Справа № 2-а-288/11

ПОСТАНОВА

іменем України

       "02" березня 2011 р.                                                                        м.Липовець

          Суддя  Липовецького  районного  суду  Вінницької  області   Пороховий Г.  І. ,  розглянувши  в  порядку  скороченого  провадження адміністративну справу за позовом  ОСОБА_1  до   УПРАВЛІННЯ  ПЕНСІЙНОГО  ФОНДУ  УКРАЇНИ   В  ЛИПОВЕЦКОМУ   РАЙОНІ  ВІННИЦЬКОЇ  ОБЛАСТІ  про  визнання      відмови   щодо  нарахування  та  виплати   державної   соціальної  допомоги,  як  дитині  війни  01.01.2006  року по даний  час  -  протиправною, зобов’язання  нарахувати  та  виплатити  вищевказану  допомогу   в  розмірі  30%  мінімальної  пенсії  за  віком  за  вказаний  період, зобов’язання  нараховувати  та  виплачувати  її  в  подальшому.

             В  С  Т  А  Н  О  В  И  В:

Позивач   звернувся  до суду із даною позовною заявою до Управління Пенсійного фонду України у Липовецькому районі Вінницької області,    про   визнання      відмови   щодо  нарахування  та  виплати   державної   соціальної  допомоги,  як  дитині  війни  з 01.01.2006  року по  даний  час -  протиправною, зобов’язання  нарахувати  та  виплатити  вищевказану  допомогу   в  розмірі  30%  мінімальної  пенсії  за  віком  вказаний  період,    зобов’язання  нараховувати  та  виплачувати  її  в  подальшому.

Ухвалою  Липовецького   районного  суду   від  18  лютого  2011  року   в частині стягнення недоплачених сум щомісячного підвищення до пенсії за період з 001.01.2006 року  по  16.08.2010  року  позов залишено  без розгляду  в  іншій  частині  позовних  вимог відкрито   провадження  у   адміністратвній  спрві,   та справа   розглядається  в  порядку  пункту 2 частини першої статті 183-2 КАС України,  без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, тобто застосовано скорочене провадження.

          Так, представником відповідача в особі начальника Управління, у строк, визначений ч.3 ст. 183-2 КАС України,  до суду було подане заперечення проти позову. Із  заперечення  слід,  що Управління Пенсійного фонду України у Липовецькому районі здійснювало проведення виплат, передбачених ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», в межах фінансування, передбаченого Державним бюджетом України на відповідний рік, де були  відсутні кошти в обсязі, зазначеному даним Законом для здійснення соціальних виплат дітям війни; діяло  Управління правомірно і обчислювало вказане підвищення відповідно до Постанови КМУ № 530 від 28.05.2008 року, що є єдиним нормативно-правовим актом, який регулює дане питання, а отже  вважає, що інтереси позивачки  ними порушені не були,  просив у задоволенні позову відмовити.

          Отже, факт  неотримання позивачем підвищення до пенсії,  у встановленому Законом   України «Про соціальний  захист  дітей  війни»розмірі,  не заперечується   відповідачем.  

Встановлені судом правовідносини регулюються п.3 ч.1 ст. 18 КАС України, згідно якого  місцевим загальним судом  як адміністративним судам підсудні  усі адміністративні справи у спорах фізичних осіб з суб’єктами владних повноважень з приводу обчислення,  призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним   громадянам,   виплат   за    загальнообов'язковим державним  соціальним  страхуванням  та  інших  соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

На підставі ст. 6 КАС України, кожна   особа  має  право  в  порядку,  встановленому  цим Кодексом,  звернутися  до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень, порушені її права, свободи або інтереси, за  захистом   своїх   порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно  ч. 3 статті 8 Кодексу Адміністративного судочинства України  звернення  до    адміністративного  суду  для  захисту  прав і  свобод  людини і громадянина  безпосередньо  на  підставі   Конституції України  гарантується.

          Розглянувши справу, оцінивши повідомлені позивачкою та відповідачем обставини, дослідивши інші докази та давши їм оцінку в сукупності, суд  вважає, що є достатні підстави лише  для часткового задоволення позову.

          Так, Закон України «Про соціальний захист дітей війни»№ 2195-IV від 18 листопада 2004 року, який набрав чинності з 01 січня 2006 року, встановлює правовий статус дітей війни та визначає основи їх соціального захисту та гарантує їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки.

          Статтею 1 вказаного Закону передбачено, що дитина війни –це особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення  (02 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.  ОСОБА_1 згідно паспорту громадянина України серії  НОМЕР_1, виданого Липовецьким РВ УМВС України у Вінницькій області   29  липня  2002 року , народився   ІНФОРМАЦІЯ_1  року, тобто він є громадянином України та станом на 02 вересня 1945 року йому  було 10  років, тому позивач  має право на пільги, передбачені Законом України «Про соціальний захист дітей війни».  

          Відповідно до пункту 2 Наказу Міністерства праці та соціальної політики України №  107 від 05.04.2006 року «Про порядок посвідчення права особи на  пільги відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни»»- штамп встановленої форми, який проставляється у пенсійних посвідченнях і засвідчує належність особи до категорії дітей війни.

          Тому, статус дитини війни позивача підтверджується ксерокопією пенсійного посвідчення   НОМЕР_2,  в якому і проставлено штамп встановленої форми «Дитина війни»і вказано, що їй призначена пенсія за віком           

          Отже, судом встановлено, що позивач  має правовий статус дитини війни, що підтверджується посвідченням, та перебуває на пенсійному обліку в УПРАВЛІННІ ПЕНСІЙНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ У ЛИПОВЕЦЬКОМУ РАЙОНІ  ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ .  

Відповідно до  ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Водночас, статею 7 цього Закону передбачено, що фінансове забезпечення соціальних гарантій, передбачених зазначеним законом, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету України.  

             Тому, доводи представника відповідача про необхідність застосування положень Постанови КМУ № 530 від 28.05.2008 року про “Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян” для визначення розміру соціальної допомоги дітям війни   суд відкидає, оскільки визначений в постанові розмір допомоги суперечить положенням ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни”.    

Разом з тим, згідно  ч. 2 ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

У статті 22 Конституції України закріплено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження обсягу та  змісту існуючих прав та свобод.

Отже, відповідно до ст. ст. 22, 64 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Виходячи із системного аналізу норм Конституції України -  право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права  можуть бути обмежені лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

          При цьому , статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. А Законом України «Про соціальний  захист дітей війни»реалізовано таке  конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус «дитини війни», серед яких їм надано право на отримання 30% доплати до пенсії.

Варто вказати й на те, що Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення Про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01 березня 2001 року за №121\2001 і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. Тому згідно з Положенням  про ПФУ -    на Пенсійний фонд України покладено обов'язок щодо: призначення пенсії; підготовки документів для її виплати; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, інших соціальних виплат.

       Таким чином, обов'язок по нарахуванню та виплаті  позивачці щомісячної державної соціальної допомоги, передбаченої ст. 6 Закону України  «Про соціальний захист дітей війни», покладено саме  на органи пенсійного фонду  за місцем її проживання.  Районним   Управління Пенсійного фонду України за місцем проживання   ОСОБА_1 є  Управління Пенсійного фонду України у Липовецькому районі Вінницької області.

        Судом встановлено, що виплата позивачеві  Управлінням Пенсійного фонду України у Липовецькому районі Вінницької області підвищення до пенсії у розмірі, згідно з Законом України «Про соціальний захист дітей війни», - не відбувалась, оскільки доплата здійснювалась починаючи з 01.01.2008 року відповідно до постанови КМУ від 28.05.2008 року № 530 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», розмір якої є значно меншим від 30 % мінімальної пенсії за віком.

Однак, враховуючи, що норми Закону України № 2195 не змінені, залишаються діючими і підлягають до застосування, - позивачка  має право на отримання соціальної допомоги саме у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

Виходячи з встановленого ст. 8 Конституції України принципу верховенства права, загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативно-правовими актами, суд вважає, що при вирішенні даного спору підлягають застосуванню положення  Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, а не вказана  постанова Кабінету Міністрів України, на яку посилається відповідач у своєму письмовому запереченні, яка є підзаконним нормативним актом і не повинна була застосовуватись відповідачем, як така, що суперечить Закону, який має вищу юридичну силу.

