СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Ухвала
Іменем України
14 вересня 2006 року | Справа № 2-4/473.1-2006 |
м. Севастополь
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Градової О.Г.,
суддів Черткової І.В.,
Фенько Т.П.,
секретар судового засідання Алєєва А.М.
за участю представників сторін:
позивача: не з'явився,
відповідача: не з'явився,
розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Ялта Автономної Республіки Крим на постанову господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Бєлоглазова І.К.) від 20 липня 2006 року по справі № 2-4/473.1-2006
за позовом Виконавчого комітету Кореїзької селищної ради (Севастопольське шосе, 27, Кореїз, Ялта, 98670)
до Державної податкової інспекції у місті Ялта Автономної Республіки Крим (вул. Васильєва, 16,Ялта,98600)
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
ВСТАНОВИВ:
Позивачем заявлений позов (з уточненнями –а.с. 27 т.2) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення відповідача про визначення податкового зобов’язання з штрафних санкцій з податку на додану вартість у сумі 58.718,50грн.
Позов мотивовано тим, що операції здачі в оренду земельних ділянок звільнені від оподаткування; операції передачі в оренду нежилих приміщень не відносяться до об’єкту оподаткування виконкому, тому що виконком не отримував компенсації; позивач не отримував відшкодування фактичних витрат за користування орендарями приміщень водою та електроенергією, тому що таких послуг не надавав. У зв’язку з чим позивач не досягнув об’єму операцій, при якому зобов’язаний зареєструватися платником податку на додану вартість.
При розгляді справи судом першої інстанції встановлено, що Кореїзська селищна рада надавала в оренду землю та нежилі приміщення, орендна плата зараховувалася до місцевого бюджету, таким чином позивач не отримував компенсації за надане в оренду комунальне майно, комунальних послуг не надавав.
Постановою місцевого господарського суду позов задоволено, визнано недійсним податкове повідомлення-рішення відповідача у частині застосування до позивача штрафних санкцій у сумі 58.718,50грн.
Судове рішення мотивовано тим, що позивач не досягнув необхідного об’єму операцій для обов’язкової реєстрації платником податку на додану вартість, а операції надання в оренду земельних ділянок не є об’єктом оподаткування, орендна плата за надане в оренду селищною радою майно (нежилі приміщення) зараховувалася до місцевого бюджету і не була компенсацією позивачу, комунальних послуг позивач не надавав.
Не погодившись з постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати, в позові відмовити з тих підстав, що вона прийнята з порушенням норм матеріального права та при неповному встановленні обставин, що мають значення для справи (яких обставин у скарзі не вказано).
З заперечень на апеляційну скаргу слідує, що позивач не згоден з її доводами тому, що операції оренди землі не є об’єктом оподаткування, комунальних послуг він не надавав, компенсації за оренду нежилих приміщень не отримував.
Розпорядженням в.о. голови суду змінено склад колегії, суддя Голик В.С. замінено на суддю Черткову І.В.
У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, представник позивача –підтримав доводи заперечення.
З 12 вересня по 14 вересня 2006 року у судовому засіданні оголошувалась перерва.
На підставі статті 184, 195, 196, 198 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний господарський суд витребував додаткові докази (а.с. 36-40, 43-86 т.3), перевіривши доводи апеляційної скарги, вислухав пояснення представників, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.
25 грудня 2003 року заступником керівника Державної податкової інспекції у місті Ялта Філімоновою Т.А. на підставі акту перевірки №3116\23-1 від 23 грудня 2003 року прийнято податкове повідомлення-рішення №4815\23-1 про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 58.718,50грн. і штрафних санкцій –29.359,20грн., усього 88.077,70грн. (а.с. 18 т.1), яке не є предметом спору.
Це податкове повідомлення-рішення у адміністративному порядку було скасовано рішенням відповідача №571\9\23-1 від 13 лютого 2004 року та визнано правомірним застосування до позивача штрафних санкцій у сумі 58.718,50грн. (а.с. 21-22 т.1).
Подальше подані у адміністративному порядку позивачем скарги були залишені без задоволення, визначене податкове зобов’язання –штраф у сумі 58.718,50грн. –залишено без змін, про що відповідними податковими органами своєчасно прийняти та направлені платнику податків мотивовані рішення (а.с. 23-32 т.1).
Після часткового скасування первісного рішення контролюючого органу, 26 квітня 2004 року заступником керівника Державної податкової інспекції у місті Ялта Філімоновою Т.А. на підставі акту перевірки №3116\23-1 від 23 грудня 2003 року прийнято податкове повідомлення-рішення №00031\23-1 про визначення позивачу податкового зобов'язання зі штрафних санкцій з податку на додану вартість у сумі 58.718,50грн. (а.с. 19 чи 33 т.1), яке є предметом спору.
З вказаного акту документальної перевірки (а.с. 11-16 т.1) та рішення відповідача про розгляд первісної скарги платника податків (а.с. 21-22 т.1) виходить, що підставою для застосування штрафних санкцій з податку на додану вартість у сумі 58.718,50грн. стало те, що позивач у лютому 2001 року досягнув об’єм продаж операцій, які підлягають оподаткуванню податком на додану вартість, і які перевищили 3.600 неоподаткуємих податком мінімумів доходів громадян (61.200грн.), а тому з березня 2001 року позивач був повинен зареєструватися платником податку на додану вартість, чого не зробив, податок у сумі 58.718,47грн. з вказаних операцій не нараховував та не сплачував. При цьому податковим органом до оподаткуємих операцій віднесені: оренда землі, об’єктів комунальної власності (нежилі приміщення), відшкодування орендаторами витрат за користування комунальними послугами (електрична енергія та вода).
