                           В С ТА Н О В И В

21.04.2008 року позивач  звернувся до Кілійського районного суду  із зазначеним  позовом до  відповідача.

Справа розглядалась неодноразово.

Під час розгляду справи  позивач неодноразово уточнював позовні вимоги і остаточно просить :

1) стягнути з відповідача вихідну допомогу в зв’язку із звільненням на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України  в розмірі тримісячного середнього заробітку виходячи з розміру діючої на момент звільнення середньої заробітної плати в сумі 1725 грн.;

2) стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку з дня звільнення – з 16.04.2008 року ;

3) стягнути з відповідача моральну шкоду заподіяну  порушенням трудових прав в сумі 5000 грн.

В судовому засіданні позивач  зазначає , що 27 лютого 2008 року рішенням апеляційного суду Одеської області його було поновлено на роботі. 14 квітня 2008 року наказом № 1 по ВАТ «ПМК-16» його поновлено на роботі на підставі зазначеного  рішення апеляційного суду. В зв’язку з тим, що відповідач фактично  не надав йому роботи , 15 квітня 2008 року він звернувся із заявою про звільнення за власним бажанням у зв’язку з порушенням власником законодавства про працю – за ст. 38 ч.3 КЗпП України. 16.04.2008 року його було звільнено , але   «за власним бажанням», тобто за ч.1 ст. 38 КЗпП України , з чим він не згоден, оскільки звільнення з підстав ч. 3 ст. 38 КЗпП дає йому право на отримання вихідної допомоги в розмірі тримісячної заробітної плати, яку він визначає в сумі 1750 грн. Оскільки відповідач під час розгляду справи видав новий наказ про його звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, просить стягнути з відповідача вихідну допомогу.

Представник відповідача  з позовом згоден частково в частині виплати вихідної допомоги в сумі 1575 грн. з іншими  позовними вимогами не згоден.

Заслухавши пояснення сторін , дослідивши надані докази та розглянувши справу в межах позовних  вимог, судом встановлено наступні обставини справи та  спірні правовідносини, що виникли між сторонами.

Сторони знаходились в трудових правовідносинах, в яких позивач працював на  умовах безстрокового трудового договору, в тому числі з 04.09.1989 року – завідуючим виробництвом.

14.04.2008 року позивача було поновлено на роботі за рішенням суду.

15 квітня 2008 року  позивач надав заяву про звільнення з роботи за власним бажанням за ст. 38 ч.3 КЗпП України в зв’язку  з порушенням роботодавцем законодавства про працю. (а.с. 15)

Згідно запису в трудовій книжці  № 20 від 16.04.2008 року позивача звільнено за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням на підставі наказу № 2 від 15.04.2008 року. (а.с.38)

Під час  розгляду справи відповідачем змінено запис № 20 від 16.04.2008 року та внесено новий зроблено запис № 22 про звільнення відповідача за ч.3 ст. 38 КЗпП України.

Відповідно до ст. 38 ч.3 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір  за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Відповідно до ст. 44  КЗпП України при припиненні  трудового договору в наслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи  трудового договору(ст. 38 і 39) працівникові виплачується  вихідна допомога  у розмірі, передбаченому колективним  договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Таким чином, відповідачем визнана неправомірність звільнення позивача за ст.  38 КЗпП України  «за власним бажанням» , та його звільнено на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України,  але відповідачем  не нарахована та не виплачена вихідна допомога, в зв’язку з чим позов в цій частині підлягає задоволенню.

Позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку   при звільненні  суд вважає безпідставною з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник  в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник, або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у всякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювань ним суму.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 27.02.2008 року , ухваленому у справі за позовом ОСОБА_1 до  ВАТ «ПМК-16» , звільнення  ОСОБА_1 визнано незаконним , його поновлено на роботі завідуючим виробництвом , стягнути з ВАТ  ПМК-16 заробітна плата за час вимушеного прогулу та моральна шкода.

Виконання зазначеного рішення в частині поновлення на роботі  відбулося 14.04.2008 року , 15.04.23008 року позивач подав заяву про звільнення та 16.04.2008 року його було звільнено. Зазначені дні  позивач не працював, заробітна плата не нараховувалась.

Таким чином, в судовому засіданні  встановлено, що на час звільнення позивача ,-  станом на 16.04.2008 року ,належних йому  сум , які б не були сплачені відповідачем в день звільнення, не було, в зв’язку з чим підстави для стягнення середнього заробітку за час несвоєчасної виплати розрахунку відсутні.

Відповідно до ст. 237-1  КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом  моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль  для організації свого життя.

Як встановлено, відповідач неправомірно звільнив  позивача за ст. 38 КЗпП України «за власним бажанням» в той час, як позивач подав заяву про звільнення  за ч.3 ст. 38 КЗпП України  в зв’язку з невиконанням  власником законодавства про працю , чим його було позбавлено права на отримання вихідної допомоги. Порушення права позивача є підставою для часткового задоволення вимоги про стягнення моральної шкоди.

Керуючись ст.ст.10,11,209,212,214-215 ЦПК України, суд                                               

                                           ВИРІШИВ  :

Позов ОСОБА_1  до Відкритого акціонерного товариства «ПМК-16» задовольнити частково.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «ПМК-16» на користь  ОСОБА_1 вихідну допомогу  при звільненні в сумі 1575 грн., та 1000 грн. відшкодування моральної шкоди. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через Кілійський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги  в 10-денний строк з дня проголошення рішення.

          Суддя                                                      О.Г.Тюмін