Справа № 22ц-705
Копія
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
_________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 лютого 2011 року м. Хмельницький
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
апеляційного суду Хмельницької області
в складі: головуючого-судді Ярмолюка О.І.,
суддів Юзюка О.М., Власенка О.В.,
при секретарі Щербань А.В.,
з участю позивача ОСОБА_1,
представника відповідача Кисіля Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Універсал Банк»про визнання кредитного договору недійсним із апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 22 жовтня 2010 року,
встановила:
В жовтні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відкритого акціонерного товариства «Універсал Банк»(далі –ВАТ «Універсал Банк») про визнання недійсним кредитного договору від 1 квітня 2008 року № CL29712, за умовами якого відповідач надав ОСОБА_3 кредит в сумі 8000 доларів США на строк до 20 березня 2013 року під 24 % річних, а у разі прострочення платежу –72 % річних від простроченої суми. На думку позивача умови кредитного договору про встановлення підвищеної процентної ставки суперечать ст. 18 ч. 3 п. 5 Закону України «Про захист прав споживачів»від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ (далі –Закон № 1023-ХІІ), оскільки вони є несправедливими і всупереч принципу добросовісності вносять істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків сторін. Обґрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_1 зазначив, що 1 квітня 2008 року між ним і ВАТ «Універсал Банк»укладено договір поруки № CL29712, згідно якого він поручився перед банком за виконання ОСОБА_3 свого обов’язку за кредитним договором, однак відповідач в односторонньому порядку без згоди поручителя збільшив процентну ставку за користування кредитом, внаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності.
В ході судового розгляду ОСОБА_1 доповнив підстави позову. Він вказав на невідповідність оспорюваного правочину закону, оскільки зобов’язання за кредитним договором виражені в іноземній валюті, хоча єдиним законним засобом платежу на території України є гривня, і на час його укладення сторони не мали індивідуальної ліцензії Національного банку України на вчинення валютної операції.
Згідно до ст. 37 ЦПК України суд залучив публічне акціонерне товариство «Універсал Банк»(далі –ПАТ «Універсал Банк») до участі у справі як правонаступника відповідача.
Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 22 жовтня 2010 року в позові відмовлено. Суд виходив з того, що оспорюваний правочин відповідає вимогам закону і відсутні підстави для визнання його недійсним.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права. При цьому ОСОБА_1 зазначив, що суд не врахував усіх доводів позовної заяви та не дав належної оцінки дослідженим доказам, внаслідок чого прийшов до помилкового висновку про безпідставність його вимог.
Заперечуючи проти апеляційної скарги, представник ПАТ «Універсал Банк»зазначив, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування.
Заслухавши учасників процесу та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною 1 статті 309 цього Кодексу визначено, що підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не застосував закон (ст.ст. 11 ч. 5 п. 4, 18 ч. 3 п. 5 Закону № 1023-ХІІ), який підлягав застосуванню. Крім того, всупереч вимог ст.ст. 213-215 ЦПК України суд залишив поза увагою частину доводів позову щодо недійсності оспорюваного правочину, не вирішив питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та не навів в ухваленому рішенні мотивів, з яких ці вимоги відхилені.
У зв’язку з порушенням норм матеріального і процесуального права рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
Встановлено, що 1 квітня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», і ОСОБА_3 укладено кредитний договір № CL29712. Банк надав останньому кредит на поточні потреби в сумі 8000 доларів США строком до 20 березня 2013 року. За цим договором ОСОБА_3 взяв на себе зобов’язання повернути кредит шляхом внесення щомісячних платежів в розмірі 230 доларів 05 центів США і сплатити банку проценти за користування грошовими коштами в розмірі 24 % річних, а у разі прострочення терміну сплати щомісячного платежу більш ніж на три дні на прострочену суму заборгованості нараховується підвищена процентна ставка в розмірі 72 % річних. При укладенні кредитного договору сторони визначили, що він має відповідати вимогам законодавства про захист прав споживачів.
В той же день ВАТ «Універсал Банк»прийняв поруку ОСОБА_1 За договором поруки від 1 квітня 2008 року № CL29712 останній, у разі невиконання ОСОБА_3 грошового зобов’язання, зобов’язався нести разом з ним солідарну відповідальність перед банком з повернення кредиту, сплати процентів, комісії, неустойки та збитків.
