Окрема думка

суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.

11 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 183/4256/21

провадження № 61-15813св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 червня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року, у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Олійник С. В., про визнання частково недійсним заповіту подружжя та визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом та передав її на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

У справі, що переглядається:

ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до спадкоємця за спільним заповітом подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання його недійсним в частині розпорядження правом на земельну ділянку, що належала на праві приватної власності ОСОБА_4 , та визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом;

вказала, що спірна земельна ділянка не може входити до спадкової маси за заповітом подружжя, який в цій частині не відповідає вимогам частини першій статті 1243 ЦК України. У зв`язку з цим, зазначена земельна ділянка підлягає спадкуванню за законом відповідно до частини першої статті 1261 ЦК України, а позивачка є єдиним спадкоємцем, яка прийняла спадщину;

суд першої інстанції при відмові в задоволенні позову вважав, що земельна ділянка була набута у приватну власність ОСОБА_4 , позивачкою власноруч зазначено, що вона текст заповіту прочитала, а отже, на момент його підписання це було її особисте волевиявлення. Належних та допустимих доказів відсутності волевиявлення іншого з подружжя ОСОБА_4 суду не подано;

апеляційний суд, при зміні мотивів суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, вказав, що положення частини другої статті 1243 ЦК України свідчать, що спадкоємець за заповітом не спадкує після смерті першого із подружжя, власником спірного майна є ОСОБА_4 , після його смерті із заявою про прийняття спадщини звернулася позивачка, доказів того, що ОСОБА_1 , на ім`я якого складений заповіт подружжя, є також спадкоємцем за законом після ОСОБА_4 , суду не надано, тому ОСОБА_1 є неналежним відповідачем.

Ключовим питанням, що постало перед судами в цій справі є те, який правовий наслідок розпорядження в спільному заповіті подружжя особистим майном одного з подружжя?

Касаційний суд, зокрема зауважив, що:

як свідчить зміст норм книги 6 ЦК України, і, зокрема, частини першої статті 1257 ЦК України, законодавець допускає оспорення заповіту саме заінтересованою особою (зокрема, спадкоємцем за законом або за попереднім заповітом, для відновлення чинності попереднього заповіту), а не самим заповідачем (чи одним із заповідачів за спільним заповітом подружжя). Тому конструкція оспорювання спільного заповіту подружжя також не може бути застосована, навіть у разі розпорядження в спільному заповіті подружжя особистим майном одного з подружжя;

законодавець конструює спільний заповіт таким чином, що заповідачами можуть бути тільки особи, які мають статус подружжя, а розпорядження може стосуватися лише майна, яке перебуває в правовому режимі спільної сумісної власності. Внаслідок цього виключається розпорядження в спільному заповіті подружжя особистим майном одного з подружжя;

у спадковому праві (книга 6 ЦК України) законодавець передбачив конструкцію втрати чинності заповіту повністю або частково. Конструкція втрати чинності заповіту поширюється як на «звичайний» заповіт, так і на спільний заповіт подружжя. Втрата чинності заповіту може мати, зокрема, у разі: (1) внаслідок складення нового заповіту відбувається втрата чинності попереднім заповітом; (2) якщо права та/обов`язки не існують (припинилися) або перетворилися на інші; (3) розпорядження в спільному заповіті подружжя особистим майном одного з подружжя. Тому у випадку розпорядження в спільному заповіті подружжя особистим майном одного з подружжя заповіт в цій частині втрачає чинність та таке майно підлягає спадкуванню за законом.

Тому касаційний суд вважав за необхідне передати справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для відступу від висновку щодо застосування норм у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2022 року у справі № 358/304/21 (провадження № 61-595св22),

в якій встановлено, що:

«відповідно до свідоцтва про право особистої приватної власності на будівлі від 18 липня 1997 року, виданого Богуславським ККП, ОСОБА_3 на підставі рішення виконкому Богуславської міської Ради народних депутатів від 31 січня 1997 року № 22 належить квартира.

25 липня 2012 року подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 склали спільний заповіт подружжя, яким на випадок смерті зробили розпорядження, у відповідності до якого все їхнє майно, де б воно не було, і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що буде їм належати на день смерті, і на що вони за законом матимуть право, заповіли ОСОБА_2. Заповіт посвідчено державним нотаріусом Богуславської районної державної нотаріальної контори.

Згідно з свідоцтвом про смерть серії від 03 липня 2018 року ОСОБА_3 померла.

28 серпня 2018 року ОСОБА_2 звернулася до приватного нотаріуса Богуславського районного нотаріального округу Білик М.В. із заявою про прийняття спадщини.

26 жовтня 2018 року приватним нотаріусом Богуславського районного нотаріального округу Білик М.В. у зв`язку зі смертю ОСОБА_3 та на підставі статті 1243 ЦК України на заповіті вчинено заборону на відчуження квартири.

Відповідно до даних витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження від 26 жовтня 2018 року внесено запис про реєстрацію обтяження»,

та зроблено висновок про те, що:

«ОСОБА_6 було пред`явлено позов про визнання права власності у порядку спадкування за законом на квартиру до Богуславської міської ради Київської області. Разом з тим, як було встановлено під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, ОСОБА_2 є донькою ОСОБА_3 і ОСОБА_1, тобто як і позивач є спадкоємцем першої черги за законом, на користь якої складено заповіт подружжя і яка прийняла спадщину, подавши до нотаріуса відповідну заяву. Таким чином, належним відповідачем у справі, що переглядається, є не Богуславська міська рада Київської області, а ОСОБА_2.

… закон визначає право подружжя на складення спільного розпорядження щодо майна, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, на випадок їх смерті, яке за своєю природою є одностороннім правочином. Особливість заповіту подружжя як одностороннього правочину полягає у тому, що сторона вказаного правочину поєднує у собі двох осіб - членів подружжя, що у свою чергу впливає на початок відносин спадкування. Смерть одного з подружжя є підставою для припинення режиму спільної сумісної власності майна подружжя, стосовно якого складено заповіт, але не породжує виникнення спадкових правовідносин до моменту смерті іншого з подружжя.

Визнання за ОСОБА_6 права власності на квартиру в порядку спадкування за законом змінило правовий режим спірного майна, перетворивши його з майна, обтяженого заповітом подружжя, щодо якого відносини спадкування можуть виникати лише після смерті ОСОБА_6, на майно, що включено до спадкової маси після смерті спадкодавця ОСОБА_3, щодо якого можуть бути заявлені вимоги інших спадкоємців останньої за їх наявності. Наведене може призвести до зміни у складі спадкового майна, тим самим порушивши права ОСОБА_2 на спадкування за заповітом подружжя і спотворивши волю померлої ОСОБА_3».

Не можемо погодитись з висновком більшості колегія суддів з таких мотивів.

Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання. Кваліфікація заповіту як нікчемного з мотивів розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, порушить принцип свободи заповіту. За відсутності дефектів волі та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту кваліфікація останнього як нікчемного з підстав, що прямо не передбачені ані цією статтею, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту у зв`язку з його смертю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17).

Відповідно до частини першої статті 1233ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини (стаття 1236 ЦК України).

Подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності. У разі складення спільного заповіту частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до другого з подружжя, який його пережив. У разі смерті останнього право на спадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті. За життя дружини та чоловіка кожен з них має право відмовитися від спільного заповіту. Така відмова підлягає нотаріальному посвідченню. У разі смерті одного з подружжя нотаріус накладає заборону відчуження майна, зазначеного у заповіті подружжя (стаття 1243 ЦК України).

Тлумачення статті 1243 ЦК України дає підстави для висновку, що:

закон визначає право подружжя на складення спільного розпорядження щодо майна, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, на випадок їх смерті, яке за своєю природою є одностороннім правочином. Особливість заповіту подружжя як одностороннього правочину полягає у тому, що сторона вказаного правочину поєднує у собі двох осіб - членів подружжя, що у свою чергу впливає на початок відносин спадкування. Смерть одного з подружжя є підставою для припинення режиму спільної сумісної власності майна подружжя, стосовно якого складено заповіт, але не породжує виникнення спадкових правовідносин до моменту смерті іншого з подружжя;

з урахуванням принципу свободи заповіту, заповідач має необмежене право розпорядитися належним йому майном, крім випадків, прямо передбачених законом. Закон не містить прямої заборони на розпорядження в спільному заповіті подружжя майном, яке належить подружжю (одному з них) на праві приватної власності, або ж всім їх майном, що їм належить чи буде належати на момент відкриття спадщини. Тому необґрунтованим є обмеження права заповідача на розпорядження належним йому майном через механізм спільного заповіту шляхом звужувального тлумачення застосованого у статті 1243 ЦК України словосполучення «спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності», як такого, що дозволяє в спільному заповіті подружжя зробити розпорядження виключно щодо майна, яке перебуває в правовому режимі спільної сумісної власності;

розпорядження щодо особистого майна одного з подружжя в спільному заповіті свідчить про волевиявлення заповідача на застосування у відносинах спадкування і щодо такого майна саме механізму спільного заповіту, поширення на це майно правового режиму спільної власності, не порушує прав та/або інтересів другого з подружжя, а тому таке розпорядження не впливає на чинність спільного заповіту повністю або в частині;

лише за життя дружини та чоловіка кожен з них має право відмовитися від спільного заповіту, а у разі смерті одного з подружжя - така відмова, як і оспорення заповіту другим із заповідачів у зв`язку з розпорядженням в спільному заповіті особистим майном одного з подружжя, не можуть вважатися допустимими.

Зазначене відповідає змісту висновку, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2022 року у справі № 358/304/21 (провадження № 61-595св22).

Тому колегії суддів належало змінити оскаржені судові рішення про відмову у позові в мотивувальній частині, а в іншій частині - залишити без змін.

Проте, у зв`язку з передачею справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, вважаємо, що наведений висновок щодо застосування статті 1243 ЦК України має зробити Об`єднана палата.

Судді: Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко