Справа № 298/754/24

Номер провадження 1-кс/298/181/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

21 вересня 2024 року                                                 с-ще Великий Березний

Слідчий суддя Великоберезнянського районного суду Закарпатської області ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора Ужгородської окружної прокуратури ОСОБА_3 , підозрюваного ОСОБА_4 та його захисника - адвоката ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт.Великий Березний клопотання старшого слідчого відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_6 , погоджене прокурором Ужгородської окружної прокуратури ОСОБА_3 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м.Ужгород Закарпатської області, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , з вищою освітою, працюючого охоронником готелю "Закарпаття", одруженого, який має на утриманні одну малолітню дитину, в силу ст.89 КК України не судимого, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України, у кримінальному провадженні №12024071070000058 від 13 березня 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

20 вересня 2024 року старший слідчий відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_6 за погодженням із прокурором Ужгородської окружної прокуратури ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді із клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_4 у кримінальному провадженні №12024071070000058 від 13 березня 2024 рокуза ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України.

Клопотання мотивовано тим, що у  невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше березня 2024 року, ОСОБА_7 , усвідомлюючи те, що шляхом проведення заборонених операцій у сфері обігу психотропних речовин є можливість швидко незаконно збагатитись, а також будучи обізнаною про місця та осіб, у яких можна придбати психотропну речовину метамфетамін, діючи умисно, з корисливих мотивів, усвідомлюючи незаконність та протиправність своїх дій, організувала стійку злочинну групу, до складу якої залучила своїх знайомих ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , яких забезпечувала з вказаного періоду часу психотропною речовиною «метамфетамін», а останні в свою чергу, дотримуючись заходів конспірації, на виконання своїх функцій, в подальшому збували її за грошові кошти особам, схильним до їх вживання на території м.Ужгород та Ужгородського району Закарпатської області, розподіляючи між собою грошові кошти, отримані від збуту таких заборонених в обігу речовин.

Окрім цього, починаючи з 19.08.2024 ОСОБА_7 залучила до складу групи гр. ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , в свою чергу ОСОБА_15 , усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, розуміючи, що ОСОБА_7 спільно із іншими учасниками групи являються розповсюджувачами психотропних речовин серед мешканців м.Ужгород та Ужгородського району, на пропозицію останньої щодо постачання психотропних речовин погодився, після чого, діючи узгоджено, в складі групи осіб, дотримуючись заходів конспірації, на виконання своїх функцій, в подальшому постачав ОСОБА_7 психотропні речовини, а також збув їх.

Зазначається, що ОСОБА_7 у кінці квітня 2024 року, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, але не пізніше 30.04.2024, діючи разом із ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_4 , ОСОБА_12 , ОСОБА_8 та ОСОБА_13 у складі, реалізовуючи єдиний злочинний план з незаконного збагачення шляхом збуту заборонених в обігу речовин, з корисливих мотивів, умисно, повторно, незаконно придбала у невстановлених осіб та місці з метою подальшого збуту останніми, невстановлену кількість психотропної речовини, обіг якої обмежено - метамфетамін, яку розділила на частини та у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 30.04.2024 зберігала за місцем свого проживання за адресою АДРЕСА_2 , та за попередньою домовленістю передала для подальшого продажу у роздріб ОСОБА_4 .

Вказує, що у свою чергу, ОСОБА_4 на досягнення єдиного злочинного плану з ОСОБА_7 в групі, після отримання від останньої невстановленої кількості психотропної речовини - метамфетамін, зберігав її у невстановленому місці та часі, але не пізніше 18:11 годин 30.04.2024, після чого, реалізовуючи єдиний злочинний умисел, спрямований на збут психотропних речовин, умисно, з корисливих мотивів, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та настання суспільно небезпечних наслідків, 30.04.2024 о 18 год. 11 хв., перебуваючи на вулиці неподалік магазину «Му Food» за адресою: м. Ужгород, вул. Собранецька, буд. 179а, в ході проведення контролю за вчиненням злочину у формі оперативної закупки, незаконно збув за 950 грн. особі зі зміненими анкетними даними ОСОБА_16 згорток фольги, який був упакований в паперову упаковку із під сигарок марки «Winston», який останнім в подальшому одразу добровільно видано працівникам поліції, всередині якого згідно висновку експерта, знаходилась психотропна речовина - метамфетамін, масою 0,0828 г.

За таких обставин, ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України, а саме: у незаконному придбанні, зберіганні з метою збуту психотропних речовин, а також незаконному збуті психотропних речовин, за попередньою змовою групою осіб.

Вказується, що наявність обґрунтованої підозри повністю підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, зокрема: протоколом допиту свідка ОСОБА_16 ; протоколами зняття інформації з електронних комунікаційних мереж; протоколами візуального спостереження за особами; протоколами контролю за вчиненням злочину у формі оперативної закупки; висновками судових експертиз наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів та іншими зібраними доказами і матеріалами досудового розслідування.

На думку сторони обвинувачення, докази, які зібрані на даному етапі слідства є достатніми для обрання запобіжного заходу та обґрунтовують підозру ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень.

Метою застосування до підозрюваного ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам:

- переховуватися від органів досудового розслідування та суду. Злочини, які інкримінуються ОСОБА_4 , є тяжкими і передбачають можливість призначення покарання у виді позбавлення волі на строк від шести до десяти років з конфіскацією майна, що вже саме по собі може бути підставою та мотивом для підозрюваного переховуватись від органів досудового розслідування та суду. Вищевказані обставини, а також той факт, що Закарпатська область межує з чотирма країнами Європейського союзу, а саме з такими республіками як Румунія, Угорщина, Словаччина та Польща, що дає підстави вважати, що ОСОБА_4 , усвідомлюючи тяжкість та невідворотність покарання за вчинення тяжкого злочину, може переховуватись від органів досудового розслідування та має реальні можливості покинути територію України з цією метою, як і в межах пункту пропуску через державний кордон України, так і поза межами таких, а також переховуватись на території України;

- незаконно впливати на свідків, експерта, спеціаліста у кримінальному провадженні. Будучи обізнаним про осіб, які були свідками та яким відомі обставини вчинення кримінального правопорушення, ОСОБА_4 може незаконно впливати на них, а також на осіб, які будуть встановлені та покази яких матимуть суттєве значення для неупередженого досудового розслідування, а також їх родичів з метою дачі, зміни ними показань на його користь. Аналогічним чином ОСОБА_4 зможе впливати ще на експертів та спеціалістів, які вже залучені для проведення експертиз та в подальшому можуть бути залучені до проведення інших судових експертиз. Це створює загрозу тиску та підбурювання вказаних осіб до дачі неправдивих показань або відмови від надання таких. Окрім цього, ОСОБА_4 зможе впливати на інших підозрюваних у вказаному кримінальному провадженні;

- перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Знаходячись на волі, ОСОБА_4 може перешкоджати кримінальному провадженню іншим способом, зокрема, підшукуючи осіб, що можуть надати вигідні для нього неправдиві показання, а також переїжджати в інші регіони та області України, чим ускладнить проведення з останнім слідчих та процесуальних дій;

- знищити, сховати або спотворити речі і документи, що мають істотне значення для встановлення всіх обставин вчиненого злочину. Існування даного ризику, обґрунтовано тим, що на даному етапі досудового розслідування не виявлено місця виготовлення та пакування наркотичних засобів та психотропних речовин, не встановлено інших осіб та використовувані ними засоби для виготовлення, пакування та розповсюдження наркотичного засобу, що можуть бути виявлені і використані як докази, є підстави вважати, що такі знаходяться в іншому місці, у інших осіб, про що підозрюваний може бути обізнаним, і до знищення чи приховування яких підозрюваний може вдатися, перебуваючи на волі;

- вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється. Так, будучи на волі, ОСОБА_4 й надалі матиме можливість вчиняти кримінальні правопорушення, зокрема і надалі здійснювати збут психотропних речовин, з метою отримання прибутку.

Зазначається, що підставою застосування до підозрюваного ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення та наявність вищевказаних ризиків.

На думку старшого слідчого, ОСОБА_4 на підставі вагомих доказів обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за який йому у випадку визнання винним, загрожує покарання у виді позбавлення волі на строк до 10 років; стан здоров`я якого не перешкоджає утриманню під вартою. Таким чином, інший запобіжний захід, окрім тримання під вартою, не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного ОСОБА_4 та не буде достатнім для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні.