Дані обставини визнаються сторонами та підтверджуються наявними у справі письмовими доказами.
Відповідно до ст. 1054 ч. 1 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 статті 546 цього Кодексу визначено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Частиною 1 статті 553 цього Кодексу встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.
В силу ст. 203 ч. 1 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Згідно до ст. 215 ч. 1 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 217 ЦК України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Не заслуговують на увагу доводи ОСОБА_1 про незаконність кредитного договору, укладеного між сторонами в іноземній валюті без індивідуальної ліцензії Національного банку України на вчинення валютної операції.
Так, у відповідності до положень ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України –гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
В силу ст. 524 цього Кодексу зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України –гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.
Частиною 3 статті 533 ЦК України передбачено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Згідно до вимог ст. 2 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території України. Резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.
Частиною 1 статті 19 Закону України «Про банки і банківську діяльність»визначено, що банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії.
Відповідно до положень ст.ст. 47, 49 цього Закону на підставі відповідної банківської ліцензії банки мають право здійснювати банківські операції, у тому числі розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та власний ризик, операції з валютними цінностями, надання кредитів.
Операції з валютними цінностями банки вправі здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями згідно до пункту 2 статті 5 Декрету.
З вищевикладеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
Щодо вимог підпункту «в»пункту 4 статті 5 Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо термін і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні законодавцем не визначено межі термінів і сум надання (одержання) кредитів в іноземній валюті.
Таким чином, операція з надання банком кредиту в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.
На час укладення між сторонами кредитного договору ВАТ «Універсал Банк»здійснювало банківську діяльність на підставі банківської ліцензії Національного банку України від 7 грудня 2007 року № 92 і мало письмовий дозвіл від 7 грудня 2007 року № 92-1 на здійснення операцій з валютними цінностями.
Отже, банк правомірно видав ОСОБА_3 кредит в іноземній валюті.
Разом з тим, деякі умови цього правочину суперечать вимогам Закону № 1023-ХІІ.
Відповідно до ст. 11 ч. 1, ч. 5 п. 4 Закону № 1023-ХІІ договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов’язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов’язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. До договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.
В силу ст. 18 ч.1, 2, 3 п. 5, 5 Закону № 1023-ХІІ продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п’ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов’язань за договором. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Статтею 536 ЦК України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
За змістом даної норми проценти за кредитним договором є платою за користування кредитними коштами.
Визначений у додатку № 1 до кредитного договору № CL29712 від 1 квітня 2008 року розмір підвищеної процентної ставки (72 % річних) перевищує розумну межу плати за послугу, яка встановлена законом. Дана умова договору суперечить положенням ст.ст. 11 ч. 5 п. 4, 18 ч. 3 п. 5 Закону № 1023-ХІІ, є несправедливою, оскільки всупереч принципу добросовісності вносить істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача, і її слід визнати недійсною.
Суд першої інстанції не врахував вищевказаних обставин та положень чинного законодавства, внаслідок чого прийшов до помилкового висновку про безпідставність заявлених вимог.
Можна припустити, що оспорюваний правочин був би вчинений і без включення до нього незаконної умови, а тому недійсність його окремої частини не тягне за собою недійсність правочину в цілому.
Таким чином, позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Збільшення банком в односторонньому порядку базової і підвищеної процентної ставки відповідно до 30 % і 90 % не тягне за собою недійсність кредитного договору. У разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, що призвело до збільшення обсягу його відповідальності, ОСОБА_1 не позбавлений можливості ставити питання про припинення поруки відповідно до ст. 559 ч. 1 ЦК України.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 316, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 22 жовтня 2010 року скасувати і ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати недійсним додаток № 1 (Індивідуальні умови надання та погашення кредиту) до кредитного договору від 1 квітня 2008 року № CL29712, укладеного між відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк»і ОСОБА_3, в частині встановлення підвищеної процентної ставки (в разі прострочення платежу) в розмірі 72 % річних.
В решті позову відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий: /підпис/ Судді: /підписи/
Згідно з оригіналом: суддя апеляційного суду О.І. Ярмолюк
Головуючий у першій інстанції –Сеньков О.Г. Справа № 22ц –705
Доповідач –Ярмолюк О.І. Категорія 27