У Х В А Л А
Іменем України
23.02.2011 м. Ужгород
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області у складі: головуючого - судді Джуги С.Д..,
судців – Кеміня М.П., Готри Т.Ю.
при секретарі – Майор Г.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 08 грудня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Закритого акціонерного товариства «ОТП Банк», ОСОБА_3 , треті особи приватний нотаріус Мукачівського міського нотраіального округу ОСОБА_4, орган опіки і піклування, про визнання договору недійсним, -
в с т а н о в и л а :
Позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися в суд з позовом в якому просилили визнати недійсним договір іпотеки , укладений 22.02.2008року між ЗАТ «ОТП Банк» (надалі Банк) та ОСОБА_1, ОСОБА_3
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 08 грудня 2010 року позов задоволено частково, визнано недійсним договір іпотеки №РМL801/021/2008 від 22 лютого 2008 року, укладений між Банком та ОСОБА_1, ОСОБА_3 в частині передачі в іпотеку житлового будинку АДРЕСА_1 , в задоволенні решти вимог відмовлено.
На дане рішення представник ТзОВ «ОТП Факторинг» подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити в справі нове рішення, яким у задоволені позову відмовити, посилаючись на неповне з»ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права. Зокрема, вказується на те, що суд не взяв до уваги довідку ЖРЕП №1 Мукчівської міськради №138 від 10.012008р.згідно з якою в будинку, який переданий в іпотеку станом на 10.01.2008р. ніхто не прописаний, неповнолітні діти на момент укладення оспорюваного договору не мали права власності, чи права користування вказаним будинком ; даний договір іпотеки укладений відповідно до вимог закону, не порушує законних прав та інтересів неповнолітніх дітей.
У судовому засіданні в апеляційній інстанції представник апелянта скаргу підтримав та просив задовольнити із наведених у ній підстав.
Представник позивачів ОСОБА_5 скаргу не визнав та просив її відхилити.
Треті особи в судове засідання не з»явилися , про розгляд справи належним чином повідомлені. Справа на підставі ч.2ст.305 ЦПК України розглянута у їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді – доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку , що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 22 лютого в забезпечення кредитних зобов»язань ОСОБА_6 , між Банком та ОСОБА_1, ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, відповідно до якого ОСОБА_1 надав в іпотеку належний йому будинок АДРЕСА_1, а ОСОБА_3 – належну їй земельну ділянку по АДРЕСА_2. На день укладення договору іпотеки в оспорюваному будинку проживала сім»я ОСОБА_3, в тому числі неповнолітні на той час діти іпотекодавців – донька ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2.
Задовольняючи позов частково про визнання недійсним договору іпотеки в частині передачі в іпотеку житлового будинку , суд першої інстанції виходив з того , що даний правочин вчинений без дозволу органів опіки та піклування , чим порушено вимоги ст.18 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 177 СК України і є підставою для визнання його недійсним. Колегія суддів вважає, що цей висновок суду є правильним та узгоджується зі змістом чинного законодавства України та її міжнародним зобов'язаннями.
Так, відповідно до ст.З Конвенції «Про права дитини», схваленої резолюцією 44-сесії Генеральної Асамблеї ООН 44/25 від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою ВР України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Основним законом, який визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріорітет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері, є Закон України «Про охорону дитинства», норми якого узгоджуються із вищеназваними положеннями Конвенції «Про права дитини» та, на переконання колегії, не можуть тлумачися звужено.
У випадку наявності будь-якої правової колізії, неповноти, нечіткості або суперечливості законодавства, що регулює спірні правові відносини, що стосуються інтересів дитини, суд відповідно до вимог ст.8 ЦПК України та ст.З Конвенції «Про права дитини» повинен надавати перевагу якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. У т.ч. це стосується й положень такого підзаконного норативно-правовогр акту, як Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.
Одним із правочинів, які не можуть вчиняти батьки без дозволу органів опіки і піклування, відповідно до статті 177 СК України є відмова від майнових прав дитини, до яких відноситься і право користування жилим приміщенням. Адже відповідно до частини другої та третьої ст.18 Закону України «Про охорону дитинства» діти члена сім'ї наймача або власника житлового приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчужені жилих приміщень та купівлі нового житла.
Згідно статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимим є зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень.
Наведені положення узгоджується із вимогами частини другої ст.64 та частини першої ст.156 ЖК України та ст.405 ЦК України.
Таким чином, батьки управляють майном, майновими правами, які належать дитині, з обов'язковим врахуванням потреб та інтересів дитини, зокрема, з додержанням відповідних правил про опіку та піклування (з дозволу органу опіки та піклування), а тому отримання батьками дозволу органів опіки та піклування на укладення договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, є необхідним не тільки тоді, коли ці договори стосуються майна дитини, але й тоді, коли вони стосуються її майнових прав, зокрема, права на користування жилим приміщенням. Отримання такого дозволу є необхідною умовою законності відповідного правочину.
Наведене тлумачення цілком узгоджується з правовими позиціями, викладеними Міністерством праці та соціальної політики України в листі від 22.05,2006 року за №3411/0/14-06/042 та Міністерством юстиції України від 25.07.2006 року за №19-50-556 «Щодо отримання згоди органів опіки та піклування».
Відповідно до ч.6 ст.203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересах їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу - є підставою недійсності правочину. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст.215 ЦК України).
Оскільки матеріалами справи, зокрема будинковою книгою та копіями паспортів повнолітніх членів сім»ї (а.с.12-18) встановлено, що на момент укладення спірного правочину в будинку АДРЕСА_1 фактично проживали і були зареєстровані неповнолітні діти, які іншого житла не мали і не мають, суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги довідку ЖРЕП -1 про відсутність реєстрації в даному будинку будь – яких осіб, на яку посилався відповідач ,і дійшов вірного висновку щодо наявності у неповнолітніх дітей іпотекодавця права на користування вказаним жилим приміщенням.
За наведених обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що укладення спірного договору іпотеки, без згоди органу опіки та піклування, є підставою для визнання його недійсним.
Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, правильно застосував матеріальний закон, дотримався процедури розгляду справи та вирішив спір у відповідності з чинним законодавством. Рішення суду є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.
За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про відхилення апеляційної скарги і залишення без змін рішення суду першої інстанції.
Виходячи з наведеного та керуючись вимогами статей 307, 308, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» - відхилити.
Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 08 грудня 2010 року - залишити без змін .
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції .
Головуючий
Судді