Справа № 1-191/2011 р.

ВИРОК

  ІМЕНЕМ      УКРАЇНИ

21 лютого 2011 року   

Тернопільській міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого                                   Ломакіна В.Є.

за участю секретарів              Свірської І.Б., Присяжнюка В.В.

прокурора                              Гавіловського Ю.В.

захисника                               ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Тернополі справу про обвинувачення :

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с.Затобольськ Кустанайського району Республіки Казахстан, росіянина, громадянина України, з середньою освітою, неодруженого, непрацюючого, проживаючого АДРЕСА_1, раніше не судимого,

за ч.3 ст.190 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

Підсудний ОСОБА_2 в серпні 2001 року, перебуваючи в приміщенні будинку АДРЕСА_2, представившись працівником підприємства «Агро-Тех», яке надавало послуги з реалізацій заставного майна, запропонував ОСОБА_3 внести гроші в сумі 1000 гривень, як завдаток для придбання ОСОБА_3 заставний автомобіль «ЗІЛ ММЗ-554»для оформлення документів купівлі-продажу, не маючи наміру на виконання вказаних дій. На запропоновану пропозицію потерпілий ОСОБА_3 погодився і передав йому вказану суму грошей.

Після цього, продовжуючи свою злочинну діяльність, об’єднану єдиним злочинним наміром, направленим на заволодіння майном ОСОБА_3, 25 вересня 2001 року, перебуваючи в приміщенні будинку АДРЕСА_2, ОСОБА_2 сказав ОСОБА_3 передати гроші в сумі 4300 гривень, для закінчення оформлення документів на придбання автомобіля «ЗІЛ ММЗ-554». Не маючи наміру виконати вказані дії в майбутньому підсудний ОСОБА_2 отримав від потерпілого ОСОБА_3 гроші в сумі 4300 гривень. Всього підсудний ОСОБА_2 заволодів шляхом обману грошима в сумі 5300 грн., чим спричинив потерпілому ОСОБА_3 шкоду на вказану суму.

Допитаний у судовому засіданні, підсудний ОСОБА_2 свою вину у вчиненні інкримінованого йому злочину визнав повністю та пояснив, що в 2001 році, його знайомі, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 запропонували йому роботу на фірмі ОСОБА_4, «Агро-Тех», офіс якої знаходився на четвертому поверсі будинку АДРЕСА_2. Дана фірма займалась реалізацією арештованого заставного майна. Йому запропонували працювати брокером, він мав їздити по території Тернопільської області і показувати клієнтам майно, яке вони хотіли придбати, а також, підшукувати клієнтів. Укладати з клієнтами угоди та брати з них гроші він права не мав. Приблизно на початку серпня 2001 року, точної дати на даний час не пригадує, він зустрів свого знайомого ОСОБА_6 і розповів йому про вид своєї діяльності. Також, він повідомив йому, що на продажі є вантажні автомобілі в різних районах області. Цього ж місяця до нього в офіс на робочий телефон зателефонував чоловік, який відрекомендувався ОСОБА_3 і сказав, що цікавиться купівлею вантажних автомобілів. Вони домовились зустрітись в офісі. Через деякий час ОСОБА_3 приїхав на офіс, де він повідомив йому, що на продажі є декілька автомобілів-самоскидів, один з яких знаходиться в с. Лопушне, Ланівецького р-ну. Вони домовились, що через декілька днів поїдуть в дане село, щоб подивитись на автомобіль. Через кілька днів до офісу фірми приїхав ОСОБА_3 разом з ОСОБА_6 і вони поїхали в с. Лопушне дивитись автомобіль. Приїхавши в дане село, вони заїхали на територію колективного господарства, де забрали механіка, його ім'я він на даний час не пам'ятає і поїхати до боксів, в яких знаходились автомобілі. Відкривши один із боксів, там знаходився автомобіль марки «Зіл ММЗ-554». Вони оглянули даний автомобіль, він був у хорошому технічному стані. ОСОБА_3 виявив бажання придбати його, вони домовились про ціну 5000-5300 гривень, але він сказав йому, що потрібно заплатити завдаток в сумі 1000 гривень. Після цього у нього виник намір заволодіти коштами ОСОБА_3 Через кілька днів, точно не пригадує, ОСОБА_3 приніс вказану суму грошей і передав її йому. Де саме, в приміщенні офісу чи поза його межами ОСОБА_3 передавав йому гроші він не пригадує, оскільки пройшло багато часу. Отримані гроші він забрав собі і витратив їх на власні потреби, оскільки заробітної плати йому не платили і йому потрібні були гроші на продукти харчування тому, що він заборгував за проживання в квартирі і деякий час проживав в офісі фірми, у якій працював. Приблизно 25 вересня 2001 року він стояв на сходовій клітці, курив. В цей момент він побачив ОСОБА_3, який підійшовши до нього запитав як просувається оформлення документів. Він сказав, що все нормально, але потрібно решту суми грошей, тобто 4300 гривень. Після цього, ОСОБА_3 кудись пішов, але згодом повернувся і приніс решту грошей, а саме 4300 гривень. Після цього ОСОБА_3 передав йому вказану суму грошей і пішов по власних справах, а він в свою чергу сказав йому, що оформлення документів буде закінчено на наступний день і він зможе їх забрати. Коли ОСОБА_3 пішов, то він забрав дану суму грошей собі і пішов на АДРЕСА_3, де проживав, повернув власниці будинку борг за проживання, зібрав свої речі і поїхав в м. Київ. В м. Києві він винаймав житло і працював на різних роботах. У вчиненому він щиро розкаюється, просить суд, суворо його не карати, обіцяє в майбутньому злочинів не вчиняти.

Крім власного визнання вини, підсудний ОСОБА_2 повністю погодився зі всіма доказами по справі, що були зібрані під час досудового слідства і підтверджували його винність у вчиненні злочину, згідно пред'явленого обвинувачення, відмовившись від їх дослідження під час судового розгляду.

З’ясувавши думку учасників судового розгляду про визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню, та порядку їх дослідження, суд визнає недоцільним дослідження доказів по справі стосовно тих фактичних обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким не оспорюються, з’ясувавши правильність розуміння підсудним зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності та істинності його позиції, а також роз’яснивши йому, що у такому випадку він буде позбавлений права оспорювати ці фактичні обставини справи та розмір цивільного позову у апеляційному порядку.     

Таким чином, проаналізувавши вищевказані обставини та докази, суд, приходить до переконання про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні злочину та вважає, що органами досудового слідства його дії кваліфіковано вірно за ч.3 ст.190 КК України, як заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчинене у великих розмірах.

При призначенні покарання підсудному ОСОБА_2, суд, відповідно до вимог ст.ст.50,65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, конкретні обставини справи, особу винного, зокрема його вік, виключно позитивні характеристики за останнім місцем праці та проживання, а також те, що він вперше притягується до кримінальної відповідальності, позицію потерпілого, який не має претензій до підсудного.

Разом з тим, суд, враховує як обставини, що пом’якшують покарання підсудного, а саме: визнання вини, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, відшкодування завданого збитку.

Обставин, які обтяжують покарання, суд, не вбачає.

Аналізуючи вищенаведене, суд, прийшов до переконання, що виправлення та перевиховання підсудного ОСОБА_2 можливе без його ізоляції від суспільства, а тому йому слід призначити покарання в межах санкції ч.3 ст.190 КК України, у виді позбавлення волі із застосуванням ст.75 КК України, звільнивши підсудного від відбування покарання з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк, оскільки виправлення підсудного можливе без відбування покарання.

Водночас, суд, вважає, що з метою забезпечення належної поведінки ОСОБА_2 в період дії іспитового строку, відповідно до ст. 76 КК України, на нього слід покласти обов’язок не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи або навчання, періодично з’являтися для реєстрації в кримінально-виконавчу інспекцію.

Запобіжний захід, до набрання вироку законної сили, ОСОБА_2, залишити попередній - підписку про невиїзд із зареєстрованого місця проживання або перебування.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_3 в розмірі 5300 грн. слід залишити без розгляду у зв’язку із відмовою потерпілого від позовних вимог.

          На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 323, 324 КПК України,  суд, –

  З А С У Д И В:

ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.190 КК України і призначити йому покарання за цією статтею у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі.

Відповідно до ст. 75 КК України, звільнити засудженого ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням, встановивши йому 1 (один) рік 6 (шість) місяців іспитового строку.

          Зобов’язати ОСОБА_2, відповідно до вимог ст. 76 КК України в період дії іспитового строку не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи або навчання, періодично  з’являтися для реєстрації в кримінально-виконавчу інспекцію.

Запобіжний захід засудженому ОСОБА_2, до набрання вироком законної сили, залишити попередній - підписку про невиїзд із зареєстрованого місця проживання чи перебування.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_3 залишити без розгляду.

На вирок може бути подана апеляція протягом 15 діб з моменту його проголошення до апеляційного суду Тернопільської області через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області.

          Головуючий                                                                                             В.Ломакін