Справа № 22ц-895
Копія
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
_________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 лютого 2011 року м. Хмельницький
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
апеляційного суду Хмельницької області
в складі: головуючого-судді Ярмолюка О.І.,
суддів Власенка О.В., Юзюка О.М.,
при секретарі Щербань А.В.,
з участю представниці позивача-відповідача ОСОБА_1,
відповідача-позивача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК»до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором і зустрічним позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «ПРИВАТБАНК»про визнання цього договору недійсним із апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 21 жовтня 2010 року,
встановила:
В листопаді 2009 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК»(далі –ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 14 жовтня 2008 року № 255563-CRED станом на 27 вересня 2009 року в розмірі 2798 доларів 86 центів США, з яких: 2578 доларів 81 цент США –неповернутий кредит, 57 доларів 03 центи США –проценти, 31 долар 22 центи США –штраф (фіксована частина), 131 долар 79 центів США –штраф (процентна складова). Обґрунтовуючи позов, ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»зазначило, що за вказаним кредитним договором відповідач одержав на картковий рахунок кредит в сумі 4000 доларів США під 25,5 % річних на строк до 13 жовтня 2010 року, а на даний час ОСОБА_2 не виконує належним чином зобов’язання з повернення кредитних коштів та сплати процентів, внаслідок чого банк нарахував неустойку та вправі достроково стягнути всю заборгованість за договором.
В ході судового розгляду позивач уточнив свої вимоги. ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»просило стягнути з ОСОБА_2 цю заборгованість станом на 12 жовтня 2010 року в розмірі 2227 доларів 25 центів США, з яких: 1861 долар 19 центів США –неповернутий кредит, 202 долара 66 центів США –проценти, 31 долар 61 цент США –штраф (фіксована частина), 131 долар 79 центів США –штраф (процентна складова).
В березні 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»про визнання недійсним вказаного кредитного договору на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України. На думку позивача оспорюваний правочин суперечить нормам цивільного законодавства, оскільки зобов’язання за ним неправомірно виражені в іноземній валюті і на час укладення договору сторони не мали індивідуальної ліцензії Національного банку України на вчинення валютної операції.
Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 21 жовтня 2010 року позов ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»задоволено, а в позові ОСОБА_2 відмовлено. Цим рішенням стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»2227 доларів 25 центів США заборгованості за договором кредиту та 344 грн. понесених судових витрат.
Суд виходив з того, що ОСОБА_2 не виконав грошове зобов’язання за кредитним договором і має сплатити дану заборгованість, а оспорюваний правочин відповідає вимогам закону та відсутні підстави для визнання його недійсним.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким в позові ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»відмовити, а його позов задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права. Навівши доводи своєї позовної заяви, ОСОБА_2 зазначив, що суд не врахував положень чинного законодавства та не дав належної оцінки дослідженим доказам, внаслідок чого прийшов до помилкового висновку про безпідставність його вимог і обґрунтованість позову банку.
Заперечуючи проти апеляційної скарги, представниця ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»зазначила, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування.
Заслухавши учасників процесу та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною 1 статті 309 цього Кодексу визначено, що підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не застосував закон (ст. 526 ЦК України), який підлягав застосуванню. У зв’язку з порушенням норм матеріального права оскаржуване рішення в частині стягнення заборгованості за кредитним договором підлягає зміні.
Встановлено, що 14 жовтня 2008 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»і ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 255563-CRED, за яким банк надав останньому кредит на споживчі потреби в сумі 4000 доларів США на строк до 13 жовтня 2010 року, перерахувавши грошові кошти на картковий рахунок позичальника № НОМЕР_1 /п.п. 1.1, 1.3, 1.4, 1.5 договору/. ОСОБА_2 взяв на себе зобов’язання сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 25,5 % річних /п. 3.1 договору/.
Сторони домовились, що у разі порушення позичальником зобов’язань за договором банк вправі вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту, виплати процентів і виконання інших обов’язків за договором /п. 2.3.1 договору/, а при порушенні позичальником строків платежів більш як на 120 днів, що змусило банк звернутися до суду, ОСОБА_2 зобов’язався сплатити ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»штраф в розмірі 250 грн. + 5 % від суми позову / п. 5.10 договору/.
