КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: №   2-а-2896/10                                                    Головуючий у 1-й інстанції:  Мальченко О.В.

Суддя-доповідач:  Сауляк Ю.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

"17" лютого 2011 р.                                                                                                 м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді                               Сауляка Ю.В.,

суддів                                                   Беспалова О.О., Федорової Г.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу відповідача Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва на Постанову Деснянського районного суду м. Києва від 28.12.2010 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва, в якому просив визнати незаконним дії відповідача у відмові в перерахунку основного розміру пенсії згідно з Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як інваліду 2-го групи з числа осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлений зв'язок з Чорнобильською катастрофою, зобов’язати відповідача зробити перерахунок та виплату основного розміру державної пенсії з 01.06.2010 року, як інваліду 2-гої групи з числа осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлений зв'язок з Чорнобильською катастрофою в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, виходячи з рівності мінімального розміру пенсії за віком до розміру прожиткового мінімуму осіб, які втратили працездатність, з наступним підвищенням його пенсії у випадку підвищення мінімального розміру пенсії за віком та стягнути з відповідача заборгованість з основного розміру державної пенсії з 01.06.2010 року по 01.12.2010 року в розмірі 17348 грн.

Постановою Деснянського районного суду м. Києва від 28.12.2010 р. зазначений адміністративний позов задоволено. Визнано неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва щодо нарахування і виплати ОСОБА_3 основної пенсії у розмірі меншому, ніж встановлено ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»та зобов’язано відповідача здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_3 недоотриманої суми державної пенсії, виходячи з розміру 8 мінімальних пенсій за віком, відповідно до ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»від 28.02.1991 року з урахуванням проведених виплат з 01.06.2010 року.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову постанову по суті позовних вимог. Свої вимоги апелянт аргументує посиланням на незаконність, необґрунтованість та необ’єктивність рішення суду, неповне з’ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

До суду апеляційної інстанції сторони не з’явились, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає розгляду справи.

Явка сторін судом апеляційної інстанції не визнавалась обов’язковою.

Згідно п.п. 2 п. 1 статті 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розглядую.

У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмово провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється (ст. 41 КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними у справі доказами, вивчивши заперечення на апеляційну скаргу, колегія суддів приходить до наступного.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Аналізуючи вимоги ОСОБА_3 про зобов’язання Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва провести перерахунок та виплату пенсії згідно зі статтею 54 Закону України «Про статус і соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», колегія суддів приходить до наступного.

Судом першої інстанції встановлено та проти чого не заперечує відповідач, що ОСОБА_3 перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України як інвалід 2 групи, захворювання якого пов’язане з Чорнобильською катастрофою. Крім того, згідно зі статтею 14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»його віднесено до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач є постраждалим внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Внаслідок захворювання, пов'язаного з аварією, його визнано інвалідом 2 групи, що підтверджується відповідною Довідкою (а.с. 12). Згідно з положеннями статті 14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивача віднесено до 1 категорії осіб,  які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до ч. 4 ст. 54 цього Закону, якою визначено розмір пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання особам, віднесеним до категорії 1 розміри пенсій для інвалідів ІІ групи, щодо яких установлено зв'язок із Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчим 8 мінімальних пенсій за віком.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач має право на призначення пенсії в розмірі, не нижчому 8 мінімальних пенсій за віком.

Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення вказаного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (частина друга статті 46 Конституції України).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, колегія суддів приходить до висновку, що при визначенні розміру пенсії позивачеві застосуванню підлягає частина четверта статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не постанова Кабінету Міністрів України «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету»від 16.07.2008 року №654, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Також суд апеляційної інстанції не бере до уваги посилання відповідача на частину п'яту статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою передбачено, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України, оскільки надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок,  не порушуючи положень цього Закону,  в тому числі й інших законів,  якими встановлено розміри мінімальної пенсії за віком.

Зі статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»випливає, що під час визначення розміру пенсії, за основу її нарахування береться мінімальна пенсія за віком.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

З огляду на викладене колегія суддів не приймає до уваги положень частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання пенсії для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтею 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Безпідставними визнано також посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплати зазначених пенсій у таких розмірах, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань, які встановлені статтею 46 Конституції України та статтею 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», щодо визначення розміру та виплати пенсій.

Відповідно до частини третьої статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка набрала чинності 31 жовтня 2006 року, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорій, та розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

Аналіз зазначеної норми, яка є імперативною, свідчить, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму, і цей перерахунок здійснюється з дня встановлення цього мінімуму.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного  законом.

Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму.

Також колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині захисту його права, які порушені на день постановлення оскаржуваної Постанови, тому що судове рішення може бути постановлені тільки щодо правовідносин, які склались на день його постановлення.

Однак, постановляючи рішення по справі, судом першої інстанції в резолютивній частині не було зазначено, що адміністративний позов ОСОБА_3 задоволено частково, а тому колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва не підлягає до задоволення, а Постанова Деснянського районного суду м. Києва від 28.12.2010 року –підлягає зміні, у зв’язку з помилковим застосуванням норм процесуального права.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 201 КАС України суд апеляційної інстанції може змінити постанову суду першої інстанції, якщо встановить, що судом першої інстанції вирішені не всі позовні вимоги або питання.

Керуючись, ст.ст. 2, 41, 160, 196, 197, 198, 201, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва на Постанову Деснянського районного суду м. Києва від 28.12.2010 року –залишити без задоволення.

Постанову Деснянського районного суду м. Києва від 28.12.2010 року –змінити, виклавши перший абзац Постанови в наступній редакції:

«Адміністративний позов задовольнити частково.»

В решті Постанову Деснянського районного суду м. Києва від 28.12.2010 року –залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення Постанови в повному обсязі.

Головуючий суддя                                                  Ю.В. Сауляк          

                              Судді                                                                      О.О. Беспалов

                                                                                                    Г.Г. Федорова