Справа № 22ц-902
Копія
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
_________________________________________________
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 лютого 2011 року м. Хмельницький
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
апеляційного суду Хмельницької області
в складі: головуючого-судді Ярмолюка О.І.,
суддів Власенка О.В., Юзюка О.М.,
при секретарі Щербань А.В.,
з участю позивача ОСОБА_1,
його представника ОСОБА_2,
третьої особи ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк», третя особа –ОСОБА_3, про визнання недійсними кредитного договору, договору іпотеки та договору поруки, розірвання кредитного договору і відшкодування моральної шкоди із апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 листопада 2010 року,
встановила:
В липні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк»(далі – ПАТ «Ерсте Банк») про визнання недійсними: кредитного договору від 5 серпня 2008 року № 014/1721/3/21087, за умовами якого відповідач надав йому кредит на споживчі цілі в сумі 50000 доларів США на строк до 4 серпня 2018 року під 14,5 % річних; договору іпотеки від 5 серпня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу ОСОБА_4, за яким він в забезпечення виконання грошових зобов’язань за кредитним договором передав банку в іпотеку трикімнатну квартиру АДРЕСА_1; договору поруки від 5 серпня 2008 року № 014/1721/3/21087/1, згідно якого ОСОБА_3 поручилась перед банком за виконання ним свого обов’язку за кредитним договором. Також ОСОБА_1 просив розірвати цей договір на підставі ст. 652 ЦК України і стягнути з ПАТ «Ерсте Банк»на його користь моральну шкоду в розмірі 242000 грн.
На думку позивача кредитний договір не відповідає вимогам закону, вчинений ним під впливом обману та за відсутності у сторін відповідного дозволу (ліцензії) на його вчинення і є недійсним з підстав, передбачених ст.ст. 203 ч. 1, 215 ч. 1, 227 ч. 1, 230 ч. 1 ЦК України, а згідно зі ст. 548 ч. 2 цього Кодексу недійсність основного зобов’язання спричиняє недійсність забезпечувальних договорів іпотеки та поруки.
Обґрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_1 зазначив, що всупереч закону зобов’язання за кредитним договором визначені в іноземній валюті, хоча єдиним законним засобом платежу на території України є гривня, і сторони не мали індивідуальної ліцензії Національного банку України на вчинення валютної операції, внаслідок чого цей договір не міг бути укладений на таких умовах, а оскільки банк приховав факт відсутності у нього дозволу на видачу валютного кредиту, то він помилився щодо обставин правочину і зазнав моральних страждань.
Крім того, ОСОБА_1 вказав, що при укладенні кредитного договору не дотримані принципи цивільно-правових відносин –справедливість, добросовісність і розумність, внаслідок чого порушуються його права споживача. Також позивач послався на істотну зміну обставин (розвиток світової фінансової кризи), настання яких сторони не могли передбачити при укладенні договору, і відмову ПАТ «Ерсте Банк»привести кредитний договір у відповідність з обставинами, які змінились. При цьому ОСОБА_1 просив визначити наслідки розірвання кредитного договору та розстрочити виконання судового рішення на 60 місяців зі сплатою ним банку щомісячного платежу в сумі 2039 грн. 16 коп.
Суд залучив ОСОБА_3 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 листопада 2010 року в позові відмовлено. Суд виходив з того, що відсутні підстави для визнання недійсними оспорюваних правочинів і розірвання кредитного договору, а права позивача не порушені та моральної шкоди йому не заподіяно.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків суду цим обставинам, а також на порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Третя особа ОСОБА_3 вважає апеляційну скаргу обґрунтованою.
Представник ПАТ «Ерсте Банк», який у встановленому законом порядку оповіщений про час і місце судового засідання, до суду не з’явився.
Заслухавши учасників процесу та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 308 ч. 1 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом вірно з’ясовані фактичні обставини справи та дана їм належна оцінка, а його висновки підтверджуються матеріалами справи і ґрунтуються на нормах діючого законодавства.
Встановлено, що 5 серпня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Ерсте Банк»(далі –ВАТ «Ерсте Банк»), правонаступником якого є ПАТ «Ерсте Банк», і ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 014/1721/3/21087. Банк надав позивачу кредит на споживчі цілі в сумі 50000 доларів США строком до 4 серпня 2018 року включно. За цим договором ОСОБА_1 взяв на себе зобов’язання повернути кредит шляхом внесення щомісячних платежів згідно з визначеним графіком і сплатити банку проценти за користування грошовими коштами в розмірі 14,5 % річних.
В той же день сторони уклали договір іпотеки, який посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу ОСОБА_4 В забезпечення виконання обов’язків за кредитним договором ОСОБА_1 передав в іпотеку ВАТ «Ерсте Банк»трикімнатну квартиру АДРЕСА_1.
Тоді ж ВАТ «Ерсте Банк»прийняв поруку ОСОБА_3 За договором поруки від 5 серпня 2008 року № 014/1721/3/21087/1 остання, у разі невиконання ОСОБА_1 грошового зобов’язання, зобов’язалась нести разом з ним солідарну відповідальність перед банком з повернення кредиту, сплати процентів, комісії, неустойки та збитків.
Дані обставини визнаються сторонами та підтверджуються наявними у справі письмовими доказами.
Відповідно до ст. 1054 ч. 1 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 статті 546 цього Кодексу визначено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно зі ст.ст. 572, 574 ч. 1, 575 ч. 1 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Частиною 1 статті 553 цього Кодексу установлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.
Оцінивши в сукупності надані докази, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відсутні підстави для визнання недійсними оспорюваних правочинів і розірвання кредитного договору.
Не заслуговують на увагу доводи ОСОБА_1 про невідповідність кредитного договору вимогам закону та його вчинення сторонами без відповідного дозволу (ліцензії), а саме щодо недійсності правочину з підстав, передбачених ст.ст. 203 ч. 1, 215 ч. 1, 227 ч. 1 ЦК України.
Так, у відповідності до положень ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України –гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
В силу ст. 524 цього Кодексу зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України –гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.
Частиною 3 статті 533 ЦК України передбачено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Згідно до вимог ст. 2 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»(далі –Декрет) резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території України. Резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.
Частиною 1 статті 19 Закону України «Про банки і банківську діяльність»визначено, що банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії.
Відповідно до положень ст.ст. 47, 49 цього Закону на підставі відповідної банківської ліцензії банки мають право здійснювати банківські операції, у тому числі розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та власний ризик, операції з валютними цінностями, надання кредитів.
Операції з валютними цінностями банки вправі здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями згідно до пункту 2 статті 5 Декрету.
З вищевикладеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
Щодо вимог підпункту «в»пункту 4 статті 5 Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо термін і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні законодавцем не визначено межі термінів і сум надання (одержання) кредитів в іноземній валюті.
Таким чином, операція з надання банком кредиту в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.
На час укладення між сторонами кредитного договору ВАТ «Ерсте Банк»здійснювало банківську діяльність на підставі банківської ліцензії Національного банку України від 29 травня 2007 року № 224 і мало письмовий дозвіл від 18 вересня 2007 року № 224-2 на здійснення операцій з валютними цінностями.
Отже, банк правомірно видав ОСОБА_1 кредит в іноземній валюті. Цей правочин не суперечить вимогам чинного законодавства, у тому числі положенням Закону України «Про захист прав споживачів»від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ.
Є безпідставним твердження позивача й щодо вчинення ним кредитного договору під впливом обману (ст. 230 ч. 1 ЦК України).
В суді не здобуто жодних доказів про те, що ВАТ «Ерсте Банк»навмисно ввело ОСОБА_1 в оману щодо обставин, які мають істотне значення, та заперечувало наявність або замовчувало існування обставин, які б могли перешкодити вчиненню правочину.
Зобов’язання позивача за кредитним договором є дійсними, а тому суд, враховуючи положення ст. 548 ч. 2 ЦК України, правомірно відмовив в позові про визнання недійсними забезпечувальних договорів іпотеки та поруки.
Доводи ОСОБА_1 про наявність підстав для розірвання кредитного договору також не можуть бути взяті до уваги.
Відповідно до ст. 652 ч. 1 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов’язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Частиною 2 даної статті визначені умови, за одночасною наявністю яких договір може бути розірваний за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони.
Суд обґрунтовано виходив з того, що світова фінансова криза та зміна економічного становища в державі не є істотною зміною обставин, які дають підстави для розірвання кредитного договору. Окрім того, в суді не здобуто достатніх доказів про існування сукупності умов, які дають право на розірвання цього договору в судовому порядку.
З огляду на викладене, суд дійшов правильного висновку, що права ОСОБА_1 не порушені та моральної шкоди йому не заподіяно.
Не спростовують висновків суду першої інстанції й інші доводи апеляційної скарги.
Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 листопада 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: /підпис/ Судді: /підписи/
Згідно з оригіналом: суддя апеляційного суду О.І. Ярмолюк
Головуючий у першій інстанції –Фанда В.П. Справа № 22ц –902
Доповідач –Ярмолюк О.І. Категорія 27