СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
13 вересня 2006 року | Справа № 2-17/6924-2006 |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Плута В.М.,
суддів Гонтаря В.І.,
Горошко Н.П.,
за участю представників сторін:
позивача: Плиска Михайла Ілліча, довіреність № 171 від 14.06.06, Владиславівська сільська Рада;
позивача: Лук'яненко Надії Савеліївни (повноваження перевірені), голова Владиславівської сільської Ради;
позивача: Зонтова Анатолія Івановича, довіреність № б/н від 13.09.06, Владиславівська сільська Рада;
відповідача: Колеснікова Юрія Васильовича (повноваження перевірені), голова Об'єднання "Транс-Контіненталь" Українська інтернаціональна компанія з газифікації та будівництва "Колесніков-Континенталь";
третьої особи: Ганієва Арсена Салімовича, довіреність № 1-29/2661 від 22.08.06;
третьої особи: Джоги Леоніда Івановича, довіреність № 1-29/3050 від 01.09.05;
розглянувши апеляційну скаргу Владиславівської сільської Ради на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Гайворонський В.І.) від 19.06.2006 у справі № 2-17/6924-2006
за позовом Владиславівської сільської Ради (вул. 30 років Перемоги, 1,Владиславівка, Кіровський р-н,97320)
до об'єднання " Транс-Контіненталь" Українська інтернаціональна компанія з газифікації та будівництва "Колесніков-Континенталь" (вул. Київська, 150,Сімферополь,95000)
3-тя особа Кіровська районна державна адміністрація (вул. Р. Люксембург, 36,Кіровське,97300)
про розірвання договору
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 19.06.2006 у справі № 2-17/6924-2006 у задоволенні позову Владиславівської сільської ради про розірвання договору відмовлено.
При прийнятті рішення, суд першої інстанції виходив з того, що норма пункту 5 статті 203 Цивільного кодексу України, на яку посилається позивач в обґрунтування позовних вимог, не може бути підставою для розірвання договору. Господарський суд Автономної Республіки Крим також зазначив, що для задоволення позовних вимог про розірвання договору мають бути виконані вимоги статті 188 Господарського кодексу України стосовно спрямування іншій стороні відповідної пропозиції та у даному випадку таку вимогу позивачем не було дотримано. Дослідивши обставини справи, суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність декількох самостійних підстав для відмови у позові.
Не погодившись з цим судовим актом, Владиславівська сільська рада звернулась до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, позов задовольнити.
Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, полягають у тому, що при судом першої інстанції при розгляді справи було невірно застосовано принцип диспозитивності, а також неповно досліджено умови спірного договору та положення Цивільного кодексу України.
Представник відповідача у судовому засіданні з доводами апеляційної скарги не погодився, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає рішення господарського суду Автономної Республіки Крим законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.
Розпорядженням виконуючого обов'язки голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 06.09.2006 головуючого суддю Борисову Ю.В. замінено на суддю Гонтаря В.І.
З причини зайнятості в іншому судовому процесі судді Гонтаря В.І., на підставі розпорядження заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду, у складі судової колегії було здійснено заміну на суддю Горошко Н.П.
За клопотанням присутніх у судовому засіданні представників сторін та третьої особи судочинство здійснювалось російською мовою.
Повторно розглянувши справу у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, вислухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін та третьої особи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Владиславівської сільської ради не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судовою колегією встановлено, що 15.01.2003 між Владиславівською сільською радою та об`єднанням „Транс-Континенталь” Українська інтернаціональна компанія по газифікації та будівництву „Колесніков-Континенталь” був укладений договір локальної газифікації, предметом якого було виконання відповідачем газифікації усіх домоволодінь, включаючи проектні, будівельно-монтажні роботи та пуско-наладочні роботи, а також забезпечення експлуатації газового господарства смт. Владиславівка та Кіровського району, враховуючи створення спеціалізованої експлуатаційної служби та послідуюча безперебійна поставка природного газу споживачам під умови своєчасної оплати споживаємого газу.
Пунктом 11.1 вказаного договору зазначено, що він набирає чинності з моменту підписання його обома сторонами та діє до виконання його умов.
02.03.2006 Владиславівська сільська рада звернулась до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом про розірвання договору локальної газифікації від 15.01.2003. В обґрунтування позовних вимог Владиславівська сільська рада посилається на невиконання сторонами умов договору та посилається на норму статті 203 Цивільного кодексу України.
Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що норма статті 203 Цивільного кодексу України, на яку посилається позивач в обґрунтування позовних вимог, встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, а саме:
1) зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. У даному випадку сторонами у справі було укладено договір локальної газифікації, який за своєю правовою природою відповідає ознакам договору господарського співробітництва, можливість укладення якого прямо передбачено статтею 1130 Цивільного кодексу України.
