Справа №2-1491/06р. Справа №2- 1375/07р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

3 квітня 2007 року Київський районний суд м.Полтави в складі:

Головуючого судді - Турченко Т.В.

При секретарі           - Барило О.І.

Адвоката                   - ОСОБА_1., ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Полтаві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів на подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

17 липня 2006 року позивачка ОСОБА_3 звернулась в суд з позовом до відповідача ОСОБА_4 про стягнення аліментів на подружжя. Свій позов обґрунтовувала тим, що 4 грудня 1971 року вона уклала шлюб з ОСОБА_4. Від шлюбу мають двох дітей, які вже досягай повноліття, один з яких має свою сім"ю і проживає окремо. Інший син ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає з нею. 9 липня 1993 року вона розлучилась з ОСОБА_4. Після розлучення діти залишились проживати з нею та були на її утриманні, а чоловік після розлучення залишився проживати з ними в квартирі. Перебуваючи в шлюбі з ОСОБА_4., вона, як його дружина (на той час військовий офіцер Збройних Сил Міністерства Оборони СРСР) разом з ним перебувала в місцях служби чоловіка. В період з 10.03.1982 року по 8.01.1985 року вона знаходилась за кордоном по місцю служби чоловіка, де тяжко захворіла. З 1988 року вона стала інвалідом по захворюванню 3 групи, а з 1993 року інвалідом 2 групи, безстроково. 1 липня 1993 року наказом №551 вона була звільнена з роботи, де працювала тривалий час, але була звільнена в зв"язку з невідповідністю виконуваної роботи внаслідок стану здоров"я, що заважало виконанню даної роботи (ст..40 п.2 КЗпП України) - так як вона отримала 2 групу інвалідності. Через тиждень після цього вона розлучилась з чоловіком і джерелом її доходу стала її пенсія по інвалідності. Чоловік не допомагав і не допомогає їй матеріально, в зв"язку з чим в неї виникла заборгованість по квартплаті та комунальним послугам станом на 1.09.2002 року 4037 грн. 30 коп., а станом на 1.05.2006 року 4501 грн. 66 коп. В даний час отримує пенсію в сумі 379 грн. 59 коп., інших видів доходів не має, навчала платно свого молодшого синаОСОБА_5. в Міжрегіональній Академії управління персоналом, який отримав середню юридичну освіту і потребує подальшого навчання для здобуття вищої освіти. її старший син проживає окремо зі своєю сім"єю і кошти на утримання їй не надає. Розмір призначеної їй пенсії не забезпечує встановленого законом прожиткового мінімуму, у зв"язку з чим має право на матеріальну допомогу від свого колишнього чоловіка, який може їй надавати, оскільки він є пенсіонером Міністерства оборони України і отримує пенсію в розмірі 1046 грн. 08 коп., а також інший дохід від роботи на відміну від неї. Вважає, що потребує утримання з боку свого колишнього чоловіка ОСОБА_4, який за своїм матеріальним становищем має таку можливість. Відповідач відмовився добровільно надавати їй таке утримання. З урахуванням того, що від шлюбу з ОСОБА_4. у неї є на утриманні повнолітній син, якому зобов"язані надавати матеріальну допомогу, а вона є інвалідом 2 групи по захворюванню, яке отримала під час шлюбу, просила суд стягнути з відповідача аліменти на її користь у розмірі 400 грн. з отримуваної ним пенсії.

2

В судовому засіданні позивачка, адвокатОСОБА_1. позов підтримали, просили його задовольнити в повному обсязі.

ВідповідачОСОБА_4, адвокат ОСОБА_2. позов не визнали.ОСОБА_4 суду пояснив, що він позбавлений можливості сплачувати аліменти на утримання позивачки, оскільки він сам хворіє і йому потрібні ліки на своє лікування. Крім того, він надає щомісячно матеріальну допомогу своїй матері в розмірі 200-300 гривень. Також йому потрібні кошти на ремонт квартири, де він проживає. Тому просив суд в задоволенні позовуОСОБА_3 відмовити за безпідставністю. Адвокат ОСОБА_2. суду пояснив, що позивачка вже зверталась до суду в 1993 році до відповідача ОСОБА_4. з позовом про стягнення аліментів на її утримання, а потім відмовилась від позову в цій частині, суд прийняв дану відмову та виніс ухвалу від 29.06.1993 року, в якій провадження по справі в цій частині закрив. Вважає, що дана позовна заяваОСОБА_3 про стягнення аліментів з ОСОБА_4. підлягає закриттю з підстав, що набрала чинності ухвала від 29.06.1993 року. Крім того, у ОСОБА_4 тяжке матеріальне становище, він хворіє, потребує лікування, допомогає щомісячно матері, живе в тяжких побутових умовах, йому необхідно ремонтувати квартиру, де він проживає. Тому просив суд в задоволенні позовуОСОБА_3 відмовити за безпідставністю.

Суд, заслухавши позивачку, відповідача, думку адвоката ОСОБА_1., адвоката ОСОБА_2, допитавши свідка ОСОБА_6, яка підтвердила, що позивачка ОСОБА_3 захворіла під час шлюбу, на даний час дуже хворіє, є інвалідом 2 групи, перебуває в дуже скрутному матеріальному становищі, допитавши свідка ОСОБА_7, яка суду пояснила, що ОСОБА_3 не потребує санаторно-курортного лікування, має можливість утримувати себе сама, а її синОСОБА_4 знаходиться в скрутному матеріальному становищі, матеріально допомогає їй, хворіє, потребує лікування, в тому числі й санаторно-курортного, живе в жахливих побутових умовах, йому необхідно ремонтувати квартиру, а на ремонт потрібні значні кошти, тому просила в задоволенні позову відмовити, вивчивши та дослідивши матеріали справи, вивчивши та дослідивши матеріали цивільної справи №2-858/93р., приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_3 з 4 грудня 1971 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4. Від шлюбу мають двох повнолітніх дітей. Один із синів ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження проживає з нею. ОСОБА_4 за фахом військовослужбовець та перебував у лавах Збройних Сил України. Згідно довідки Міністерства оборони СРСР від 11.01.1985 року №318/6/ (а.с.8), яка видана дружині військовослужбовця ОСОБА_4 - ОСОБА_3 з 10.03.1982 року по 8.01.1985 року знаходилась за кордоном по місцю служби чоловіка. Перебуваючи за кордоном по місцю служби свого чоловіка, позивачка важко захворіла і згідно довідки МСЕК від 23.06.2003 року (а.с.9) є інвалідом 2 групи безстроково. В червні 1993 року ОСОБА_3призначена 2 група інвалідності. 9 липня 1993 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (а.с.З) було розірвано. На час розірвання шлюбу позивачка вже не працювала, оскільки згідно наказу №551 від 1.07.1993 року по Полтавському електромеханічному заводу (а.с.7а) була звільнена в зв"язку з виявленою невідповідністю виконуваній роботі внаслідок стану здоров"я, який перешкоджав виконуванню даної роботи, ст.40 п.2 КЗпП України. На даний час позивачка є пенсіонеркою та згідно довідки №928 від 22.05.2006 року (а.с.13) перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України Київського району в м.Полтаві як пенсіонер по віку та одержує пенсію в розмірі 379 грн. 59 коп. з 1.04.2006 року щомісячно довічно.

Частиною 2 статті 75 СК України встановлено, що право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що   другий   із   подружжя   може   надавати   матеріальну   допомогу.   Непрацездатним

3

вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом 1, 2 чи 3 групи. Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 є непрацездатною особою, інвалідом 2 групи загального захворювання безстроково, отримує пенсію з урахуванням зробленого перерахунку в сумі 400 грн., не працює, потребує матеріальної допомоги. Крім того, позивачка потребує постійного санаторно-курортного лікування. Про що свідчать виписки з її історії хвороби, виписка з медичної картки, довідка для одержання путівки №106 від 18.10.2006 року, оскільки позивачка хворіє на ревматоїдний поліартрит.

Частиною 2 статті 76 СК України передбачено, що після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 згідно довідки Полтавського об"єднаного міського військового комісаріату від 5.06.2006 року №546 (а.с.11) є пенсіонером Міністерства оборони України і отримує пенсію в розмірі 1046 грн. 08 коп. щомісячно. При визначенні розміру аліментів, суд враховує матеріальне становище відповідача ОСОБА_4, те, що він надає матеріальну допомогу своїй матері ОСОБА_8, потребує лікування, але разом з тим вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача аліменти в сумі 340 грн. щомісячно, починаючи з 17 липня 2006 року і до закінчення строку інвалідності.

Суд не приймає до уваги твердження адвоката ОСОБА_2, що провадження по даній справі необхідно закрити, в зв"язку з тим, що ОСОБА_3 в 1993 році зверталась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_4 про стягнення аліментів на її утримання і провадження по справі ухвалою суду від 29.06.1993 року було закрито, оскільки на даний час підстави звернення до суду у позивачки ОСОБА_3 є іншими, а саме: тяжке матеріальне становище, нестача коштів на продукти харчування, одяг, відсутність коштів для погашення заборгованості за квартиру та комунальні послуги, відсутність коштів на лікування та на санаторно-курортне лікування, значне погіршення стану здоров"я.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 75, 76, 77, 79, 80 СК України, ст.ст. 4-14,213-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 уродженець м.Полтави, військовий пенсіонер на користь ОСОБА_3 аліменти в сумі 340 грн. щомісяця, починаючи з 17 липня 2006 року до закінчення строку інвалідності.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави державне мито в сумі 51 грн.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.