Категорія №2.6.1
ПОСТАНОВА
Іменем України
20 січня 2011 року Справа № 2а-9892/10/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі
Судді: Агевича К.В.,
при секретарі: Ворошило О.Є.
за участю представників сторін від:
позивача: Алексанян Ю.О. (дов.від 06.04.2010),
відповідача: не прибув;
третьої особи: не прибув.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луганську справу за адміністративним позовом державного підприємства «Антрацит» до підрозділу примусового виконання рішень Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Луганській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 про визнання дій протиправними та скасування постанови №б/н від 06.12.2010,
ВСТАНОВИВ:
16 грудня 2010 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до підрозділу примусового виконання рішень Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Луганській області про визнання дій протиправними та скасування постанови №б/н від 06.12.2010 про арешт грошових коштів державного підприємства «Антрацит», що містяться на р/р НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_7, НОМЕР_8, НОМЕР_9, МФО 804013 ГДКУ у Луганській області у сумі 3499085,41 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до ухвали Краснолуцького міського суду від 01.10.2009 державному виконавцю при примусовому виконанні виконавчих написів нотаріуса № 1-1612 від 17.10.2000, № 1317 від 12.08.2002, № 1318 від 12.08.2002, № 1319 від 12.08.2002 про стягнення з ДП «Антрацит» на користь ОСОБА_2 дозволено звертати стягнення на грошові кошти ДП «Антрацит», код 32226065, що знаходяться на рахунках в даному випадку р/р НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_7, НОМЕР_8, НОМЕР_9, МФО 804013 ГДКУ у Луганській області на суму 3332124,20 грн. Але державним виконавцем накладено арешт на кошти в сумі більшій ніж вказано в ухвалі Краснолучського суду - 3499085,41 грн. Кошти, які містяться на даних рахунках є коштами, які виділяються з Державного бюджету України для цільового використання. Також зазначив, що відповідно до ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» передбачене звернення стягнення на кошти, які знаходяться в установах банків та інших кредитних установах, а управління державного казначейства згідно ст. 1 Закону Украни «Про фінансові послуги в Україні» до таких установ не належить. Вважає, що така постанова державного виконавця є протиправною, а тому підлягає скасуванню.
В судовому засідання представник позивача підтримав позивні вимоги з підстав зазначених у позовній заяві, а також надав пояснення до позовної заяви.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, надіслав клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Представник третьої особи у судове засідання не з’явився, належним чином був повідомлений про дату час і місце судового розгляду, про причини неприбуття суд не повідомив.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України визначено поняття суб’єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Статтею 2 Закону України “Про виконавче провадження” № 606-XIV від 21.04.1999 року примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України "Про державну виконавчу службу" від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних в містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції (далі - державні виконавці).
Отже, органи державної виконавчої служби у відносинах з фізичними та юридичними особами під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, являються суб’єктами владних повноважень.
Згідно частини 2 статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Частиною першою статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Таким чином, відповідно до ст. 181 КАС України, яка регулює порядок розгляду позовних заяв з приводу рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, до компетенції адміністративних судів відносяться справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби щодо виконання рішень в адміністративних справах, рішень інших органів та посадових осіб, що можуть виконуватися примусово, рішень, для яких не встановлено іншого порядку судового оскарження, особами, які не наділені правом оскарження рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби у цивільному та господарському судочинстві.
Предметом оскарження по даній справі є постанова державного виконавця про арешт грошових коштів боржника від 06.12.2010.
Судом встановлено, що відповідно до ухвали Краснолуцького міського суду від 01.10.2009 державному виконавцю при примусовому виконанні виконавчих написів нотаріуса № 1-1612 від 17.10.2000, № 1317 від 12.08.2002, № 1318 від 12.08.2002, № 1319 від 12.08.2002 простягнення з ДП «Антрацит» на користь ОСОБА_2 дозволено звертати стягнення на грошові кошти ДП «Антрацит», код 32226065, що знаходяться на рахунках в даному випадку р/р НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_7, НОМЕР_8, НОМЕР_9, МФО 804013 ГДКУ у Луганській області на суму 3332124,20 грн. (а.с. 48-50).
Таким чином, спір, який виник між сторонами по справі є публічно-правовим, інший порядок судового оскарження дій державного виконавця при проведені примусового виконання постанов державного виконавця не передбачено законодавством, тому справу належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1 Закону України “Про виконавче провадження” визначено, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України “Про виконавче провадження” державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.
Таким чином, законодавцем встановлені певні обмеження повноважень державного виконавця, відповідно до яких всі рішення приймаються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених Законом “Про виконавче провадження”, вони повинні бути повними, неупередженими та своєчасними, виконавчі дії не можуть порушувати права та законні інтереси громадян та юридичних осіб.
Відповідно до абз. 7 ч. 2 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження має право на виконання рішення суду про стягнення коштів або накладення арешту в порядку, встановленому цим Законом, накладати арешт на грошові кошти та інші цінності боржника, в тому числі на кошти, які знаходяться на рахунках та вкладах в установах банків, інших кредитних установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.
Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України "Про виконавче провадження" виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів або з бюджетних установ, здійснюється органами Державного казначейства України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.07.2008 р. № 609 "Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів, або бюджетних установ" (далі - Постанова № 609) встановлений порядок накладання арешту на кошти, що перебувають на відкритих в органах Державного казначейства рахунках.
Так, згідно з п. 30 Постанови № 609 арешт на кошти установ та організацій, що перебувають на відкритих в органах Державного казначейства рахунках, може накладатися тільки на підставі ухвали суду, постанови слідчого або державного виконавця (далі - постанова про арешт).
Постанова про арешт може виконуватися протягом бюджетного періоду, але не пізніше ніж протягом останнього робочого дня з обслуговування клієнтів, визначеного регламентом роботи у період завершення бюджетного року. Постанова про арешт знімається з обліку в останній робочий день одночасно із закриттям рахунка боржника, після чого повертається протягом трьох робочих днів органу, який її прийняв, з повідомленням про стан її виконання або причини невиконання.
Згідно з п. 32 Постанови № 609 постанова про арешт та за наявності копії виконавчого документа і рішення суду надсилається органу Державного казначейства, який обслуговує боржника, для визначення коду економічної класифікації видатків бюджету, на який накладатиметься арешт.
Арешт накладається на відкриті асигнування, які обліковуються на рахунках загального та спеціального фонду бюджету за відповідними кодами економічної класифікації видатків, та на кошти, які обліковуються на рахунках спеціального фонду в частині власних надходжень у межах загальної суми їх залишку на рахунку.
Орган Державного казначейства приймає до виконання постанову державного виконавця про арешт коштів боржника, оформлену в порядку, встановленому Мін'юстом, із зазначенням найменування боржника та суми коштів, яка підлягає арешту та списанню.
У разі потреби накладення арешту на окремий рахунок боржника чи окремий код економічної класифікації видатків бюджету державний виконавець у постанові про арешт може зазначити номер такого рахунка чи коду економічної класифікації.
З матеріалів адміністративної справи вбачається, що постановою державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області №б/н від 06.12.2010 про арешт грошових коштів накладено арешт на кошти у розмірі 3499085,41 грн., що містяться на р/р НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_7, НОМЕР_8, НОМЕР_9, МФО 804013 ГДКУ у Луганській області та належать державному підприємству «Антрацит». (а.с. 8)
Згідно з ч. 3 ст. 45 Закону України "Про виконавче провадження" кошти виконавчого провадження складаються з:
- коштів виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 46 цього Закону;
- авансового внеску стягувачів на проведення виконавчих дій згідно із статтею 48 цього Закону;
- стягнутих з боржника витрат на проведення виконавчих дій;
- інших надходжень, що не суперечать законодавству.
Згідно з ч. 4 ст. 45 Закону України "Про виконавче провадження" до витрат на організацію та проведення виконавчих дій належать кошти, витрачені на:
1) перевезення, зберігання і реалізацію майна боржника;
2) оплату праці експертів, перекладачів та інших осіб, залучених у встановленому порядку до провадження виконавчих дій;
3) поштовий переказ стягувачеві стягнених аліментних сум;
4) розшук боржника, його майна або розшук дитини;
5) оголошення в засобах масової інформації;
6) інші необхідні витрати для забезпечення належної організації виконання рішень органами державної виконавчої служби.
Згідно з ч. 1 ст. 46 Закону України "Про виконавче провадження" у разі невиконання рішення у строк, установлений для добровільного його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке передане стягувачу за виконавчим документом, а в разі невиконання рішення немайнового характеру в строк, встановлений для добровільного його виконання, з боржника після повного виконання рішення в тому ж порядку стягується виконавчий збір у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - громадянина і в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - з боржника - юридичної особи.
Згідно з ч. 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України від 21.06.2001 р. № 2542-III будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення.
Відповідно до ч. 2 ст. 23 Бюджетного кодексу України бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет у порядку, визначеному цим Кодексом.
Згідно з ч. 4 п. 23 Постанови № 609 судові витрати, державне мито, штрафи, виконавчий збір, інші витрати на проведення виконавчих дій стягуються з рахунка, зазначеного у платіжній вимозі, за кодом економічної класифікації видатків бюджету 1139 "Оплата інших послуг та інші видатки". У разі коли у затвердженому кошторисі боржника цей код економічної класифікації видатків не передбачений або коли за цим кодом до кінця бюджетного періоду сума бюджетних асигнувань менша ніж сума списання, або коли на дату надходження платіжної вимоги відсутні відкриті асигнування за цим кодом, безспірне списання здійснюється за кодом економічної класифікації видатків бюджету, за яким стягується основний борг.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про неможливість накладення арешту на грошові кошти позивача з метою списання витрат на організацію та проведення виконавчих дій в розмірі 355 грн. та виконавчого збору в розмірі 166606,21 грн., оскільки відповідно до ухвали Краснолуцького міського суду від 01.10.2009 державному виконавцю при примусовому виконанні виконавчих написів нотаріуса № 1-1612 від 17.10.2000, № 1317 від 12.08.2002, № 1318 від 12.08.2002, № 1319 від 12.08.2002 простягнення з ДП «Антрацит» на користь ОСОБА_2 дозволено звертати стягнення на грошові кошти ДП «Антрацит», код 32226065, що знаходяться на рахунках в даному випадку р/р НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_7, НОМЕР_8, НОМЕР_9, МФО 804013 ГДКУ у Луганській області на суму 3332124,20 грн.
Щодо правомірності накладення арешту на грошові кошти позивача в межах суми 3332124,20 грн., суд вважає, що в даній частині відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством України, а відтак у суда відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині. Суд не приймає до уваги, як безпідставні, посилання позивача на те що оскаржувана постанова № б/н від 06.12.2010 не може бути скасована частково та на те, що на кошти які знаходяться в органах державного казначейства України не може бути накладено арешт, оскільки управління державного казначейства не є фінансовою устанвою.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача судовий збір у розмірі 1,70 грн.
У відповідності до ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 20.01.2011 проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено до 25.01.2011, про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 11, 17, 18, 71, 72, 94, 158-163, 167, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Позовні вимоги державного підприємства «Антрацит» до підрозділу примусового виконання рішень Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Луганській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 про визнання дій протиправними та скасування постанови №б/н від 06.12.2010, задовольнити частково.
Скасувати постанову головного державного виконавця Підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області про арешт коштів боржника б/н від 06.12.2010 в частині накладення арешту на грошові кошти державного підприємства «Антрацит», що містяться на р/р НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4,НОМЕР_5, 3524602000876, НОМЕР_7, НОМЕР_8, НОМЕР_9, МФО 804013 ГДКУ у Луганській області, на суму витрат на проведення виконавчих дій в розмірі 355 грн. та на суму виконавчого збору в розмірі 166606,21 грн.
Стягнути з Державного бюджету України на користь державного підприємства «Антрацит» судові витрати у сумі 1,70 грн.
У задоволенні решти вимог відмовити за необґрунтованістю.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України (проголошення вступної та резолютивної частини), а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Постанову у повному обсязі складено та підписано 24 січня 2011 року.
СуддяК.В. Агевич