Харківський окружний адміністративний суд
61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Харків
24 лютого 2011 р. № 2-а- 15649/10/2070
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді - Панова М.М.,
за участю:
секретаря судового засідання - Бурхан А.С.,
представників сторін:
позивача - Осаволюк Т.Л., Краснощок О.Л.,
відповідача - Говорун М.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компані "Плазма" до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова про скасування податкового повідомлення-рішення ,-
В С Т А Н О В И В:
До Харківського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Компані "Плазма", з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова, в якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м.Харкова №0004292303\1 від 16.11.2010р.про визначення податкового зобов"язання зі сплати податку на додану вартість на загальну суму 757511,80 грн. в тому числі за основним платіжем - 557527 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями -199984,80 грн.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання з’явився та проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях на позов, залучених до матеріалів справи. Посилався на те, що висновки, зроблені в ході перевірки та прийняте на їх підставі податкове повідомлення-рішення відповідають вимогам закону.
Суд, вислухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані сторонами документи, з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення проти позову, проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 25.09.2010 року Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Харкова була проведена невиїзна документальна перевірка ТОВ «Компані «Плазма» з питань правильності визначення сум ПДВ до сплати за квітень-червень 2010 року по взаємовідносинам з ПП «Кратос плюс».
За результатами перевірки складено акт № 5041/23-5/36226451 від 25.08.2010 року згідно висновків якого встановлено порушення п.п.7.2.3 п.7.2 ст. 7, п.п.7.4.1. п.7.4 ст 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97 –ВР зі змінами та доповненнями. За результатами викладеними в акті відповідачем винесено податкове повідомлення - рішення №0004292303\1 від 16.11.2010р.про визначення податкового зобов"язання зі сплати податку на додану вартість на загальтну суму 757511,80 грн. в тому числі за основним платіжем - 557527 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями -199984,80 грн.
Згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року, податкові накладні видаються платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
За приписами п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
Згідно з п. 6.2. Наказу Державної податкової адміністрації України № 165 від 30 травня 1997 року, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.
У якості підстав, з яких податковий орган дійшов висновків про порушення ТОВ «Компані «Плазма» вимог податкового законодавства у акті № 5041/23-5/36226451 відповідач зазначає програмне забезпечення «Системи автоматизоване співставлення податкового кредиту та зобов’язань у розрізі контрагентів, декларацій по податку на додану вартість».
Суд констатує, що аналіз норм Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» свідчить, що програмне забезпечення «Системи автоматизоване співставлення податкового кредиту та зобов’язань у розрізі контрагентів, декларацій по податку на додану вартість» до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків не відноситься.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що згадане програмне забезпечення не є у розумінні Закону N 996-XIV та Наказу ДПА України № 327 від 10.08.05р., зареєстрованого в Мінюсті України за № 925/11205 доказом підтвердження наявності факту порушення вимог податкового законодавства.
Матеріалами справи встановлено, що між позивачем, що між позивачем ТОВ «Компані «Плазма» та ПП "Кратос плюс" було укладено договір куплі- продажу від 30.01.2008 р. та Договір комісії № 010207 на продаж товару від 01 лютого 2010 року.
На підтвердження виконання Договору купівлі-продажу № 300108 від 30 січня 2010 року, а також Договору комісії № 010207 на продаж товару від 01 лютого 2010 року, укладених між позивачем та Приватним підприємством «КРАТОС ПЛЮС» до перевірки були надані документи, які за своїм змістом відповідають вимогам ч.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-ХІУ від 16 липня 1999 року, отже, визнаються первинними документами бухгалтерського обліку, котрі фіксують факт здійснення господарської операції, а також підтверджують факт передання товару вищезазначеним контрагентом позивачу та факт отримання товару уповноваженим представником останнього (асортимент зазначений у нижченаведених документах). Такими документами є видаткові та податкові накладні, які 26 січня 2011 року були долучені позивачем до матеріалів судової справи.
На виконання п.2.1.12. Договору комісії № 010207 на продаж товару від 01 лютого 2010 року, ТОВ «Компані ПЛАЗМА» було передано ПП «КРАТОС ПЛЮС» все одержане позивачем за даним договором, тобто перераховано на поточний рахунок ПП «КРАТОС ПЛЮС» грошові кошти за реалізований товар у розмірі 119 535 гривень 28 копійок, що підтверджується документами, які 26 січня 2011 року були долучені позивачем до матеріалів судової справи.
