ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 лютого 2011 р. Справа № 2а/0270/238/11 м. Вінниця
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Чернюк Алли Юріївни,
при секретарі судового засідання: Олійник Вікторії Валентинівні
за участю представників сторін:
позивача : ОСОБА_1;
відповідача : Когутенко П.В., Стахова А.А., Лисак А.Р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: ОСОБА_1
до: Управління освіти і науки Вінницької обласної державної адміністрації
про: скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу
ВСТАНОВИВ :
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла на новий розгляд з Вищого адміністративного суду України адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Управління освіти і науки Вінницької обласної державної адміністрації (далі - Управління освіти і науки Вінницької ОДА) про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Як вбачається з матеріалів справи у січні 2009 року ОСОБА_1 зверталась до суду з позовом до Управління освіти і науки Вінницької ОДА про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
За результатами розгляду цієї справи постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 27.04.2009 року в задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.
Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, ОСОБА_1 подала скаргу до Київського апеляційного адміністративного суду. Постановою згаданого суду від 15.07.2009 року скаргу ОСОБА_1 було задоволено, при цьому, суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції від 27.04.2009 року та задовольнив позов ОСОБА_1 Задовольняючи вимоги апелянта суд скасував наказ Управління освіти і науки Вінницької ОДА "Про звільнення з роботи ОСОБА_1" від 26 грудня 2008 року №418-к, поновив ОСОБА_1, на посаді провідного спеціаліста сектору вищих навчальних закладів, науки та інтелектуальної власності Управління освіти і науки Вінницької ОДА, а також стягнув з відповідача на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 8879 грн.
В подальшому, Вищий адміністративний суд України ухвалою від 15.04.2010 року вирішив касаційну скаргу Управління освіти і науки Вінницької ОДА задовольнити частково, постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 27.04.2009 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 15.07.2009 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до Вінницького окружного адміністративного суду.
Ухвалою від 03.06.2010 року адміністративна справа була прийнята до провадження судді Вінницького окружного адміністративного суду та призначена до судового розгляду.
Позовні вимоги мотивовані тим, що з 19 грудня 2002 року ОСОБА_1 працювала на посаді провідного спеціаліста відділу науки та координації діяльності вищих навчальних закладів управління освіти і науки Вінницької ОДА.
За наслідками проведеного службового розслідування, відповідно до наказів начальника Управління освіти і науки Вінницької ОДА № 399-к від 3.12.2008 року та № 405-к від 10.12.2008 року, на підставі п. 6 ст. 30 Закону України "Про державну службу", наказом № 418-к від 26.12.2008 року, 31.12.2008 року її було звільнено із займаної посади.
Також зазначала, що фактичні обставини її звільнення не відповідають вимогам п. 6 ст. 30 Закону України "Про державну службу", зокрема, за час роботи її на посаді провідного спеціаліста відділу науки та координації діяльності вищих навчальних закладів управління освіти і науки Вінницької ОДА, свої посадові обов’язки вона виконувала кваліфіковано, сумлінно і неухильно, крім того, порушення, що стосуються здійснення викладацької роботи у Технологічно-промисловому коледжі ВДАУ з 10 год.20 хв. до 15 год.00 хв. без погодження з керівником управління освіти і науки впродовж з 5.09.2008 року до 31.10.2008 року по п’ятницях, а також те, що 1.12.2008 року нею здійснено прогул, відносяться суто до трудових відносин, регламентовані нормами Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), локальними нормативними актами в системі освіти і науки і не являється порушенням норм Закону України "Про державну службу".
Поряд з цим, позивач зазначала про те, що не може бути підставою для її звільнення з посади, відповідно до п. 6 ст. 30 Закону України "Про державну службу", влаштування на робочому місці бійки із завідувачем сектору ОСОБА_6, оскільки конфлікт, який виник між нею та ОСОБА_6, стався в сфері особистих взаємовідносин, а сам факт бійки не чим не підтверджений, тому визнання це за підставу про звільнення бути не може.
Враховуючи вище зазначене, позивач просила скасувати наказ про звільнення її з посади провідного спеціаліста відділу науки та координації діяльності вищих навчальних закладів управління освіти і науки Вінницької ОДА № 418-к від 26.12.2008 року, поновити на посаді, стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу.
В процесі розгляду цієї справи позивачем неодноразово змінювались та уточнювались позовні вимоги.
Так, в обґрунтування своєї останньої заяви про уточнення позовних вимог від 02.02.2011 року позивач зазначає, що 31.12.2008 року на підставі наказу №418-к від 26.12.2008 року її було звільнено з посади провідного спеціаліста сектору науки, вищих навчальних закладів та інтелектуальної власності Управління освіти і науки Вінницької ОДА. Не погоджуючись з даним рішенням ОСОБА_1 звернулась з позовом до Вінницького окружного адміністративного суду про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 27.04.2009 року в задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.07.2009 року було скасовано постанову суду першої інстанції та задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 03.08.2009 року ОСОБА_1 було вдруге звільнено з посади провідного спеціаліста управління. Знов ж таки, не погоджуючись з такими діями та рішенням відповідача ОСОБА_1 звертається до суду з позовом до Управління освіти та науки Вінницької ОДА про скасування наказу від 03.08.2009 року № 191-к, поновлення на посаді, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди. Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 29.12.2009 року залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.04.2010 року адміністративний позов задоволено частково - визнано протиправним та скасовано наказ відповідача №119-к від 03.08.2009 року про звільнення позивача з роботи; поновлено останнього на роботі з 03.08.2009 року на посаді провідного спеціаліста сектору вищих навчальних закладів, науки та інтелектуальної власності Управління освіти і науки Вінницької ОДА; зобов`язано відповідача нарахувати і виплатити позивачу заробітку плату за час вимушеного прогулу за період з 03.08.2009 року по 29.12.2009 року включно. Крім того, судом апеляційної інстанції було направлено окрему ухвалу на адресу голови Вінницької ОДА про систематичні грубі порушення трудового законодавства керівництвом управління освіти і науки. У зв`язку з невиконанням у добровільному порядку судових рішень виконавчою службою 30.04.2010 року було направлено клопотання до суду першої інстанції про притягнення керівництва відповідача до кримінальної відповідальності.
Відповідачем було подано касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України. Ухвалою згаданого суду від 15.04.2010 року касаційну скаргу Управління освіти і науки Вінницької ОДА задоволено частково. Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 27.04.2009 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.07.2009 року скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Аргументуючи свою заяву про уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 вказує на те, що 11.06.2010 року керівництво Управління освіти і науки Вінницької ОДА, не бажаючи бути притягнутим до кримінальної відповідальності за порушення трудового законодавства та умисне невиконання судових рішень, поновлює позивача на роботі наказом №147-к та вже наступним наказом за №148-к від 11.06.2010 року втрете звільняє з роботи ОСОБА_1 посилаючись на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 15.04.2010 року.
З огляду на викладене, позивач вважає, що такі дії та рішення відповідача вчинені та прийнятті з порушенням норм чинного законодавства, без об’єктивного врахування всіх обставин та є такими, що порушують її законні права та інтереси.
Письмовою заявою від 02 лютого 2011 року позивач остаточно уточнила позовні вимоги, конкретизувавши їх до відповідача та просила:
- визнати незаконним та скасувати наказ Управління освіти і науки Вінницької ОДА від 26.12.2008 року №418-к "Про звільнення з роботи ОСОБА_1
- визнати протиправними та скасувати наказ Управління освіти і науки Вінницької обласної державної адміністрації №148-к від 11.06.2010 року "Про виконання Ухвали Вищого адміністративного суду".
