КИЇВСЬКИЙ МІЖОБЛАСНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
____________________________________________
01033, м.Київ, вул.Жилянська 58-б тел. 284-37-31
Іменем України
П О С Т А Н О В А
15.06.06 р. № 10/961
Київський міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючий Зеленіна Н.І.
Судді
Рибченко А.О.
Швець В.О
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дочірньої компанії “Газ України” Національної компанії “Нафтогаз України” на рішення господарського суду Черкаської області від 07.04.2006 року
у справі № 10/961 (суддя Шумко В. В.)
за позовом Дочірньої компанії “Газ України” Національної компанії “Нафтогаз України”, м. Київ
до Чорнобаївського комунального підприємства теплових мереж, с.м.т. Чорнобай Черкаської області
про стягнення на суму 325 155 грн. 33 коп.
в с т а н о в и в:
Дочірня компанія “Газ України” Національної компанії “Нафтогаз України” звернулася до господарського суду Черкаської області з позовом до Чорнобаївського комунального підприємства теплових мереж про стягнення 325 155 грн. 33 коп., з яких 192 469 грн. 23 коп. борг за поставлений природний газ у 2003 році згідно договору № 06/03-856-ТЕ-36 від 24.01.2003 р., 35 533 грн. 67 коп. пені, 59 434 грн. 77 коп. інфляційних втрат, 24 244 грн. 81 коп. 3 % річних та 13 472 грн. 85 коп. 7 % штрафу.
Рішенням господарського суду Черкаської області від 07.04.2006 року у справі № 10/961 (а. с. 80) в задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Дочірня компанія “Газ України” Національної компанії “Нафтогаз України” подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Черкаської області від 07.04.2006 року у справі № 10/961 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ДК “Газ України” задовольнити в повному обсязі, посилаючись на неповне з’ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, та порушення норм матеріального та процесуального права.
За апеляційною скаргою Дочірньої компанії “Газ України” Національної компанії “Нафтогаз України” на рішення господарського суду Черкаської області від 07.04.2006 р. згідно ст. 98 ГПК України Київським міжобласним апеляційним господарським судом ухвалою від 10.05.2006 р. порушено апеляційне провадження у справі № 10/961.
Чорнобаївське комунальне підприємство теплових мереж не скористалося наданим процесуальним правом на надання відзиву на апеляційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду по суті згідно ч. 2 ст. 96 ГПК України.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Представники відповідача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечили повністю та просять залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення місцевого господарського суду –без змін.
Згідно ч. 3 ст. 77 ГПК України в судовому засіданні 01.06.2006 р. оголошувалася перерва до 15.06.2006 р.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення підлягає скасуванню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Як вбачається з матеріалів справи, 24.01.2003 р. між Дочірньою компанією “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (далі – позивач) та Чорнобаївським комунальним підприємством теплових мереж (далі –відповідач) укладено договір № 06/03-856-ТЕ-36 на постачання природного газу для вироблення теплової енергії для потреб населення, бюджетних установ та організацій (далі –договір) (а. с. 13-16). Відповідно до п. 1.1. договору постачальник (позивач) зобов’язується продати покупцю (відповідачу) в 2003 р. природний газ, а покупець зобов’язується прийняти та оплатити газ на умовах даного договору.
Відповідно до п. 6.1 договору остаточний розрахунок за фактично спожиті та послуги з його транспортування здійснюється на підставі акта приймання-передачі до 6 числа, наступного за звітним місяцем.
На виконання умов договору позивачем протягом січня - квітня та жовтня - грудня 2003 р. передано, а відповідачем прийнято природний газ обсягом 2 133,698 тис. куб. м на загальну суму 336 057 грн. 45 коп., що підтверджується двосторонніми актами приймання-передачі природного газу за січень - квітень і жовтень-грудень 2003 р. (а. с. 18-24). Зобов’язання по оплаті, передбачені п. 6.1 договору, відповідач виконав частково, сплативши позивачу лише 143 588 грн. 22 коп., що підтверджується платіжними дорученнями № 7 від23.01.2004 р., № 1 від 09.01.2004 р., № 91 від 27.03.2003 р., № 138 і № 139 від 16.05.2003 р., № 167 від 03.07.2003 р., № 182 від 06.08.2003 р., № 226 від 26.09.2003 р., № 292 від 28.11.2003 р., № 272 від 19.11.2003 р., № 326 від 25.12.2003 р., № 311 від 11.12.2003 р., № 332 від 29.12.2003 р. (а. с. 57-67).