Посилається, що враховуючи кількість осіб підозрюваних у даному кримінальному провадженні, наявність єдиного умислу на вчинення тяжких злочинів, чіткої ієрархії та розподіленості ролей наразі вирішується питання про здійснення перекваліфікації у вказаному кримінальному провадженні на ч.3 ст.307 КК України, які в свою чергу віднесено до категорії особливо тяжких злочинів. Вказана перекваліфікація буде проведена після розсекречення всіх зібраних матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій, а тому з вказівкою на п.5 ч.4 ст.183 КПК України наголошується, що слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу вправі не визначати застави у даному кримінальному провадженні.

З огляду на вищенаведене, старший слідчий за погодженням з прокурором просить обрати щодо ОСОБА_4 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 діб без визначення розміру застави.

Прокурор ОСОБА_3 в судовому засіданні клопотання підтримав, вважаючи мету і підстави застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обґрунтованими та такими, що дають право на обрання щодо підозрюваного ОСОБА_4 найбільш суворого запобіжного заходу. Додатково наголосив на наявності у вказаному кримінальному провадженні ризиків. На думку прокурора, більш м`який запобіжний захід не зможе запобігти ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного. Ствердив, що здобутими в ході досудового розслідування доказами повністю підтверджено причетність ОСОБА_4 до вчинення злочину, а також його дії і роль в складі групи осіб.

В судовому засіданні захисник підозрюваного-адвокат ОСОБА_5 щодо задоволення клопотання заперечив, просив у задоволенні такого відмовити. Зазначив про недоведеність наведених у клопотанні та в судовому засіданні ризиків, необгрунтованість підозри. Підтримав подані ним письмові заперечення на клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Зазначив, що затримання ОСОБА_4 проводилось незаконно. Посилаючись на незадовільний стан здоров`я підозрюваного, якому нещодавно проводили оперативне втручання, наявність на його утриманні трирічного сина, якого потрібно водити в дитячий садок, батьків пенсіонерів, яким потрібна допомога, просив відмовити у задоволенні клопотання слідчого. Крім цього захисник наголосив, що слідчим порушено порядок вручення підозри, зокрема підозру склав слідчий ОСОБА_17 , а вручав вказану підозру інший слідчий ОСОБА_18 , тому його підзахисний не набув статусу підозрюваного. Крім цього, фактичне затримання підозрюваного здійснив слідчий ОСОБА_18 , однак протокол про затримання склав слідчий ОСОБА_17 , який не був присутнім на місці затримання.

Підозрюваний ОСОБА_4 в судовому засіданні підтримав позицію захисника. Пояснив, що був затриманий вдома слідчим ОСОБА_18 , який протокол про затримання не склав, підозру також йому вручав слідчий ОСОБА_18 Наголосив на тому, що має поганий стан здоров`я, переніс два оперативні втручання на черевній порожнині. Просив відмовити в застосуванні щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Слідчий ОСОБА_18 в судовому засіданні показав, що дійсно 19.09.2024 в складі слідчої групи проводив обшук за місцем проживання ОСОБА_4 , після проведення обшуку ним було вголос зачитано зміст підозри ОСОБА_4 в присутності захисника ОСОБА_5 , отримувати повідомлення про підозру підозрюваний та його адвокат відмовились. Після цього, ОСОБА_4 було повідомлено про затримання, запропоновано одягнутися, взяти необхідні речі, оскільки захисник та ОСОБА_4 перешкоджали виконанню працівниками поліції слідчих дій, до підозрюваного було застосовано кайданки, поміщено в службовий автомобіль та доставлено до відділку поліції. Щодо відсутності на повідомленні про підозру відомостей щодо того хто саме здійснював вручення повідомлення, то слідчий ОСОБА_18 ствердив, що не мав фізичної та практичної можливості це зробити. Зауважив, що протокол про затримання складав слідчий ОСОБА_17 в приміщенні поліції, а він - слідчий ОСОБА_18 був присутній при складанні протоколу, також був присутній адвокат ОСОБА_19 .

Слідчий ОСОБА_17 показав, що повідомлення про підозру ОСОБА_4 складав він, вказане повідомлення було складено вранці 19.09.2024 та погоджено прокурором ОСОБА_3 , вручення повідомлення про підозру ОСОБА_4 за його дорученням здійснював слідчий ОСОБА_18 , який входить до складу групи слідчих. Зазначив, що фактичне затримання ОСОБА_4 здійснив слідчий ОСОБА_18 , а протокол складався у приміщенні відділку поліції слідчим ОСОБА_17 .

Заслухавши пояснення учасників кримінального провадження, дослідивши додані до клопотання документи, а також надані стороною захисту письмові докази, слідчий суддя приходить до наступних висновків.

Вирішуючи питання про наявність правових підстав та доцільність застосування щодо ОСОБА_4 найсуворішого запобіжного заходу, слідчий суддя бере до уваги наступне.

У відповідності до ст.29 Конституції України та ст.ст.176, 177, 178 КПК України, право на свободу та особисту недоторканість є одним із найбільш значущих прав людини. Слід врахувати те, що обираючи запобіжний захід - тримання під вартою, обмежуються конституційні права і свободи особи, ще до визнання її винуватою у вчиненні злочину, а запобіжний захід у виді тримання під вартою відповідно до ст.183 КПК України є винятковим і найбільш суворим запобіжним заходом, і застосовується лише тоді, коли є всі підстави вважати, що інші, менш суворі запобіжні заходи можуть не забезпечити виконання підозрюваним процесуальних обов`язків і його належної поведінки. Застосування запобіжного заходу з іншою метою не допускається.

Згідно ст.2 КПК України, завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

У відповідності до вимог ст.8 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на засадах верховенства права з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (ст.5) втілює основоположне право людини на захист від свавільного втручання держави у її право на свободу. Тому, у кожному випадку, коли вирішується питання щодо тримання під вартою або звільнення, діє презумпція на користь звільнення.

З цього правила випливають два природних наслідки: тягар доведення обставин, що свідчать на користь утримання під вартою, завжди несе сторона обвинувачення, а будь-які обставини, щодо доведеності яких або значення яких для вирішення питання про тримання під вартою або звільнення, залишається сумнів, мають тлумачитися на користь звільнення особи.

Роль слідчого судді при оцінці вказаних обставин полягає в перевірці істинних намірів та цілей, що стоять за позбавленням особи свободи, відповідності цих цілей та намірів вимогам закону, та, у випадку встановлення відсутності законних підстав для тримання особи під вартою, прийняття рішення про звільнення особи з-під варти.

Така перевірка відбувається за правилами національного законодавства, які містяться в положеннях ст.ст. 177, 178, 183 КПК України.

Слідчий суддя враховує, що тримання під вартою в розумінні ст.183 КПК України є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Відповідно до ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Крім того, згідно з положеннями ст.178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст.177 КПК України, зокрема, слідчий суддя зобов`язаний оцінити, в тому числі вагомість доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного винуватим у кримінальному правопорушенні, розмір майнової шкоди, а також дані, що характеризують особу підозрюваного.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.

Слідчим суддею встановлено, що слідчим відділенням ВП №2 Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному проваджені №12024071070000058 від 13 березня 2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.

19 вересня 2024 року ОСОБА_4 затримано в порядку ч.6 ст.615 КПК України.

19 вересня 2024 року ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України.

Відповідно до ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов`язаний встановити, що надані сторонами кримінального провадження докази доводять обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику а ризикам, зазначеним у поданні.

На думку слідчого судді, наведені в клопотанні обставини та додані до нього документи, якими старший слідчий обґрунтовує доводи клопотання, свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України. Зокрема такими є: витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024071070000058 від 13 березня 2024 року; протокол допиту свідка ОСОБА_16 від 31 травня 2024 року; постанова про доручення здійснення досудового розслідування кримінального провадження слідчій групі від 18 вересня 2024 року; постанова про проведення контролю за вчинення злочину від 27.03.2024; протокол про результати проведення контролю за вчиненням злочину у формі оперативної закупки від 30 квітня 2024 року з додатками; постанова про призначення експертизи наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів від 1 травня 2024 року; висновок експерта №СЕ-19/107-24/4806-НЗПРАП від 10.05.2024; довідка про витрати на проведення судової експертизи; постановою про уточнення та виправлення описки від 20 вересня 2024 року; протокол затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 19 вересня 2024 року; протокол про результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії – зняття інформації з електронних комунікаційних мереж від 21.08.2024 року.

Зазначені відомості у сукупності з інформацією, викладеною у дослідженому під час судового засідання повідомленні про підозру, вважаються переконливими для слідчого судді в тому, що відповідне кримінальне правопорушення могло бути вчинене, а надані слідчим до клопотання відомості в достатній мірі вказують на можливість вчинення підозрюваним ОСОБА_4 кримінального правопорушення.

Що стосується доводів сторони захисту щодо того, що ОСОБА_4 не набув статусу підозрюваного в даному кримінальному провадженні, оскільки дії щодо вручення повідомлення про підозру здійснював слідчий ОСОБА_18 , а не слідчий ОСОБА_17 , який складав повідомлення про підозру, то слідчий суддя зазначає наступне. Як встановлено в судовому засіданні, повідомлення про підозру ОСОБА_4 складав слідчий ОСОБА_17 , вручення повідомлення про підозру здійснював слідчий ОСОБА_18 , обидва слідчих входять до слідчої групи, яка здійснює досудове розслідування в даному кримінальному провадженні. Обставини вручення підозрюваному ОСОБА_4 повідомлення про підозру слідчим ОСОБА_18 стороною захисту не оспорюється, і проголошення слідчим ОСОБА_18 усно повного змісту такого повідомлення про підозру з усіма його складовими у зв`язку з відмовою від отримання письмового повідомлення підозрюваним та його захисником не заперечується.

Слідчий суддя також виходить з того, що зазначені у клопотанні обставини підозри мають місце та підтверджуються на цьому етапі розслідування достатньою сукупністю даних, які наведені у клопотанні слідчого та доданих до нього матеріалах.

Слідчий суддя звертає увагу, що на даному етапі провадження слідчий суддя не вправі вирішувати питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема на стадії досудового розслідування слідчий суддя не уповноважений вдаватись до оцінки отриманих слідством доказів та порядку їх отримання, давати оцінку зібраним доказам з точки зору їх допустимості. Визнання доказів недопустимими належить виключно до компетенції суду під час судового розгляду (ст.89 КПК України).

На стадії досудового розслідування слідчий суддя може, враховуючи правову позицію ЄСПЛ щодо визначення поняття "обґрунтована підозра" як існування фактів або інформації, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (п.175 Рішення в справі "Нечипорук і Йонкало проти України" (заява N42310/04, рішення від 21 квітня 2011 року, остаточне 21.07.2011), оцінити лише достатність зібраних доказів для підозри певної особи у вчиненні кримінального правопорушення, не вдаючись до їх оцінки як допустимих.

При цьому, повнота та всебічність проведеного розслідування не є тими обставинами, які мають оцінюватись слідчим суддею при з`ясуванні достатності доказів, що стали підставою повідомлення особі про підозру.

Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини. Так, у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» (рішення № 14310/88 від 23 жовтня 1994 року) суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри, не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».

В свою чергу, стороною захисту не наведено обставин, які б очевидно та беззаперечно вказували на будь-яку непричетність підозрюваного ОСОБА_4 до кримінального правопорушення, у вчиненні якого йому повідомлено про підозру, або необґрунтованість повідомленої підозри, а за такого на цій стадії досудового розслідування відсутні підстави вважати, що повідомлення про підозру є вочевидь необґрунтованим.

Таким чином, ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України, а саме у незаконному зберіганні з метою збуту та збуті психотропних речовин, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, за скоєння якого передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від шести до десяти років з конфіскацією майна, яке відповідно до ч.5 ст.12 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів.

Оцінюючи наявність ризиків, на існування яких посилається сторона обвинувачення обґрунтовуючи подане щодо ОСОБА_4 клопотання, слідчий суддя виходить із такого.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Слідчий суддя, оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.

Ризики вчинення підозрюваним дій, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, вважаються наявними за умови встановлення судом обґрунтованої ймовірності реалізації ним таких дій. При цьому, КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що вона має реальну можливість їх здійснити у цьому кримінальному провадженні в майбутньому.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі Клішин проти України наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.

Оцінивши доводи, наведені у клопотанні слідчий суддя вважає, що сторона обвинувачення у судовому засіданні довела наявність підстав вважати, що існують ризики того, що підозрюваний ОСОБА_4 може переховуватись від органів досудового розслідування та суду; незаконно впливати на свідків та підозрюваних у цьому ж кримінальному провадженні; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; вчинити інше кримінальне правопорушення.

Такий висновок ґрунтується на тяжкості злочину, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_4 , за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до десяти років з конфіскацією майна. На думку слідчого судді, зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування чи суду. Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі Ілійков проти Болгарії, в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.

Оцінюючи можливість впливу на свідків та підозрюваних у даному кримінальному провадженні, слідчий суддя також виходить із передбаченої КПК України процедури отримання свідчень від вказаних осіб, а саме спочатку на стадії досудового розслідування свідчення отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК України).

За таких обставин, ризик впливу на свідків та підозрюваних існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань та дослідження їх судом.

Слідчий суддя бере до уваги також те, що є коло осіб, які з достатньою вірогідністю будуть допитуватися в якості свідків надалі, щодо яких, у свою чергу, ОСОБА_4 з метою уникнення ним кримінальної відповідальності може вживати заходів для спотворення змісту та обсягу показань.

Також, слідчий суддя враховує, що за версією сторони обвинувачення кримінальне правопорушення було вчинено за попередньою змовою групою осіб, що дає підстави обґрунтовано припускати про наявність можливої координації та взаємозв`язків між підозрюваними.

Оскільки на даний час триває досудове розслідування та в межах нього, як зазначено стороною обвинувачення, для встановлення всіх обставин проводяться слідчо-розшукові заходи, спрямовані на встановлення всіх осіб, причетних до вчинення зазначеного кримінального правопорушення, місця проживання інших співучасників злочину, місця знаходження та вилучення речових доказів - речей та документів, що можуть бути використані як речові докази, слідчий суддя вважає також доведеним і ризик знищити, сховати або спотворити будь-яку із зазначених речей, які маються істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, що може негативно вплинути на хід досудового розслідування та його результат.

В клопотанні слідчий просив застосувати до підозрюваного ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, зазначивши що інші, більш м`які запобіжні заходи не забезпечать можливості запобігти існуючим ризикам.

При розгляді клопотання слідчим суддею також враховано всі обставини, визначені в ст.178 КПК України, в тому числі вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_4 у разі визнання його винним у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється; вік та стан здоров`я підозрюваного.

У роз`ясненнях, що наведені у Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 14 від 19.12.2014 «Про узагальнення судової практики застосування судами першої та апеляційної інстанції процесуального законодавства щодо обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою» зазначено, що врахування стану здоров`я підозрюваного при вирішенні питання про обрання, продовження або зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою має важливе значення для забезпечення гарантування права особи на свободу і права на життя.

При обранні запобіжного заходу у виді тримання під вартою необхідно переконатися, що його застосування не призведе до погіршення стану здоров`я особи. Коли підозрюваний, обвинувачений тяжко хворий і в умовах слідчого ізолятора не має можливості здійснювати необхідне лікування, до нього не варто застосовувати такий запобіжний захід.

У своєму рішенні від 16.05.2013 у справі «Барило проти України» Європейський суд з прав людини встановив порушення п. 1 ст. 5 з тих підстав, що у заявниці було наявне тяжке захворювання (третя група інвалідності), у зв`язку з чим вона потребувала спеціального лікування, дієти і постійного медичного нагляду. За результатами огляду заявниці було призначено 4 ін`єкції інсуліну на день. Вона була змушена вводити собі інсулін самостійно, оскільки медичний працівник ІТТ перебував у відпустці, а працівники швидкої допомоги відмовлялися приїжджати до ІТТ.

У рішенні від 14.03.2013 у справі «Салахов та Іслямова проти України» Європейський суд з прав людини встановив порушення ст. 2 Конвенції в контексті матеріального аспекту з огляду на недотримання державою позитивного обов`язку щодо захисту здоров`я та життя заявника. Зокрема, йому було відмовлено в терміновій госпіталізації, яку він вимагав протягом двох тижнів; він тримався під вартою без будь-якого обґрунтування, перебуваючи при цьому в критичному стані, і всупереч рекомендаціям лікарів під час перебування в лікарні його постійно тримали в наручниках, що спричинило погіршення стану здоров`я.

