КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2-а-15414/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А.
Суддя-доповідач: Земляна Г.В.
У Х В А Л А
Іменем України
"16" лютого 2011 р. м. Київ
колегія суддів судової палати по адміністративним справам Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого –судді Земляної Г.В.
суддів Парінова А.Б., Петрика І.Й.
при секретарі Ломановій Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засідання в залі суду м. Києва апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом’янському районі міста Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2010 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Солом’янському районі міста Києва, Головного управління Державного казначейства України у місті Києві про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів та зобов’язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И Л А :
Позивач ОСОБА_3 звернувся з позовом до суду до Державної податкової інспекції у Солом’янському районі міста Києва та Головного управління Державного казначейства України у місті Києві про:
1) визнання незаконною бездіяльність ДПІ у Солом’янському районі м. Києва при здійсненні бюджетного відшкодування суми надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб, що підлягає поверненню ОСОБА_3 внаслідок застосування права на податковий кредит за період з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2008 року;
2) стягнення з міського бюджету міста Києва на користь ОСОБА_3 2 624,02 гривні надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб, що підлягає поверненню платнику податку внаслідок застосування права на податковий кредит за період з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2008 року;
3) стягнення на користь ОСОБА_3 з бюджетного рахунку, відкритого в ГУ ДКУ у м. Києві і призначеного для утримання ДПІ у Солом’янському районі м. Києва, 2 624,02 гривні;
4) зобов’язання ДПІ у Солом’янському районі м. Києва протягом п’яти робочих днів від дня набуття законної сили рішенням вчинити всі необхідні та достатні дії, а саме: підготувати та надати висновок до ГУ ДКУ в м. Києві про повернення ОСОБА_3 2 624,02 гривні надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб, що підлягає поверненню платнику податковий кредит, за період з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2008 року та 2 624,02 гривні штрафу;
5) зобов’язати ГУ ДКУ у м. Києві протягом п’яти робочих днів від дня набуття законної сили рішенням скласти платіжне доручення, на підставі якого перераховуються кошти з рахунків, на яких обліковуються доходи бюджету, та від дня набуття законної сили рішенням сплатити ОСОБА_3 2 624,02 гривні надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб, що підлягає поверненню платнику податку внаслідок застосування права на податковий кредит, за період з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2008 року та 2 624,02 гривні штрафу.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у Солом’янському районі міста Києва щодо невизнання права на податковий кредит за іпотечним житловим кредитом у ОСОБА_3 за 2008 рік, визнано протиправною бездіяльність Державної податкової інспекції у Солом’янському районі міста Києва щодо не повернення ОСОБА_3 суми надміру сплаченого податку внаслідок застосування права на податковий кредит у розмірі 2 624 (дві тисячі шістсот двадцять чотири) гривні дві копійки, стягнуто з рахунку місцевого бюджету на користь ОСОБА_3 суму надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб за 2008 рік у розмірі 2 624 (дві тисячі шістсот двадцять чотири) гривні дві копійки, стягнуто з бюджетного рахунку, призначеного для утримання Державної податкової інспекції у Солом’янському районі міста Києва, на користь ОСОБА_3 штраф за несвоєчасне повернення суми надміру сплаченого податку у розмірі 2 624 (дві тисячі шістсот двадцять чотири) гривні дві копійки, в іншій частині адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції Державна податкова інспекція в Солом’янському районі міста Києва подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог як таку, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуально права, та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з’явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду залишенню без змін, з наступних підстав.
Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що між ОСОБА_3 та ВАТ “АКБ “Престиж” укладено кредитний договір від 07 лютого 2007 року №014/0398/74/01176, згідно якого банк надає кредит у розмірі 132 000 доларів США на придбання двохкімнатної квартири, з процентною ставкою за користування кредитом 12% річних; погашення відсотків здійснюється щомісячно. Забезпеченням цього договору є двохкімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 71,6 кв. м.
