ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
22 лютого 2011 року 13:17 № 2а-1248/11/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Кармазіна О.А. при секретарі судового засідання Руденко Н.В.,
за участю представників сторін:
від позивача: Романюк І.О. (директор, діє на підставі статуту)
від відповідача: не з’явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АРЕТІ-Хмельницький»
доКостопільської міжрайонної державної податкової інспекції
проскасування суми податкового боргу, визначеного в податковій вимозі № 9 від 11.01.2011 року, скасування податкової застави, -
ВСТАНОВИВ:
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось ТОВ «Ареті-Хмельницький»до Костопільської міжрайонної податкової інспекції Рівненької області (далі –ДПІ) з позовною заявою про: скасування податкового боргу зі сплати податку на додану вартість у сумі 26463,37 грн., визначеній у податковій вимозі від 11.01.2011 року № 9; скасувати податкову заставу, яка виникла на підставі податкового боргу, визначеного у податковій вимозі № 9 від 11.01.2011 року.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач, в період з 22.08.2008 року по 22.12.2009 року перебував на обліку в Костопільскій ДПІ, але 22.12.2010 року змінив місцезнаходження на м. Київ та залишається на обліку в Костопільскій ДПІ до завершення процедур апеляційного узгодження податкових зобов’язань.
Позивач зазначає, податковим органом у 2010 році позивачу було визначено податкові зобов’язання з ПДВ та прийнято податкові повідомлення-рішення, які, однак, позивач оскаржує в порядку апеляційного узгодження, у т.ч. у судовому порядку, а отже у позивача не було підстав для прийняття оскаржуваної податкової вимоги до закінчення апеляційного узгодження. У взаємозв’язку з цим позивач зазначає, що у разі оскарження зазначених повідомлень-рішень, що на його думку має місце в даному випадку, податкові зобов’язання вважаються неузгодженими.
Відповідач про час. дату і місце розгляду справи був повідомлений 04.02.2011 року належним чином, однак в судове засідання не з’явився, поважних причин неявки не повідомив, у зв’язку з чим та на підставі ч. 4 ст. 128 КАС України суд ухвалив розглядати справу за відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів.
На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 22 лютого 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Розглянувши подані сторонами докази, заслухавши пояснення представника позивача, з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю «АРЕТІ-Хмельницький»у зв’язку із зміною місцезнаходження зареєстровано 22.12.2010 року у м. києві за адресою м. Київ, вул. Саксаганського 119 офіс 16.
Відповідно до довідки ф. № 4-ОПП від 28.12.2010 р. № 508/29-02 позивач взятий на податковий облік 15.05.2006 року за № 12862 та перебуває на обліку в Костопільській МДПІ.
Під час розгляду справи встановлено, що 11.01.2011 року відповідачем ухвалено податкову вимогу № 9, відповідно до якої станом на 11.01.2011 року сума податкового боргу позивача за узгодженими податковими зобов’язаннями з податку на додану вартість складає 26463,37 грн. за основним платежем.
У взаємозв’язку з цим, судом встановлено, що 20.12.2010 р. позивачем подано декларацію з ПДВ за листопад 2010 року. Визначені в цій декларації податкові зобов’язання сплачені позивачем платіжним дорученням № 895 від 28.12.2010 року у повному розмірі 31 043,00 грн.
28.10.2009 року відповідачем на підставі Акту перевірки № 967/16/34382474 від 16.10.2009 р. прийнято (1) податкове повідомлення-рішення № 0001171630/0, яким позивачу визначено податкове зобов’язання з ПДВ за основним платежем у розмірі 37554 грн. та 18777 грн. за штрафними санкціями. Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 15.02.2010 року по справі № 2а-591/10/1770 відкрито провадження в адміністративній справі про оскарження даного рішення ДПІ. Рішення по справі не прийнято.
2 травня 2010 року на підставі Акту перевірки № 431/16/34382474 від 11.05.2010 р. ДПІ ухвалено (2) податкове повідомлення-рішення № 0000711630/0, яким позивачу визначено податкове зобов’язання з ПДВ у розмірі 73872 грн. за основним платежем та 36931 грн. штрафних санкцій. Крім того, 06 вересня 2010 року на підставі Акту перевірки № 431/16/34382474 від 11.05.2010 року ДПІ ухвалено (3) податкове повідомлення-рішення № 0001231630/0, яким позивачу визначено податкове зобов’язання з ПДВ за основним платежем у розмірі 17 242 грн. та за штрафними санкціями у розмірі 8626 грн. Відповідно до ухвали Рівненського окружного адміністративного суду від 28.09.2010 року по справі № 2а-4592/10/1770 відкрито провадження в адміністративній справі про оскарження даних рішень ДПІ. Рішення по справі не прийнято.
15 липня 2010 року на підставі акту перевірки від 05.07.2010 р. № 605/16/34382474 ДПІ ухвалено (4) податкове повідомлення-рішення № 0000911630/0, яким позивачу визначено податкове зобов’язання з ПДВ у розмірі 42686 грн. за основним платежем та 18009,7 грн. за штрафними санкціями. Крім того, 19 жовтня 2010 року на підставі Акту перевірки від 05.07.2010 р. № 605/16/34382474 ДПІ ухвалено (5) податкове повідомлення-рішення № 0001721630/0, яким позивачу визначено податкове зобов’язання з ПДВ у розмірі 13368 грн. за основним платежем та 6684 грн. за штрафними санкціями. Відповідно до ухвали Рівненського окружного адміністративного суду від 16.11.2010 року по справі № 2а-5454/10/1770 відкрито провадження в адміністративній справі про оскарження даних рішень ДПІ. Рішення по справі не прийнято.
Крім цього, 15 листопада 2010 року на підставі акту перевірки від 14.10.2010 р. № 946/23/34382474 ДПІ ухвалено (6) податкове повідомлення-рішення № 0000682341/0 від 15.11.2010 р., яким позивачу визначено податкове зобов’язання з ПДВ у розмірі 9475,00 грн. за основним платежем та 4737,50 грн. за штрафними санкціями, яке отримано позивачем 19.11.2010 р. Позивач скористався правом адміністративного оскарження шляхом подання до ДПІ 27.11.2010 року через орган поштового зв’язку первинної скарги № 01/10-176 від 26.11.2010 року на зазначене рішення. Дана скарга отримана відповідачем 30.11.2010 року. 27.12.2010 року позивачем отримано рішення ДПІ від 17.12.2010 р. № 12380/10/23-28, яким скаргу залишено без задоволення. 10 січня 2011 року до ДПА у Рівненській області (далі –ДПА) надійшла скарга позивача від 04.01.2011 року (направлена поштою) на зазначене повідомлення-рішення. Рішенням ДПА від 19.01.2011 року № 993/25-16/23 продовжено строк розгляду даної скарги до 09 березня 2011 року.
До того ж, 20.12.2010 року на підставі Акту перевірки від 10.12.2010 року № 1162/16/34372474 ДПІ ухвалено (7) податкове повідомлення-рішення № 0002041630/0, яким позивачу нараховано штраф у розмірі 3395,78 грн. за затримку граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання з ПДВ у розмірі 33957 грн. Крім того, 20.12.2010 р. на підставі акту перевірки № 1162/16/34372474 від 10.12.2010 року позивачу нараховано штраф у розмірі 1874 грн. за затримку граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання з ПДВ у розмірі 9 370 грн., що оформлено шляхом прийняття (8) податкового повідомлення рішення № 0002051630/0 від 20.12.2010 року. 30 грудня 2010 року позивачем до ДПІ подано скаргу від 30.12.2010 року № 01/10-199 на зазначені податкові повідомлення-рішення. Рішенням ДПІ від 17.01.2011 року, яка отримана позивачем 20.01.2011 року, у задоволенні скарги позивача відмовлено. Позивач оскаржив наведені повідомлення-рішення до ДПА у Рівненській області шляхом направлення 28.01.2011 року через органи поштового зв’язку скарги за № 01/11-12 від 28.01.2011 року. Отже, на час ухвалення оскаржуваного рішення узгодження податкових зобов’язань не було завершено.
Вирішуючи спір з урахуванням вищенаведеного, суд виходить з наступного.
Згідно з пунктом 1.2. Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(далі – Закон № 2181), чинного на час визначення відповідачем позивачу податкових зобов’язань, податкове зобов'язання, це зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.
Відповідно до пункту 1.9. Закону № 2181 податковим повідомленням є письмове повідомлення контролюючого органу про обов'язок платника податків сплатити суму податкового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Законом.
При цьому, згідно з пунктом 1.10. Закону № 2181 податковою вимогою є письмова вимога податкового органу до платника податків погасити суму податкового боргу.
Відповідно до пункту 1.3. Закону № 2181 податковий борг (недоїмка), це податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.
Відповідно до пункту 1.20. Закону № 2181 апеляційне узгодження, це узгодження податкового зобов'язання у порядку і строки, які визначені цим Законом за процедурами адміністративного або судового оскарження.
У взаємозв’язку з вищенаведеним, суд зазначає, що відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 («Апеляційне узгодження») статті 5 Закону № 2181 податкове зобов'язання платника податків, нараховане контролюючим органом відповідно до пунктів 4.2 та 4.3 статті 4 цього Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту.
Відповідно до пп. 5.2.2 п. 5.2 ст. 5 Закону № 2181 у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган невірно визначив суму податкового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству з питань оподаткування або виходить за межі його компетенції, встановленої законом, такий платник податків має право звернутися до контролюючого органу із скаргою про перегляд цього рішення, яка подається у письмовій формі. Скарга повинна бути подана контролюючому органу протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання платником податків податкового повідомлення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.
Відповідно до абзацу 9 пункту 3 Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби (далі –Положення), затвердженого наказом ДПА України від 11.12.1996 р. № 29 (із змінами), дата подання скарги (заяви) - день фактичного подання скарги (заяви) до відповідного органу державної податкової служби, а в разі надсилання скарги (заяви) поштою - дата відправлення скарги (заяви), зазначена відділенням поштового зв'язку в повідомленні про вручення поштового відправлення та на конверті.
Підпунктом 5.2.3. Закону № 2181 передбачено, що заява, подана із дотриманням строків, визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту, зупиняє виконання платником податків податкових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні, на строк від дня подання такої заяви до контролюючого органу до дня закінчення процедури адміністративного оскарження. Протягом зазначеного строку податкові вимоги з податку, що оскаржується, не надсилаються, а сума податкового зобов'язання, що оскаржується, вважається неузгодженою.
Крім того, відповідно до підпункту 5.2.4 пункту 5.2 статті 5 Закону № 2181 процедура адміністративного оскарження (тобто у структурі контролюючого органу) закінчується днем отримання платником податків рішення контролюючого органу, що не підлягає подальшому адміністративному оскарженню.
День закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження податкового зобов'язання платника податків.
Проте, при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов'язання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті та прийняття відповідного рішення. Те саме передбачено п. 56.18 Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2011 р., яким визначено, що при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.
У взаємозв’язку з наведеним підпунктом 5.2.5. Закону № 2181 передбачено, що з урахуванням строків давності платник податків має право оскаржити до суду рішення контролюючого органу про нарахування податкового зобов'язання у будь-який момент після отримання відповідного податкового повідомлення. У цьому випадку зазначене рішення контролюючого органу не підлягає адміністративному оскарженню.
Податкова вимога надсилається платнику податків, у разі, якщо платником податків у десятиденний строк не сплачено узгоджену суму податкового зобов’язання (податкового боргу) (п. 6.2. Закону № 2181).
Таким чином, Законом № 2181 передбачена процедура узгодження податкового зобов’язання в апеляційному порядку двома шляхами: шляхом адміністративного (у структурі контролюючого органу) або судового оскарження, які мають свою власну специфіку регулювання, передумов та наслідків такого оскарження.
Специфіка узгодження та оскарження податкового зобов’язання в апеляційному порядку шляхом адміністративного оскарження (у структурі контролюючого органу) взаємопов’язана із встановленим вище десятиденним строком звернення до цих органів при оскарженні відповідного рішення, при дотримання якого податкове зобов’язання вважається неузгодженим.
В той же час, специфіка апеляційного узгодження за процедурою судового оскарження, взаємопов’язана з прямою нормою, не пов’язаною із вищезгаданим строком (крім загального строку давності), відповідно до якої, при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу, податкове зобов'язання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті та прийняття відповідного рішення, що зумовлено необхідністю перевірки рішення податкового органу судом, до закінчення якої податкове зобов’язання не вважається узгодженим. Тобто, в даному випадку, правове значення має факт звернення платника податків до суду, внаслідок чого визначене контролюючим органом податкове зобов’язання не набуває статусу узгодженого.
Як встановлено судом під час розгляду справи, з урахуванням строків давності позивач оскаржив до суду податкові повідомлення-рішення відповідача №№ 0001171630/0, 0000711630/0, 0001231630/0, 0000911630/0, 0001721630/0, а отже, з урахуванням того, що рішення суду по вищезгаданим справам не прийнято, визначені податковим органом податкові зобов’язання не набули статусу узгодженого податкового зобов’язання не сплаченого у 10 денний строк, а отже і не набули статусу податкового боргу.
Крім того, як встановлено під час розгляду справи, позивач у встановлені строки оскаржив в порядку адміністративного оскарження (у структурі податкових органів) також податкові повідомлення-рішення від 15 листопада 2010 року № 0000682341/0, від 20.12.2010 року № 0002041630/0 та від 20.12.2010 р. № 0002051630/0.
Зокрема, податкове повідомлення-рішення від 15 листопада 2010 року № 0000682341/0 було оскаржено позивачем 26.11.2010 р. шляхом подання скарги через органи поштового зв’язку, тобто з дотримання строку, встановленого п/п. 5.2.2. Закону № 2181 та з урахуванням приписів абзацу 9 пункту 3 Положення. Відповідь на дану скаргу була отримана позивачем 27.12.2010 року позивачем у вигляді рішення ДПІ від 17.12.2010 р. № 12380/10/23-28. Оскільки дане рішення ДПІ було отримано позивачем під час дії Закону № 2181, позивач не був позбавлений права на подальше оскарження податкового повідомлення-рішення за правилами Закону № 2181 до податкового органу вищого рівня.
Так, через органи поштового зв’язку 04 січня 2011 року позивачем була подана скарга на зазначене вище рішення до ДПА у Рівненській області, яка (скарга) надійшла до ДПА у Рівненській області 10.01.2011 року. Рішенням ДПА від 19.01.2011 року № 993/25-16/23 продовжено строк розгляду даної скарги до 09 березня 2011 року. У взаємозв’язку з цим слід додати, що п. 56.16. Податкового кодексу України передбачено, що днем подання скарги, в разі надсилання скарги поштою –вважається дата отримання відділенням поштового зв'язку від платника податків поштового відправлення із скаргою, яка зазначена відділенням поштового зв'язку в повідомленні про вручення поштового відправлення або на конверті. Тобто, в даному випадку скарга вважається поданою 04.01.2011 року, тобто з дотриманням десятиденного строку.
Отже, в даному випадку строк оскарження в адміністративному порядку позивачем також не був пропущений, рішення щодо поданої позивачем до ДПА скарги не прийнято, а отже визначені в податковому повідомленні-рішенні № 0000682341/0 грошові (податкові) зобов’язання станом на день ухвалення оскаржуваного рішення не набули статусу узгодженого податкового зобов’язання не сплаченого у десятиденний строк, а отже і статусу податкового боргу.
Наведений висновок кореспондується з положеннями Податкового кодексу України (далі – Кодекс), зокрема п/п. 14.1.175. (щодо визначення податкового боргу), п. 56.3. та п. 56.6. Кодексу (щодо строків та правил оскарження), п. 56.15. Кодексу (щодо зупинення виконання грошових зобов’язань у разі оскарження рішення у встановлені строки), 57.17 (щодо умов та строків закінчення процедури адміністративного оскарження та узгодження грошового зобов’язання). Зокрема, п. 56.15. Кодексу передбачено, що скарга, подана із дотриманням строків, визначених пунктом 56.3 цієї статті, зупиняє виконання платником податків грошових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні (рішенні), на строк від дня подання такої скарги до контролюючого органу до дня закінчення процедури адміністративного оскарження.
Крім того, що стосується податкових повідомлень-рішень від 20.12.2010 року № 0002041630/0 та № 0002051630/0, під час розгляду справи встановлено і вище зазначено, що станом на день ухвалення відповідачем оскаржуваного рішення, розгляд скарги позивача на ці рішення не завершено, а отже, враховуючи відсутність станом на день ухвалення оскаржуваного рішення обставин, з якими законодавство пов’язує закінчення процедури апеляційного оскарження та узгодження податкових зобов’язань, визначені в податкових повідомленнях-рішеннях податкові зобов’язанні не набули статусу узгодженого податкового зобов’язання не сплаченого у строк, тобто статусу податкового боргу.
Що стосується оскаржуваної податкової вимоги від 11.01.2011 року № 9, слід зазначити, що відповідно до п. 59.1. Податкового кодексу України податкова вимога надсилається у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки. При цьому, відповідно до 59.3. цього Кодексу податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання.
Відтак, податковий орган може прийняти та направити податкову вимогу у випадку, якщо податкове зобов’язання є узгодженим та не сплаченим протягом десятиденного строку, визначеного п. 57.3. цього Кодексу, тобто у випадку, коли податкове зобов’язання набуло статусу податкового боргу.
Проте, беручи до уваги вищенаведене в сукупності, враховуючи те, що за жодним із перелічених вище податкових повідомлень-рішень визначене в них податкове зобов’язання не набуло статусу узгодженого податкового зобов’язання не сплаченого у 10-ти денний строк, тобто статусу податкового боргу, у відповідача не було правових підстав для прийняття та направлення позивачу оскаржуваної податкової вимоги, яка, виходячи з вищенаведених висновків суду є протиправною та підлягає скасуванню.
Вирішуючи спір в частині скасування податкової застави, суд відзначає наступне.
Відповідно до п/п. 14.1.155. Податкового кодексу України, чинного на час ухвалення оскаржуваного рішення, під податковою заставою розуміється спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов'язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений цим Кодексом. Податкова застава виникає на підставах, встановлених цим Кодексом. У разі невиконання платником податків грошового зобов'язання, забезпеченого податковою заставою, орган стягнення у порядку, визначеному цим Кодексом, звертає стягнення на майно такого платника, що є предметом податкової застави.
Згідно з п/п. 59.3. Кодексу, факт виникнення податкової застави визначається у податковій вимозі.
Відповідно до пунктів 88.1. –88.2. Кодексу, з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов'язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу. Право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення.
При цьому, відповідно до п/п. 89.1.2. Кодексу право податкової застави виникає, зокрема, що стосується даного випадку, - у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу, тобто у разі, якщо визначене податкове податковим органом податкове зобов’язання є узгодженим та несплачене у встановлений строк.
У взаємозв’язку з вищенаведеним, п/п. 93.1.4. Кодексу («Припинення податкової застави») визначено, що майно платника податків звільняється з податкової застави з дня отримання платником податків рішення відповідного органу про скасування раніше прийнятих рішень щодо нарахування суми грошового зобов'язання або його частини (пені та штрафних санкцій) внаслідок проведення процедури адміністративного або судового оскарження. Відповідно до п/п. 93.2. Кодексу, підставою для звільнення майна платника податків з-під податкової застави та її виключення з державних реєстрів застав рухомого або нерухомого майна є відповідний документ, що засвідчує закінчення будь-якої з подій, визначених підпунктами 93.1.1 - 93.1.5 пункту 93.1 цієї статті, у т.ч. отримання вищезгаданого судового рішення.
Отже, виходячи з положень цих норм законодавства припинення податкової застави відбувається в силу закону, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, і не потребує ухвалення судом окремого рішення щодо звільнення активів з податкової застави.
Оскільки в даному випадку податковий борг, визначений в оскаржуваній податковій вимозі та, відповідно, право податкової застави не виникло, а оскаржувана податкова вимога, на підставі якої податковий орган за загальним правилом вживає заходів із стягнення коштів та продажу активів (п. 95.1. Кодексу), скасовується судом, то захист прав платника податків шляхом припинення податкової застави, відбувається в силу прямої дії норми закону на підставі рішення у даній справі про скасування оскаржуваного рішення та не потребує ухвалення окремого рішення суду з цього приводу, у зв’язку з чим суд приходить до висновку, що підстав для задоволення позову в частині скасування податкової застави не має.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В даному випадку, відповідачем не було доведено правомірність ухвалення оскаржуваного рішення, у зв’язку з чим суд приходить до висновку про задоволення позову в частині скасування суми податкового боргу, визначеного в податковій вимозі № 9 від 11.01.2011 року, з урахуванням наступного. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень. Виходячи з характеру спірних відносин та оскаржуваного акту, суд, з урахуванням положень ч. 2 ст. 11 КАС України, приходить до висновку про необхідність визнання протиправним та скасування оскаржуваної податкової вимоги. В іншій частині вимог суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позову. На поверненні судового збору позивач у позові не наполягав.
Керуючись вимогами ст. ст. 11, 69-71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва:
ПОСТАНОВИВ:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АРЕТІ-Хмельницький»задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Костопільської міжрайонної державної податкової інспекції № 9 від 11.01.2011 року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.А. Кармазін
Повний текст постанови складено та підписано 25 лютого 2011 року..