Починаючи з 17.08.2010 року і станом на 17.02.2011 року (в межах шестимісячного строку звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права) розмір соціальної допомоги дітям війни, передбаченої Законом від 18.11.2004 року, залишався незмінним.

Отже, нарахування та виплата дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, у вказаний вище період, - повинні здійснюватися відповідно до норм Закону України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки положення статті 6 даного Закону не були обмежені у дії, тому є діючими і підлягають застосуванню, а вимоги позивача, що стосуються викладеного  -  задоволенню.  

          Крім цього, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Кечко проти України»зазначив: «… в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.»          

Як вбачається із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. А ст.. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»закріплює, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок Державного бюджету України. Тому, суд не приймає посилання відповідача на відсутність бюджетного фінансування в обсязі, передбаченому Законом України «Про соціальний статус дітей війни»для здійснення соціальних виплат, з огляду на те, що судові рішення ухвалюються в межах норм діючого законодавства незалежно від причин ненадходження коштів з Державного бюджету України на виплату допомоги, відповідно до вимог ч. 2 ст. 3 Конституції України, за якою права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження та забезпечення прав і свобод є головним її обов’язком.

Враховуючи те, що позивач є дитиною війни, вона наділена державою певним правовим статусом, який включає в себе право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання надбавки до пенсії.

Зважаючи на те, що здійснення перерахунку пенсії та інших соціальних виплат відноситься до компетенції органів Пенсійного фонду України, суд визнає необхідним зобов’язати  Управління Пенсійного фонду України у Липовецькому районі нарахувати,  та виплатити   ОСОБА_1   пенсію з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за шість місяців до дня звернення до суду - з 17.08.2010 р. по 17.02.2011 р. - з урахуванням проведених виплат.   Також  зобов’язати  відповідача щомісячно виплачувати   ОСОБА_1   нараховану передбачену ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" надбавку до пенсії розміром 30% мінімальної пенсії за віком, - із встановленого чинним законодавством   розміру мінімальної пенсії за віком, починаючи з 17.02.2011 р.,- дня звернення до суду, - і по день припинення такого права позивача.

Згідно п.1, п. 2 ч. 1 ст. 162 КАС України , у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень, зобов’язання відповідача вчинити певні дії.  Тому, аналогічна вимога позивача також підлягає задоволенню.

         На підставі  ст.ст. 3 , 8,19 , 22, 46, 64  Конституції України; ст.ст. 1, 3, 6, 7  Закону України «Про соціальний статус дітей війни»№ 2195 від 18.11.2004 року (із змінами та доповненнями); Положення про Пенсійний фонд  України та керуючись ст.ст.4, 6, 8, 18, 99, 159, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П  О  С  Т  А  Н  О  В  И  В:

Позов    задовольнити.

Визнати   відмову УПРАВЛІННЯ ПЕНСІЙНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ У ЛИПОВЕЦЬКОМУ РАЙОНІ  ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ   по виконанню  з  17.08.2010 року  по 17.02.2011  року  приписів ст.6 Закону України «ПРО СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ДІТЕЙ ВІЙНИ»- протиправною.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у   Липовецькому  районі нарахувати,  та  виплатити     ОСОБА_1  пенсію з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за шість місяців до дня звернення до суду - з 17.08.2010 р. по 17.02.2011 р. - з урахуванням проведених виплат.  

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у Липовецькому районі щомісячно виплачувати  ОСОБА_1,  передбачену ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" надбавку до пенсії розміром 30% мінімальної пенсії за віком, - із встановленого чинним законодавством на час виконання цієї постанови розміру мінімальної пенсії за віком, починаючи з 17.02.2011 р.,- дня звернення до суду, - і по день припинення такого права позивача.

Постанова підлягає негайному виконанню.

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом ДЕСЯТИ ДНІВ з  моменту отримання копії постанови. Після закінчення цього строку постанова набирає законної сили, якщо не буде подано апеляційної скарги.

Суддя:Г. І. Пороховий