Справа №22-ц-32/11р.                             Головуюча   по   першій    інстанції  Тихонова Н.С.

Категорія  27                                      Суддя-доповідач апеляційного суду  Довжук Т.С.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

                  13 січня  2011 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого         -        Козаченка В.І.,

суддів: Мурлигіної О.Я.,  Довжук Т.С.,  

при секретарі судового засідання   Кулик О.В.,

за участю позивача                    ОСОБА_3,

представника відповідачів                                      

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на  заочне рішення  Ленінського районного суду м. Миколаєва від 04  жовтня 2010 року  за позовом

ОСОБА_3

до

Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк»

(далі – ПАТ «Альфа-Банк»)

про визнання недійсними кредитного договору та договору застави,

зобов’язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И Л А :

27 квітня 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до  ПАТ «Альфа-Банк» про визнання недійсними кредитного договору та договору застави транспортного засобу, зобов’язання вчинити певні дії, відшкодування 130 000 грн. моральної шкоди.

Позивач зазначав, що  між  ним та ПАТ «Альфа-Банк» 03 грудня 2007 року було укладено кредитний договір з цільовим використанням кредиту – придбання транспортного засобу  у  сумі 25 801, 17 доларів США  зі сплатою 14 % річних  строком  до 03 грудня 2014 року.  В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором, цим же договором було обумовлено заставу транспортного засобу, який був ним придбаний  за умовами кредитного договору. Але, вказані договори суперечать діючому законодавству України, яким не передбачено право Банку надавати кредит в іноземній валюті.

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 04 жовтня 2010 року в задоволенні  позову відмовлено.   

В апеляційній скарзі  ОСОБА_3  просить  рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його позову.  На думку апелянта, рішення суду є незаконним.

Заслухавши доповідь судді,  пояснення  позивача, дослідивши надані докази та перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга  не  підлягає задоволенню  з наступних підстав.

Суд першої інстанції, в межах заявлених вимог, повно і всебічно дослідив обставини справи, надав їм належну оцінку, перевірив їх доказами, які були представлені сторонами і прийшов   до   правильного висновку,  що волевиявлення   позивача при укладенні з банком  кредитного договору та обрання валютного кредитування було вільним, а надання кредиту в іноземній валюті є правомірним та укладеним у відповідності з чинним законодавством.  Тому суд правильно відмовив ОСОБА_3 в задоволенні позову.

Як вбачається з матеріалів справи, 03 грудня 2007 року між ПАТ «Альфа-Банк»   та  ОСОБА_3 був укладений кредитний договір з використанням кредиту на придбання транспортного засобу  на суму  25 801 долар США 98 центів  зі  сплатою  14 % річних та яким було обумовлено заставу цього транспортного засобу  (а.с. 9).

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами та боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання (ст. 625 ЦК України).

Відповідно до вимог ст. 576 ЦК України, предметом  застави   може   бути   будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Заставою може бути забезпечена будь-яка  дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству, зокрема така, що випливає з договору поруки, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо. Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов’язання (ст. 3 Закону України «Про заставу»).

ОСОБА_3 не заперечував, що кредитний договір та інші документи за цим договором, а саме: заява про надання кредиту, заява-анкета позичальника – фізичної особи на отримання кредиту, повідомлення позичальника – фізичної особи про умови надання споживчого кредиту, договір застави  підписані саме ним.

Тобто, між сторонами договорів було досягнуто згоди з усіх умов кредитного договору та договору заставу, які були укладені у формі встановленій законом (письмовій) та волевиявлення  сторін по справі було вільним.

Посилання позивача на те, що ПАТ «Альфа-Банк»    не мало право видавати кредит в іноземній валюті при відсутності індивідуальної ліцензії для надання споживчого кредиту є безпідставними.

Так, ст. 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

При цьому згідно ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти – це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення  залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач має вказану ліцензію Національного Банку України  та письмовий дозвіл № 61-4  від 25 червня 2007 року з додатком на здійснення операцій з валютними цінностями, а тому має право на здійснення операцій з наданням кредитів в іноземній валюті.

Щодо вимог пп. «в» п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо  терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні, законом не визначені межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті.

 Посилання в апеляційній скарзі на те, що рішення суду незаконно, є безпідставними та ґрунтуються на помилковому тлумаченні закону.  

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване  рішення постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, є законним і обґрунтованим, а тому  підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись  ст. ст.  303, 308, 313,  315  ЦПК  України,  колегія суддів

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3  відхилити, а  заочне рішення  Ленінського  районного суду м. Миколаєва від 04 жовтня  2010 року  залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді