Справа №2-1667/2007р.

РІШЕННЯ

 Іменем України

25 квітня 2007 року Святошинський районний суд міста Києва у складі:

Головуючого - судді:                                                     Бабич Н.Д.

при секретарі:                                                                Семяністій С.Л.

за участю представника позивача:                              ОСОБА_2

та представника відповідача:                                       Григор"єва Б.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1до Відкритого акціонерного товариства «Страхова компанія «СКАЙД» про стягнення страхового відшкодування, збитків, пені та відшкодування моральної шкоди, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із позовом, в якому просить стягнути з відповідача 678828 грн.07 коп., обґрунтовуючи свої позовні вимоги порушенням відповідачем умов договору добровільного страхування, законодавства України про страхування та про захист прав споживачів. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 21 січня 2005 року між ним та відповідачем було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 20-0101-0004. Об'єктом страхування за договором страхування є легковий автомобіль марки "Mercedes-Benz S320", державний реєстраційний номер №НОМЕР_1, що належить позивачеві на праві приватної власності.

18 січня 2006 року вказаний застрахований автомобіль було викрадено.

Відповідно до п. 3.1.1.1. договору страхування, незаконне заволодіння автомобілем є страховим випадком.

19 січня 2006 року позивач направив на адресу відповідача письмове повідомлення про

страховий випадок.

15 серпня 2006 року відповідачем на адресу позивача була направлена відмова у виплаті страхового відшкодування з посиланням на те, що під час укладання договору позивачем було надано відповідачеві недостовірні відомості про термін дії тимчасового реєстраційного талону на застрахований автомобіль.

Позивач вважає, що відмова відповідача у виплаті страхового відшкодування є необгрунтованою і такою, що здійснена з порушенням умов договору страхування, чинного законодавства, оскільки позивач вчинив всі необхідні для одержання страхового відшкодування дії з додержанням умов договору страхування і не надавав відповідачеві недостовірної інформації про термін дії тимчасового реєстраційного талону на застрахований автомобіль.

ОСОБА_1 просить суд стягнути з відповідача 678828 грн.07 грн., що включає суму страхового відшкодування за договором страхування у розмірі 332500грн.; 3% річних від суми боргу у розмірі 10767 грн. 53 коп.; пеню за несвоєчасну виплату страхового відшкодування у розмірі 273042 грн.; моральну шкоду в розмірі 20000 грн.; витрати на правову допомогу у розмірі 42518 грн.54 коп.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позов у повному обсязі на викладених у позовній заяві підставах та просив позов задовольнити.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечував, просив суд у позові відмовити, надав суду письмові заперечення (а.с.42-43).

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступних підстав.

 

 

Судом встановлено, що 21 січня 2005 року між позивачем та відповідачем було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 20-0101-0004 (а.с. 15-20), об'єктом страхування за яким є легковий автомобіль "Mercedes-Benz S320", державний реєстраційний номер №НОМЕР_1, що належить позивачеві на праві приватної власності (а.с.49).

18 січня 2006 року вказаний застрахований автомобіль було викрадено, що підтверджується постановою про зупинення досудового слідства від 15 лютого 2006 року (а.с.33).

Відповідно до п. 3.1.1.1. Договору страхування, укладеного між сторонами, незаконне заволодіння автомобілем є страховим випадком, у зв'язку з чим 19 січня 2006 року позивач направив на адресу відповідача письмове повідомлення про страховий випадок, яке відповідач отримав 26 січня 2006 року, про що свідчить дата вручення цінного листа у повідомленні про вручення поштового відправлення та опис вкладення у цінний лист, яким було надіслано повідомлення про страховий випадок (а.с. 21, 30, 31, 32).

Згідно з п. 4.4.3. Договору страхування відповідач зобов'язаний зробити запити до компетентних органів щодо причин та обставин настання страхового випадку протягом 5 (п'яти) робочих днів з дня отримання страхового повідомлення позивача про настання страхового випадку.

Таким чином, протягом періоду часу з 27 січня 2006 року до 02 лютого 2006 року відповідач був зобов'язаний вчинити всі необхідні дії для повного з'ясування обставин страхового випадку.

В порушення власних зобов'язань за договором страхування перший запит відповідачем було направлено на адресу Заступника начальника Департаменту ДАІ МВС України 20 липня 2006 року з метою одержання відомостей про реєстрацію автомобіля (а.с.24).

У відповіді Департаменту ДАІ МВС України від 10 серпня 2006 року зазначено, що остання реєстраційна дія з автомобілем була здійснена 26 травня 2004 року, внаслідок чого ОСОБА_1 було видано тимчасовий реєстраційний талон серії КХС за номером 212060. Після вчинення даної реєстраційної дії до дати складення відповіді на запит відповідача із автомобілем ніяких реєстраційних дій не проводилось. Також у відповіді на запит відповідача зазначено, що Правилами державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 p. N 1388, продовження дії тимчасового реєстраційного талону, виданого терміном на 1 рік у зв'язку з виявленням транспортного засобу, що розшукується правоохоронними органами іноземних держав, або видача нового тимчасового реєстраційного талону по закінченню річного терміну, відведеного для проведення повної перевірки за зазначеним фактом, а також ламінування такого талону не передбачено (а.с.26).

15 серпня 2006 року відповідачем на адресу позивача була направлена відмова у виплаті страхового відшкодування з тих підстав, що позивач при укладанні договору страхування надав відповідачеві недостовірні відомості про термін дії тимчасового реєстраційного талону на автомобіль, що, на думку відповідача, підтверджується відповіддю на запит відповідача, і відповідно до п. З ст. 26 Закону України «Про страхування» та п. 11.1. договору страхування є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування (а.с.25).

Як вбачається з матеріалів справи, відомості про застрахований автомобіль, надані позивачем відповідачеві, містяться в договорі страхування та заяві на страхування від 21 січня 2005 року (а.с.27-29), в яких відсутня будь-яка інформація про тимчасовий реєстраційний талон на застрахований автомобіль.

В судовому засіданні було встановлено, що при укладанні Договору страхування позивачем 21.01.2005р. було надано відповідачеві копію тимчасового реєстраційного талону на застрахований автомобіль.

Як пояснив суду представник відповідача на момент укладання договору страхування позивачем було надано відповідачеві достатній обсяг належних документів для укладення договору страхування, згідно вимог Закону України «Про страхування» та Правил добровільного страхування наземного транспорту.

 

Таким чином, відповідач при укладанні договору страхування мав можливість ознайомитись зі змістом тимчасового реєстраційного талону на застрахований автомобіль, однак, не надав позивачеві жодних заперечень щодо його змісту.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Представником відповідача не було надано суду доказів повідомлення позивачем недостовірних відомостей про термін дії тимчасового реєстраційного талону на застрахований автомобіль відповідачеві як до, так і після укладення договору страхування.

Відповідь на запит відповідача містить відомості про реєстраційні дії, які проводились з застрахованим автомобілем, однак, не вказує на порушення позивачем Правил державної реєстрації та обліку автомобілів.

У відмові у виплаті страхового відшкодування відповідач посилається на п. 3 ст. 26 Закону України «Про страхування» та п. 11.1. Договору страхування, як на підставу такої відмови.

Відповідно до п. 3 ст. 26 Закону України «Про страхування», підставою для відмови страховика у здійсненні страхового відшкодування є подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування або про факт настання страхового випадку.

Відповідно до п. 11.1. Договору страхування, підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування є надання страхувальником недостовірних відомостей про транспортний засіб (автомобіль) під час укладення та/або в період дії договору страхування.

За таких обставин, суд приходить до висновку про недоведення відповідачем факту надання йому позивачем недостовірних відомостей про термін дії тимчасового реєстраційного талону на застрахований автомобіль, що свідчить про порушення прав позивача за договором про страхування, внаслідок відмови відповідача від виплати позивачу страхового відшкодування.

Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач -фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» від 12 квітня 1996 року N5 до відносин, які регулюються Законом України «Про захист прав споживачів», належать, зокрема, ті, що виникають із договорів страхування.

На такій підставі, суд вважає, що безпідставною відмовою у виплаті страхового відшкодування відповідачем були порушені права позивача, як споживача послуги страхування майна.

Як вбачається з позовної заяви, позивач вважає, що датою виникнення зобов'язання відповідача з виплати страхового відшкодування є 15 лютого 2006 року.

Відповідно до п. 4.4.6. Договору страхування, відповідач зобов'язаний скласти страховий акт та прийняти рішення щодо виплати страхового відшкодування в термін не пізніше 15 (п'ятнадцяти) робочих днів від дати отримання від позивача всіх необхідних документів, зазначених в розділі 9 договору страхування, що підтверджують факт настання страхового випадку та розмір збитків.

У розділі 9 Договору страхування передбачено перелік документів, які страхувальник має подати страховикові для отримання страхового відшкодування в загальному вигляді, без систематизації необхідних для підтвердження страхового випадку документів в залежності від виду страхового випадку, у зв'язку з чим визначити точну кількість та характер документів, які необхідно подати відповідачеві для одержання страхового відшкодування саме у разі настання такого страхового випадку, як незаконне заволодіння транспортним засобом, безпосередньо з тексту розділу 9 Договору страхування не виявляється можливим.

Роз'яснити характер подальших дій та необхідних документів для одержання страхового відшкодування позивач просив відповідача письмово у запиті від 24 липня 2006 року (а.с.24), у відповіді на який від 07 серпня 2006 року такий перелік відповідачем повідомлено не було (а.с.23).

 

Беручи до уваги відсутність відповіді відповідача щодо переліку документів, які вимагаються для одержання страхового відшкодування, позивач дійшов висновку, що надав відповідачеві всі необхідні для виплати страхового відшкодування документи на час одержання останнім вказаного повідомлення про страховий випадок, тобто, 19 січня 2006 року.

Відповідно до п. 4.4.6. Договору страхування протягом щонайбільше 15 робочих днів з вказаної дати відповідач мав скласти страховий акт і прийняти рішення про виплату страхового відшкодування, тобто до 09 лютого 2006 року.

Відповідно до п. 4.3.5. Договору страхування, виплата страхового відшкодування може бути відстрочена до закриття або призупинення кримінальної справи, порушеної за фактом страхового випадку.

Досудове слідство по кримінальній справі № 08-9235, порушеній по факту незаконного заволодіння транспортним засобом (застрахованим автомобілем) за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України від 5 квітня 2001 року, було зупинено 15 лютого 2006 року з тієї причини, що особу, яка скоїла злочин, встановити не виявилось можливим, у зв'язку з чим датою виникнення зобов'язання відповідача з виплати страхового відшкодування є 15 лютого 2006 року.

За викладених обставин, суд приходить до висновку про задоволення позову частково.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дослідивши матеріали справи, суд знаходить обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню у повній мірі, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми страхового відшкодування (суми боргу) за договором страхування у розмірі 332 500 грн.

Протягом розгляду справи судом встановлено, що до відносин, які регулюються Законом України «Про захист прав споживачів», належать, зокрема, ті, що виникають із договорів страхування.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» від 12 квітня 1996 року N 5, вирішуючи питання про характер правовідносин між споживачем та продавцем (виготівником, виконавцем), про наявність підстав і умов їх виникнення, про права і обов'язки сторін, суд має виходити як із норм Закону України «Про захист прав споживачів» і прийнятих згідно з ним актів законодавства, так і з відповідних норм ЦК України та іншого законодавства, що регулюють ті ж питання і не суперечать Закону України «Про захист прав споживачів».

В ході судового засідання судом встановлено, що позивач є споживачем послуг страхування, наданих йому відповідачем за договором страхування.

Відповідач порушив умови договору страхування, безпідставно відмовивши позивачеві у виплаті страхового відшкодування, порушивши тим самим права позивача як споживача послуг страхування за договором страхування, у зв'язку з чим позивач має право використати спеціальний спосіб захисту цивільних прав, передбачений ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у формі неустойки.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством.

Таким чином, Законом України «Про захист прав споживачів» не передбачено можливості зменшення сторонами договору розміру неустойки, як санкції за порушення прав споживачів послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, захист особистого немайнового або майнового права та інтересу є правом особи, право чи інтерес якої порушено.

 

Особа, право чи інтерес якої порушено, має право самостійно обрати спосіб захисту свого порушеного права чи інтересу, при цьому суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, згідно ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Стягнення неустойки за прострочення виконання грошового зобов'язання, встановленої у договорі страхування не входить до числа позовних вимог і тому судом не застосовується.

Судом встановлено, що порушення прав позивача, як споживача послуг за договором страхування, відбулось 15 лютого 2006 року.

