Справа № 2-696/11

Категорія 19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

22 лютого 2011 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді –          Рейнарт І.  М. ,

при секретарі –                    Бондар М. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, третя особа П'ятнадцята київська державна нотаріальна контора

– про встановлення нікчемності договору купівлі-продажу квартири, застосування наслідків недійсності правочину, визнання набуття права власності на квартиру незаконним та відновлення становища квартири, що існувало до порушення –

В С Т А Н О В И В :

 позивачка звернулася до суду з позовом, в якому просить встановити нікчемність договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 13 вересня 2010р. між ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом П'ятнадцятої київської державної нотаріальної контори Зозулею О.Ю., застосовувати до даного договору наслідки недійсності нікчемного договору, відновивши становище, яке існувало до порушення, шляхом скасування реєстрації права власності на квартиру за ОСОБА_2 та відновивши реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_4.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка зазначає, що спірна квартира належала на праві приватної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_3, які померли ІНФОРМАЦІЯ_1 і спадкоємцем за законом яких вона являється. Однак при оформлені нею спадщини було виявлено, що спірна квартира 13 вересня 2010р. була продана ОСОБА_4 ОСОБА_2

Позивачка стверджує, що спірний договір є нікчемним, так як власники квартири її не продавали, оскільки на момент підписання договору купівлі-продажу вже померли, а особи, які здійснили продаж квартири, не були її власниками і не мали права на здійснення її продажу, тому договір не відповідає вимогам Цивільного Кодексу України.

Представники позивачки у судовому засіданні позов та його підстави підтримали.

Відповідачі у судове засідання не з'явилися, про день розгляду справи були повідомлені належним чином, відповідач ОСОБА_2 про судовий розгляд був повідомлений відповідно до вимог ч. 5 ст. 74 та ч. 3 ст. 76 ЦПК України, причини неявки суду не повідомили, заяви про розгляд справи у їх відсутність суду не надали, тому суд за згодою представників позивача провів заочний розгляд справи.  

Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, про день розгляду спра-ви третя особа повідомлена належним чином, завідувач нотаріальної контори направив до суду листа про розгляд справи у відсутність представника нотаріальної контори.

Вислухавши представників позивачки, вивчивши надані докази, судом встановлено, що квартира  АДРЕСА_1 належала в рівних долях ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 2 березня 1994р. відділом приватизації державного житлового фонду Печерського району м. Києва (с.с.29).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 померли, що підтверджується лікарськими свідоцтвами про смерть та свідоцтвами про смерть (с.с.16-19).

19 серпня 2010р. позивачка звернулася із заявами про прийняття спадщини ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які зареєстровані 27 серпня 2010р. Першою київською державною нотаріальною контрою і на підставі яких Шостою київською державною нотаріальною конторою заведені спадкові справи щодо майна померлих (с.с.88-102).

З копій спадкових справ вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заповітів не залишили (с.с.91 зворот, 100), тому відповідно до ст. 1223 ЦК України їх спадщина спадкується за законом.

Враховуючи, що крім позивачки із заявами про прийняття спадщини спадкодавців інші спадкоємці за законом не звернулися, суд вважає, що позивачка є єдиною спадкоємицею за законом ОСОБА_3

13 вересня 2010р. між ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, який посвідчений державним нотаріусом П'ятнадцятої київської державної нотаріальної контори Зозулею О.Ю. та зареєстрований у Київському БТІ (с.с.28, 30).

З даного договору вбачається, що квартира належить продавцям на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого відділом приватизації державного житлового фонду Печерського району м. Києва 2 березня 1994р.

Відповідно до ст. 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

З наданих суду П'ятнадцятою київською державною нотаріальною конторою копій документів, на підставі яких було посвідчено спірний договір купівлі-продажу, встановлено, що продаж квартири АДРЕСА_1, було здійснено ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, який з 4 березня 1993р. був зареєстрований у АДРЕСА_2, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, яка також була зареєстрована з 4 березня 1993р. у АДРЕСА_2 (с.с.106, 108).

Відповідно до копії довідки КП "Липкижитлосервіс" від 10 вересня 2010р. ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані не були (с.с.116).

Відповідно до довідки КП "Липкижитлосервіс" від 21 жовтня 2010р. у квартирі АДРЕСА_1 були зареєстровані ОСОБА_4, 1931р. народження з 19 квітня 1962р. та ОСОБА_3, 1954р. народження з 27 вересня 1973р., які зняті з реєстраційного обліку 27 липня 2010р. у зв'язку із смертю (с.с.71).

Копією постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, складеної 6 липня 2010р. слідчим Печерського РУ ГУ МВС України у м. Києві, підтверджено, що саме ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4 померли ІНФОРМАЦІЯ_1 у квартирі АДРЕСА_1.

Враховуючи викладене, суд вважає, що у судовому засіданні було доведено, що власниками квартири АДРЕСА_1 відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 2 березня 1994р. було ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4 які померли ІНФОРМАЦІЯ_1 і саме вони мали право на відчуження даної квартири.

Крім того суд враховує, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, які здійснили продаж квартири, на момент приватизації квартири 2 березня 1994р. не були зареєстровані у АДРЕСА_1 тому відповідно до вимог ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" не могли здійснити приватизацію квартири.

Таким чином, суд вважає, що у судовому засіданні доведено, що продаж спірної квартири здійснено не її власниками, тому спірний договір купівлі-продажу суперечить вимогам ст. 658 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою для недійсноті правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України (редакція якої діяла на момент укладення спірного договору) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Враховуючи викладене, суд вважає, що спірний договір купівлі-продажу квартири є недійсним.

Частиною 2 ст. 215 ЦК України передбачено, що нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин)

          Виходячи із зазначених норм закону, суд вважає, що спірний договір не є нікчемним, так як його недійсність може бути визнана тільки рішенням суду, тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

          Враховуючи, що нікчемність правочину є однією з форм недійсності правочину, а також положення ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд вважає можливим постановити судове рішення про недійсність спірного правочину.

          Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків.

          Частиною 1 ст. 236 ЦК України передбачено, що правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

          Таким чином, суд вважає необхідним застосувати наслідки недійсності спірного правочину, шляхом скасування реєстрації права власності на АДРЕСА_1 за ОСОБА_2, та відновивши право власності на квартиру за попередніми власниками ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які померли ІНФОРМАЦІЯ_1 що також не суперечить вимогам Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" .

          Відповідно до ч. 6 ст. 154 ЦПК України суд вважає необхідним скасувати заходи забезпечення позову.

          На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 203, 215, 216, 236, 658 ЦК України, ст.ст. 10, 60, 154, 212, 213, 214, 215, 226, 227 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

   позов задовольнити частково.

          Визнати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 13 вересня 2010р. між ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом П'ятнадцятої київської державної нотаріальної контори Зозулею О.Ю., недійсним.

          Зобов'язати Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1, відновивши реєстрацію права власності на дану квартиру за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відповідно до свідоцтва про право власності відділу приватизації державного житлового фонду Печерського району м. Києва від 2 березня 1994р.

          Арешт, накладений на квартиру АДРЕСА_1 ухвалою суду від 23 грудня 2010р., скасувати.

          В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Відповідачами або їх представниками протягом десяти днів з моменту отримання копії заочного рішення до районного суду може бути подана заява про його перегляд.   

Суддя                                                                                            І. М. Рейнарт