Керуючись ст. 601 Цивільного кодексу України, між ПП «КРАТОС ПЛЮС» та ТОВ «Компані ПЛАЗМА» 30 червня 2010 року був підписаний Акт зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідно до якого між зазначеними сторонами проведено зарахування зустрічних однорідних вимог в сумі 466041,90 грн., тобто зобов'язання ТОВ «Компані ПЛАЗМА» щодо оплати ним поставленого ПП «КРАТОС ПЛЮС» товару за Договором купівлі-продажу № 300108 від 30 січня 2010 року, були припинені.
Також, 30 червня 2010 року між ПП «КРАТОС ПЛЮС» та ТОВ «Компані ПЛАЗМА» було укладено Угоду про зарахування зустрічних вимог за Договором комісії № 010207 від 01 лютого 2010 року за червень 2010 р., відповідно до якої між зазначеними сторонами проведено зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 7 172,16 грн.
Відповідно до п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники ПДВ.
Приписами п.9.8 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року встановлено, що реєстрація платників податку на додану вартість діє до дати її анулювання.
Згідно ч.2 ст. 104 Цивільного кодексу України, юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Відповідно до ч.2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» № 755-ІУ від 15 травня 2003 року, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.
Окремо суд зазначає, що згідно вимог п.4 ст.91 Цивільного Кодексу України, цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Згідно із ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.
З урахуванням зокрема тієї обставини, що на момент здійснення господарських операцій, продавці товарів, робіт, послуг знаходилися в Єдиному державному реєстрі, мали свідоцтва про реєстрацію платником ПДВ, віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість за такими операціями є цілком законним та обґрунтованим.
Подальше ненадання такими підприємствами контрагентами податкової звітності, чи не визнання її податковим органом, як такої, саме по собі не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення з державного реєстру, та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних. Закон України “Про податок на додану вартість” не містить відповідних норм, які б зобов’язували замовника товарів, робіт, послуг слідкувати та контролювати подачу звітності податковим органам з боку виконавця робіт чи постачальника товарів.
З аналізу положення вище зазначених законодавчих та нормативно правових актів вбачається, що покупець не може нести відповідальність як за несплату податків продавцями, так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності покупця щодо такої.
Зазначене дозволяє дійти висновку, що само по собі неподання податкової звітності контрагентом, при фактичному здійсненні господарської операції, не впливає на податковий кредит покупця.
Згідно з Довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців, записів щодо припинення підприємницької діяльності ПП «КРАТОС ПЛЮС» не було внесено, отже, цивільна правоздатність Приватного підприємства ПП «КРАТОС ПЛЮС» на момент укладення Договору купівлі-продажу № 300108 від 30 січня 2010 року, а також Договору комісії № 010207 на продаж товару від 01 лютого 010 року, та на момент складання вищезазначених податкових накладних (по взаємовідносинах з позивачем) припинена не була. ПП «КРАТОС ПЛЮС» знаходилося та знаходиться по теперішній час в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, установчі документи даного підприємства були і залишаються чинними. ПП «КРАТОС ПЛЮС» було та є зареєстрованим як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, має індивідуальний податковий номер, що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100267106 від 04 лютого 2010 року, отже, ПП «КРАТОС ПЛЮС» мало право видавати позивачу вищезазначені належним чином оформлені податкові накладні, котрі є підставою для формування ТОВ «Компані ПЛАЗМА» податкового кредиту.
Згідно з п.1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334/94-ВР від 28 грудня 1994 року, господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.
Відповідно до п.п.7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
ТОВ «Компані ПЛАЗМА» в період, що перевірявся ДПІ у Київському районі м. Харкова (квітень-червень 2010 року), мало договірні відносини з різними контрагентами щодо поставок ними товару позивачу, постійно використовувало отримані від ПП «КРАТОС ПЛЮС» товари, здійснюючи діяльність, передбачену п.3.2 Статуту ТОВ «Компані ПЛАЗМА», зареєстрованого 28 січня 2008 року виконкомом Харківської міської ради Харківської області, а також підтверджується Довідкою серії АА № 124131 з Єдиного Державного реєстру підприємств та організацій України від 30 січня 2009 року. Тобто, саме на виконання статутної діяльності позивача, з ПП «КРАТОС ПЛЮС» був укладений Договір купівлі-продажу № 300108 від 30 січня 2010 року, а також Договір комісії № 010207 на продаж товару від 01 лютого 2010 року.
Виходячи з вищевикладеного, ТОВ «Компані ПЛАЗМА» мало всі правові підстави для включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у квітні 2010 р. в розмірі 92 149 гривень 00 копійок, у травні 2010 р. в розмірі 142 969 гривень 00 копійок та у червні 2010 р. в розмірі 322 409 гривень 00 копійок, оскільки суми сплаченого податку, у зв'язку з придбанням товарів у ПП «КРАТОС ПЛЮС», підтверджені належним чином оформленими податковими накладними, та придбаний позивачем у вищезазначеного контрагента товар призначається для використання його в господарській діяльності ТОВ «Компані ПЛАЗМА».
Товар, придбаний позивачем у ПП «КРАТОС ПЛЮС» на підставі вищезазначених договорів, не тільки був отриманий та оплачений позивачем, але навіть реалізований ним в подальшому іншим контрагентам, що свідчить про використання даного товару у власній господарській діяльності ТОВ «Компані ПЛАЗМА», а також про дійсність Договору купівлі-продажу № 300108 від 30 січня 2010 року та Договору комісії № 010207 на продаж товару від 01 лютого 2010 року, укладених між позивачем та ПП «КРАТОС ПЛЮС». Зазначені обставини підтверджуються документами, які долучені до матеріалів судової справи.
ДПІ у Київському районі м. Харкова, зазначаючи про те, що укладені між ТОВ «Компані ПЛАЗМА» та ПП «КРАТОС ПЛЮС» Договір купівлі-продажу № 300108 від 30 січня 2010 року, а також Договір комісії № 010207 на продаж товару від 01 лютого 2010 року, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, не прийняла до уваги та не врахувала вищевикладені факти, котрі свідчать про реальність та дійсність зазначених договорів.
Відповідно до ч.5 ст. 203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, тому, керуючись ч. 1 ст. 215 ЦК України, недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.
Згідно з ч.2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Статтею 228 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Таким чином, основною підставою для визнання правочину нікчемним є його недійсність, встановлена чинним законодавством України.
Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У відповідача відсутні належні докази та підстави, котрі б свідчили про порушення ТОВ «Компані ПЛАЗМА» приписів ст. 228 ЦК України. Укладені між ТОВ «Компані ПЛАЗМА» та ПП «КРАТОС ПЛЮС» Договір купівлі-продажу № 300108 від 30 січня 2010 року та Договір комісії № 010207 на продаж товару від 01 лютого 2010 року, не віднесені законом до нікчемних, а також відсутні судові рішення про визнання їх недійсними, отже, ДПІ у Київському районі м. Харкова, визнавши вищезазначені правочини нікчемними, вийшла за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою визнала їх такими.
Таким чином, Договір купівлі-продажу № 300108 від 30 січня 2010 року та Договір комісії № 010207 на продаж товару від 01 лютого 2010 року мали реальний характер, правові наслідки, обумовлені цими правочинами, реально настали для обох сторін даних договорів (позивачем був отриманий товар, в подальшому використаний ним у власній господарській діяльності, а також між ТОВ «Компані ПЛАЗМА» та ПП «КРАТОС ПЛЮС» 30 червня 2010 року підписані Акт зарахування однорідних вимог та Угода про зарахування зустрічних вимог за Договором комісії № 010207 від 01 лютого 2010 року за червень 2010 р, що підтверджують факт оплати позивачем поставленого ПП «КРАТОС ПЛЮС» товару).
Стосовно твердження ДПІ у Київському районі м. Харкова відносно того, що ПП «КРАТОС ПЛЮС» має стан платника 0 (документи надано), а також відносно того, що ПП «КРАТОС ПЛЮС», відповідно до бази даних «Система автоматизованого співставлення податкового кредиту та зобов'язань в розрізі контрагентів на рівні ДПА України», не надано декларацію з ПДВ за квітень 2010 р., травень 2010 р. та червень 2010 р. та не надано Додаток 5 «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» за квітень 2010 р., травень 2010 р. та червень 2010 р., тим самим ухилилося від виконання обов'язків по його сплаті, суд зазначає наступне:
Відповідно до приписів ст.ст. 6, 627 Цивільного Кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Чинним законодавством України не передбачено, що на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, покладено обов'язок з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.
Приписами ст.ст. 19, 58, 61 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Згідно з п.1.3 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року, платником податку є особа, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.
Відповідно до п.10.2 ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року, платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п.10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.
Згідно з Інформаційним листом ВАСУ № 1112/11/13-10 від 20 липня 2010 року «Про проблемні питання застосування законодавства по справах за участю органів державної податкової служби»: «Відповідальною за сплату податку на додану вартість до бюджету є особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи. Сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем. Не є підставою для відмови у праві на податковий кредит з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку».
Відповідно до Довідки ВАСУ «Про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону України «Про податок на додану вартість» від 15 квітня 2010 року: «Відповідно до ст. 10 Закону України «Про ПДВ» № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року та ст.ст. 1, 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-III від 21 грудня 2000 року, ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків».
Згідно з Листом Державної податкової адміністрації України «Щодо підстав для визнання договорів нікчемними» № 20289/7/16-1617 від 29 вересня 2010 року: «Відповідно до Порядку заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.97 р № 166, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації з ПДВ. Дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового,бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Наявність же розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання правочинів нікчемними».
Керуючись вимогами п.1.3. ст. 1 та ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року, ТОВ «Компані ПЛАЗМА» було сплачено суму ПДВ у ціні придбаного у ПП «КРАТОС ПЛЮС» товару безпосередньо цьому продавцю, отже, позивач не може в подальшому в будь-якому вигляді впливати на надходження чи ненадходження цих сум ПДВ до Державного бюджету.
Матеріалами справи встановлено, що податкові накладні вимогам Закону України «Про податок на додану вартість» відповідають, виписані підприємством ПП «КРАТОС ПЛЮС» що станом на момент спірних правовідносин є платником ПДВ. Під час здійснення господарських операцій перебувало на обліку в Органах ДПІ, на час вчинення угод знаходилося в ЄДРПОУ, що відповідає вимогам підпункту 7.2.4 п. 12 ст. 1 Закону, де закріплено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що відповідачем в акті перевірки необґрунтовано зроблено висновок про порушення п.п.7.2.3 п. 7.2 ст. 7, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року з тих підстав, що контрагент позивача (ПП «КРАТОС ПЛЮС») ухилився від виконання обов'язків, передбачених вимогами чинного законодавства України, оскільки, несплата податку контрагентами (в тому числі, внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування позивачем податкового кредиту.
На підставі вищевикладеного, а також беручи до уваги, що зазначені відповідачем твердження не впливають на належне виконання умов Договору купівлі-продажу № 300108 від 30 січня 2010 року та Договору комісії № 010207 на продаж товару від 01 лютого 2010 року, укладених між позивачем та ПП «КРАТОС ПЛЮС», витрати позивача на оплату товару, поставленого йому зазначеним контрагентом на підставі цих договорів, безпосередньо пов'язані з його господарською діяльністю, отже, ТОВ «Компані ПЛАЗМА» скористалося наданим йому законом правом та правомірно віднесло до складу податкового кредиту суму ПДВ в розмірі 642 717 гривень 10 копійок, а саме: у квітні 2010 р. - 177 339,07 грн., у травні 2010 р. у сумі 142 969,42 грн. та у червні 2010 р. у сумі 322 408,61 грн., що призвело до зменшення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за квітень 2010 р. у розмірі 85 190,0 грн. (рядок 26 Декларації), а також правомірно відобразила у податковій декларації з податку на додану вартість за квітень 2010 р. суму 92 149,0 грн., за травень 2010 р. суму 142 969,0 грн. та за червень 2010 р. суму 322 409,0 грн., на'підставі належним чином оформлених податкових накладних по придбанню товарів у ПП «КРАТОС ПЛЮС».
П.п 10.1., 10.2. ст.10 Закону України “Про податок на додану вартість”, передбачають, що особами, відповідальними за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, та за повноту та своєчасність його внесення до бюджету є платники податку.
При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Законом не встановлено обмежень по включенню до складу податкового кредиту сум ПДВ по роботах, наданих виконавцем, податкова декларація якого не визнана податковою звітністю, за умови, що такий виконавець зареєстрований платником податку на додану вартість, за наявності належним чином оформлених податкових накладних, та за наявності фактичного здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг). Окрім того порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов’язки іншого платника податків.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про невідповідність прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення № 0004292302\1 від 16.11.2010 року дійсним обставинам справи та вимогам діючого законодавства.
Серед критеріїв оцінювання судом рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, є принцип законності, що закріплений у ч.2 ст.19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України,
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 11, 71, 94, 159, 160–163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –
П О С Т А Н О В И В:
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Компані "Плазма" до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити у повному обсязі.
Скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м. Харкова № 0004292302\1 від 16.11.2010р.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня його проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАСУ, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
У повному обсязі постанова виготовлена 01 березня 2011 року.
Суддя Панов М.М.