До вимог про стягнення неустойки застосовується позовна давність в один рік, згідно п. 2 ч. 2 ст. 258 ЦК України.

Позов пред'явлено 16 березня 2007 року.

У судовому засіданні представником відповідача не було заявлено клопотання про застосування позовної давності до вимоги про сплату неустойки.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За таких обставин суд дійшов висновку про можливість захисту прав позивача, як споживача послуг страхування за договором страхування, у спеціальний спосіб захисту, передбачений ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме шляхом стягнення з відповідача на користь позивача пені за несвоєчасну виплату страхового відшкодування у розмірі 273042,00 грн.

Вказана пеня є заходом відповідальності за несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобов'язання з виплати на користь позивача страхового відшкодування.

3% річних за ст. 625 ЦК України сплачуються боржником на користь кредитора у разі порушення грошового зобов'язання, що дозволяє віднести їх стягнення до заходів відповідальності.

За порушення грошового зобов'язання з виплати страхового відшкодування судом застосовано до відповідача захід відповідальності у виді неустойки, встановлений ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у зв'язку з чим суд відмовляє у задоволенні вимоги позивача про стягнення 3 % річних від суми боргу у розмірі 10767,53 грн. у повному обсязі, оскільки відповідно до ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року N 4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб, при цьому моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні престижу або ділової репутації, у порушенні цивільних прав, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Позивач стверджує, що відмова відповідача у виплаті страхового відшкодування, з огляду на досягнення позивача у професійній діяльності, його статус у юридичній спільноті України, призвела до безумовного приниження престижу позивача, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість користування транспортним засобом, прийнятного для рівня ділового спілкування позивача.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

 

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про доведення позивачем факту завдання йому моральної шкоди, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем власних зобов'язань за договором страхування, проте заявлений розмір її відшкодування не відповідає дійсному зменшенню немайнових благ позивача, у зв'язку з чим суд знаходить можливим задовольнити вимоги позивача в частині відшкодування моральної шкоди частково, а саме у розмірі 3000 грн.

У судовому засіданні представник відповідача заперечував стосовно заявленого позивачем розміру витрат на правову допомогу на тій підставі, що граничний розмір такої допомоги встановлено Постановою Кабінету міністрів України від 27 квітня 2006 року N 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави».

Заслухавши пояснення представника відповідача з цього питання, суд дійшов висновку про їх неприйнятність з огляду на ту обставину, що вказаною постановою встановлено граничні розміри винагороди за годину роботи особи, яка надає правову допомогу, а не граничні розміри вартості послуги з надання правової допомоги.

Укладений позивачем та адвокатом договір про надання правової допомоги є домовленістю сторін про надання послуг за плату, в якому сторони вільні визначити умови надання таких послуг, в тому числі і розмір винагороди виконавця, у зв'язку з чим суд вирішив стягнути з відповідача на користь позивача витрати позивача на правову допомогу у розмірі 42518 грн. 54 коп.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 30 грн., та стягнути на користь держави - 1700 грн. судового збору.

З огляду на вищевикладене, керуючись п. 5, 9 абз. 1, абз. 2 ч. 2 ст. 16, ст.ст. 526, 610, 611, ч. 2 ст. 625, п. 3 абз. 1 ч. 1 ст. 988, ст. 992 ЦК України, ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 10, 11, 60, 88, 212-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Страхова компанія «СКАЙД» (04050, м. Київ, вул. Глибочицька, 72, код ЄДРПОУ: 16295210, р/р № 26504301136 в АК «Промінвестбанк» м. Києва, МФО 300012, ЗКПО 16295210) на користь ОСОБА_1, проживаючого в АДРЕСА_1, - суму страхового відшкодування - 332500 грн.; пеню за несвоєчасну виплату страхового відшкодування - 273042 грн.; моральну шкоду в розмірі 3000 грн.; судові витрати в сумі 42 548 грн. 54 коп., а всього на загальну суму 651 090 ( шістсот п'ятдесят одна тисяча дев"яносто) грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Страхова компанія «СКАЙД» (04050, м. Київ, вул. Глибочицька, 72, код ЄДРПОУ: 16295210, р/р № 26504301136 в АК «Промінвестбанк» м. Києва, МФО 300012, ЗКПО 16295210) на користь держави 1700 (одна тисяча сімсот) грн. судового збору.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва. Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом 10 днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.