Справа № 22ц-889
Копія
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
_________________________________________________
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 лютого 2011 року м. Хмельницький
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
апеляційного суду Хмельницької області
в складі: головуючого-судді Ярмолюка О.І.,
суддів Юзюка О.М., Власенка О.В.,
при секретарі Щербань А.В.,
з участю позивача-відповідача ОСОБА_1,
його представниці ОСОБА_2,
відповідачки-позивачки ОСОБА_3,
її представниці ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання частково недійсним договору довічного утримання і за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа –Стуфчинецька сільська рада Хмельницького району Хмельницької області, про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку із апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 грудня 2010 року,
встановила:
В листопаді 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання частково недійсним договору довічного утримання від 27 липня 2006 року, укладеного між ОСОБА_5 і ОСОБА_3 та посвідченого приватним нотаріусом Хмельницького районного нотаріального округу ОСОБА_6, в частині передачі останній у власність 1/2 частини житлового будинку з належними до нього будівлями та спорудами поАДРЕСА_1. На думку позивача, оспорюваний правочин не відповідає вимогам закону (ст. 317 ЦК України), оскільки ОСОБА_5, яка померла 27 липня 2008 року, на час його укладення не була власником цієї частки в нерухомому майні та не мала права на її відчуження.
Обґрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_1 зазначив, що за договором від 5 листопада 1993 року ОСОБА_5 подарувала йому вказану частину домоволодіння і рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 20 вересня 2004 року відмовлено в позові ОСОБА_5 про визнання цього правочину недійсним, однак рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 7 грудня 2004 року рішення суду першої інстанції було скасоване і ухвалене нове рішення про задоволення позову, а в порядку касаційного розгляду справи 19 липня 2007 року апеляційний суд Житомирської області скасував рішення суду апеляційної інстанції і залишив в силі первинне рішення Хмельницького міськрайонного суду. При цьому ОСОБА_1 вказав, що ОСОБА_5 відчужила його частку в домоволодінні, не дивлячись на те, що з приводу неї вівся судовий спір.
В червні 2010 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа –Стуфчинецька сільська рада Хмельницького району Хмельницької області (далі –сільська рада), про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку з належними до нього будівлями та спорудами по АДРЕСА_1, посилаючись на незаконність дарування ОСОБА_5 цієї частки майна відповідачу. Також ОСОБА_3 зазначила, що на час укладення договору довічного утримання і до скасування рішення апеляційного суду Хмельницької області від 7 грудня 2004 року ОСОБА_5 була законним власником домоволодіння та мала право на його відчуження, а вона є добросовісним набувачем нерухомого майна і ОСОБА_1 пропустив строк звернення до суду для його витребування.
Вказані позови об’єднані в одне провадження.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 грудня 2010 року позов ОСОБА_1 задоволено, а в позові ОСОБА_3 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 213 грн. 93 коп. судових витрат.
Суд виходив з того, що ОСОБА_1 є власником спірної частки в домоволодінні і договір довічного утримання перешкоджає реалізації його прав, а ОСОБА_3 не являється добросовісним набувачем Ѕ частини житлового будинку та відсутні підстави для визнання її права власності на це майно.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов і відмовити в позові ОСОБА_1, посилаючись на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, та порушення судом норм матеріального і процесуального права. Навівши доводи своєї заяви, ОСОБА_3 зазначила, що суд не врахував встановлених обставин і положень чинного законодавства, внаслідок чого безпідставно задовольнив вимоги ОСОБА_1 та відмовив у її позові, а останній вже звертався до неї з аналогічним позовом, в якому йому судом було відмовлено.
Заперечуючи проти апеляційної скарги, ОСОБА_1 зазначив, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування.
Представник сільської ради, який у встановленому законом порядку оповіщений про час і місце судового засідання, до суду не з’явився.
Заслухавши учасників процесу та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 308 ч. 1 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом правильно з’ясовані фактичні обставини справи та дана їм належна оцінка, а його висновки підтверджуються матеріалами справи і ґрунтуються на нормах діючого законодавства.
Встановлено, що ОСОБА_5 на праві власності належав житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1. 5 листопада 1993 року вона подарувала 1/2 частину цього будинку ОСОБА_1
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 вересня 2004 року відмовлено в позові ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про визнання недійсним цього договору дарування.
Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 7 грудня 2004 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову ОСОБА_5
При касаційному розгляді справи ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 19 липня 2007 року рішення суду апеляційної інстанції скасоване, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 вересня 2004 року залишено в силі.
27 липня 2006 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_3 укладено договір довічного утримання, який посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького районного нотаріального округу ОСОБА_6 За умовами цього договору ОСОБА_5 передала останній у власність житловий будинок з належними до нього будівлями та спорудамиАДРЕСА_1, та земельну ділянку площею 0,580 га, яка призначена для обслуговування даного житлового будинку і ведення особистого підсобного господарства, а ОСОБА_3, в свою чергу, зобов’язалась надавати ОСОБА_5 довічне матеріальне забезпечення та утримання (догляд).
Зазначені обставини визнаються сторонами та підтверджуються наявними у справі письмовими доказами.
Відповідно до ст. 243 ч. 1 ЦК України (в редакції Закону від 18 липня 1963 року) за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність.
Частиною 2 статті 12 Закону України «Про власність»(чинному на час укладення між ОСОБА_5 і ОСОБА_1 договору дарування від 5 листопада 1993 року) встановлено, що громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.
Оцінивши в сукупності надані докази, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що ОСОБА_1 є власником Ѕ частини житлового будинку з належними до нього будівлями та спорудами по АДРЕСА_1.
Законність договору дарування від 5 листопада 1993 року встановлена рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 вересня 2004 року, а тому доводи ОСОБА_3 на спростування цього висновку є безпідставними.
Згідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
В силу ст. 317 ч. 1 цього Кодексу власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Статтею 744 ЦК України визначено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
У відповідності ст. 203 ч. 1 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Згідно до ст. 215 ч. 1 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 217 ЦК України встановлено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що на час укладення договору довічного утримання ОСОБА_5 була власником лише половини домоволодіння, а тому не мала права розпоряджатися іншою частиною нерухомого майна, яке належало ОСОБА_1 За таких обставин суд правомірно виходив з того, що оспорюваний правочин в частині передачі ОСОБА_3 у власність Ѕ частини домоволодіння не відповідає вимогам закону і є недійсним.
На даний висновок не може вплинути та обставина, що на час укладення договору довічного утримання залишалось в силі незаконне рішення апеляційного суду Хмельницької області 7 грудня 2004 року. Посилання ОСОБА_3 на цю обставину не заслуговують на увагу.
Оскільки договір довічного утримання від 27 липня 2006 року є недійсним в частині відчуження ОСОБА_5 Ѕ частини житлового будинку з належними до нього будівлями та спорудами, то на цю частину домоволодіння не може бути визнаним право власності ОСОБА_3 Є правомірним висновок суду про відсутність законних підстав для набуття останньою цього права.
Спірна частка в майні вибула з володіння власника поза його волею і ОСОБА_1 довідався про укладення оспорюваного правочину лише у 2008 році, а тому ним не пропущено строк звернення до суду за захистом свого порушеного права (ст.ст.256, 257, 261 ЦК України) і ОСОБА_3 не є добросовісним набувачем майна. Доводи ОСОБА_3 щодо вказаних обставин не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства.
У 2008 році ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання частково недійсним договору довічного утримання від 27 липня 2006 року посилаючись на вчинення ОСОБА_5 правочину під впливом помилки (ст. 229 ЦК України), тобто з інших підстав. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 листопада 2009 року, яке набрало законної сили, в позові відмовлено.
Таким чином, у суду були відсутні підстави для закриття провадження у справі відповідно до ст. 205 ч. 1 п. 3 ЦПК України.
Не спростовують висновків суду першої інстанції й інші доводи апеляційної скарги.
Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 грудня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: /підпис/ Судді: /підписи/
Згідно з оригіналом: суддя апеляційного суду О.І. Ярмолюк
Головуючий у першій інстанції –Приступа Д.І. Справа № 22ц –889
Доповідач –Ярмолюк О.І. Категорія 22