Отже, борг у сумі 192 469 грн. 23 коп. (336 057,45 грн. –143 588,22 грн.) за поставлений в 2003 р. природний газ залишився несплаченим.
Місцевим господарським судом відмовлено у задоволені позовних вимог в частині стягнення 192 469 грн. 23 коп. основного боргу за поставлений в 2003 р. природний газ згідно договору № 06/03-856-ТЕ-36 від 24.01.2003 р. з тих підстав, що відповідачем вказана сума сплачена повністю, що підтверджується поданими суду доказами –копіями платіжних доручень з відміткою банку про їх виконання, іншими матеріалами справи.
В якості доказів сплати основного боргу за договором № 06/03-856-ТЕ-36 від 24.01.2003 р. відповідач посилається на платіжні доручення № 2 від 03.01.2003 р., № 1 від 08.01.2003 р., № 13 від 24.01.2003 р., № 19 і № 27 від 27.01.2003 р., № 26 від 30.01.2003 р., № 27 від 05.02.2003 р., № 28 від 05.02.2003 р., № 50 від 27.02.2003 р., № 108 від 03.03.2003 р., № 64 від 03.03.2003 р., № 76 від 13.03.2003 р., № 108 від 08.04.2003 р., № 130 від 25.04.2003 р., № 180 від 24.07.2003 р., № 198 від 20.08.2003 р., № 212 від 16.09.2003 р., № 221 від 19.09.2003 р., № 235 від 16.10.2003 р., № 236 від 16.10.2003 р., № 243 від 27.10.2003 р. та № 263 від 07.11.2003 р., а також платіжними дорученнями № 7 від23.01.2004 р., № 1 від 09.01.2004 р., № 91 від 27.03.2003 р., № 138 і № 139 від 16.05.2003 р., № 167 від 03.07.2003 р., № 182 від 06.08.2003 р., № 226 від 26.09.2003 р., № 292 від 28.11.2003 р., № 272 від 19.11.2003 р., № 326 від 25.12.2003 р., № 311 від 11.12.2003 р., № 332 від 29.12.2003 р.
Однак, апеляційний господарський суд не може погодитись з таким висновком місцевого господарського суду з наступних підстав.
У відповідності до п. п. 1 п. 22.1 ст. 22 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів як платіжне доручення.
Відповідно до п. 1.30 ст. 1 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” платіжне доручення –розрахунковий документ, який містить доручення платника банку або іншій установі –члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.
Відповідно до п. 7 розділу ІІІ Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління НБУ 29.03.2001 р. № 135 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25.04.2001 р. за № 368/5559 (чинна на момент проведення розрахунків), реквізит “Призначення платежу” платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів одержувачу. Платник та одержувач у договорах між ними можуть установлювати додаткові вимоги до даних, які потрібно зазначати в реквізиті “Призначення платежу”. Посилання на суму податку на додану вартість платник робить у випадках, передбачених чинним законодавством. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення “Призначення платежу”. Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цьому розділі, лише за зовнішніми ознаками.
Відповідно до п. 6.4 договору в платіжних дорученнях покупець повинен вказувати номер договору, дату його підписання, призначення платежу.
У відповідності до положень п. 8 розділу ІІІ Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління НБУ 29.03.2001 р. № 135 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25.04.2001 р. за № 368/5559 (чинна на момент проведення розрахунків), у реквізиті платіжного доручення “Призначення платежу” (залежно від конкретного випадку) зазначається таке: під час розрахунків за фактично відвантажену/продану продукцію (виконані роботи, надані послуги) –назва/вид товарів (робіт, послуг), за які здійснюється оплата, номер і дата документа, на підставі якого вона здійснюється.
У платіжних дорученнях № 2 від 03.01.2003 р., № 1 від 08.01.2003 р., № 13 від 24.01.2003 р., № 19 і № 27 від 27.01.2003 р., № 26 від 30.01.2003 р., № 27 від 05.02.2003 р., № 28 від 05.02.2003 р., № 50 від 27.02.2003 р., № 108 від 03.03.2003 р., № 64 від 03.03.2003 р., № 76 від 13.03.2003 р., № 108 від 08.04.2003 р., № 130 від 25.04.2003 р., № 180 від 24.07.2003 р., № 198 від 20.08.2003 р., № 212 від 16.09.2003 р., № 221 від 19.09.2003 р., № 235 від 16.10.2003 р., № 236 від 16.10.2003 р., № 243 від 27.10.2003 р. та № 263 від 07.11.2003 р. (а. с. 40-51, 54-55) вказано призначенням платежу за природний газ (за різні місяці 2002 р. і 2003 р.) згідно договору № 16/Т від 28.12.2000 р. та додаткової угоди 06/02-1480 РЕТ від 11.10.2002 р. Отже, вказані платіжні доручення не можуть бути доказом сплати боргу за поставлений природний газ у даній справі, оскільки позовні вимоги позивача ґрунтуються на договорі № 06/03-856-ТЕ-36 від 24.01.2003 р.
Враховуючи, що станом на день розгляду справи правовідносини, що виникли між сторонами внаслідок укладання договору від 24.01.2003 р. продовжують існувати, до них застосовуються норми Цивільного та Господарського кодексів України, які набули чинності з 01.01.2004 р., оскільки згідно прикінцевих та перехідних положень цих кодексів визначено, що положення цих Кодексів застосовуються до тих прав і обов’язків, які виникли або продовжують існувати після набрання ними чинності.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно ч. 1 ст. 202 ГК України, ст. 599 ЦК України зобов’язання, зокрема, припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Отже, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що розмір боргу, заявлений позивачем, є правомірним і обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи і відповідачем не спростований, а тому підлягає задоволенню в розмірі 192 469 грн. 23 коп.
Позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з лютого 2003 р. по грудень 2005 р. у сумі 59 434 грн. 77 коп. та 3 % річних за період з 07.02.2003 р. по 27.01.2006 р. у сумі 24 244 грн. 81 коп.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки ст. 625 ЦК України не передбачено жодних обмежень щодо нарахування інфляційних втрат та 3 % річних, то такі нарахування є правомірними та обґрунтованими.
Щодо Закону України “Про внесення змін до ст. 214 ЦК УРСР” (Закон від 08.10.1999 р. № 1136-ХІV), згідно якого стаття 214 ЦК УРСР викладена в такій редакції: “Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів”, то апеляційний господарський суд зазначає наступне.
У прикінцевих положеннях передбачено, що цей Закону не поширюється на правовідносини, що виникають з прострочення виконання зобов’язання, пов’язаного з оплатою населенням комунальних послуг. Отже, згідно вказаної норми не нараховуються інфляційні втрати та 3 % річних саме населенню на суми боргу, що виникають з прострочення виконання зобов’язання, пов’язаного з оплатою комунальних послуг.
В той час як правовідносини між сторонами спору, які є рівними суб’єктами господарювання, виникли на підставі договору № 06/03-856-ТЕ-36 від 24.01.2003 р. і стосуються виключно цих суб’єктів господарювання.
Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат за період з лютого 2003 р. по грудень 2005 р. у сумі 59 434 грн. 77 коп. та 3 % річних за період з 07.02.2003 р. по 27.01.2006 р. у сумі 24 244 грн. 81 коп. підлягають задоволенню.
За несвоєчасну оплату згідно вказаного пункту договору позивачем нараховано пеню в розмірі 35 533 грн. 67 коп. за 365 днів прострочки з 27.01.2005 р. по 27.01.2006 р.
Відповідно до п. 7.2 договору в разі неоплати або несвоєчасної оплати за спожитий газ у строки, зазначені у п. 6.1. даного договору, покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу; пеня нараховується з наступного дня після закінчення строку остаточного розрахунку за звітний місяць.
Відповідно до п. 6 прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред’явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Згідно ст. 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 72 ЦК УРСР скорочені строки давності тривалістю в шість місяців діють, зокрема, за позовами про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Для стягнення пені статтею 72 ЦК УРСР було встановлено скорочений строк позовної давності тривалістю шість місяців, який обчислювався щодо кожного дня прострочки виконання зобов’язання за попередні шість місяців з дня подання позову. Отже, строк пред’явлення права на позов про стягнення пені за газ поставлений у 2003 р. не сплинув до набрання чинності Цивільним кодексом України, а тому до позовних вимог в частині стягнення пені застосовуються норми Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. про позовну давність та норми Господарського кодексу України.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано. Відповідно до п. 7.2 договору пеня нараховується з наступного дня після закінчення строку остаточного розрахунку за звітний місяць.
