Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

          22.02.2011                                                                                                               м. Ужгород

Колегія  суддів  палати  з  цивільних  справ  апеляційного  суду  Закарпатської  області в  складі:

                                                  Головуючого – Дроботі В.В.,

                                                          суддів –  Власова С.О.,  Мацунича М.В.,

                                                  при секретарі  -  Коновчук Т.В.

                                                  з  участю  позивача ОСОБА_1,  

представника  відповідача Половчака М.А.,

розглянувши  у  відкритому  судовому  засіданні  справу  за  апеляційною  скаргою  відповідача  Державного  територіально-галузевого  об’єднання  «Львівська  залізниця»  на  рішення  Мукачівського  міськрайонного  суду  від  03  листопада  2010  року,

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_1  пред’явив  до  Державного  територіально-галузевого  об’єднання  «Львівська  залізниця»  позов  про  стягнення  зарплати,  середнього  заробітку  за  час  затримки  розрахунку  і  моральної  шкоди.

          Позивач  зазначав,  що  у  відповідача  до  01  лютого  2010  року  він  працював  на  різних  посадах  і  звільнився  з  роботи  у  зв’язку  з  виходом  на  пенсію  за  віком.  При  звільненні  йому  не  виплатили  одноразову  грошову  допомогу  у  розмірі  трьох  середньомісячних  заробітків,  яка  передбачена  колективним  договором.  Його було  звільнено  01  лютого,  а  розрахунок  проведено  28  лютого  2010  року.  Отже,  відповідач  повинен  сплатити  йому  допомогу  в  сумі  13 740  грн.  та  середній  заробіток  за  час  затримки  розрахунку  в  сумі  3435  грн.

          Оскільки  порушення  його  трудових  прав  потягло  за  собою  заподіяння   йому  моральної   шкоди,  позивач  просив  стягнути  таку  в  сумі  5 000  грн.

          Рішенням  суду  у  стягненні  моральної  шкоди  відмовлено,  решту  вимог  задоволено.

          В  апеляційній  скарзі  відповідач  просить  рішення  скасувати,  ухваливши  нове  про  відмову  у  задоволенні  позовних  вимог.  Посилається  на  те,  що  обставини,  що  мають  значення  для  справи,  які  суд  вважав  встановленими,  є  недоведеними.  Окрім  того,  рішення  ухвалено  з  порушенням  норм  матеріального  і  процесуального  права.

          Колегія  суддів   вважає,  що  скарга  підлягає  до  часткового  задоволення  з  таких  підстав.

          Відповідно  до  п.5.1.5  Колективного  договору  між  адміністрацією  і  профкомом  локомотивного  депо  Мукачево  на  2009-2012  роки  у  разі  звільнення  працівника  за  власним  бажанням  на  пенсію  за  віком  йому  протягом  2-х  місяців  після  настання  цього  права  виплачується  додаткова  грошова  допомога  за  сумлінну  працю  на залізничному  транспорті  у  встановлених  розмірах.

          Є  доведеним,  що  позивач  наказом  №7-ос  від  01  лютого  2010  року  звільнений  з  посади  бригадира  підприємств  залізничного  транспорту  6-го  розряду  за  власним  бажанням  у  зв’язку  з  виходом  на  пенсію.

          Трудовою  книжкою  позивача  стверджено,  що  він  з  1968  по  2010  роки  сумлінно  працював  у  локомотивних  депо  Чопа  та  Мукачева,  підвищував  свою  кваліфікацію  та  систематично  заохочувався  адміністрацією  відповідача  за  досягнення  у  роботі.

          Отже,  позивач  мав  право  на  одержання  одноразової  допомоги,  передбаченої  колективним  договором,  у  зв’язку   з  чим  суд  першої  інстанції  обґрунтовано   стягнув  таку  в  сумі   13 740 грн.

          Що  стосується  стягнення  середнього  заробітку  за  час  затримки  розрахунку, то  рішення  суду  в цій  частині  суперечить  ст.ст.  94,  116,  117  КЗпП,  ст.34  ЗУ  «Про  оплату  праці»  та  зазначеному  вище  Колективному  договору.

          Одноразова  допомога  не  є  складовою  частиною  заробітної  плати,  а  відноситься  до  інших  виплат,  що  не  належать  до  фонду  оплати праці,  строки  її  виплати  не  охоплюються  диспозицією  ст.116  КЗпП,  тому  санкція,  що  передбачена  ст.117  КЗпП  до  даного  випадку  застосована  бути  не  може.

          Враховуючи  наведене,  у  стягненні  3 435  грн.  слід  відмовити.

          Відповідно   до  положень  п.4  ч.1  ст.309  ЦПК  України  неправильне застосування  норм  матеріального  права  щодо  вимог  про  стягнення  середнього  заробітку  за  час  затримки  розрахунку  є  підставою  для  зміни  рішення  суду  першої  інстанції  в  цій  частині.

Керуючись  ст.ст.  307,  309   ЦПК  України,  колегія  суддів,-  

в и р і ш и л а :

Апеляційну  скаргу  відповідача  задовольнити  частково.  

Рішення  Мукачівського  міськрайонного  суду  від  03  листопада  2010  року  змінити,  відмовивши  ОСОБА_1  у  вимогах  про  стягнення  середнього  заробітку  за  час  затримки  розрахунку  в  сумі  3 435  грн.

В решті  рішення  залишити  без  змін.

Рішення  набирає  законної  сили  після  його проголошення,  але  може  бути  оскаржено  протягом  20  днів  шляхом  подачі   скарги  безпосередньо  до  Вищого  спеціалізованого  суду  України  з  розгляду  цивільних  та  кримінальних  справ.

          Головуючий:         (підпис)  

          Судді:                     (підписи)