В якості забезпечення вимог банку за вказаним кредитним договором, укладено Договір іпотеки від 07 лютого 2007 року №014/0398/74/01176, згідно якого предметом іпотеки від 07 лютого 2007 року №014/0398/74/01176 227 є квартира АДРЕСА_1.
ОСОБА_3 з метою отримання права на податковий кредит на частину суми процентів за іпотечним кредитом, подав до ДПІ у Солом’янському районі м. Києва декларацію про доходи, одержані з 01 січня по 31 грудня 2008 року.
В розрахунку суми податку з доходів фізичних осіб, що підлягає поверненню платнику податку або сплаті до бюджету, позивачем самостійно визначено суму податку з доходів фізичних осіб, що підлягає поверненню, у розмірі 2 624,02 гривні. Позивач включив до податкового кредиту частину суми процентів за іпотечним житловим кредитом, фактично сплачених ним протягом січня-грудня 2008 року.
ДПІ у Солом’янському районі м. Києва листом від 15 квітня 2009 року №5894/М/17-218, який позивач отримав особисто 16 квітня 2009 року, повідомила позивача, про те, що оскільки, за даними адресного довідкового бюро він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, то підстави для повернення коштів по іпотечному житловому кредиту відсутні.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку, що квартира АДРЕСА_1 придбана позивачем на умовах іпотечного кредиту, визначена його основним місцем проживання, а тому ОСОБА_3 має право віднести до складу податкового кредиту частину суми процентів за іпотечним житловим кредитом та має право на повернення з бюджету суми у розмірі 2 624,02 грн..
Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи та зазначає наступне.
Оскільки, відповідно до підпунктів 5.1.1 та 5.1.2 пункту 5.1 статті 5 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”, платник податку має право на податковий кредит за наслідками звітного податкового року. Підстави для нарахування податкового кредиту із зазначенням конкретних сум відображаються платником податку у річній податковій декларації.
До складу податкового кредиту включаються фактично понесені витрати, підтверджені платником податку документально, а саме: фіскальним або товарним чеком, касовим ордером, товарною накладною, іншими розрахунковими документами або договором, які ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) та визначають суму таких витрат, відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”.
Враховуючи те, що відповідно до пункту 10.1 статті 10 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”, платник податку має право включити до складу податкового кредиту частину суми процентів за іпотечним житловим кредитом, фактично сплачених протягом звітного податкового року.
Виходячи з визначення іпотечного житлового кредиту –це фінансовий кредит, що надається фізичній особі, товариству співвласників квартир або житловому кооперативу строком не менше п’яти повних календарних років для фінансування витрат, пов’язаних з будівництвом або придбанням квартири (кімнати) або житлового будинку (його частини) (з урахуванням землі, що знаходиться під таким житловим будинком, чи присадибної ділянки), які надаються у власність позичальника з прийняттям кредитором такого житла (землі, що знаходиться під ним, чи присадибної ділянки) у заставу (п. 1.5 статті 1 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”).
Судом першої інстанції вірно встановлено, що кредит, який отримав позивач за кредитним договором від 07 лютого 2007 року №014/0398/74/01176, повністю відповідає визначенню іпотечного житлового кредиту.
Стосовно того, що придбана за іпотечним кредитом квартира може вважатись постійним місцем проживання позивача, колегія суддів погоджується з думкою суду першої інстанції, та зазначає наступне.
Відповідно до статті 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до преамбули Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»цей закон відповідно до Конституції України регулює відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними актами, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження.
Відповідно до положень статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.
Як вбачається зі змісту ст. З вказаного Закону вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, на території якої вони хочуть проживати чи перебувати.
Згідно ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»місце проживання - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»реєстрація –це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу.
Цивільний кодекс України (ст. 29) визначає, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
До того ж згідно зі ст. 1 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»місце проживання - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік. При цьому згідно зі ст. 3 цього Закону відомості про місце проживання мають бути внесені до паспортного документа із зазначенням адреси житла та внесення цих даних до реєстраційного обліку, що здійснюється відповідним органом, спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.
За змістом статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання»місцем перебування фізичної особи є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком не менше 6 місяців на рік; місцем проживання –адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад 6 місяців на рік.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах справи міститься копія рішення Солом’янського районного суду міста Києва від 17 грудня 2008 року у справі №2-4299/08р. (а.с. 20) за позовом ОСББ «Волинь»до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, що набрало законної сили, в якому встановлено, що основним місцем проживання ОСОБА_3 є квартира АДРЕСА_1.
Оскільки, відповідно до частини першої ст.. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.
Таким чином, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність необхідності підтвердження факту проживання позивача за адресою АДРЕСА_1, а відповідно до частини другої ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмежень.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що квартира АДРЕСА_1 придбана позивачем на умовах іпотечного кредиту, визначена його основним місцем проживання, а тому ОСОБА_3 має право віднести до складу податкового кредиту частину суми процентів за іпотечним житловим кредитом та має право на повернення з бюджету суми у розмірі 2 624,02 грн. та не бере до уваги твердження апелянта про те, що ОСОБА_3 зареєстрований за іншою адресою, а тому не має права на відносити до складу податкового кредиту частину суми процентів за іпотечним житловим кредитом.
Стосовно позовної вимоги, щодо стягнення на користь ОСОБА_3 2 624,02 гривні штрафу, колегія суддів зазначає наступне.
Підпункт “а” підпункту 20.4.1 пункту 20.4 статті 20 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” особою, яка несе відповідальність за неповне або несвоєчасне повернення суми надміру сплаченого податку, у тому числі внаслідок застосування права на податковий кредит, визначає податковий орган, який порушує строки подання розрахунку такої суми або занижує його розмір.
За неповне або несвоєчасне повернення суми надміру сплаченого податку, у тому числі внаслідок застосування права на податковий кредит, згідно з підпунктом 20.4.2 пункту 20.4 статті 20 цього Закону, на користь платника податку сплачуються такі штрафи: якщо платник податку не отримує таку суму у строк, визначений цим Законом, при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку її виплати, - у розмірі 10 відсотків від такої суми; якщо платник податку не отримує таку суму у строк, визначений цим Законом, при затримці від 31 до 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку її виплати, - у розмірі 50 відсотків від такої суми; якщо платник податку не отримує таку суму у строк, визначений цим Законом, при затримці від 91 календарного дня, наступного за останнім днем граничного строку її виплати, - у розмірі 100 відсотків від такої суми.
Нарахування таких штрафів самостійно здійснюється органом Державного казначейства України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки станом на день розгляду спору Державна податкова інспекція у Солом’янському районі м. Києва не вчиняв дій, спрямованих на повернення позивачу суми надміру сплаченого податку внаслідок застосування права на податковий кредит, тобто позивач не отримував суми надміру сплаченого податку більше 91 календарного дня.
Відповідно до підпункту 20.4.3 пункту 20.4 статті 20 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”, повернення суми надміру сплаченого податку, у тому числі внаслідок застосування права на податковий кредит, та штрафів відповідно до підпункту 20.4.2 цього пункту здійснюється органом державного казначейства з рахунку, на який зараховується цей податок до його розподілу між рівнями відповідних місцевих бюджетів. У разі коли штрафні (фінансові) санкції застосовуються внаслідок наявності причин, визначених підпунктом “а” підпункту 20.4.1 цього пункту, така сума стягується у безспірному порядку з бюджетного рахунку, призначеного для утримання відповідного податкового органу.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 - 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв’язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції –без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом’янському районі містк Києва –залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду від 23 листопада 2010 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, тобто з 21 лютого 2011 року шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України в порядку ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства.
Головуючий суддя: Г.В.Земляна
Судді: А.Б. Парінов
І.Й. Петрик
Повний текст виготовлений 21 лютого 2011 року