Номер провадження: 22-ц/813/5028/24

Справа № 2-7358/06

Головуючий у першій інстанції Суворова О.В.

Доповідач Сєвєрова Є. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.09.2024 року                                                                 м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії:

головуючого судді Сєвєрової Є.С.,

суддів: Вадовської Л.М., Комлевої О.С.,

за участю секретаря Малюти Ю.С.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідачі: Одеська міська рада, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу  ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 28 березня 2024 року у складі судді Суворової О.В.,

встановив:

У березні 2024 року,  ОСОБА_1  звернулася до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання додаткової ухвали Одеського апеляційного суду від 22.06.2023 по цивільній справі за позовом ОСОБА_1  до Одеської міської ради,  ОСОБА_2 ,  ОСОБА_3 ,  ОСОБА_4 ,  ОСОБА_5  про визнання права власності на горище.

В заяві заявник просив змінити порядок виконання додаткової ухвали Одеського апеляційного суду від 22.06.2023 у справі № 2-7358/06, номер провадження 22-з/813/217/23 шляхом стягнення з Одеської міської ради через Виконавчий комітет Одеської міської ради на користь ОСОБА_1 судових витрат у розмірі 5 346,94 грн. і витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн., що загалом складає 15 346,94 грн. за рахунок місцевого бюджету з рахунку розпорядника бюджетних коштів місцевого бюджету міста Одеси Виконавчого комітету Одеської міської ради, посилаючись на неможливість виконання додаткової ухвали Одеського апеляційного суду від 22.06.2023.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 28.03.2024 в задоволенні заяви ОСОБА_1 про зміну способу і порядку виконання додаткової ухвали Одеського апеляційного суду від 22.06.2023 у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності на горище – відмовлено.

Не погодившись з вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 28.03.2024 та ухвалити нову, якою задовольнити заяву в повному обсязі, стягнути з ОМР через ВК ОМР на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані із виконанням додаткової ухвали Одеського апеляційного суду від 22.06.2023.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що виконавчий лист по справі №2-7358/06 на виконання додаткової ухвали Одеського апеляційного суду від 22.06.2023 був повернутий ОСОБА_1 без виконання. Оскаржуваною ухвалою суду порушені права позивачки, які передбачені ст. 6 Європейської Конвенції з прав людини, ст. 129-1 Конституції України, ст. 13 ЗУ «Про судоустрій та статус суддів», оскільки відповідно до Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ №8 від 25 вересня 2015 року, саме судом повинні вживатись нові заходи для реалізації рішення суду в разі неможливості його виконання у порядку та спосіб, що встановлені раніше. У зв`язку з невиконанням судового рішення, апелянт змушений нести фінансові витрати для отримання правничої допомоги адвоката на стадії виконання судового рішення.

У відзиві на апеляційну скаргу, Одеська міська рада, посилаючись на її необґрунтованість, просить суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 28.03.2024 – без змін, посилаючись на те, що суд в оскаржуваній ухвалі дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні заяви про зміну порядку виконання рішення, оскільки зміна порядку виконання рішення в даному випадку призведе до зміни рішення по суті.

Інші учасники справи не скористалися своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо її змісту і вимог до апеляційного суду не направили.

В судове засідання, призначене на 19.09.2024 з`явилися: представник скаржника ОСОБА_1 – ОСОБА_6 та представник Одеської міської ради – Старостін А.С.

Інші учасники справи до суду не з`явилися, хоча були повідомлені належним чином, у відповідності до вимог ст. 128-130 ЦПК України, що підтверджується письмовими матеріалами справи. Заяв або клопотань про відкладення розгляду справи до суду не направили.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведенні в апеляційній скарзі, пояснення представників сторін, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд приходить до наступних висновків.        

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувана ухвала суду зазначеним вимогам відповідає, з огляду на наступне.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що заявник фактично просить суд замінити сторону виконавчого провадження з Одеської міської ради на Виконавчий комітет Одеської міської ради. Також заявником не наведено обставин, що свідчать про абсолютну неможливість виконання рішення та не надано доказів на підтвердження обставин.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком районного суду, оскільки він відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.

Стаття 129-1 Конституції України встановлює, що судове рішення є обов`язковим до виконання.

Відповідно до ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до ч.1 ст.435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Відповідно до частини 3 статті 33 Закону України «Про виконавче провадження», за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

Пунктом 9 узагальнення Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судових рішень у цивільних справах» (постанова від 25 вересня 2015 року № 8) вказано, що законодавець, надаючи можливість зміни чи встановлення способу і порядку виконання рішення, безпосереднього визначення згаданих правових категорій не наводить, у зв`язку з чим вони залишаються поняттями оціночними.

Зміна способу та порядку виконання рішення - це визначена законодавством послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем, а також права і обов`язки суб`єктів виконавчого провадження під час їх вчинення. Судом вживаються нові заходи для реалізації рішення суду в разі неможливості його виконання у порядку і спосіб, що встановлені раніше.

Спосіб виконання рішення визначається на підставі встановлених у статті 16 ЦК України способів захисту цивільних прав. Зокрема, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Зміна способу і порядку виконання рішення полягає у заміні одного заходу примусового виконання іншим.

При вирішенні питання про зміну способу виконання суд повинен з`ясувати обставини, що свідчать про абсолютну неможливість виконання рішення або наявність обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення.

Разом з тим, спосіб та порядок виконання рішення суду може бути змінений за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів.

Судовим розглядом справи встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до Одеської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності.

Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 27.07.2006 позов ОСОБА_1 до Одеської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності на горище був задоволений (т.1 а.с.64-65).

Постановою Одеського апеляційного суду від 20.11.2019 ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Одеської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності на горище відмовлено (т.1 а.с.188-194).

Постановою Верховного суду України від 21.07.2021 ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 27.08.2018 та постанову Одеського апеляційного суду від 20.11.2019 скасовано, справу передано на новий розгляду до суду апеляційної інстанції (т.2 а.с.64-68).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 11.10.2021 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Одеської міської ради на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 27.07.2006 (т.2 а.с.88-89).

Ухвалою Верховного суду України від 17.08.2022 року у задоволенні заяви адвоката Сокалюка В.П. в інтересах ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення відмовлено (т.2 а.с.104-105).

Додатковою ухвалою Одеського апеляційного суду від 22.06.2023 заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково, стягнуто з Одеської міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 5346,94 грн., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн. (т.2 а.с.138-139).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 18.01.2024 в задоволенні заяви ОСОБА_1 про роз`яснення ухвали Одеського апеляційного суду від 22.06.2023 року відмовлено (т.2 а.с.176-177).

Матеріалами справи встановлено, що звертаючись до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання додаткової ухвали Одеського апеляційного суду від 22.06.2023, ОСОБА_1 просить суд стягнути з Одеської міської ради на її користь судові витрати у розмірі 5346,94 гривень та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 гривень, що загалом складає 15 346,94 гривень, за рахунок місцевого бюджету з рахунку розпорядника бюджетних коштів місцевого бюджету м.Одеси Виконавчого комітету Одеської міської ради.

Апеляційний суд погоджується із висновком районного суду про те, що фактично заявник просить суд замінити сторону виконавчого провадження з Одеської міської ради на Виконавчий комітет Одеської міської ради.

Відповідно до положень статті 71 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» Одеська міська рада та Виконавчий комітет Одеської міської ради самостійно реалізують надані їм повноваження та відповідно до ст. 74 цього Закону несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами.

Згідно Інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що Одеська міська рада зареєстрована в якості юридичної особи 17.05.2005 за номером 15561200000007886 та має ідентифікаційний код юридичної особи 26597691.

Виконавчий комітет Одеської міської ради зареєстрований в якості юридичної особи 21.05.1997 за номером 15561200000007885 та має ідентифікаційний код юридичної особи 04056919, що підтверджується відповіддю з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

З викладеного вбачається, що Одеська міська рада та Виконавчий комітет Одеської міської ради є різними юридичними особами, отже мають різні повноваження.

Поняття «спосіб і порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Порядок виконання судового рішення означає визначену у рішенні суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним/приватним виконавцем, спосіб виконання судового рішення це спосіб реалізації та здійснення способу захисту. Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі об`єктивної (безумовної) неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений судом.

Зміну способу і порядку виконання судового рішення слід розуміти як застосування судом нових заходів щодо його реалізації у зв`язку з неможливістю виконання цього рішення раніше визначеними способом і порядком. При цьому зміна способу виконання не має змінювати (зачіпати) суті самого судового рішення.

Такий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 07 березня 2018 року у справі № 456/953/15-а, від 16 липня 2020 року у справі № 130/2176/17, від 11 листопада 2020 року у справі № 817/628/15 та від 17 лютого 2021 року у справі № 295/16238/14-а.

З урахуванням наведеного, районний суд дійшов правильного висновку про те, що зміна способу виконання додаткової ухвали Одеського апеляційного суду від 22.06.2023 у цій справі призведе до фактичної зміни ухвали, зокрема, зобов`язання боржника - Одеської міської ради буде покладено на іншу юридичну особу - Виконавчий комітет Одеської міської ради, який не є стороною спірних правовідносин та, відповідно, участі у розгляді справи не приймав.

У доводах апеляційної скарги, ОСОБА_1 посилається на те, що виконавчий лист по справі №2-7358/06 на виконання додаткової ухвали Одеського апеляційного суду від 22.06.2023 був повернутий ОСОБА_1 без виконання, тому оскаржуваною ухвалою суду порушені права позивачки, які передбачені ст. 6 Європейської Конвенції з прав людини, ст. 129-1 Конституції України, ст. 13 ЗУ «Про судоустрій та статус суддів», оскільки відповідно до Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ №8 від 25 вересня 2015 року, саме судом повинні вживатись нові заходи для реалізації рішення суду в разі неможливості його виконання у порядку та спосіб, що встановлені раніше.

Проте вказані доводи є помилковими, з огляду на таке.

Так, механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення передбачений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок).

Відповідно до п. 3 Порядку № 845, рішення про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків на рахунках підприємств, установ, організацій).

Тобто, уповноваженим органом з виконання судових рішень про стягнення коштів з бюджетних установ, до яких відносяться, зокрема, і органи місцевого самоврядування, є виключно Державна казначейська служба України та її територіальні органи.

Верховний Суд у постанові від 09.10.2019 у справі №823/5448/15 зазначив, що держава гарантує виконання рішень про стягнення коштів з боржників - державних органів, розпорядників бюджетних коштів (бюджетних установ), а також одержувачів бюджетних коштів, шляхом проведення їхнього безспірного списання з рахунків, обслуговування яких здійснюється Державною казначейською службою України на підставі виконавчих документів.

Органами, уповноваженими здійснювати безспірне списання коштів за виконавчими документами, боржниками за якими є державний орган, бюджетна установа (розпорядник бюджетних коштів) або їхній одержувач, є Державна казначейська служба України та її територіальні органи.

Крім цього, аргументи органу Казначейства, що боржник не має відкритих в Державній казначейській службі України рахунків, з яких можливо було б здійснити списання присуджених позивачеві коштів, зазначених висновків суду не спростовують. Відсутність в Державній казначейській службі України рахунків боржника, з яких можливо було б здійснити безспірне списання коштів, не може бути перешкодою для прийняття на виконання виконавчого листа.

Тобто, фактично задоволення заяви про зміну способу безспірного списання коштів буде слугувати втручанням в повноваження спеціального органу зі здійснення ним наданих повноважень.

Так, відповідно до ч. 4 ст. 22 Бюджетного кодексу України головні розпорядники коштів місцевих бюджетів визначаються рішенням про місцевий бюджет відповідно до пунктів 2 і 3 частини другої цієї статті.

Тобто головними розпорядниками коштів бюджету Одеської міської територіальної громади є визначені в рішенні про місцевий бюджет виконавчі органи ради та їх структурні підрозділи.

При цьому, Виконавчий комітет Одеської міської ради не є єдиним розпорядником бюджетних коштів.

Тобто, ОСОБА_1 має на меті змінити боржника у справі, тим самим вийшовши за межі позовних вимог і перенести відповідальність на іншу юридичну особу.

Інші доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду, доводи апеляційної скарги її не спростовують, оскільки ухвалу у справі постановлено у відповідності до вимог процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржувану ухвалу суду слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 28 березня 2024 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 27.09.2024

Головуючий                                                         Є.С. Сєвєрова

Судді:                                                 Л.М. Вадовська

О.С. Комлева