КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 14.02.2011                                                                                           № 52/45

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Корсака В.А.

 суддів:            Авдєєв  П.В.

          Коршун Н.М.

 За участю представників:

 від позивача: Мисенко Я.В. (за дов.), Топоровська І.І. (за дов.),

 від відповідача: Павицька Т.Б. (за дов.)

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ВАТ "Київспецтранс"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 08.12.2010

 у справі № 52/45 (Чебикіна С.О. )

 за позовом                               ТОВ "Фірма "Октан"

 до                                                   ВАТ "Київспецтранс"

 про                                                   стягнення 322017,42 грн.

ВСТАНОВИВ:

У січні 2010 року позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом (з врахуванням заяви про збільшення та уточнення розміру позовних вимог від 24.11.2010) про стягнення з відповідача 169 925,73 грн. основного боргу, 35 427,90 грн. інфляційної складової боргу, 9 635,34 грн. 3% річних, 65 765,17 грн. пені, 130 333,35 грн. суми оплати за користування товарним кредитом та 15 334,17 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов’язання за Генеральним договором поставки нафтопродуктів № 20/11-43 від 20.11.2007.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.12.2010 у даній справі позов задовольнити частково.

Присуджено до стягнення з Відкритого акціонерного товариства «Київспецтранс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Октан» 169 925, 73 грн. основного боргу, 35 427, 90 грн. інфляційної складової боргу, 9 635, 34 грн. 3% річних, 55 391, 78 грн. суми оплати за користування товарним кредитом, 2 703, 81 грн. державного мита, 155, 22 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 10 085, 60 грн. витрат на адвокатські послуги. В іншій частині в позові відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити, з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що при перерахунку сум інфляційної складової боргу та суми оплати за користування товарним кредитом, судом першої інстанції невірно було визначено їх розмір.

Що стосується стягнення 3% річних, то скаржник зазначає, що відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України % річних встановлюються у розмірі 3%, якщо інший розмір не встановлено законом або договором. Так, пунктом 3.3. Генерального договору вже передбачено розмір відсотків за користування грошовими коштами (товарним кредитом), а саме – 17%. Таким чином, виплата процентів за користування товарним кредитом виключає можливість стягнення 3% річних за користування чужими грошовими коштами.

Крім того, заперечуючи проти стягнення витрат на оплату послуг адвоката, відповідач зазначає, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження розумності сплати адвокату 15 334, 17 грн. за підготовку позовної заяви та представництво у двох судових засіданнях у даній справі.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, колегією суддів встановлено наступне.

20 листопада 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма Октан» (продавець) та Відкритим акціонерним товариством «Київспецтранс» (покупець) було укладено Генеральний договір поставки нафтопродуктів № 20/11-43 (далі – Договір), відповідно до пункту 1.1. якого продавець зобов’язується передати у встановлений строк (строки) нафтопродукти у власність покупця, а покупець зобов’язується прийняти нафтопродукти і оплатити їх на умовах цього договору.

Цей договір набирає чинності з моменту укладення і діє до 31 грудня 2007 року, за умовами виконання сторонами своїх зобов’язань. Строк дії договору щороку пролонгується на один рік за умови, якщо жодна з сторін не подала іншій заяву про його розірвання за один місяць до закінчення терміну його дії (пункт 6.11. Договору).

Доказів припинення договору в установленому порядку суду не надано.

Відповідно до п. 3.2 договору оплата за поставлені партії нафтопродуктів здійснюються шляхом перерахування грошових коштів у національній валюті України з поточного рахунку покупця на поточний рахунок продавця. Оплата поставки першої партії нафтопродуктів здійснюється протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту поставки нафтопродуктів.

На виконання умов договору позивач у листопаді та грудні 2008 року по поставив відповідачу товар загальною вартістю 169 925,73 грн., що підтверджується видатковими накладними №№ Рн081104/007 від 04.11.2008 на суму 26 500,01 грн., Рн081231/003 від 31.12.2008 на суму 143 425,72 грн., податковими накладними №№ Нн081104/01 від 04.11.2008, Нн081231/03 від 31.12.2008, які містяться в матеріалах справи.

Проте, відповідач отриманий на суму 169 925,73 грн. товар не оплатив, і має заборгованість перед позивачем в сумі 169 925,73 грн., що підтверджується підписаним сторонами актом звірки взаємних розрахунків за період 01.12.2008-20.01.2009.

