Справа № 22-1137\07                              Головуючий в 1 інстанції: Грипіч Л.А.     

Категорія: 21                                    Доповідач: Хилевич С.В.

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

17 грудня 2007 року                                           м. Рівне

Колегія суддів Апеляційного суду Рівненської області в складі:

головуючого - судді: Оніпко О.В.

суддів: Мельника Ю.М., Хилевича С.В.,

при секретарі судового засідання Томашевській І.М.

за участю позивача та представників відповідача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою сільськогосподарського виробничого кооперативу „ДРУЖБА” на рішення Костопільського районного суду від 19 червня 2007 року в справі за позовом ОСОБА_1 до сільськогосподарського виробничого кооперативу „ДРУЖБА” про стягнення заборгованості із виплати сум відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, щомісячних виплат сум відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, та відшкодування моральної шкоди,

                      в с т а н о в и л а:

9 серпня 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до сільськогосподарського виробничого кооперативу „ДРУЖБА” (далі - СВК „ДРУЖБА”) про стягнення суми заборгованості із відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, щомісячної суми відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначав, що 12 жовтня 2007 року його травмовано автомобілем під керуванням водія, який перебував у трудових відносинах із колгоспом ім. Кузнєцова (правонаступником якого шляхом кількох реорганізацій є СВК „ДРУЖБА”). Внаслідок цього він утратив 80 % загальної працездатності та 40 % професійної працездатності. Рішенням суду від 22 квітня 1987 року йому присуджено щомісячну суму відшкодування шкоди у 86 карбованців 80 копійок.

В 2000 році відповідач припинив виплату спірних сум, покликаючись на його реорганізацію, однак без правонаступництва у спірних деліктних зобов'язаннях. 

Обраховуючи суму заборгованості, позивач виходив із тарифної ставки машиніста бульдозера 5 розряду. Таким чином, така заборгованість за час із 1 січня 2000 року по 1 серпня 2006 року, на його думку, складала 19 304 гривні 80 копійок. Суму щомісячного відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, визначив у 381 гривню 60 копійок.

Крім того, переконаний, що відповідачем йому спричинено моральну шкоду, розмір якої визначив у 20 000 гривень.

Просив суд стягнути вказані грошові кошти на його користь із СВК „ДРУЖБА”.

Рішенням Костопільського районного суду від 19 червня 2007 року позов задоволено частково; стягнуто із СВК «ДРУЖБА» на користь позивача заборгованість з виплати суми на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, у 9 066 гривень 14 копійок та присуджено щомісячне стягнення із відповідача на користь ОСОБА_1, починаючи з 1 серпня 2006 року, суму виплати на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, у 348 гривень 38 копійок. В решті позовних вимог - відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі СВК „ДРУЖБА”, вважаючи рішення, що оскаржується, незаконним й необґрунтованим, покликається на неправильному застосуванню судом до спірних правовідносин норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Судом неправильно застосовано „Правила відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоровя, пов'язаним із виконанням ним трудових обов'язків”, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року №472, які втратили чинність у зв'язку з прийняттям постанови Уряду від 11 липня 2001 року №807.

Невірним вважає також застосування судом за аналогією  положень Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату професійної працездатності” від 23 вересня 1999 року, оскільки сфера дії цього Закону зовсім інша, а спірні правовідносини виникли значно раніше моменту прийняття цього нормативно-правового акту.

Наполягав на передчасності висновку суду про правонаступництво СВК „ДРУЖБА” за зобов'язаннями колгоспу „ДРУЖБА” із відшкодування шкоди, завданої каліцтвом.

Також судом неправильно визначено середній заробіток ОСОБА_1, адже при цьому взято ставку бульдозериста 5 розрядку у 2000 році сумою у 180 гривень, адже позивач працював трактористом, що не є аналогічними посадами. 

     На його думку, суд першої інстанції неправильно застосував норму матеріального права, тоді як доцільно застосовувати правила ст. 1197 ЦК України.

     СВК „ДРУЖБА” не погодився із встановленим судом розрахунком заборгованості спірних сум, як не погодився і з правом пред'явлення того ж позову з тих самих підстав, а також оспорювання в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини, яким вважав цей спір.

      Просив колегію суддів скасувати рішення, що оскаржується, й ухвалити нове, яким у позові відмовити.

      Представники СВК „ДРУЖБА” в судовому засіданні підтримали апеляційну скаргу повністю, надавши колегії суддів пояснення в межах її доводів.

      ОСОБА_1 у суді, заперечуючи проти задоволення скарги, покликався на її безпідставність. Просив колегію суддів її відхилити.  

      Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, виходячи з такого.

  З матеріалів справи вбачається, і це встановлено в судовому засіданні, рішенням суду від 22 квітня 1987 року стягнуто щомісячно із колгоспу ім. Кузнєцова (правонаступником якого шляхом ряду реорганізацій є відповідач) на користь ОСОБА_1 платежі із відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, сумою у 86 карбованців 80 копійок (а.с. 7).

Згідно із абзацом другим п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Частиною 1 ст. 1195 ЦК України передбачено, що фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоровя фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Відповідно до ч. 2 ст. 1208 ЦК України за заявою потерпілого у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати розмір відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоровя або смертю, підлягає відповідному збільшенню на підставі рішення суду.

Висновки суду першої інстанції, зроблені із застосуванням аналогії закону в частині обрахування суми заборгованості платежів із відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, колегія суддів визнає обґрунтованими і такими, що відповідають положенням ч. 1 ст. 8 ЦК України. Механізм обчислення таких платежів ЦК України не передбачений, а тому правильним є застосування іншого акту цивільного законодавства, що регулює подібні за змістом цивільні відносини, а саме ст. 29 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату професійної працездатності”.

Водночас, колегія суддів знаходить, що покликання суду першої інстанції в мотивувальній частині рішення на „Правила відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням ним трудових обов'язків”, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 23.06.1993 року №472, є безпідставним у зв'язку із втратою цим нормативно-правовим актом чинності 11.07.2001 року.

Також висновок суду про необґрунтованість позову про відшкодування моральної шкоди не відповідає обставинам справи, оскільки на момент спричинення ОСОБА_1 травматизму (12 жовтня 1981 року) норма закону, яка регулювала б спірні правовідносини, була відсутня. Таким чином, зазначена вимога позивача є безпідставною.

Враховуючи неправильне застосування норм матеріального права й невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню.

На підставі ч. 2 ст. 1208, ч. 1 ст. 1195 ЦК України, ст. 29 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату професійної працездатності”, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 307, п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309, ст.ст. 313-314, 324-325 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу сільськогосподарського виробничого кооперативу „ДРУЖБА” - задовольнити частково.

Рішення Костопільського районного суду від 19 червня 2007 року - частково скасувати.

У позові ОСОБА_1 до сільськогосподарського виробничого кооперативу „ДРУЖБА” про відшкодування моральної шкоди - відмовити за безпідставністю.

Виключити із мотивувальної частини рішення посилання на „Правила відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням ним трудових обов'язків”, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 23.06.1993 року №472.

В решті - залишити без змін.

    Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

Сторони мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції та рішення апеляційного суду протягом двох місяців з дня набрання рішенням законної сили.

Головуючий:

Судді: