СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
|
14 вересня 2006 року |
Справа № 20-12/058 |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Градової О.Г.,
суддів Голика В.С.,
Фенько Т.П.,
секретар судового засідання Алєєва А.М.
за участю представників сторін:
позивача: не з'явився,
відповідача: не з'явися,
розглянувши апеляційні скарги суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 і Державної податкової інспекції у Нахімовському районі міста Севастополя на постанову господарського суду міста Севастополя (суддя Харченко І.А.) від 20 червня 2006 року у справі №20-12/058
за позовом суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 (вул. АДРЕСА_1,Севастополь,99016)
до Державної податкової інспекції у Нахімовському районі міста Севастополя (вул. Гер. Севастополя, 74,Севастополь,99000)
про визнання податкових повідомлень-рішень № НОМЕР_1, НОМЕР_2 ., № НОМЕР_3 недійсними
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень: № НОМЕР_1 про визначення податкових зобов'язань з податку на додану вартість у сумі 7.644 грн. і штрафних санкцій 3.057,10 грн., № НОМЕР_2 року про визначення податкового зобов'язання з доходів фізичних осіб у сумі 945,16 грн. і № НОМЕР_3 року про застосування штрафних санкцій з податку на додану вартість у сумі 2.481 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що він не допускав порушень, так як є платником єдиного податку, який сплачував за максимальною ставкою. Підстав для застосування косвених методів визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у відповідача не було, тому що внесення позивачем коштів, які одержані раніше і з яких сплачені податки, на власний банківський рахунок не є господарською операцією, а документів, підтверджуючих її проведення у перевірений період відповідач не надав. Штрафні санкції при заниженні податкових зобов'язань обчислюються виходячи з суми недоплати, я не з суми заниження. Крім того, на момент прийняття оскаржуваних рішень, закінчилися строки позовної давності, встановлені для застосування штрафних санкцій та донарахування податку.
Постановою господарського суду міста Севастополя позов задоволено частково. Визнані недійсними податкові повідомлення-рішення № НОМЕР_1 року і НОМЕР_3 . У частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_2 року відмовлено. З Державного бюджету України на користь позивача стягнуто державне мито у сумі 3,40 грн.
При розгляді справи суд першої інстанції встановив, що у 2004-2005 роках позивач здійснював підприємницьку діяльність на спрощеній системі оподаткування з видом діяльності торгівля запчастинами, металовиробами та авторемонт зі ставкою 200 грн.
Судове рішення мотивовано тим, що позивач повинен сплачувати податок з доходів у разі здійснення діяльності, яка не передбачена свідоцтвом про сплату єдиного податку, однак податок на додану вартість позивачу донараховано неправомірно, тому що відповідачем не вказано з яких операцій та за якою ставкою здійснений розрахунок податку.
Не погодившись з постановою суду у частині відмови у позові, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить у частині відмови у позові постанову скасувати, вважаючи її прийнятою при неправильному застосуванні норм матеріального права.
Доводами апеляційної скарги позивач вказує:
-платник єдиного податку не є платником податку з доходів фізичних осіб, отриманих від підприємницької діяльності,
-порядок видачі Свідоцтва платника єдиного податку не передбачає внесення доповнень чи змін до нього у разі зміни виду діяльності,
-у податковому роз'ясненні, наданому підприємцю ОСОБА_2., вказано, що використання двох режимів -загальної та спрощеної систем оподаткування, не можливо.
Відповідач також не погодився з постановою суду і подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову скасувати повністю, у задоволенні позову відмовити, так як судом постанова прийнята з порушенням норм матеріального права.
Як мотиви скасування постанови відповідач вказує:
- суми, які позивач вносив на власний рахунок як торговий виторг, не були їм відображені у повному обсязі у податковому обліку,
-позивач не надав доказів, що донарахування податку здійснено помилково.
З заперечень відповідача на апеляційну скаргу надану позивачем слідує, що податковий орган з її доводами не згоден, тому що доход, який отримано позивачем від надання в оренду нерухомого майна, не є доходом, отриманим від здійснення підприємницької діяльності, оподатковуваної єдиним податком, так як єдиний податок позивач сплачував з видів діяльності оптова торгівля та авторемонт.
Розпорядженням заступників голови суду змінювався склад колегії, який остаточно визначений: головуючий суддя Градова О.Г., судді Голик В.С., Фенько Т.П.
З 12 вересня 2006 року по 14 вересня 2006 року у справі оголошувалась перерва.
У судовому засіданні позивач і його представники підтримали доводи своєї апеляційної скарги і не погодились з апеляційною скаргою відповідача, представник відповідача підтримав доводи своєї апеляційної скарги і заперечення на апеляційну скаргу позивача.
На підставі статей 184, 195, 196, 198 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний господарський суд витребував додаткові докази (а.с. 139-154), перевірив доводи апеляційних скарг, вислухав пояснення представників сторін та дослідивши письмові докази, встановив наступне.
26 липня 2005 року першим заступником керівника Державної податкової інспекції у Нахімовському районі міста Севастополя на підставі акту перевірки № НОМЕР_4 від 26 липня 2005 року прийняти податкові повідомлення-рішення про визначення суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_1. податкових зобов'язань:
1. №НОМЕР_1 з податку на додану вартість у сумі 7.644 грн. і штрафних санкцій 3.057,10 грн., усього 10.701,10 грн. (а.с. 21),
2.№НОМЕР_2 з прибуткового податку у сумі 945,16 грн. (а.с. 22).
Вказані податкові повідомлення-рішення були оскаржені в порядку апеляційного узгодження (а.с. 24-44). Рішенням Державної податкової адміністрації у місті Севастополі податкові повідомлення-рішення №НОМЕР_1 і №НОМЕР_2 від 26 липня 2006 року залишені без змін, однак збільшена сума штрафних санкцій за податковим повідомленням-рішенням №НОМЕР_1 на 2.481 грн., у зв'язку з чим Державною податковою інспекцією у Нахімовському районі міста Севастополя 20 грудня 2005 року прийнято податкове повідомлення-рішення №НОМЕР_3 про визначення позивачу податкового зобов'язання зі штрафних санкцій з податку на додану вартість у сумі 2.481 грн., яке також є предметом спору (а.с. 23). Рішенням Державної податкової адміністрації України податкові повідомлення-рішення залишені без змін, скарга платника податків без задоволення (а.с. 41-44).
Податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 року і податкове повідомлення-рішення №ННОМЕР_3 року.
Як слідує з акту перевірки, позивач у 2004 році у податковому обліку не повністю відображав зобов'язання від продажу за готівку, яку вносив на власний рахунок:
-18травня 2004 року сума 14.000 грн.,
-19 травня 2004 року сума 5.000 грн.,
-21 липня 2004 року сума 12.650 грн.,
-14 вересня 2004 року сума 5.000 грн.,
-16 вересня 2004 року сума 20.000 грн.,
-12 жовтня 2004 року сума 5.000 грн.,
-14 жовтня 2004 року сума 4.000 грн.,
що привело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість за 2 квартал 2004 року у сумі 919 грн., за 3 квартал 2004 року у сумі 5.801 грн., за 4 квартал 2004 року у сумі 1.034 грн., всього 7.754 грн..
У 4 кварталі 2004 року податкові зобов'язання позивача були зменшені на 110 грн., у зв'язку з чим заниження податкових зобов'язань склало 924 грн. (а.с. 16-18).
Відповідно до підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість” в редакції Закону України № 168/97-ВР від 3 квітня 1997 року (зі змінами) датою виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу.
Позивач вважає, що він не допускав цих порушень, тому що кошти, які у 2004 році вносив на власний рахунок з призначенням платежу -виручка, є поповненням рахунку - виручкою, однак за інші податкові періоди, з якої сплачені податки.
З дослідженого у судовому засіданні витягу банку слідує, що позивач вносив на власний рахунок кошти у період і сумах вказаних актом перевірки з призначенням платежу -виручка (а.с. 74-81), хотя раніше суми, отримані не від підприємницької діяльності у поточному періоді позивач вносив на рахунок з призначенням платежу - поповнення рахунку. Це сторони не оспорюють.
За своєю правовою природою вказання у платіжних документах призначення платежу є підставою визначення джерела находження коштів. Воно не може бути змінено (у даному разі з виручки на поповнення) і відповідно до підпункту 7.3.1 Закону України №168\97-ВР є датою виникнення податкових зобов'язань.
Апеляційна інстанція не приймає до уваги доводи позивача, так як у разі внесення до банку коштів, які були отримані у іншому періоді, позивач повинен був вказати як призначення платежу - виручка, отримана у такому-то періоді, однак цього не зробив, доказів сплати податків з цих сум також не надав.
Апеляційна інстанція вважає, що податковий орган не допустив порушень при визначені позивачу суми заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість, а саме не вказав за якою операцією розрахована ставка податку та в якому розмірі, тому що як слідує з матеріалів справи позивач здійснював діяльність з торгівлі запчастинами, авторемонту, у 2004 році був платником податку на додану вартість, яких-небудь зовнішньоекономічних контрактів не укладав, пільг з податку не мав, тобто здійснював діяльність зі ставкою оподаткування податком на додану вартість 20 процентів.
Відповідно до підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” № 2181-Ш від 21 грудня 2000 року (зі змінами) контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.
Як слідує з податкових декларацій суми у розмірі 7.754 грн., які у 2004 році надані до банку як виручка, не знайшли відображення (а.с. 146-153).
Підпунктом 4.2.3 пункту 4.2 статті 4 Закону України №2181-Ш передбачено, що обов'язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених підпунктом 4.2.2 цього пункту, є помилковим, покладається на платника податків.
Посилання позивача на приписи Кодексу адміністративного судочинства України стосовно бремені доказування, апеляційний господарський суд до уваги не приймає, тому що це є загальною нормою, а підпункт 4.2.3 Закону України №2181-Ш є спеціальною нормою до правовідносин по нарахуванню податкових зобов'язань.
Крім того, відповідач надав докази, які стали підставами для донарахування -податкові декларації та витяг з банківського рахунку позивача, позивач же не надав жодних доказів, які підтверджували б, що кошти отримані від діяльності здійсненої раніше.
Згідно з підпунктом 17.1.3. пункту 17.1 статті 17 Закону України № 2181-Ш у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.
При цьому пунктом 2.7 Інструкції про порядок застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України N110 від 17 березня 2001 року, зареєстрованої 23 березня 2001 року в Міністерстві юстиції України за №268\5459 (зі змінами на час застосування штрафних санкцій) під недоплатою розуміється заниження суми податкового зобов'язання.
А тому Державною податковою адміністрацією в місті Севастополі правомірно визначена сума штрафних санкцій виходячи від суми заниженого податкового зобов'язання.
Враховуючи викладене апеляційна інстанція дійшла до висновку, що у частині визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № НОМЕР_1 № НОМЕР_3 постанова судом першої інстанції прийнята з порушенням вказаних вище норм матеріального права, у цій частині постанова суду підлягає скасуванню, у задоволенні позову у цій частині слідує відмовити, апеляційна скарга відповідача обґрунтована і підлягає задоволенню.
Податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_2 .
Актом перевірки встановлено, що позивач у 2004 році отримав від ОСОБА_3 доход за оренду приміщень у сумі 11.250 грн., які не включив в сукупний оподаткуємий доход, що привело до заниження податку з доходів фізичних осіб у сумі 914,06 грн., а також не здійснив перерахунок прибуткового податку за 2002 рік, у зв'язку з чим донараховано податку у сумі 31.10 грн., всього за актом донараховано 945,16 грн. (а.с. 15-16).
В апеляційній скарзі позивач оскаржує тільки донарахування доходу з фізичних осіб у сумі 914,06 грн.
Отримання доходу від ОСОБА_3 сторони не спроможуть і це підтверджується договором оренди нежилих приміщень від 26 лютого 2004 року № НОМЕР_5 (а.с. 71-73).
Згідно з пунктом 19.1 (а) статті 19 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” №889-IV від 22 травня 2003 року (зі змінами) платники податку зобов'язані вести облік доходів і витрат у обсягах, достатніх для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі коли такий платник податку зобов'язаний цим Законом подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податковий кредит.
Відповідно до підпункту 4.3.25 пункту 4.3 статті 4 вказаного Закону України до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податків не включається доход, отриманий самозайнятою особою від здіснення нею підприємницької або незалежної професійної діяльності, якщо така особа вибрала спеціальну (спрощену) систему оподаткування такого доходу відповідно до закону.
Як слідує з матеріалів справи, позивач у 2004 році вибрав спеціальну систему оподаткування - отримав свідоцтво платника єдиного податку з видів діяльності оптова торгівля, авторемонт зі ставкою 200 грн. (а.с. 141-145).
Апеляційна інстанція згідна з висновком суду першої інстанції, що доход від діяльності, яка не вказана у свідоцтві про право сплати єдиного податку, оподаткується на загальних підставах.
Відповідно до пункту 4 Указу Президента України „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” № 727/98 від 3 липня 1998 року спрощена система оподаткування, обліку та звітності для суб'єктов малого підприємництва може застосовуватися поряд з діючою системою оподаткування, обліку та звітності, передбаченою законодавством, на вибір суб'єкта малого підприємництва.
Зміст Наказу Державної податкової адміністрації України № 533 від 10 листопада 1998 року „Про затвердження Свідоцтва про сплату єдиного податку суб'єктом малого підприємництва - фізичною особою та Порядку його видачі” передбачає, що свідоцтво надає право сплачувати єдиний податок зі здійснення вказаних у ньому видів діяльності.
Як слідує зі звітів за перший -третій квартали 2004 року (а.с. 143-145) позивач звітувався тільки за торгівлю як вид підприємницької діяльності, яку здійснював в звітному кварталі. Яких-небудь виказань на здійснення інших видів підприємницької діяльності -оренда, звіти не містять, а сплата позивачем максимальної ставки -200 грн., не надає йому можливості здійснювати діяльність за своїм бажанням.
Крім того, як вказано вище спрощена система може застосовуватися поряд з діючою.
Відносно податкового роз'яснення, наданого суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_2., апеляційна інстанція вважає за необхідне зазначити, що це роз'яснення до даній справи не має відношення, тому що це роз'яснення стосується здіснення підприємницької діяльності у разі коли один з видів не може оподатковуватися єдиним податком.
Таким чином, позивач повинен був доход, отриманий від надання в оренду нежилих приміщень, оподаткувати відповідно до вимог Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб”, тому що не є платником єдиного податку з цього виду діяльності, однак цього не зробив, чим допустив порушення діючого законодавства, за що податковим органом правомірно донараховано податкове зобов'язання.
У цій частині постанова суду прийнята при правильному застосуванні норм матеріального права, інших підстав для скасування судового рішення не має, апеляційна скарга позивача необґрунтована і задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 195,196,198, пунктом 4 статті 202, статтями 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Нахімовському районі міста Севастополя задовольнити.
Постанову господарського суду міста Севастополя від 20 червня 2006 року у справі № 20-12/058 змінити, виклавши резолютивну частину у наступній редакції:
У позові відмовити.
Головуючий суддя О.Г. Градова
Судді В.С. Голик
Т.П. Фенько