З договорів оренди землі та рішень вбачається, що у 2000-2002 роках такі договори заключалися між орендодавцем –Кореїзською селищною Радою (а не позивачем - виконкомом цієї Ради) і певними особами –орендарями. У оренду передавалася земля вказаної Ради, за що орендарі зобов’язувалися сплачувати орендну плату до місцевого бюджету селища Кореїза, а не позивачу (а.с. 31-135 т.2).
Згідно з підпунктом 3.2.2 Закону України „Про податок на додану вартість” N168/97-ВР від 3 квітня 1997 року (зі змінами до 1 січня 2003 року) операції передачі майна орендодавця (лізингодавця), що є резидентом, у користування орендарю (лізингоотримувачу) згідно з умовами договору оренди (лізингу) та його повернення орендодавцю (лізингодавцю) після закінчення дії такого договору не є об’єктом оподаткування.
Законом України „Про внесення змін до Закону України "Про податок на додану вартість" N469-IV від 16 січня 2003 року підпункт 3.2.2 Закону України №168\97-ВР починаючі з 1 січня 2003 року був змінений.
Крім операцій надання орендодавцем (лізингодавцем) майна у користування орендарю (лізингоотримувачу) згідно з умовами договору оперативної оренди (лізингу), які не є об’єктом оподаткування, до цих операцій віднесені операції оренди землі.
Апеляційний господарський суд вважає, що як до 1 січня 2003 року, так і після, операції оренди землі між Кореїзською селищною Радою і певними орендарями не є об’єктом оподаткування, тому що у ці періоди вказані операції були операціями надання орендодавцем майна у користування орендарю згідно з умовами договору оренди, тому що земля є майном і договори оренди землі є договором надання майна в оренду.
Крім того, до операцій продаж послуг (які згідно з підпунктом 3.1.1 Закону України №168\97-ВР є об’єктом оподаткування) відносяться будь-які операції цивільно-правового характеру з надання послуг, надання права на користування товарами за компенсацію, а також операції з безоплатного надання послуг, що передбачено пунктом 1.4 того ж Закону.
Як вбачається з договорів оренди землі, земля (товар) надавалася в оренду за плату, однак цю плату позивач не отримував, плата за землю зараховувалася до місцевого бюджету, що також підтверджують платіжні документи (а.с. 56-65 т.3). Тобто ніякої компенсації позивач не отримував.
Також відповідно до пункту 8 статті 14 закону України „Про систему оподаткування” (в редакції Закону №77\97-ВР від 18 лютого 1997 року, зі змінами на час здійснення операцій) плата за землю (орендна плата за земельні ділянки комунальної власності) є загальнодержавним податком. Тобто податковий орган вимагає від позивача сплати одного податку (податку на додану вартість) з іншого податку (плати за землю), що суперечить вказаним нормам Законів України.
Відповідно до отримання позивачем відшкодування за надані комунальні послуги (електрична енергія та вода), апеляційним господарським судом встановлено, що позивач не здійснював таких операцій, орендарі самостійно складали з підприємствами, що надають комунальні послуги, договори та здійснювали цим підприємствам оплату. Це підтверджується письмовим поясненням позивача (а.с. 36 т.3) і не оспорюється відповідачем.
З договорів оренди нежилих приміщень і платіжних документів (а.с. 66-86, 44-55 т.3) слідує, що ці приміщення є комунальною власністю Кореїзської селищної ради і в оренду здавалися цією Радою, орендна плата зараховувалася до місцевого бюджету Кореїза, а не на користь виконкому. Тобто і з цих операцій позивач не отримував компенсації.
Як вказано вище, до об’єкту оподаткування відносяться операції надання послуг, якими є передача у користування майна за компенсацію. У даному випадку майно було передано у платне користування, але позивач не мав права на будь-яку компенсацію, а тому ці операції не є для позивача об’єктом оподаткування.
На підставі вказаного, апеляційний господарський суд вважає, що висновки податкового органа про досягнення у лютому 2001 року позивачем об’єму операцій, що підлягають оподаткуванню, більш 61.200грн., не відповідають обставинам справи. У зв’язку з чим у позивача не виникло зобов’язання зареєструватися платником податку на додану вартість, передбаченого пунктом 2.1 Закону України №168\97-ВР, а у податкового органу не було підстав для застосування до позивача штрафних санкцій.
До висновку про відсутність досягнення позивачем необхідного для обов’язкової реєстрації платником податку об’єму також дійшов судовий експерт (а.с. 2-9 т.3).
Також позиції дотримується і судова практика. Так, у постановах Вищого господарського суду України від 14 квітня 2005 року у справі №2-25\10755-2004 і від 20 квітня 2005 року у справі №2-15\13887-2004 (а.с. 101-103, 107-108 т.2) вказано, що операції позивачів –орендодавців Фороської і Гурзуфської селищних рад з оренди землі не є об'єктом оподаткування.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади зобов'язані діяти в межах і способом, які передбачені Конституцією і законами України.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не обґрунтована і задоволенню не підлягає, відповідач прийняв акт ненормативного характеру (податкове повідомлення-рішення) з порушенням вказаних вище законів, що привело до порушення прав позивача, а тому суд першої інстанції без порушень норм матеріального права і при повно встановлених обставинах, що мають значення для справи, прийняв постанову про визнання такого акту недійсним. Підстав для скасування судового рішення не має, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 24, 195, 199, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Ялта Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.
Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 20 липня 2006 року у справі № 2-4/473.1-2006 залишити без змін.
Ухвала набирає законну силу з моменту проголошення.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з моменту проголошення.
Головуючий суддя О.Г. Градова
Судді І.В. Черткова
Т.П. Фенько