Справа № 2-296/2011 р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2011року                             Галицький районний суд м. Львова

в складі: головуючого - судді - Ванівського О.М.

при секретарях - Скрипка О.Р., Яриш О.В.

з участю позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

представника Галицької РА ЛМР - Прохоренко О.І.,Стояновської М.

представника відповідача ЛМР - Вовк І. В.,

представника третьої особи  - Макара С.С.

розглянувши у відкритому судовому засідання цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_8 до Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, Львівської міської ради, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, треті особи: Львівське обласне комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», Відділ приватизації державного житлового фонду Залізничного району м. Львова Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, Друга Львівська державна нотаріальна контора, Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_14, Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_15 про визнання частково незаконними рішень органів місцевого самоврядування, внесення змін до розпорядження районної адміністрації, визнання недійсними свідоцтва про право власності на квартиру, на спадщину, договорів купівлі - продажу та зустрічний позов ОСОБА_13 до ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про усунення перешкод в користуванні міжквартирним спільним коридором та вселення в квартиру,

встановив :

Позивач ОСОБА_1 звернулась в Галицький районний суд із позовом до ЛКП «Каменяр –Центр», Відділу приватизації державного житлового фонду Галицького району ДЕП УКВ ЛМР про зобов’язання відповідачів внести зміни в свідоцтво про право власності №Г-25086 та технічний паспорт до нього на квартиру АДРЕСА_1(т.1 а.с.1-3).

В подальшому позивач неодноразово змінювала і доповнювала свої позовні вимоги(т.1 а.с.31-33; т.1 а.с.44; т.2 а.с.39-40; т.2 а.с.119-120; т.2 а.с.132-134).

В останній редакції позовної заяви від 15.04.2010р.(т.2 а.с.132-134) позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_8 звернулись в суд із позовом до Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, Львівської міської ради, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, треті особи: Львівське обласне комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», Відділ приватизації державного житлового фонду Залізничного району м. Львова Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, Друга Львівська державна нотаріальна контора, Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_14, Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_15 про визнання незаконним розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 14.05.2002 року №449 в частині визначення типу квартири та розміру загальної площі квартири АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_8; зобов'язання Галицьку районну адміністрацію Львівської міської ради привести у відповідність розпорядження від 14.05.2002 року №449 з врахуванням даних, що містяться в експлікації на квартиру АДРЕСА_1 та внести до нього такі зміни: 1) замість загальної площі 72,2 кв.м. квартири АДРЕСА_1, яка передана у спільну сумісну власність ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_8 зазначити площу в розмірі 126,6 кв.м. та комора в підвалі 10,4 кв.м.; 2) замість типу «двох кімнатна комунальна квартира», що відноситься до   квартири АДРЕСА_1, яка передана у спільну сумісну власність ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_8, зазначити як «чотирьохкімнатна квартира»; визнання незаконним розпорядження виконавчого комітету Львівської міської ради від 31.05.1996 року №374 «Про затвердження розпорядження голови Залізничної районної адміністрації №372 від 30.05.1996 року»в частині затвердження пункту 26 додатку до розпорядження голови Залізничної районної адміністрації від 30.05.1996 року №372 «Про передачу квартир у власність громадян»; визнання незаконним розпорядження голови Залізничної районної адміністрації від 30.05.1996 року №372 «Про передачу квартир у власність громадян»в частині передачі у спільну сумісну власність ОСОБА_17, ОСОБА_10, ОСОБА_18  двохкімнатної квартири АДРЕСА_1; визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1, яке видане ОСОБА_17, ОСОБА_10, ОСОБА_18 Виконавчим комітетом Львівської міської ради від 31.05.1996 року №05057-3 і яке зареєстроване ОКП ЛОР «БТІ та ЕО»за №14123; визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_10 Другою Львівською державною нотаріальною конторою 17.12.2001 року за реєстровим №2.4570 і яке зареєстроване ЛОКП «БТІ та ЕО»від 26.02.2004 року за №4881334; визнання   недійсним  договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, який посвідчений   Приватним   нотаріусом   Львівського   міського   нотаріального округу ОСОБА_14, укладений 14.07.2005 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_10 і ОСОБА_12, реєстровий №2510; визнання недійсним  договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідченого Приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_15, укладений 26.10.2005 року між ОСОБА_12 та ОСОБА_13, реєстровий №2158.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що згідно ордеру від 10.02.1949 року №355, зареєстрованого в д/упр. №548, виданого ОСОБА_20 (батьку позивача ОСОБА_7) надано одну кімнату, площею 29,7 кв.м. в квартирі АДРЕСА_1

На підставі рішення виконавчого комітету Залізничної районної ради депутатів трудящих від 26.11.1970 року №985 до цієї кімнати, площею 29,7 кв.м. та кухні була приєднана кімната, площею 18,9 кв.м. та надана сім'ї ОСОБА_1 у користування.

На підставі цього самого рішення виконавчого комітету Залізничної районної Ради депутатів трудящих м.Львова від 24.11.1970 року №985 ОСОБА_20 та членам його сім'ї було надано ще дві нові кімнати та кухня, загальною площею 47,9 кв.м., що підтверджується ордером від 26.11.1970 року №003709. У відповідності до ч.2 ст.58 ЖК України ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення. А тому, невірним є твердження того, що до площі 47,9 кв.м. могла входити раніше зайнята ОСОБА_20 площа у квартирі АДРЕСА_1 Відповідно в 1970 році сім'я ОСОБА_1 отримала в цілому чотирьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 з приміщеннями, які правильно зазначені у експлікації до технічного паспорту, яка є складовою свідоцтва про право власності на квартиру №Г-25086 від 14.05.2002 року, а саме: кухня (11,4 кв.м.), ванна (5,8 кв.м.), 4 житлові кімнати (площею 29,7 кв.м. (окрема), 18,9 м.кв. (окрема), 18,5 кв.м. (прохідна), 30,8 кв.м.(прохідна), балкон (1,8 кв.м.), коридор (9,7 кв.м.), підвал (10,4 кв.м.).

Сім'я ОСОБА_1 складалась із чотирьох повнолітніх осіб, де двоє з її членів були учасниками та інвалідами Великої Вітчизняної війни, котрі мали право на пільги та поліпшення житлових умов. Зокрема, членами сім'ї ОСОБА_1 станом на 1970 рік були: 1) чоловік - ОСОБА_20 (1920 р.н., учасник та інвалід Великої Вітчизняної війни); 2) дружина - ОСОБА_21 (1922 І н., учасник та інвалід Великої Вітчизняної війни); 3) син - ОСОБА_7 (1949 р.н.); 4) донька – ОСОБА_22 (1949 р.н.).

Надана в 1970 році сім'ї ОСОБА_1 чотирьохкімнатна квартира із статусом окремої квартири не могла бути поділена в подальшому на кілька квартир, а також жодна із її кімнат не могла бути відокремлена та передана іншим особам у користування.

Стосовно двокімнатної квартири під АДРЕСА_2, в якій проживала одинока ОСОБА_23 (1902 р.н.), то з врахуванням вимог ст.47 ЖК України їй була залишена одна кімната у користування, розмір якої складав 16,3 кв. м. і не міг бути більшим.

31.05.1996 року Виконавчим комітетом Львівської міської ради прийнято незаконне розпорядження №374, згідно якого ОСОБА_17, ОСОБА_10 та ОСОБА_18 було передано у приватну власність квартиру №5, про що видано свідоцтво про право власності №05057-3, в якому безпідставно зазначена квартира позивачів замість квартири №5-А. Цим незаконним рішенням відповідача порушено право  власності ОСОБА_1 на квартиру, а тому воно повинно бути визнане судом незаконним та має бути скасованим. Крім того, на підставі цього свідоцтва оформлено спадщину на зазначену квартиру ОСОБА_10 Другою Львівською державною нотаріальною конторою 17.12.2001 року за реєстровим №2.4570 і яке зареєстроване ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» від 26.02.2004 року за №4881334, яка відповідно теж має бути визнано недійсним.

Крім того, 14.07.2005 року між ОСОБА_11, ОСОБА_10 та ОСОБА_12 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений  Приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_14, реєстровий №2510. Зазначений договір повинен бути визнаний судом недійсним.

Крім того, 26.10.2005 року між ОСОБА_12 та ОСОБА_13 був укладений договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений Приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_15, реєстровий №2158. Зазначений договір теж є незаконним, оскільки він укладений стосовно чужого майна і продавці не мали права ним розпоряджатися.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 в своїх інтересах та в інтересах інших позивачів, та її представник ОСОБА_2 позов підтримали, покликаючись на обставини, викладені в позовній заяві від 15.04.2010р. та просили позов задовольнити. В зустрічному позові ОСОБА_13 про усунення перешкод в користуванні міжквартирним спільним коридором та вселення в квартиру просили відмовити, оскільки вважають такий безпідставним.

Відповідач ОСОБА_13 проти первісного позову заперечив повністю, вважає такий безпідставним. Одночасно подав зустрічний позов до ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про усунення перешкод в користуванні міжквартирним спільним коридором та вселення в квартиру(т.3 а.с.54-56).

В обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_13 зазначає, що він є власником двох кімнатної квартири АДРЕСА_1. Відповідачі є співвласниками приватизованої ними двох кімнатної квартири №5, яку раніше змінили за №10,а потім повернули нумерацію №5 в АДРЕСА_1. Спільним для сторін є вхід до їхніх помешкань та міжквартирний коридор загальною площею 9.7 кв.м. Відповідачі –ОСОБА_1, скориставшись зміною   власників на квартиру, яка спочатку відбулася між ОСОБА_10-ОСОБА_11 та ОСОБА_12 у липні 2005 року, а потім між ОСОБА_12 та ОСОБА_13 у жовтні 2005 року стали чинити перешкоди у користуванні спільними входом та коридором.  Відповідачі за зустрічним позовом, починаючи з 2008 року не допускають його у квартиру.

Представник Львівської міської ради в судовому засіданні проти первісного позову ОСОБА_1 заперечила повністю та просила відмовити у його задоволенні. Зустрічний позов ОСОБА_13 про усунення перешкод в користуванні міжквартирним спільним коридором та вселення вважає підставним та таким, що підлягає до задоволення.

Представники Галицької районної адміністрації ЛМР в судовому засіданні проти первісного позову заперечили, подавши письмові заперечення(т.2 а.с.87-89), зустрічний позов ОСОБА_13 підтримали.

Представник третьої особи - Відділу приватизації державного житлового фонду Галицького району ДЕП УКВ ЛМР в судове засідання не з’явився, не повідомивши про причину неявки, однак подав письмовий відзив на позов ОСОБА_1(т.2 а.с.104-105).

Представник третьої особи - ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки»проти первісного позову заперечив, зустрічний позов ОСОБА_13 відніс на розгляд суду.

Третя особа - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_15 в судове засідання не з’явилась, подавши письмові пояснення(т.2 а.с. 236) на позов та просила розглядати справу у її відсутності.

Представник третьої особи –другої Львівської державної нотаріальної контори в судове засідання не з’явився, подавши відповідну заяву про розгляд справи без його участі.(т.2 а.с.176а)  

Відповідачі за первісним позовом ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_18, ОСОБА_17, ОСОБА_12 та третя особа - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_14 та відповідачі за зустрічним позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8 в судове засідання не з’явились, не повідомивши суд про причину неявки чи про відклад кладення розгляду справи, а тому суд вважає їх неявку без поважних причин і вирішує справу на підставі наявних в ній даних і доказів.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь, дослідивши зібрані по справі докази та вивчивши матеріали справи суд прийшов до висновку, що у задоволенні первісного позову слід відмовити, а зустрічний слід задоволити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 143 Конституції України територіальні громади міста безпосередньо або через утворювані ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є у комунальній власності. Відповідно до ст. 144 Конституції органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Згідно ст.2 Закону України «Про місцеве самоврядування», місцеве    самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо,так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Відповідно до ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування»акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Судом встановлено, що 10 лютого 1949 р. на підставі ордеру №355 ОСОБА_20 - батьку позивача ОСОБА_7 було надано одну кімнату площею 29,7 кв.м. у квартирі АДРЕСА_1(т.2 а.с.90)

Згідно з Рішенням Залізничної ради депутатів трудящих №985 від 24.11.1970 р. ОСОБА_20 оформлено ордер на кімнату площею 18,9 кв.м. (в якій проживала гр. ОСОБА_27) в цьому ж будинку.

13.12.1983 р. Рішенням Залізничної ради депутатів трудящих №555 позивача - ОСОБА_7, сім'я якого складається з 5 осіб, визнано наймачем квартири АДРЕСА_1, яка складається із двох житлових кімнат площею 48,6 кв.м. та кухні(т.1 а.с.50, т.2 а.с.91).

Суд вважає безпідставною вимогу про внесення в Розпорядження Галицької районної адміністрації ЛМР №449 від 14.05.2002 року(т.1 а.с.46-47) змін, а саме: замість загальної площі 72,2 кв.м. зазначити площу в розмірі 126,6 кв.м. та комора в підвалі 10,4 кв.м. замість типу "двохкімнатна комунальна квартира" зазначити "чотирьохкімнатна квартира" тобто, позивачі фактично ставлять вимогу визнати за ними право власності на житлову площу, яка знаходиться в квартирі №5а і, яка належить на праві приватної власності відповідачу ОСОБА_13.

Як вбачається із матеріалів справи позивачам право на вселення та заняття житлових кімнат у квартирі, яка розташована поруч із квартирою ОСОБА_1 не надавалось.

Судом встановлено, що у вказаній квартирі, житлову площу якої позивачі за первісним позовом хочуть приєднати до своєї, проживала громадянка ОСОБА_23, яка займала дві житлові кімнати площею 18,5 кв.м. і 30,8 кв.м. кухню, ванну, туалет.

01.03.1979 р. згідно з Рішенням виконкому Львівської міської ради №116 "Про обмін житлової площі" гр. ОСОБА_23 здійснила міжміський обмін, внаслідок якого в квартиру №5 (площею 49,3 кв.м. з кухнею, ванною, туалетом, а коридор загальний) вселився гр. ОСОБА_25(т.2 а.с.92).

20.08.1981 р. згідно з Рішенням №330 "Про обмін житлової площі" гр. ОСОБА_25 здійснив міжміський обмін внаслідок якого в квартиру №5 (площею 49,3 кв.м. з кухнею, ванною, туалетом, а коридор загальний) вселився ОСОБА_28(т.2 а.с.93)

Як вбачається із матеріалів справи обидві квартири (квартира, в якій надавались кімнати ОСОБА_1 і квартира, в якій жила гр. ОСОБА_23, а потім і інші громадяни) згадуються під одним номером —5(т.2 а.с.94-95).

Квартира, житлову площу якої позивачі ОСОБА_1 хочуть приєднати до своєї, у 1996 р. була приватизована громадянами: ОСОБА_17, ОСОБА_10, ОСОБА_11В.(т.2 а.с.97)

В документах, які слугували підставою для приватизації квартири №5 сім'єю ОСОБА_11, зокрема, в довідці Ф-2 від 08.04.1996 р. №1020 зазначено, що коридор площею 9,7 кв.м. є у спільному користуванні. В експлікації внутрішніх площ до плану будинку АДРЕСА_1 зазначено, що коридор між квартирами №5 та №5, площею 9,7 м.кв. є у спільному користуванні(т.1 а.с.52).

Як вбачається із матеріалів справи громадяни ОСОБА_17, ОСОБА_10, ОСОБА_18 були власниками квартири АДРЕСА_1 загальною площею 78,70 м.кв., що підтверджується свідоцтвом про право власності на квартиру №05057-3 від 31 травня 1996р.(т.2 а.с.97).

14.07.2005р. гр. ОСОБА_11 та гр. ОСОБА_10 згідно з договором купівлі-продажу квартири, посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_14 за реєстровим № 2510, відчужили вказану квартиру гр. ОСОБА_12(реєстраційна справа на АДРЕСА_1, а.с.13).

26.10.2005р. гр. ОСОБА_12 згідно з договором купівлі-продажу посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_15 за реєстровим № 2158, відчужив згадану квартиру гр. ОСОБА_13 (реєстраційна справа на АДРЕСА_1, а.с.28).

Крім цього, розпорядженням Галицької районної адміністрації ЛМР від 19.04.2007р. №275 "Про присвоєння квартирного номера №10 на АДРЕСА_1" квартирі, яка належить позивачам присвоєно квартирний номер 10, проте в подальшому знову змінено на №5.

Таким чином, судом встановлено, що позивачі ОСОБА_1 проживали у квартирі АДРЕСА_1, яка складається із двох житлових кімнат, площею 48,6 кв.м. Згідно свідоцтва на право власності від 14.05.2002 р. №Г-25086 загальна площа квартири становить - 72.2 м.кв. Додаткова житлова площа позивачам ніколи не надавалась, а тому, доводи ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_8 є надуманими, а позовні вимоги суд вважає безпідставними.

Як вбачається із матеріалів справи, відділу приватизації державного житлового фонду Галицького району прийняв від громадян ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_8 заяву з пакетом документів на приватизацію займаної ними квартири АДРЕСА_1. До заяви особисто вище зазначеними громадянами подавались: довідка від 08.04.2002р. № 2204 з ЖЕК № 302(т.1 а.с.49) в якій зазначено що коридор площею 9,7 кв.м спільний на дві квартири № 5 та № 5, копія витягу з рішення Залізничної районної ради народних депутатів від 13.12.1983р. № 555(т.1 а.с.50), в якому зазначено, що сім'я гр. ОСОБА_7 в кількості 5-ти осіб займає двохкімнатну квартиру площею 48,6 кв.м, оригінали експлікації та копію поверхового плану квартири видані 10.04.2002р. ОКП ЛОР «БТІ та ЕО», в яких значилось, що коридор під № І є у спільному користуванні кв. № 5 і кв. № 5(т.1 а.с.51-52).

Розпорядженням Галицької районної адміністрації від 14.05.2002р. №449 «Про передачу квартир у власність громадян»сім'ї гр.ОСОБА_1 було передано у спільну сумісну власність займану ними квартиру загальною площею 72,2 кв.м та коморою у підвалі 10,4 кв.м. Додаткових дозвільних документів на приєднання сусідської квартири № 5 (яка на даний час приватизована і в ній проживають власники) та коридору, що знаходиться у спільному користуванні позивачами за первісним позовом не подавалось.

Враховуючи вищенаведене, відсутні підстави для внесення змін у розпорядженням Галицької районної адміністрації від 14.05.2002р. №449 «Про передачу квартир у власність громадян».

Суд вважає безпідставними вимоги позивачів щодо визнання недійсними: свідоцтва про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_10 Другою Львівською державною нотаріальною конторою 17.12.2001 року за реєстровим №2.4570 і яке зареєстроване ОКП ЛОР «БТІ та ЕО»від 26.02.2004 року за №4881334; визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, який посвідчений Приватним нотаріусом   Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_14, укладений 14.07.2005 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_10 і ОСОБА_12, реєстровий №2510; визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідченого Приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_15, укладений 26.10.2005 року між ОСОБА_12 та ОСОБА_13, реєстровий №2158, оскільки вказані правочини стосуються квартири АДРЕСА_1 житловою площею 49,3 м.кв., загальною площею 78,7 м.кв. та комори в підвалі площею 5,2 м.кв., а не квартири позивачів.

Отже, один і той самий номер квартири(№5) за адресою м.Львів АДРЕСА_1 не свідчить про те, що була продана квартира позивачів, оскільки площа квартир і інші технічні характеристики у них різні.    

Що стосується порушення права відповідача - позивача за зустрічним позовом ОСОБА_13 на користування спільним міжквартирним коридором, суд вважає, що таке підлягає судовому захисту.

Судом встановлено, що ОСОБА_13 є власником двокімнатної квартири АДРЕСА_1, житловою площею 49,3 м.кв., загальною площею 78,7 м.кв. та комори в підвалі площею 5,2 м.кв., що стверджується нотаріально посвідченим договором купівлі продажу квартири від 26 жовтня 2005 року та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 25.11.2005 року(інвентарна справа на АДРЕСА_1 а.с.28-31).

Відповідачі ОСОБА_1 є співвласниками приватизованої ними двокімнатної квартири АДРЕСА_1(т.2 а.с.98).

Як вбачається із копії поверхового плану та технічних паспортів, спільним для сторін є вхід до їхніх квартир №5 та міжквартирний коридор загальною площею 9,7 кв.м..

Крім того, як вбачається з матеріалів справи(т.1 а.с.6-7), починаючи з 40-х років минулого століття, квартира №5 власником якої є ОСОБА_13 та квартира №5, власниками якої є ОСОБА_1, становили одну квартиру під одним номером 5 в будинку АДРЕСА_1. У спільному користуванні мешканців квартир були ванна, туалет спільний вхід з спільним коридором квартири, що стверджується п. 12 договору найму жилого приміщення від 01 червня 1947 року, укладеного між батьком відповідачів та житловими органами.

З висновку будівельно-технічної експертизи №1221 від 28.04.2006 року  вбачається, що приміщення під літерою №1 (площею 9,7 м.кв.) є коридор, який є засобом сполучення між приміщеннями та є спільним для двох квартир(т.3 а.с.59-60).

Згідно ст.61 ЦПК України обставини встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як вбачається із Ухвали ВСУ від 31 липня 2008 року(т.3 а.с.61), судом було встановлено, що спірна квартира №5 у будинку АДРЕСА_1 була комунальною , де коридор знаходився у спільному користуванні з ОСОБА_1

Судом встановлено, що відповідачу –позивачу за зустрічним позовом  ОСОБА_13 протягом тривалого часу чиняться перешкоди зі сторони сім'ї ОСОБА_1, які полягають у не допуску позивача до його квартири та перешкоджанні у користуванні спільним коридором.

За змістом ст.215 ЦПК України та згідно роз’яснень п.2 ППВСУ від 28 квітня 1978року №3 із змінами «Про судову практику у справах про визнання угод недійсними»угода може бути визнана недійсною лише з підстав передбачених законом. Тому, у справі про визнання угоди недійсною позивач повинен довести, а суд повинен встановити наявність обставин, з якими закон пов’язує визнання угоди недійсною.

Оскільки позивачами ОСОБА_1 не подано в судовому засіданні переконливих доказів для визнання оспорюваних правочинів недійсними, то суд приходить до висновку про безпідставність вказаних позовних вимог.

Керуючись ст.215 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 88, 209, 212, 214-215, 218, ЦПК України, суд

вирішив :

В задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_8 - відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_13 до ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про усунення перешкод в користуванні міжквартирним спільним коридором та вселення в квартиру - задоволити.

Зобов'язати ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_8 не чинити перешкод в користуванні міжквартирним спільним коридором та вселення в квартиру.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_8 на користь ОСОБА_13 37 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та 8,50 грн. судового збору.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Львівської області шляхом подачі протягом 10 днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги або в порядку ч.1 ст.294 ЦПК України.

Суддя                                                         О.М.Ванівський