КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2-а-2501/10/2503 Головуючий у 1-й інстанції: Старший О.М.
Суддя-доповідач: Сауляк Ю.В.
У Х В А Л А
Іменем України
"17" лютого 2011 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Сауляка Ю.В.
суддів Беспалова О.О., Федорової Г.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу відповідача Управління Пенсійного фонду України в Борзнянському районі Чернігівської області на Постанову Борзнянського районного суду Чернігівської області від 29.12.2010 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в Борзнянському районі Чернігівської області про визнання протиправною відмову у виплаті щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком та зобов’язання здійснити нарахування і забезпечити виплату зазначеної допомоги, -
В С Т А Н О В И Л А:
У вересні 2010 року позивач ОСОБА_3 звернулась до Борзнянського районного суду Чернігівської області з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Борзнянському районі Чернігівської області про визнання протиправною відмову у виплаті щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком та зобов’язання здійснити нарахування і забезпечити виплату зазначеної допомоги за періоди з 09.07.2007 по 31.12.2007 року, з 01.01.2008 по 31.12.2008 року, з 01.01.2009 по 31.12.2009 року, з 01.01.2010 по день ухвалення рішення.
Ухвалою Борзнянського районного суду Чернігівської області від 03.09.2010 року відмовлено ОСОБА_3 у відкритті провадження по справі за її позовом до Управління Пенсійного фонду України в Борзнянському районі Чернігівської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов»язання здійснити нарахування і виплату доплати до пенсії як дитині війни –в частині позовних вимог за період з 22.05.2008 по 31.12.2008 року, оскільки позивач вже зверталась до суду з аналогічним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Борзнянському районі Чернігівської області, де просила задовольнити її вимоги за перод з 2006 по 2008 роки. За наслідками розгляду її позову Борзнянським районним судом Чернігівської області 14.04.2009 року була винесена відповідна постанова про часткове задоволення позову, яка залишена без змін Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду.
Ухвалою Борзнянського районного суду Чернігівської області від 20.12.2010 року поновлено строк звернення до адміністративного суду ОСОБА_3 по справі за її позовом до Управління Пенсійного фонду України в Борзнянському районі Чернігівської області про визнання дій органу владних повноважень щодо нарахування і виплати державної соціальної допомоги як дитині війни незаконними та стягнення даної неотриманої щомісячної соціальної допомоги за період з 31.08.2007 по 31.12.2007 року, з 01.01.2008 по 22.05.2008 року, з 01.01.2009 року по день постановлення рішення.
Постановою Борзнянського районного суду Чернігівської області від 29.12.2010 року адміністративний позов ОСОБА_3 –задоволено.
Визнано протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Борзнянському районі Чернігівської області щодо невиплати ОСОБА_3 щомісячної доплати до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, передбаченої Законом України «Про соціальний захист дітей війни», за період з 31 серпня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 01 січня 2008 року по 22 травня 2008 року, з 01 січня 2009 року по 29 грудня 2010 року.
Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Борзнянському районі Чернігівської області провести перерахунок пенсії ОСОБА_3 з підвищенням її розміру як дитині війни на 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої Законом України «Про соціальний захист дітей «війни», за період з 31 серпня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 01 січня 2008 року по 22 травня 2008, з 01 січня 2009 року по 29 грудня 2010 року і здійснити відповідні виплати на користь позивача за вказаний період.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, Управління Пенсійного фонду України в Борзнянському районі Чернігівської області подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою відмовити в позові в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ’єктивність рішення суду, неповне з’ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення Білоцерківським міськрайонним судом Київської області норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.
До суду апеляційної інстанції сторони не з’явились, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає розгляду справи.
Явка сторін судом апеляційної інстанції не визнавалась обов’язковою.
Згідно п.п. 2 п. 1 статті 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розглядую.
У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмово провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється (ст. 41 КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними у справі доказами, колегія суддів приходить до наступного.
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач є пенсіонером за віком та має статус дитини війни, а тому відповідно до Закону України від 01.01.2006 р. «Про соціальний захист дітей війни», їй повинна була виплачуватися соціальна допомога у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, але така була виплачена лише частково.
Відповідно до ч. 1 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено 6-місячний строк для звернення до адміністративного суду, що пов'язане зі специфікою правовідносин, а також має сприяти наданню доказів, підвищує їхню достовірність і тим самим сприяє встановлено істини у конкретній адміністративній справі.
Дана норма закону означає, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно частини першої статті 100 КАС України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивач звернулась до суду 31.08.2010 року (а.с. 14) за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
Положеннями пунктів 1, 2 резолютивної частини зазначеного Рішення визнано такими, що не відповідають Конституції України, норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами»від 18 лютого 2010 року N 1691-VI та Цивільного процесуального кодексу України, якими справи, пов'язані із соціальними виплатами, що підлягали розгляду адміністративними судами, було передано місцевим загальним судам для розгляду в порядку цивільного судочинства.
Пунктом 3 резолютивної частини названого Рішення Конституційного Суду України встановлено, що положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами»від 18 лютого 2010 року N 1691-VI та Цивільного процесуального кодексу України, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
За таких обставин із 9 вересня 2010 року відновлено дію положення Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), що діяло до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами», зокрема, положення пункту 3 частини першої статті 18, якими встановлювалося, що всі адміністративні справи у спорах фізичних осіб із суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням та інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.
Враховуючи положення зазначеного Рішення Конституційного Суду України, Ухвалою Борзнянського районного суду Чернігівської області Ухвалою від 20.12.2010 року провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в Борзнянському районі Чернігівської області –закрито та постановлено розглянути зазначену справу в порядку адміністративного судочинства.
Ухвалою Борзнянського районного суду Чернігівської області від 20.12.2010 року позивачу поновлено строк звернення до суду з вимогами за період з 31.08.2007 року по 31.12.2007 року, з 01.01.2008 року по 22.05.2008 року та з 01.01.2009 року по день постановлення рішення.
Аналізуючи правомірність зазначених висновків суду першої інстанції, колегія суддів зважає на таке.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач вже зверталась до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Борзнянському районі Чернігівської області про визнання протиправною відмову у виплаті щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком та зобов’язання здійснити нарахування і забезпечити виплату зазначеної допомоги, який Постановою Борзнянського районного суду Чернігівської області від 14.04.2009 року, яка залишена без змін Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2010 року залишена без змін, задоволено частково. Визнано дії відповідача щодо невиплати позивачу щомісячної доплати до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, передбаченої Законом України «Про соціальний захист дітей війни»з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року неправомірними та зобов’язати провести перерахунок пенсії позивача з підвищенням її розміру на 30% мінімальної пенсії за віком з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року і здійснити відповідні виплати.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що позивач про порушення своїх прав в 2008 році знала та зверталась до суду за їх захистом.
В той же час, звернення особи до 9 вересня 2010 року до місцевого загального суду з позовною заявою в межах строку, визначеного Цивільним процесуальним кодексом України, яка не була розглянута у зв'язку з ухваленням Конституційним Судом України Рішення від 9 вересня 2010 року N 19-рп/2010 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами», є поважною причиною пропуску строку звернення до адміністративного суду, а тому суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про поновлення строку звернення до суду з вказаними вище позовними вимогами за період з 01.01.2009 року по день постановлення рішення.
Позивач, відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», має правовий статус дитини війни, що підтверджується відповідним посвідченням.
Згідно статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»позивач має право на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Як вбачається із матеріалів справи, при виплаті вказаної соціальної допомоги відповідач керувався Постановою Кабінету Міністрів України № 530 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян»від 28.05.2008 року, та у 2010 року позивач отримувала зазначену допомогу в розмірі 49 грн. 80 коп.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету України.
Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районним управлінням Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів, а тому Управління Пенсійного фонду у Корсунь-Шевченківському районі Черкаської області є належним відповідачем по справі.
Таким чином, враховуючи вимоги ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»і ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»та виходячи з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»- державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені іншими нормативно-правовими актами, а тому суд визнає, що відповідачем позивачу повинна була нараховуватися і виплачуватися щомісячна державна соціальна допомога у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Зі змісту статті 6 Закону про соціальний захист дітей війни випливає, що під час визначення розміру підвищення пенсії за основу її нарахування береться розмір мінімальної пенсії за віком.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
З огляду на викладене правильними є висновки суду попередньої інстанції щодо не взяття до уваги положень частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на підвищення пенсії, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтею 6 Закону про соціальний захист дітей війни.
Щодо посилання апелянта на Постанову Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №530 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», якою визначено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»та «Про жертви нацистського переслідування») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у фіксованих розмірах, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
В даному випадку мають враховуватися засади пріоритетності Законів України над урядовими нормативними актами та вимоги ст. 92 Конституції України, згідно якої виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина (п.1) та основи соціального захисту (п.6).
Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року №9 »Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.
Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Згідно приписам ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності,суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Відповідно до ч.1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
Згідно зі ст. 203 ч. 1 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції і залишає позовна заява без розгляду з підстав, встановлених статтею 155 цього Кодексу.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, частково знайшли своє підтвердження, а судом першої інстанції під час постановлення рішення у справі були допущені порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
Керуючись ст.ст. 2, 41, 100, 160, 196, 197, 198, 203, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу відповідача Управління Пенсійного фонду України в Борзнянському районі Чернігівської області на Постанову Борзнянського районного суду Чернігівської області від 29.12.2010 року –задовольнити частково.
Постанову Борзнянського районного суду Чернігівської області від 29.12.2010 року –скасувати в частині визнання протиправними дій Управління Пенсійного фонду України в Борзнянському районі Чернігівської області щодо невиплати ОСОБА_3 щомісячної доплати до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, передбаченої Законом України «Про соціальний захист дітей війни», за період з 31 серпня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 01 січня 2008 року по 22 травня 2008 року та зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в Борзнянському районі Чернігівської області провести перерахунок пенсії ОСОБА_3 з підвищенням її розміру як дитині війни на 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої Законом України «Про соціальний захист дітей «війни», за період з 31 серпня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 01 січня 2008 року по 22 травня 2008 і здійснити відповідні виплати на користь позивача за вказаний період, постановивши в цій частині Ухвалу про залишення зазначених позовних вимог –без розгляду.
В іншій частині Постанову Борзнянського районного суду Чернігівської області від 29.12.2010 року –залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання Ухвали в повному обсязі.
Головуючий суддя Ю.В. Сауляк
Судді О.О. Беспалов
Г.Г. Федорова