№  2а-364/11

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

28 лютого 2011 року  суддя Ізюмського міськрайонного суду Харківської області Бєссонова Т.Д. розглянувши  в  порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Ізюмському районі про поновлення пропущеного строку для звернення до суду та стягнення недоплаченої щомісячної державної  допомоги дітям війни,-

у с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Ізюмського міськрайонного суду Харківської області  з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в Ізюмському районі Харківської області про поновлення пропущеного строку для звернення до суду та нарахування  недоплаченої щомісячної державної  допомоги дітям війни  за період  з 22 травня 2008  по 1 листопада 2010 р.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що він належить до соціальної категорії «Дитина війни»і відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»з 01.01.2006 року має право на отримання соціальної допомоги в розмірі 30% від мінімального розміру пенсії за віком. У 2008-2010 роках така допомога  в повному обсязі не виплачувалася, оскільки відповідачі всупереч  Рішенням КСУ №6-рп/2007, № 10-рп/2008 р., не здійснив нарахування та виплату відповідного підвищення до пенсії. Вважав, що невиплата соціальної допомоги, передбаченої ст.6 ЗУ №2195-1У є протиправною і такою, що суперечить Конституції та законам  України. В зв’язку з тим, що про належні йому, як дитині війни, виплати  повідомлено не було, а тому про факт порушення прав  стало відомо лише після  отримання  листа відповідача, просив суд відновити пропущений строк  для звернення до суду та визнати протиправною бездіяльність УПФУ в Ізюмському р-ні та зобов’язати здійснити перерахунок його пенсії з підвищенням на 30% мінімальної пенсії за віком та провести відповідні виплати за період   з 22.05.2008 по 1.11.2010 р.

          Відповідач  надав заперечення на позов, в якому просить суд в задоволенні позову відмовити. Вважають, що їх дії, щодо невиплати позивачу доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 ЗУ №2195-1У є правомірними через невизначеність на законодавчому рівні органу на який покладено обов’язок здійснення таких виплат особам, які мають статус дитини війни, за рахунок яких коштів повинні здійснюватися ці виплати та який розмір мінімальної пенсії за віком необхідно застосовувати при обчисленні таких доплат. При цьому відповідачі зазначили про необґрунтованість доводів позову, щодо застосування до спірних правовідносин  ст. 28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне  страхування»№1058 від 09.07.2003 р. ( далі –ЗУ №1058), оскільки розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений абз.1 ч.1 даної статті застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених за цим законом. Також наполягали на відмові в задоволенні позову через пропущення позивачем строку звернення до суду.

          В судове засідання позивач та представник відповідача не з’явилися, надали до суду клопотання  про розгляд справи без їх участі.

          Суд визнав можливим розглянути справу в порядку письмового провадження, на підставі наявних у справі доказів.

          З матеріалів справи та наявних у ній доказів, судом встановлено, що позивач має статус «Дитина війни», що підтверджується  пенсійним посвідченням.

          Враховуючи  зазначений статус позивача, він, відповідно до ст. 6 ЗУ №2195-1У,  має право  на отримання  державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної  пенсії за віком.

          Із заперечень УПФУ в Ізюмському районі Харківської обл. встановлено, що відповідач не здійснює позивачу зазначених виплат, посилаючись на відсутність у нього коштів та на невизначеність  розрахункової величини ( мінімальної пенсії за віком) для розрахунку підвищення  до пенсії категорії громадян, які мають статус дітей війни.

          Відповідно до ст. 6 ЗУ №2195-1У, дітям війни пенсії або щомісячне  довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.

В статті 7 ЗУ №2195-1У зазначено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

          Підпунктом 41 розділу 2 ЗУ «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»текст ст. 6 ЗУ №2195 був викладений в новій редакції. Рішенням КСУ від 22.05.2008 року №10-рп/2008 року у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст. 65 розділу 1, пунктів 61,62,63,66 розділу 2, пункт 3 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»і 101 народних депутатів України, щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень  ст. 67 розділу 1, п.п 1-4, 6-22,24-100 розділу 2 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України (справа щодо предмету та змісту закону про Державний бюджет України), визнано таким, що не відповідає Конституції України ( є неконституційними) п.п 41 розділу 2 ЗУ «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін  до деяких законодавчих актів України».

Рішення КСУ у цих справах має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення КСУ є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

          Стаття 152 ч.2 Конституції України передбачає, що закони, інші правові акти  або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення  Конституційним Судом рішення про їх неконституційність.

          Отже відповідач мав діяти відповідно з приписами діючої норми ст. 6 ЗУ №2195., тобто нараховувати та здійснювати позивачу доплату до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Стосовно позовних вимог про зобов’язання відповідача виплачувати йому щомісячну доплату до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за 2009 -2010  рік.

          ЗУ «Про Державний бюджет на 2009 рік», «Про державний бюджет на 2010 рік»ніяких змін до ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни»не вносились.

          Таким чином, виходячи з вище викладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають  частковому задоволенню

          Конституція України, ст. 64, передбачає, що  конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків передбачених Конституцією України.