Отже, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що враховуючи умови п. 6.1 договору, згідно якого остаточний розрахунок за газ здійснюється до 6 числа, наступного за звітним місяцем, за газ отриманий навіть у грудні 2003 р. (остання поставка) нарахування пені припинилося 07.07.2004 р. відповідно (07.01.2004 р. + шість місяців), а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню як безпідставні.
Позивачем на підставі ч. 2 ст. 231 ГК України нараховано 7 % штрафу у розмірі 13 472 грн. 85 коп.
Відповідно до ч. 2 ст. 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов’язання, в якому хоча б одна сторона є суб’єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом або договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов’язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Пунктом 4 ч. 3 Прикінцевих положень Господарського кодексу України Кабінету Міністрів України доручено визначити суб’єктів господарювання, що належать до державного сектора економіки, відповідно до вимог цього Кодексу.
Оскільки на даний час Кабінетом Міністрів України не визначено суб’єктів господарювання, що належать до державного сектора економіки, відповідно до вимог Господарського кодексу України, то посилання позивача на Методику визначення питомої ваги державного сектору в економіці, затверджену наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Державного комітету статистики України, Фонду державного майна України від 04.11.2003 р. № 307/375/1963, в підтвердження того факту, що позивач є суб’єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, є помилковими.
Частиною 2 ст. 231 ГК України передбачені розміри штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов’язання, які обчислюються від вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання, тобто даною нормою передбачена відповідальність за невиконання негрошового зобов’язання, тоді як відповідачем у справі порушено саме грошове зобов’язання. Розмір штрафних санкцій за порушення грошових зобов’язань встановлений ч. 6 ст. 231 ГК України.
Також пеня та штраф згідно ч. 1 ст. 549 ЦК України є різновидами неустойки, а тому одночасне стягнення пені та штрафу за одне й те саме порушення є неможливим.
Отже, колегія суддів апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 7 % штрафу у розмірі 13 472 грн. 85 коп. на підставі ч. 2 ст. 231 ГК України задоволенню не підлягають.
Приймаючи до уваги вищевикладене, рішення господарського суду Черкаської області від 07.04.2006 року у справі № 10/961 прийнято при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, і неправильному застосуванні норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню, а апеляційна скарга –частковому задоволенню.
Судові витрати згідно ст. ст. 44, 49 ГПК України покладаються на сторін у справі пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 44, 49, ст. ст. 99, 101, п. 2 ст. 103, п. 2, п. 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, Київський міжобласний апеляційний господарський суд
П О С Т А Н О В И В:
1. Апеляційну скаргу Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Черкаської області від 07.04.2006 року у справі № 10/961 скасувати повністю.
3. Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” до Чорнобаївського комунального підприємства теплових мереж задовольнити частково.
4. Стягнути з Чорнобаївського комунального підприємства теплових мереж (Черкаська обл., Чорнобаївський р-н, с.м.т. Чорнобай, вул. Комсомольська, 3-А; код 14193942) на користь Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (м. Київ, вул. Шолуденка, 1; код 31301827) 192 469 (сто дев’яносто дві тисячі чотириста шістдесят дев’ять) грн. 23 коп. основного боргу, 59 434 (п’ятдесят дев’ять тисяч чотириста тридцять чотири) грн. 77 коп. інфляційних втрат, 24 244 (двадцять чотири тисячі двісті сорок чотири) грн. 81 коп. –3 % річних, 2 761 (дві тисячі сімсот шістдесят одна) грн. 49 коп. витрат по сплаті державного мита та 100 (сто) грн. 22 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
5. Відмовити Дочірній компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” в задоволенні позовних вимог до Чорнобаївського комунального підприємства теплових мереж в частині стягнення 35 533 (тридцять п’ять тисяч п’ятсот тридцять три) грн. 67 коп. пені та 13 472 (тринадцять тисяч чотириста сімдесят дві) грн. 85 коп. –7 % штрафу.
6. Стягнути з Чорнобаївського комунального підприємства теплових мереж (Черкаська обл., Чорнобаївський р-н, с.м.т. Чорнобай, вул. Комсомольська, 3-А; код 14193942) на користь Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (м. Київ, вул. Шолуденка, 1; код 31301827) 1 380 (одна тисяча триста вісімдесят) грн. 75 коп. витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги.
7. Доручити господарському суду Черкаської області видати відповідні накази.
8. Справу № 10/961 повернути господарському суду Черкаської області.
Головуючий Зеленіна Н.І.
Судді
Рибченко А.О.
Швець В.О