Доказів сплати вказаної заборгованості відповідачем суду не надано.

За таких обставин, судова колегія дійшла до висновку, що позивач взяті на себе зобов’язання за договором з поставки товару виконав належним чином, однак відповідач неналежним чином виконав взяті на себе зобов’язання з оплати отриманого товару та має перед позивачем заборгованість у сумі 169 925,73 грн.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з частиною 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов’язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина 1 статті 692 Цивільного кодексу України).

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (статті 526, 525 Цивільного кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов’язком для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Оскільки судом встановлено неналежне виконання боржником (відповідачем) зобов’язань за Договором та наявність у відповідача перед позивачем заборгованості, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача боргу в сумі 169 925,73 грн. є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 130 333,35 грн. річних за користування товарним кредитом.

При цьому позивач розрахував зазначену суму, виходячи зі ставки товарного кредиту в розмірі 40%. Однак, судом першої інстанції встановлено, що в оригіналах Генерального договору поставки нафтопродуктів № 20/11-43 від 20.11.2007, поданих сторонами у судовому засіданні, в пункті 3.3. зазначено ставку товарного кредиту у розмірі 17% (виправлено з 40% на 17%).

Так, відповідно до пункту 3.3 Договору покупець погоджується, що у разі прострочення ним терміну розрахунку, передбаченого п. 3.2, отримана ним партія товару вважається переданою на умовах товарного кредиту строком на увесь час прострочення оплати з моменту отримання товару, з урахуванням сплати 17% річних за користування товарним кредитом.

За таких обставин, вимоги позивача про оплату процентів за користування товарним кредитом відповідно до пункту 3.3. Договору є обґрунтованими, однак підлягають стягненню частково в розмірі 55 391,68 грн., оскільки перераховані судом відповідно до вимог закону та умов договору з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог (станом на 24.11.2010). В іншій частині вимог про стягнення оплати за користування товарним кредитом слід відмовити.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, позов в частині стягнення інфляційних витрат в розмірі 35 427,90 грн. та 3 % річних в розмірі 9 635, 34 грн., які нараховані позивачем відповідно до вимог чинного законодавства та умов договору, у зв’язку з простроченням відповідачем виконання взятих на себе зобов’язань з оплати поставленого товару за даним договором на підставі статті 625 Цивільного кодексу України є обґрунтованим і підлягає задоволенню.

Твердження відповідача про те, що судом неправомірно стягнуто з відповідача 3% річних, є необґрунтованими, з огляду на наступне.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов’язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань.

Пунктом 3.3. Договору сторони визначили, що у разі прострочення терміну розрахунку, товар вважається переданим на умовах товарного кредиту зі сплатою 17% річних за користування таким кредитом.

Таким чином, сторони погодили, що в разі прострочення оплати покупець сплачує продавцю відсотки за користування кредитними коштами, а не відсотки річних за неналежне виконання грошового зобов’язання в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України.

Оскільки судом першої інстанції прийнято до розгляду Заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, сума процентів за користування товарним кредитом, інфляційні та 3% річних нараховуються судом з дати виникнення прострочення до 22.11.2010 (дати Заяви).

Таким чином, посилання відповідача на те, що судом невірно визначено суми процентів за користування товарним кредитом та інфляційних нарахувань, є безпідставним.

Вимоги позивача про стягнення пені у розмірі 65 765,17 грн. задоволенню не підлягають, з огляду на наступне.

Згідно з частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини 1, 3 статті549 Цивільного кодексу країни).

Частиною 1 статті 547 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Суду не надано письмового правочину, вчиненого сторонами, яким передбачено застосування штрафних санкцій за невиконання зобов’язання.

Позивач також просить стягнути з відповідача також витрати, пов’язані з оплатою адвокатських послуг в розмірі 15 334,17 грн.

Судова колегія прийшла до висновку про необґрунтованість такої вимоги, з врахуванням наступного.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката.

Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру».

На підтвердження надання правової допомоги та оплати послуг адвоката на суму 15 334, 17 грн., позивачем було надано суду Угоду про надання правової допомоги від 21.12.2009 та касовий ордер № б/н від 21.12.2009.

Надавши правову оцінку вказаним документам судова колегія зазначає наступне.

21.12.2009 між позивачем (клієнт) та адвокатом Похиленком А.В. (адвокат) було укладено угоду про надання правової допомоги, відповідно до п. 1.1. якого адвокат приймає на себе доручення клієнта про надання останньому юридичної допомоги обумовленого ним виду в інтересах клієнта на умовах, передбачених угодою, а клієнт зобов’язується сплатити гонорар за дії адвоката по наданню наступної правової допомоги:

- складання позовної заяви про стягнення боргу, суми штрафних санкцій та оплати за товарне кредитування з ВАТ «Київспецтранс» за генеральним договором поставки нафтопродуктів № 20/11-43 від 20.11.2007 року та представництва інтересів клієнта у господарському суді м. Києва при її розгляді;

- представництва інтересів клієнта в інших місцевих, обласних та апеляційних судах України, Вищому господарському суді України, місцевих та апеляційних загальних судах України, Верховному суді України, органах Міністерства внутрішніх справ України, органах прокуратури України всіх рівнів, органах державної податкової служби всіх рівнів, органах Державної виконавчої служби з питання стягнення заборгованості з ВАТ «Київспецтранс»за генеральним договором поставки нафтопродуктів № 20/11-43 від 20.11.2007 року та представництва інтересів клієнта у господарському суді м. Києва при її розгляді.

Відповідно до пункту 3.1 зазначеної Угоди розмір гонорару адвоката за даною угодою становить 15 334,17 грн.

Згідно видаткового касового ордера № б/н від 21.12.2009 позивачем сплачено адвокату кошти у розмірі 15 334,17 грн.

Відповідно до постанови Вищого господарського суду України від 04.03.2003 у справі № 1/3/655 під фактичними витратами правової допомоги слід розуміти зазначені в угоді про надання правової допомоги види передбачуваних фактичних витрат, пов'язаних з виконанням доручення (оплата роботи фахівців, які працюють за запитом адвоката, транспортні витрати, оплата друкарських, копіювальних та інших технічних робіт, телефонних розмов, перекладу, нотаріального посвідчення документів тощо).

Проте, фактично в матеріалах справи наявна позовна заява, а згідно ухвал суду по даній справі адвокат ОСОБА_1 був представником у п’яти судових засіданнях, загальною тривалістю приблизно 70 хвилин.

Таким чином, прямо пов’язаними із справою №52/45 фактичними витратами позивача на послуги адвоката ОСОБА_1 є витрати на правову допомогу із складання позовної заяви та участь адвоката у судових засіданнях.

Доказів надання інших послуг адвоката ОСОБА_1, передбачених Угодою від 21.12.2009 (а саме – представництво інтересів Клієнта в інших судових й правоохоронних органах), пов’язаних з даної справою суду не надано.

Крім того, Угодою від 21.12.2009 не зазначено вартість кожного виду робіт, вартість участі адвоката в судових засіданнях погодинно, у зв’язку з чим неможливо виокремити та визначити вартість робіт, передбачених даною Угодою. Самостійно визначити їх вартість неможливо. До матеріалів справи не було надано доказів того, яка ціна склалася на ринку даних послуг.

До того ж, позивачем не надано акт здачі-приймання виконаних адвокатом робіт, у зв’язку з чим неможливо визначити чи надані послуги позивачу у повному обсязі на суму 15 334, 17 грн.

За таких обставин, оскільки позивачем не надано доказів фактичного виконання адвокатом ОСОБА_1 послуг за Угодою від 21.12.2009, судова колегія прийшла до висновку, що вимога позивача про відшкодування витрат на оплату послуг адвоката підлягає залишенню без розгляду на підставі пункту 5 частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України. У зв’язку з чим, рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2010 по справі № 52/45 підлягає зміні в частині стягнення витрат на оплату послуг адвоката, з прийняттям нового рішення про залишення позовних вимог без розгляду в цій частині.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Київспецтранс» задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2010 у справі № 52/45 змінити. В частині стягнення витрат на оплату послуг адвоката позов залишити без розгляду. В іншій частині рішення залишити без змін.

Матеріали справи № 52/45 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом 20-ти днів до Вищого господарського суду України.

 Головуючий суддя                                                                      Корсак В.А.

 Судді                                                                                          Авдєєв  П.В.

                                                                                          Коршун Н.М.