          Згідно ч.ч.3 та 4 КАСУ звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи

З мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

          Таким чином, доводи відповідачів, в частині неврегульованості на законодавчому рівні порядку здійснення доплат особам, які мають статус дітей війни не може бути підставою для їх не здійснення або відмови в задоволенні позовних вимог.

          Щодо доводів відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин ст. 28  ЗУ №1058 суд вважає їх необґрунтованими, оскільки сторони по справі не заперечують, що позивач має право на отримання доплат до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, як дитина війни. За чинним законодавство розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст. 28 ЗУ №1058, іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, не має. А отже, щодо застосування ч.3 ст. 28  вище зазначеного закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не  є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст. 46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 ЗУ №2195-1У.

          Також суд відхиляє доводи відповідача, щодо невизначеності на законодавчому рівні питання відносно органу на який покладено обов’язок здійснення виплат, підвищення пенсії особам, які мають статус дитини війни.

          Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення про Пенсійний фонд

України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за №121/2001 і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до ЗУ №1058 рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управління Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.

          Таким чинок обов’язок по нарахуванню та виплаті доплат до пенсії позивача, передбаченої ст. 6 ЗУ2195-1У покладено на УПФУ в Ізюмському районі Харківської області, за місцем проживання позивача.

          Статтею 22 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи гарантуються. Таким чином, держава взяла на себе зобов’язання забезпечити реалізацію громадянам и своїх конституційних прав.

          За змістом ч.1 ст. 26 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення у старості та в інших випадках, передбачених законом.

          ЗУ 32195-1У реалізовано конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус «дитина війни», серед яких їм надано право  на отримання 30% доплат до пенсії.

          Відповідно до ч.2 ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової  влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до  законів України.

          Згідно до абзацу 1 Положення про Пенсійний фонд України –ПФУ є  центральним органом виконавчої влади, на який відповідно до зазначеного положення покладено обов8язок щодо призначення пенсій, підготовки документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій.

          Пунктом 1.1. Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року за №8-2, управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах міста є органами Пенсійного фонду України, підвідомчими відповідно Головним управлінням цього фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів  ПФУ та мають завданням – забезпечення призначення та виплати пенсії.

          Отже обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії, яка передбачена ЗУ №2195-1У, покладено саме на органи ПФУ.

          Враховуючи, що держава взяла на себе обов’язок щодо виплати позивачу 30% доплати до пенсії та поклала виконання цього обов’язку на центральний орган виконавчої влади – ПФУ, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, суд вважає, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причин.

          Виходячи із системного аналізу приписів Конституції України та наведених нормативно-правових актів, суд вважає безпідставними посилання відповідача на відсутність коштів, як на обґрунтування правомірності невиконання своїх зобов’язань

перед позивачем.

          Крім того, відповідачем, в порушення ч.2 ст. 71 КАСУ не доведено та не надано суду доказів, щодо вчинення будь-яких дій для забезпечення виконання покладеного на нього  обов’язку, щодо нарахування та виплати позивачу доплати до пенсії у розмірі 30% від  мінімальної пенсії за віком.

          Отже відсутність коштів у відповідача, який не вчинив жодної дії щодо їх отримання для забезпечення виконання своїх зобов»язань або невиконання іншим органом виконавчої влади свого обов’язку, щодо виділення коштів на здійснення позивачу виплат, гарантованих йому Конституцією України, не є підставою для відмови в задоволенні позову та визнання правомірними дій або бездіяльності відповідача.

          Суд також відхиляє заяви відповідачів про наявність підстав для відмови в задоволенні позову через пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду з позовом, через наступне.

          Позивач  2 листопада 2010 року звернувся до Управління пенсійного фонду України в Ізюмському районі про надання інформації стосовно фактично виплачених сум підвищення до пенсії та у разі невідповідності розміру фактично нарахованих та виплачених йому  коштів зробити  перерахунок  та здійснити відповідні виплати.

          Листом від 08.11.2010 року позивачеві відмовлено у здійсненні такого перерахунку та виплаті, а  виходячи із штампу на позові, позивач звернувся до суду 11.11.2010року, отже не пропустив строк звернення до суду з позовом.

В цілях повного захисту прав позивача суд вважає за можливе вийти за межі позовних вимог щодо визнання  протиправною бездіяльності Управління Пенсійного фонду України в Ізюмському районі Харківської області та проведення відповідних виплат.

          Керуючись ст. ст. 64, 124, 152 Конституції України, ст.ст. 3,6, ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», ст.ст. 6-14, 71, 159-163, 167, 186 КАС України, суд-

                                        П о с т а н о в и в:

Адміністративний позов  задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Ізюмському районі Харківської області.

          Зобов’язати управління Пенсійного фонду України  в Ізюмському районі  Харківської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком в розмірі, встановленому ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування»та провести відповідні виплати за період  з  22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, з 1.01.2009 року по 1.11.2010 року.

          Постанова  може бути оскаржена в апеляційному порядку  до Харківського апеляційного адміністративного суду через Ізюмський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі прийняття постанови у письмовому  провадженні  протягом десяти днів з дня отримання копії постанови з подачею її копії  до апеляційної інстанції.

Головуючий: