Справа  № 2-210/11

 З А О Ч Н Е     Р І Ш Е Н Н Я

 ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

25  січня  2011  року                                                                                                        м. Сімферополь

             Київський    районний   суд  м. Сімферополь   у    складі:  головуючого,  судді Харченко   І.О.,   при   секретарі  Гуляєвій  Г.В.,   розглянувши   у  відкритому  судовому   засіданні   цивільну   справу  за   позовом   ОСОБА_1   до  ОСОБА_2  про   захист   честі  та  гідності,  відшкодування    матеріальної  та  моральної    шкоди, тощо -  

                                                       в с т а н о в и в:

09.07.2010 року  ОСОБА_1  звернувся  до  суду  з  позовом  до  ОСОБА_2  про   захист  честі  та  гідності,  відшкодування  матеріальної   та   моральної   шкоди.  Свої  вимоги  мотивував  тим,  що   між  ним  та  відповідачем  були  довірчі відносини,  що  підтверджується  довіреністю,  виданою  відповідачем  на  ім’я  позивача, та  згідно  якої  відповідач  ОСОБА_2  довірив  позивачу  ОСОБА_1  вісти  від  його  імені  усі  цивільні  справи  та  представляти  його  інтереси  в  судових  та  інших  державних  установах.  На  підставі  довіреності  позивач  здійснив  від  імені  відповідача  приватизацію  кімнати  №4  у  квартирі  АДРЕСА_1.  25.07.2007  року  відповідач  надав  позивачу  ще  одну  довіреність  на  продажу  вищевказаної  кімнати,  усі  гроші  від  проданої  кімнати  позивач  віддав  відповідачу,  про  що  мається  розписка.  У  червні  2009  року  при  ознайомленні  з  матеріалами  справи  у  приміщенні  Київського  районного  суду  м.  Сімферополя,  позивач  побачив  заяву  відповідача,  у  якій  ОСОБА_2  звинувачував  ОСОБА_1  у  скоєнні  кримінальної  справи,  а  саме  у  викраденні  документів  на  квартиру,  довіреностей  та  без  відома  відповідача  продав  його  кімнату  та  присвоїв  усі  гроші  собі.  Просить  захистити   його  честь  та  гідність  згідно  з  діючим  законодавством;  стягнути  з  відповідача  на  його  користь  у  відшкодуванні  моральної  шкоди   20000 грн.  та  у  відшкодування  матеріальної   шкоди  5895 грн.;   зобов’язати   ОСОБА_2  публічно  через  засоби  масової  інформації  принести  свої  пробачення,  а  саме  в  одній  із  Кримських  друкованих  видавництв.

У   судовому  засіданні  позивач  свій   позов   підтримав  у   повному  обсязі,  наполягав  на  його  задоволенні,  пояснив,  що  своїми  діями  відповідач  представив  його  перед  судом  шахраєм  та  крадієм.  Для  нього  цей  наклеп  виявилося  уразою,  на  що  позивач  хворобливо  відреагував.  Прочитав   заяву  відповідача,  позивач  зазнав  дуже  сильний  стрес,  який  привів  до  серцевих  приступів  та  у  нього  розвився  гострий  інфаркт  міокарда,  що  підтверджується  записами  лікарів   у  медичних  документах.

Прокурор  у  судове  засідання  не  з’явився,  згідно  до  телефонограми  просив  суд  розглянути  справу  за  їх  відсутністю  та  винести  рішення  відповідно  до  діючого  законодавства   та  згідно   наданих  доказів.

Відповідач  ОСОБА_2  в судове  засідання  не  з’явився,  про  місце  та  час  слухання  справи   повідомлений   належним  чином,  причини   неявки  суду  не  відомі.  

             Зі   згоди    позивача,  суд  розглядає  справу    в  заочному  порядку,   що    відповідає   положенням   ст. 224 ГПК України.              

Вислухавши  позивача,  дослідивши   матеріали  справи  та  надані  суду  на    підставі ст.ст. 10,  60 ЦПК  України  докази,  суд   дійшов   висновку,  що  позовні  вимоги  задоволенню   не   підлягають  з  наступних    підстав.

Судовим  розглядом  встановлено, що 03.06.2009 року  відповідач  ОСОБА_2  звернувся  із  заявою  до  Київського  районного  суду  м. Сімферополя   про  не розгляд  цивільної  справи   № 2-4530/09  за  позовом  ОСОБА_3  до  ОСОБА_2  про  усунення  перешкод   у  користуванні  житлом,  у  зв’язку  з  тим,  що  ОСОБА_1  викрав  його  документи   на  квартиру  (а.с. 11).

 З оцінки змісту  заяви ОСОБА_2 судом не встановлено, що фактично, метою звернення  відповідача до  судових органів  було  приниження  честі,  гідності  та  ділової репутації  ОСОБА_1,  бо зазначене  звернення  відповідачем  надавалося  суду  для захисту можливого  порушення,  на  його думку,   свого  права,  з боку  ОСОБА_1 та наявності у    його  діях  будь-яких  протиправних  ознак.

Відповідно   до  ст. 277   ЦК України  фізична   особа,   особисті   немайнові   права якої   порушено   внаслідок   поширення   про  неї   та  (або) членів  її   сім’ї   недостовірної інформації,  має право на  спростування  цієї  інформації.  Негативна  інформація,   поширена   про  особу,   вважається   недостовірною,   якщо   особа,   яка  її   поширила, не доведе   протилежного.  Спростування   недостовірної   інформації    здійснюється  особою,   яка    поширила    інформацію.

Відповідно до ст.47 Закону України  «Про інформацію»  недостовірною є  інформація,    яка   не   відповідає   дійсності.

Відносно  інформації:  « Прошу Вас  дело  №4530/2009   в  суде  не  рассматривать,  в  связи  с  тем,  что  документы  и  доверенности  на  продажу  квартиры  в  АДРЕСА_1,  жилой  площадью  9.5 кв.м  у  меня  похищены  гражданином  ОСОБА_1,  который  самовольно,  без  моего  разрешения  продал  данную  квартиру,  деньги  присвоил  себе  в  сумме  восемнадцать  тысяч  грн……»   суд  вважає, що ці   висловлювання  є  нічим   іншим,  як  оціночними  судженнями    відповідача,   вони  не містять  фактичних   даних, а  отже  доведення  їх   правдивості   є   неможливим.

Відповідно до частини 2 ст. 47-1 Закону України «Про інформацію»  оціночними судженнями, за  винятком  образи  та   наклепу, є   висловлювання, які не містять фактичних  даних,   зокрема  критика,  оцінка   дій, а   також    висловлювання, що не можуть бути   витлумачені  як  такі, що містять фактичні   дані, з огляду на характер використання     мовних   засобів,   зокрема    гіпербол,   алегорій,  сатири.

Оціночні   судження   не   підлягають   спростованню  та   доведенню  їх правдивості.

Відповідно  до  ст. 10 Європейської конвенції про захист основних прав та основоположних  свобод  людини 1950 року, яка  є частиною   національного законодавства України,  кожна   людина   має  право  на  свободу   виявлення поглядів. Це право включає свободу дотримуватися  своїх  поглядів,  одержувати  та  поширювати інформацію  та   ідеї   без    втручання    держави  і   незалежно   від    кордонів.

Ст. 34 Конституції   України   кожному гарантується  право на  свободу думки і слова, на   вільне   вираження   своїх    поглядів  та    переконань.

Ст. 40 Конституції  України  передбачено, що  усі  мають  право направляти індивідуальні  чи колективні   письмові   звернення або особисто  звертатися до органів  державної    влади, органів   місцевого  самоврядування  та   посадових  і   службових  осіб  цих органів, що зобов’язані  розглянути  звернення  і  дати  обґрунтовану  відповідь  у  встановлений   законом   строк.

Суд   прийшов  до   висновку,  що   відповідач  ОСОБА_2,  написавши  звернення до суду  03.06.2009  року,  реалізувавши  своє  гарантоване   конституційне   право  на    звернення.

Відповідно  до  статті  277 ЦК України  не  є предметом  судового захисту  оціночні  судження, думки, переконання,  критична  оцінка  певних  фактів  і недоліків, які,  будучи  вираженням  суб’єктивної  думки  і поглядів   відповідача, не  можна  перевіряти на предмет їх відповідності дійсності (на   відміну від  перевірки  істинності  фактів) і  спростувати, що   відповідає   прецедентній   судовій  практиці  Європейського суду  з прав  людини  при  тлумаченні   положень  статті  10 Конвенції.  

Доведення   правдивості  оціночних   суджень  є  нездійсненним  і  порушує  свободу   висловлення   думки  як   таку,  що  є   фундаментальною   частиною  права,  яке   охороняється   ст. 10 Конвенції   про захист  прав  людини та   основоположних   свобод  1950 року (ратифікована   Законом   України   від   17.07.1997 року № 475/97-ВР).

Як убачається з положень п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року  № 1 «Про  судову практику  у  справах  про захист гідності та честі фізичної особи, а  також  ділової  репутації   фізичної  особи», відповідно до статті 40 Конституції України усі  мають право  направляти індивідуальні чи колективні письмові  звернення або особисто звертатися до органів  державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових  осіб  цих  органів,  що  зобов'язані  розглянути  звернення і дати обґрунтовану відповідь   у  встановлений  законом   строк.  При  цьому  суд  враховує,  що у випадку, коли особа звертається  до  зазначених  органов  із  заявою,  в  якій   міститься та чи  інша   інформація, і в разі,  якщо   цей  орган  компетентний  перевірити  таку   інформацію  та  надати   відповідь, проте в ході перевірки  інформація  не  знайшла  свого  підтвердження,  вказана  обставина  не може сама  по  собі  бути  підставою  для  задоволення  позову, оскільки  у такому  випадку  мала  місце  реалізація особою  конституційного  права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення   недостовірної    інформації.  

Відповідно  до  п. 17  Постанови  Верховного Суду України  N 1  від  27.02.2009  року «Про  судову  практику у справах   про  захист  гідності та честі фізичної особи, а також ділової   репутації фізичної та  юридичної   особи», інформація,  зазначена  у  позовній   заяві чи  іншій  заяві,   адресованій суду, а  також  в  процесуальних   документах (запереченнях на позов,   апеляційних чи інших  скаргах   тощо), може   бути  підставою  для  захисту гідності, честі чи ділової  репутації, за винятком випадків , коли ця  інформація була визначена підставою  пред'явленого  позову  і  стосувалася   його  предмета,  була  доказом  у  справі, а так само  предметом апеляційного  чи  іншого перегляду в порядку, встановленому процесуальним законом.

Як  вибачається  із   матеріалів  справи  №2-4530/2009  у  цивільній  справі  за  позовом  ОСОБА_3  до  ОСОБА_2  про  усунення  перешкод  у  користуванні  власністю,  інформація,  викладена  в  заяві  ОСОБА_2  стосувалася  предмету  спору  - правомірності  набуття  позивачем  права  власності  на  квартиру.   Київський  районний  суд  м.  Сімферополя  розглянув   обставини,  викладені  в позовній  заяві,   та  доводи   ОСОБА_2   не   знайшли свого підтвердження.

Оскільки   вимоги  позивача  про стягнення    моральної   шкоди  мають похідний   характер і  пов'язані  з   захистом  його   честі   та   гідності,  то  і   в  цій   частині  у   позові    також    слід    відмовити.

За  таких   обставин,   суд   вважає   за  необхідне  позовні  вимоги   ОСОБА_1  про  захист   його  честі  та   гідності  згідно  з  діючим  законодавством;  стягнення  з  відповідача  на  його  користь  у  відшкодуванні  моральної  шкоди   20000 грн.  та  у  відшкодування  матеріальної   шкоди  5895 грн.;  зобов’язання  ОСОБА_2  публічно  через  засоби  масової  інформації  принести  свої  пробачення,  а  саме  в  одній  із  Кримських  друкованих  видавництв   залишити   без   задоволення.

  На   підставі   ст.ст. 277, 297  ЦК   України, ст. 47 Закону України «Про інформацію», ст.10   Конвенції   про  захист  прав  людини   та   основоположних    свобод   1950 року, п. 16, 17  постанови   Пленуму   Верховного Суду України   від  27.02.2009 року №1 "Про   судову   практику  у   справах  про   захист гідності  та   честі  фізичної   особи, а також   ділової   репутації фізичної   особи",   відповідно  до  статті  40  Конституції  України,   керуючись ст. ст.10, 11, 59, 60, 61,  88, 209, 212,  214-215,  218, 224-226  ЦПК України, с у д –

     В И Р І Ш И В:

            У  задоволенні  позову   ОСОБА_1  до  ОСОБА_2    про  захист  честі  та   гідності,  відшкодування   матеріальної  та  моральної    шкоди,  тощо  -  відмовити.

            Рішення   може   бути  оскаржене  в   апеляційному  порядку   до  Апеляційного  суду  АР Крим   через суд    першої  інстанції  шляхом   подачі   в  10-денний   строк   з   дня  проголошення   рішення   апеляційної    скарги.  Особи,  які  брали  участь  у  справі,  але  не  були  присутні  у  судовому  засіданні  під  час  проголошення  судового  рішення,  можуть  подати  апеляційну  скаргу  протягом  десяти  днів  з  дня  отримання  копії  цього  рішення.

           Заочне  рішення  може  бути  переглянуте  судом,  що  його  ухвалив,  за  письмовою  заявою  відповідача,  поданою  протягом  десяти  днів  з  дня  отримання  його  копії.

 Суддя: