Є.у.н.с.503/1545/23

Провадження №2/512/101/24

с-ще Саврань

"24" вересня 2024 р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Савранський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді – Брюховецького О.Ю.,

за участю секретаря – Тімановського А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в порядку загального позовного провадження справу за цивільним позовом ОСОБА_1 до Савранської селищної ради Одеської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,-

ВСТАНОВИВ:

20.11.2023 ОСОБА_1 звернувся до Кодимського районного суду Одеської області із позовною заявою до Савранської селищної ради Одеської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

На підставі ухвали Кодимського районного суду Одеської області від 24.11.2023 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Савранської селищної ради Одеської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини передано на розгляд до Савранського районного суду Одеської області.

Зазначена справа надійшла до Савранського районного суду Одеської області 26.12.2023.

Згідно зі статтею 33 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) автоматизованою системою документообігу суду, з урахуванням положень статей 36, 37 ЦПК України, було визначено головуючого суддю Брюховецького О.Ю. та передано йому вказану справу.

В обґрунтування позову зазначається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер двоюрідний брат позивача - ОСОБА_2 . Після його смерті відкрилась спадщина на земельну ділянку, розташовану на території Савранської сільської ради Подільського району Одеської області. Вказане майно належить спадкодавцеві (копія витягу додається). Позивач вказав, що він є спадкоємцем у відповідності до статей 1260-1265 Цивільного кодексу України. Спадкоємців першої черги немає. Для отримання спадщини позивач не зміг у встановлений строк звернутись із заявою до нотаріальної контори про прийняття спадщини, оскільки був юридично необізнаним відповідно строків на подання заяви про прийняття спадщини. Крім того, позивач вказав, що не подавав заяви про прийняття спадщини у встановлений законодавством строк, через те, що 24.02.2022 року російські війська вторглися на територію України і всі кордони були перекриті та всі дипломатичні відносини з російською федерацією були припинені. Позивач вказав, що після смерті брата вважав, що якщо він фактично вступив у володіння спадковим майном, то і набув на нього право власності так як користувався даною земельною ділянкою. У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся в усній формі до нотаріальної контори з питанням оформлення спадщини, однак йому було відмовлено у зв?язку з тим, що він пропустив строк на прийняття спадщини.

У зв`язку з вищевикладеним позивач звернувся до суду з позовною заявою.

Ухвалою судді Савранського районного суду Одеської області від 02.01.2024 відкрито провадження у даній справі та призначено підготовче судове засідання на 06.02.2024.

У зв`язку з неявкою позивача в судове засідання справу відкладено на 27.02.2024.

Матеріали справи містять заяву позивача про розгляд справи у його відсутність.

Однак, ухвалою суду від 02.04.2024 позивача ОСОБА_1 зобов`язано про обов`язкову участь у справі.

Ухвалою Савранського районного суду Одеської області від 07.05.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 12.06.2024.

У зв`язку з неявкою позивача в подальші судові засідання, справа неодноразово відкладалася на 16.07.2024 та на 24.09.2024.

24.09.2024 позивач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином та своєчасно, однак до суду повернувся конверт з відміткою Укрпошти «адресат відмовився» (а.с. 41).

Представник Савранської селищної ради Одеської області в судове засідання не з`явився, проте 31.01.2024 надійшла заява за підписом секретаря ради, виконуючого обов`язки селищного голови О.Жируна, в якій зазначено, селищна рада не заперечує проти позовних вимог та просить розглянути справу без участі їх представника (а.с.25).

Частиною 3 статті 211 ЦПК України визначено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Згідно з частиною 8 статті 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до частини 1 статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи.

Згідно з частиною 2 статті 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За вказаних обставин суд вважає можливим провести судове засідання за відсутності учасників справи та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності, суд дійшов такого висновку.

Предметом спору у цій справі є визначення додаткового строку для прийняття спадщини, а тому відповідачами у справі мають бути спадкоємці, які прийняли спадщину, а при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року, № судового рішення в ЄДРСРУ 90536892 у справі № 759/3515/19.