Разом з цим, ВССУ наголошує, що наявність різноманітних захворювань має бути належним чином підтверджена медичною документацією. Слідчий суддя повинен переконатися у наявності підтвердної медичної документації про стан здоров`я та оцінити можливість надання ефективної допомоги в лікуванні захворювання обвинуваченого в умовах СІЗО.

Стороною захисту надано медичну документацію ОСОБА_4 . Згідно з медичною карткою стаціонарного хворого №5276/1051 діагноз при госпіталізації ШМД 1218: «перфорація порожнистого органа»; відповідно до виписки із медичної карти стаціонарного хворого №5681/317 від 04.06.24 поточний діагноз: розходження швів післяопераційної рани; інфікування (нагноєння) післяопераційної рани, рекомендації: нагляд сімейного лікаря та хірурга, консультація інфекціоніста (AntiHCV-позитив). За даними консультаційного висновку спеціаліста від 21.09.2024 року рекомендаціями є: обробка, перев`язки кожен день, повторний огляд при потребі.

Оцінивши надані стороною захисту документи щодо стану здоров`я підозрюваного ОСОБА_4 . слідчий суддя вважає, що в умовах слідчого ізолятора останній, з урахуванням тяжкості та характеру наявних у нього хвороб, а також перенесеного оперативного втручання на черевний породжнині, наявності наслідків цього, не зможе отримати кваліфіковану медичну допомогу, що в тому числі унеможливлює його тримання під вартою.

Зважаючи на наведене вище, за наслідками встановлених обставин за результатами розгляду клопотання, враховуючи особу підозрюваного ОСОБА_4 , беручи до уваги недоведення прокурором недостатності застосування в даному конкретному випадку більш м`якого запобіжного заходу, відсутність належного обґрунтування підстав для втручання у право ОСОБА_4 на свободу, шляхом застосування запобіжного заходу саме у вигляді тримання під вартою, а також те, що Європейський суд з прав людини та ст. 9 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права зазначають, що існує презумпція на користь звільнення особи з-під варти, тобто, утримання під вартою осіб, які чекають судового розгляду, не повинно бути загальним правилом і, коли відсутні конкретні дані, які б дозволяли дійти ґрунтованого висновку, що особа з великою ймовірністю вчинить дії, передбачені ст.177 КПК України, слід вважати, що такі ризики взагалі відсутні, або є настільки мінімальними, що не дають виключних підстав для застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя приходить до висновку, що у відповідності до ч.4 ст.194 КПК України щодо підозрюваного слід обрати запобіжний захід у виді домашнього арешту, оскільки саме цей запобіжний захід забезпечить виконання підозрюваним процесуальних обов`язків та попередить вчинення ним дій, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.

При цьому, слідчий суддя зазначає, що сам по собі факт підозри ОСОБА_4 у вчиненні тяжкого злочину не є достатньою підставою для застосування до ньго найбільш суворого виняткового запобіжного заходу. Слідчий суддя враховує, що твердження прокурора про тяжкість вчиненого злочину, не є достатнім для обрання відносно підозрюваного ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Так, у справі «Мамедова проти Росії» 7064/05 від 01.06.2006, Європейський суд з прав людини, вказав на недостатність посилань на тяжкість злочину та ймовірне покарання, так як суворість покарання є визначальним елементом при оцінці ризику переховуватися від правосуддя чи вчинення нових злочинів, але потребу позбавлення когось волі не можна оцінювати з винятково абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину.

Розглядаючи клопотання, слідчий суддя враховує і те, що заборона застосування щодо підозрюваного ОСОБА_4 більш м`якого запобіжного заходу в цьому випадку відсутня.

Отже, на підставі викладеного, слідчий суддя вважає, що у даному кримінальному провадженні, з урахуванням вищевикладеного, встановленим слідчим суддею ризикам, передбаченим ч.1 ст.177 КПК України, можливо дієво запобігти шляхом застосування іншого запобіжного заходу, який не є виключним за своєю суворістю.

Відповідно ч.ч.1, 2 ст.181 КПК України, домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.

За таких умов слідчий суддя вважає, що можливе застосування до підозрюваного ОСОБА_4 більш м`якого запобіжного заходу, а ніж тримання під вартою, а саме цілодобового домашнього арешту.

У п.104 рішення ЄСПЛ у справі «Бузаджі проти Республіки Молдова» від 05.07.2016 зазначено, що домашній арешт з огляду на його рівень і напруженість вважається позбавленням свободи у розумінні статті 5 Конвенції. Цей спосіб позбавлення свободи вимагає існування відповідних і належних підстав, як і тримання під вартою під час досудового слідства. Він уточнив, що поняття «рівень» і «напруженість» у його практиці, як критерії застосовності статті 5 Конвенції, стосується тільки рівня обмеження свободи пересування, а не відмінностей за рівнем комфорту або у внутрішньому режимі у різних місцях позбавлення волі. Тому Суд застосовує ті самі критерії щодо позбавлення свободи незалежно від місця тримання заявника під вартою (104, 113, 114 рішення ЄСПЛ у справі «Бузаджі проти Республіки Молдова» від 05.07.2016 та п. 212 рішення у справі Развозжаєв проти Росії та України та Удальцов проти Росії від 19.11.2019.

Таким чином, з урахуванням обставин, що встановлені у ході розгляду клопотання слідчий суддя вважає, що застосування до ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту цілодобово буде достатнім для забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків та запобігання існуючим ризикам та буде пропорційним, співмірним та таким, що не становитиме надмірний тягар, не суперечитиме КПК України, оскільки саме цей запобіжний захід дасть можливість уникнути настання існуючих ризиків та забезпечить виконання покладених на підозрюваного ОСОБА_4 процесуальних обов`язків.

Згідно з ч.6 ст.181 КПК України строк дії ухвали слідчого судді про тримання особи під домашнім арештом не може перевищувати двох місяців.

Обов`язки, передбачені частинами п`ятою та шостою цієї статті, можуть бути покладені на підозрюваного, обвинуваченого на строк не більше двох місяців (ч. 7 ст. 194 КПК України).

З урахуванням викладеного, слідчий суддя вважає за необхідне застосувати щодо ОСОБА_4 запобіжний захід у виді домашнього арешту, за адресою по місцю проживання: АДРЕСА_1 , шляхом заборони залишати житло цілодобово по 19 листопада 2024 року, окрім випадків необхідності отримання ОСОБА_4 невідкладної медичної допомоги.

Керуючись ст.ст.177, 178, 181, 193, 194, 196, 197, 372, 395 КПК України, слідчий суддя,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання старшого слідчого відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_6 , погоджене прокурором Ужгородської окружної прокуратури ОСОБА_3 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави відносно ОСОБА_4 - відмовити.

Застосувати щодо  ОСОБА_4 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України, запобіжний захід у вигляді домашнього арешту без застосування електронних засобів контролю, заборонивши йому цілодобово залишати місце проживання за адресою:  АДРЕСА_1 , на строк 60 днів, тобто по 19.11.2024, окрім випадків необхідності отримання ОСОБА_4 невідкладної медичної допомоги.

На цей же строк покласти на підозрюваного ОСОБА_4 , передбачені ч.5 ст.194 КПК України обов`язки:

- прибувати до слідчого, прокурора або суду за кожним їх викликом, вимогою за визначеною ними періодичністю;

- не відлучатися за межі населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду;

- повідомляти слідчого, прокурора або суд про зміну свого місця проживання;

- утримуватися від спілкування зі свідками та іншими підозрюваними у даному кримінальному провадженні;

- здати на зберігання в органи ДМС України свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Строк дії ухвали, запобіжного заходу та покладених на підозрюваного ОСОБА_4 обов`язків визначити по 19 листопада 2024 року.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.202 КПК України підозрюваного ОСОБА_4 , негайно доставити до місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , і звільнити з-під варти.

Роз`яснити підозрюваному ОСОБА_4 , що працівники органу Національної поліції з метою контролю за поведінкою підозрюваного, який перебуває під домашнім арештом, мають право з`являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов`язаних із виконанням покладених на нього зобов`язань.

Роз`яснити підозрюваному ОСОБА_4 , що в разі невиконання покладених на нього обов`язків, до нього може бути застосований більш суворий запобіжний захід.

Копію ухвали для забезпечення контролю виконання надіслати до ВП №2 Ужгородського РУП ГУНП України в Закарпатській області.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення.

Слідчий суддя ОСОБА_1