З січня 2009 року ОСОБА_2 став неналежно виконувати грошове зобов’язання. Станом на 12 жовтня 2010 року заборгованість за кредитним договором становить 2063 долари 85 центів США, з яких неповернутий кредит –1861 долар 19 центів США, проценти –202 долара 66 центів США.
Зазначені обставини визнаються сторонами, а також підтверджуються кредитним договором від 14 жовтня 2008 року № 255563-CRED і довідками про розмір заборгованості ОСОБА_2 за цим договором.
Відповідно до ст. 1054 ч. 1 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 статті 546 цього Кодексу встановлено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
В силу ст. 549 ч.ч. 1, 2 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов’язання.
У відповідності до ст. 203 ч. 1 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Частиною 1 статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Оцінивши в сукупності надані докази, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що оспорюваний правочин відповідає вимогам закону та відсутні підстави для визнання його недійсним.
Не заслуговують на увагу доводи ОСОБА_2 про незаконність кредитного договору, укладеного між сторонами в іноземній валюті без індивідуальної ліцензії Національного банку України на вчинення валютної операції.
Так, у відповідності до положень ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України –гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
В силу ст. 524 цього Кодексу зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України –гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.
Частиною 3 статті 533 ЦК України передбачено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Згідно до вимог ст. 2 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»(далі –Декрет) резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території України. Резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.
Частиною 1 статті 19 Закону України «Про банки і банківську діяльність»визначено, що банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії.
Відповідно до положень ст.ст. 47, 49 цього Закону на підставі відповідної банківської ліцензії банки мають право здійснювати банківські операції, у тому числі розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та власний ризик, операції з валютними цінностями, надання кредитів.
Операції з валютними цінностями банки вправі здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями згідно до пункту 2 статті 5 Декрету.
З вищевикладеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
Щодо вимог підпункту «в»пункту 4 статті 5 Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо термін і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні законодавцем не визначено меж термінів і сум надання (одержання) кредитів в іноземній валюті.
Таким чином, операція з надання банком кредиту в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.
На час укладення між сторонами кредитного договору ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»здійснювало банківську діяльність на підставі банківської ліцензії Національного банку України від 4 грудня 2001 року № 22 і мало письмовий дозвіл від 29 липня 2003 року № 22-2 на здійснення операцій з валютними цінностями.
Отже, банк правомірно видав ОСОБА_2 кредит в іноземній валюті.
Також суд обґрунтовано виходив з того, що ОСОБА_2 не виконав грошове зобов’язання за кредитним договором, внаслідок чого ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»вправі стягнути неповернутий кредит, проценти за користування кредитними коштами і неустойку (штраф).
Розмір заборгованості за кредитним договором (2063 долари 85 центів США неповернутого кредиту і процентів) обчислений відповідно до умов кредитного договору.
В цій частині рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Разом з тим, при вирішенні спору суд припустився помилки.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Пунктом 3.3 укладеного між сторонами кредитного договору від 14 жовтня 2008 року № 255563-CRED визначено, що погашення кредиту і сплата процентів здійснюються у валюті кредиту, а виплата штрафів –у гривні по курсу Національного банку України на день платежу. У пункті 5.10 договору фіксована частина штрафу також виражена в гривні.
Суд не звернув уваги на ці положення закону та умови договору, внаслідок чого неправомірно присудив з ОСОБА_2 неустойку в іноземній валюті (163 долари 40 центів США). В цій частині рішення підлягає зміні.
З останнього на корить ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»слід стягнути штраф в сумі 1292 грн. 46 коп. /250+((2578,81+57,03):20х7,9099)/.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 316, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 21 жовтня 2010 року в частині стягнення заборгованості за кредитним договором змінити.
Стягнути з ОСОБА_2 на корить публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК»1861 долар 19 центів США неповернутого кредиту, 202 долара 66 центів процентів і 1292 грн. 46 коп. штрафу, а всього –2063 долари 85 центів США і 1292 грн. 46 коп.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий: /підпис/ Судді: /підписи/
Згідно з оригіналом: суддя апеляційного суду О.І. Ярмолюк
Головуючий у першій інстанції –Андрощук Є.М. Справа № 22ц –895
Доповідач –Ярмолюк О.І. Категорія 27