За приписами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Статтями 12, 13 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених статті 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення, не може ґрунтуватися на припущеннях.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, повно, всебічно та безпосередньо з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Суд встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 мовою оригіналу російською «в г.Дмитров, Московская область, Российская Федерация», що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_1 від 17.02.2022 (а.с.5).

Згідно свідоцтва про народження позивача серія НОМЕР_2 вбачається, що в графі батько зазначено ОСОБА_3 , а в графі мати – ОСОБА_4 (а.с.4).

В матеріалах справи міститься довіреність ОСОБА_2 на ім`я позивача ОСОБА_1 від 19.01.2021 (а.с.6-7).

Згідно відповіді державного нотаріуса Кодимської державної нотаріальної контори №517/01-16 від 29.09.2023 вбачається, що видати свідоцтво про право на спадщину, а саме на земельну ділянку площею 3,3746 га, розташовану на території Савранського району Одеської обалсті після смерті ОСОБА_2 неможливо оскільки, пропущений термін для прийняття спадини, відсутній оригінал свідоцтва про смерть ОСОБА_2 , відсутні докази родинних стосунків з померлим, відсутні довідки про місце реєстрації проживання та про склад сім`ї померлого (а.с.8).

Позивач ОСОБА_1 подав до суду клопотання про звільнення його від сплати судового збору (а.с.9).

Матеріали справи містять довідку про доходи ОСОБА_1 №6167141561440123 від 20.11.2023 (а.с.11).

Згідно листа державного нотаріуса Кодимської державної нотаріальної контори №125/01-16 від 27.02.2024 вбачається, що після смерті ОСОБА_2 померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 спадкоємці в державну нотаріальну контору не зверталися та спадкова справа не заводилася (а.с.33, 34).

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55,124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У пункті 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до статті 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Позивач в позовній заяві вказав, що не звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини у зв`язку з юридичною необізнаністю, а також у зв`язку з вторгненням російських військ на територію України.

Особливості спадкування під час воєнного стану, на сьогодні, регулюються Постановою Кабінету Міністрів «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» від 28.02.2022 року № 164. Окрім того, Наказом Міністерства юстиції України «Про затвердження змін до деяких нормативно-правових актів у сфері нотаріату» від 11.03.2022 № 1118/5, що набрав чинності 19.03.2022 року, були внесені зміни в порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5.

Так, перебіг строку для прийняття спадщини або відмови від її прийняття зупиняється на час дії воєнного стану, але не більше ніж на 4 місяці.

Разом з тим, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №676/47/21 (провадження №61-8014св22) надано наступну оцінку пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» .

Так, Верховний Суд, надаючи оцінку п. 3 постанови КМУ №164, вважає, що вона суперечить статтям 1270, 1272 Цивільного кодексу України, а тому не підлягає застосуванню. Так, основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Якщо суб`єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов`язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України (частина друга статті 4 ЦК України).

Актами цивільного законодавства України є також постанови Кабінету Міністрів України. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону (частина четверта статті 4 ЦК України).

У доктрині приватного права зауважується, що ієрархія актів цивільного законодавства може базуватися на їх юридичній силі (вимір по вертикалі). Вона поширюється, по-перше, на співвідношення закону та підзаконних актів та, по-друге, на співвідношення Конституції та законів (як кодифікованих, так і інших (поточних)). Одночасно слід визнати існування ієрархії між ЦК як кодифікованим законом та іншими (поточними) законами, що регулюють цивільні відносини. Ця ієрархія базується на визнанні ЦК основним актом цивільного законодавства (вимір ієрархії по горизонталі).