2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Укладаючи спірний договір
3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;
5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зміст статті 215 Цивільного кодексу України встановлює, що наявність обставин, які є підставою для визнання правочину недійсним, встановлюються на момент вчинення правочину. Укладання договору від 15.01.2003 було спрямовано на настання правових наслідків, а саме виконання відповідачем газифікації усіх домоволодінь, включаючи проектні, будівельно-монтажні роботи та пуско-наладочні роботи, а також забезпечення експлуатації газового господарства смт. Владиславівка та Кіровського району.
6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх чи непрацездатних дітей. До правовідносин у даній справі зазначений пункт відношення не має.
Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Судова колегія виходить з того, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підстави свої вимог та заперечень.
Приймаючи до уваги недоведеність позивачем суду наявності в момент укладення договору обставин, що є підставою для визнання договору недійсним, підстави для посилання на норму статті 203 Цивільного кодексу України відсутні.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 54 Господарського процесуального кодексу України, позовна заява повинна містити виклад обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, зазначення доказів, що підтверджують позов, обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються, законодавство, на підставі якого подається позов.
Дослідивши зміст позовної заяви Владиславівської сільської ради, судовою колегією встановлено, що фактично вимоги полягають у розірванні договору.
Дане питання регулюється нормою статті 651 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зміна або розірвання договору допускається лише з згоди сторін, якщо інше не встановлене договором або законом. Договір може бути змінений або розірваний за рішенням суду на вимогу однієї із сторін при істотному порушенні договору іншою стороною і в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, якщо унаслідок заподіяного цим шкоди інша сторона в значній мірі позбавляється того, на що вона розраховувала при висновку договори.
Також правомірним є посилання суду першої інстанції на статтю 188 Господарського кодексу України, частини 2, 3, 4 якої визначають, що сторона договору, що вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна направити пропозицію про це іншою стороні за договором. Сторона договору, що отримала пропозицію про зміну або розірванні договору, в двадцятиденний строк після отримання пропозиції повідомляє іншу сторону про результати її розгляду. У випадку якщо сторони не досягли згоди про зміну (розірвання) договори або у разі неотримання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового пробігу зацікавлена сторона має право передати спір на вирішення суду.
Дослідивши також зміст договору локальної газифікації від 15.01.2003, судовою колегією встановлено, що згідно з пунктом 11.2, договір може бути розірваний у випадках:
1. за згодою сторін. Наявність згоди сторін суду не доведено.
2. за ініціативою одного з учасників, якщо другий учасник заявив про настання форс-мажору, при тому, що відсутня можливість встановити дату припинення дії обставин непереборної сили. Настання зазначених обставин суду також не доведено;
3. сторона, яка прийняла рішення про розірвання договору за вищенаведеними обставинами, скеровує письмове повідомлення іншим Учасникам договору для проведення звірки взаємних вимог. Договір вважається розірваним з моменту підписання Сторонами акту звірки взаємних вимог та вручення повідомлення про розірвання договору усім Учасникам з додатком письмового обґрунтування причини розірвання.
Таким чином, підстави розірвання договору, викладені у пункті 11.2, є вичерпними, до того ж потребують дотримання певної процедури розірвання договору. Однак, позивач, у порушення вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, не довів наявність обставин, які є підставою для розірвання договору, а також не наддав суду доказів виконання дій, спрямованих на виконання порядку розірвання договору, встановленого статями 651 Цивільного кодексу України та 188 Господарського кодексу України. Такими діями є: скерування на адресу іншої сторони договору письмового повідомлення про намір розірвати договір разом з актом звірки. Лише ухилення іншої сторони від розгляду пропозиції про розірвання договору та відмова від підписання акту звірки є підставою для розірвання договору у судовому порядку.
Тому, посилання у даному випадку господарським судом Автономної Республіки Крим на принцип диспозитивності, стосовно необхідності надання доказів, є правомірним. Посилання позивача в апеляційній скарзі на невірне застосування судом першої інстанції цього принципу, яке виразилось у позбавленні можливості доказування, судовою колегією не може бути визнаний обґрунтованим, оскільки стаття 22 Господарського процесуального кодексу України надає сторонам у справі право знайомитись з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь у господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду тощо.
Частиною 2 статті 33 Господарського процесуального кодексу України також встановлено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Приймаючи до уваги, що зміст позовної заяви Владиславівської сільської ради не дозволяє встановити дійсний зміст позовних вимог та правову позицію позивача, належних доказів в обґрунтування позову не надано, судова колегія приходить до висновку про те, що рішення господарського суду Автономної Республіки Крим прийнято у відповідності до норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні. Суд апеляційної інстанції також зазначає, що позивач, усунувши недоліки, зазначені в рішенні господарського суду Автономної Республіки Крим та даній постанові, не позбавлений можливості звернутись за захистом свого права, якщо вважає, що воно є порушеним.
Керуючись статтею 101, пунктом 1 статтею 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Владиславівської сільської Ради залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 19.06.2006 у справі № 2-17/6924-2006 залишити без змін.
Головуючий суддя В.М. Плут
Судді В.І. Гонтар
Н.П. Горошко