Стосовно виміру ієрархії актів цивільного законодавства по горизонталі, то в статті 4 ЦК України закріплюється пріоритет норм ЦК (як основного регулятора приватних відносин) над нормами інших законів. Причому, що такий спосіб вирішення колізії норм ЦК із нормами інших законів, із констатацією пріоритету норм ЦК над нормами інших законів, підтримувався, зокрема, Конституційним Судом України (див. рішення від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012), Верховним Судом України (див. постанову Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13, постанову Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2023цс15), Великою Палатою Верховного Суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року в справі № 334/3161/17 (провадження № 14-188 цс 20).

Щодо виміру ієрархії актів цивільного законодавства по вертикалі, то в статті 4 ЦК України встановлено повний перелік нормативно-правових актів, якими можуть регулюватися цивільні відносини. Крім Конституції України, ЦК України та інших законів України, цивільні відносини можуть регулюватися, за загальним правилом, лише такими підзаконними актами, як: акти Президента України, видані у випадках, установлених виключно Конституцією України; постанови Кабінету Міністрів України, що не суперечать положенням ЦК України та інших законів України. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням ЦК України, або іншому закону, мають застосовуватися відповідні положення ЦК або іншого закону. Інші органи державної влади України та органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативні акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, установлених Конституцією України та законом. Таким чином можливість видання актів цивільного законодавства на підзаконному рівні для зазначених органів суттєвим чином обмежена (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2019 року в справі № 490/7071/16-ц (провадження № 61-25815св18).

Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом та за законом.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини; спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою; для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Згідно зі статтею 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття.

Отже, закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, але бажає прийняти спадщину, у шестимісячний строк з часу відкриття спадщини подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення відповідних дій.

Правила частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини суд визнав поважними.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах: № 639/1883/16-ц від 11 липня 2018 року, № 681/203/17-ц від 17 жовтня 2018 року, № 653/289/16-ц від 13 грудня 2018 року.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Особі може бути визначений додатковий строк для прийняття спадщини за рішенням суду лише за умови поважності причини його пропуску. Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій (п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 р. № 7).

Таким чином, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (стаття 1272 ЦК України).

Спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини (частина перша статті 1273 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм, з урахуванням виміру ієрархії актів цивільного законодавства по вертикалі, свідчить, що: 1) правила щодо строку на прийняття спадщини (початок перебігу, наслідки спливу) регулюються Цивільним кодексом України, який прийнятий Верховною Радою України і є основним актом цивільного законодавства України; 2) строк на прийняття спадщини по своїй сутності є присічним (статті 1270,1272 ЦК), оскільки його сплив призводить до того, що спадкоємець вважається таким, який не прийняв спадщину. Тобто сплив строку «присікає» право на прийняття спадщини. Проте в законі, вочевидь з урахуванням сутності права на прийняття спадщини як майнового, передбачена можливість: за згодою самих спадкоємців, що прийняли спадщину, подати заяву про прийняття спадщини (частина друга статті 1272 ЦК України); для спадкоємця звернутися з позовною вимогою та за наявності поважної причини суд визначає додатковий строк на прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України); 3) законодавець як у статті 1270 ЦК України, так і в інших нормах ЦК України, не передбачає допустимості існування такої конструкції як «зупинення перебігу строку на прийняття спадщини» та можливості в постанові Кабінету Міністрів України визначати інші правила щодо строку на прийняття спадщини.

Отже, на думку Верховного Суду, пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» суперечить статтям 1270,1272 ЦК України, а тому не підлягає застосуванню.

Таким чином, найвищий суд у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики, відкидає можливість застосування 10-місячного строку на прийняття спадщини в умовах воєнного стану, передбаченого п. 3 постанова Кабінету Міністрів України №164, і наполягає на застосуванні 6-місячного строку, встановленого Цивільним кодексом України (або на внесенні необхідних змін до ЦК України).

Переважну більшість часу, який надається спадкоємцю для прийняття спадщини, на переконання суду, позивач мав можливість реалізувати своє право, але не зробив цього та не надав жодного доказу неможливості звернення до нотаріуса.

Також суд критично оцінює посилання позивача на необізнаність про строк на подання заяви про прийняття спадщини.

Правила частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини суд визнав поважними.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій, які має оцінити суд з урахуванням доводів та заперечень учасників справи та врахувавши всі фактичні обставини.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного процесу сторони справи на власний розсуд розпоряджаються наданими їм законом правами та обов`язками щодо предмета спору, а суд на засадах змагальності сторін може лише сприяти застосуванню таких прав та виконанню обов`язків, ураховуючи при цьому принципи справедливості та рівності учасників процесу перед законом та судом.

Відповідно до частин першої та другої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Вимогами частини третьої статті 12 ЦПК України установлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, які пов`язані з об`єктивними,непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, брак коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 (провадження № 61-38298св18), від 17 березня 2021 року у справі № 638/17145/17 (провадження № 61-17764св20), від 26 жовтня 2022 року в справі № 522/17925/16 (провадження № 61-1122св22).

Крім того, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року у справі № 459/2973/18 (провадження № 61-12504св21) зазначено, що: «поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними. Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постанові від 23 серпня 2017 року № 6-1320цс17, а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду: від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16 (провадження № 61-6700св19), від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18 (провадження № 61-21447св19).

При цьому, вирішуючи питання поважності причин пропущення шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України, для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини кожної справи. Як свідчить тлумачення частини третьої статті 1272 ЦК України до поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини мають відноситися причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця щодо подачі заяви про прийняття спадщини.

Отже, факт необізнаності позивача про шестимісячний строк на подання заяви про прийняття спадщини не є підставою для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Відповідно до положень статей 1258, 1263, 1264 1266 ЦК України 2003р. спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Позивач стверджує, що спадкоємці першої та другої черги відсутні.

На підтвердження ступеню спорідненості позивачем надано свідоцтво про народження позивача та свідоцтво про смерть спадкодавця.

Так, згідно свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 вбачається, що графі батько зазначено ОСОБА_3 , а в графі мати – ОСОБА_4 (а.с.4).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 мовою оригіналу російською «в г.Дмитров, Московская область, Российская Федерация» що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_1 від 17.02.2022 (а.с.5).

Таким чином, суд вважає, що позивачем не доведено факту родинних відносин зі спадкодавцем.

Крім того, з доданих до позовної заяви доказів судом не встановлено, що ОСОБА_1 є двоюрідним братом ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

З огляду на вищевикладене, оскільки підстави, на які посилається позивач, з урахуванням зазначених вище норм права, не є об`єктивними, непереборними, істотними труднощами, які перешкоджали йому у встановлений законом строк звернутися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини у порядку, визначеному статтею 1272 ЦК України, а також те, що позивачем не надано доказів, що він входить до кола спадкоємців після смерті ОСОБА_2 , суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Щодо позиції представника відповідача про визнання позовних вимог.

В матеріалах справи міститься заява представник Савранської селищної ради Одеської області, в якій зазначено, що селищна рада не заперечує проти позовних вимог (а.с.25).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2020 року в справі № 572/2515/15-ц (провадження № 61-1051св17) вказано, що «відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову, які в даному випадку відсутні».

Таким чином, визнання позову представником відповідача, не є підставою для задоволення позову, оскільки відповідно до вимог частини четвертої статті 206 ЦПК України, якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд, а в даному випадку визнання представником відповідача позову, суперечить викладеним у рішенні суду обставинам з наведених вище підстав.

На підставі викладеного, керуючись статтями 15, 16, 1220, частини 2 статі 1223, частини 3 статті 1272 ЦК України, статтями 4, 5, 13, 19, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 89, 263-265 ЦПК України, –

УХВАЛИВ:

У задоволенні цивільного позову ОСОБА_1 до Савранської селищної ради Одеської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини– відмовити.

Ознайомитись з повним текстом судового рішенням, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається учасниками справи до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя: О.Ю. Брюховецький