- зобов`язати відповідача поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді провідного спеціаліста сектору вищих навчальних закладів, науки та інтелектуальної власності Управління освіти і науки Вінницької ОДА та стягнути на її користь заробітну плату за вимушений прогул за період з 01.01.2010 року по день розгляду справи.
В судовому засіданні позивач підтвердила обставини викладені в позовній заяві та просила задовольнити позов.
Представники відповідача в судовому засіданні заперечували проти заявленого позову з урахуванням уточнень позовних вимог, аргументуючи тим, що звільнення ОСОБА_1 з посади провідного спеціаліста відділу науки та координації діяльності вищих навчальних закладів управління освіти і науки Вінницької ОДА, відбулось в результаті виявлених під час службового розслідування порушень норм чинного законодавства, зокрема, встановлено, що у 2008 році ОСОБА_1 допущено недотримання п. 6 ст. 30 Закону України "Про державну службу" - порушення Присяги державного службовця, відповідно до якої, державний службовець повинен сумлінно виконувати свої обов’язки та з гідністю нести високе звання державного службовця. Наказом начальника Управління освіти і науки Вінницької ОДА від 11.09.2008 року №310-к ОСОБА_1 було дозволено протягом 2008-2009 навчального року виконувати викладацьку роботу за сумісництвом у Технологічно - промисловому коледжі ВДАУ щоп'ятниці з 12 год.40 хв. до 17 год.05 хв. Проте, ОСОБА_1 впродовж з 5 вересня 2008 року по 31 жовтня 2008 року здійснювала викладацьку діяльність щоп'ятниці з 10 год. 20 хв. до 15 год. 00 хв. Таким чином, було змінено графік роботи ОСОБА_1 за сумісництвом без відповідного наказу начальника Управління освіти і науки Вінницької ОДА, при цьому позивач про такі зміни начальника управління не повідомляла.
Заперечуючи проти позову представники відповідача вказували також і на те, що свою відсутність 1 грудня 2008 року на роботі в Управлінні освіти і науки Вінницької ОДА, як державного службовця позивач не заперечує, а оцінка цього факту як вчинення ОСОБА_1 прогулу, належить до компетенції керівника відповідача та підтверджується оформленим табелем обліку робочого часу, матеріалами службового розслідування, оформленим актом від 19 грудня 2008 року та іншими доказами у справі.
Крім того, зазначали, що незважаючи на те, що ОСОБА_1 заперечує факт бійки із ОСОБА_6 02 грудня 2008 року, позивач все ж таки, визнає у позовній заяві, що конфлікт відбувся у робочий час на робочому місці тільки словесно, при цьому жодні дій з її сторони чи сторони завідуючої сектором ОСОБА_6 не вчинялись. Разом з тим, зі змісту постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 01.06.2010 року, вбачається те, що ОСОБА_1 заподіяла ОСОБА_6 легкі тілесні ушкодження, а згідно постанови Ленінського районного суду м. Вінниці від 16.11.2010 року на підставі скарги ОСОБА_6 відносно ОСОБА_1 було порушено кримінальну справу за ст. 125 ч.1 КК України.
Що стосується вимоги про визнання незаконним та скасування наказу Управління освіти і науки Вінницької ОДА №148-к від 11.06.2010 року "Про виконання ухвали Вищого адміністративного суду", то на думку представників відповідача зазначена вимога також не підлягає задоволенню, оскільки ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 квітня 2010 року у справі №К33044/09 постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 27 квітня 2009 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2010 року було скасовано та справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. За таких обставин, представники відповідача вважають, що скасований постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2009 року наказ №418-к від 26.12.2008 року "Про звільнення ОСОБА_1" набув чинності. На цій підставі згідно наказу №148-к від 11.06.2010 року ОСОБА_1 вважається такою, що звільнена з посади 31 грудня 2008 року на підставі п.6 ст.30 Закону України "Про державну службу". Отже, твердження позивача про те, що її втрете звільнено з роботи наказом №148-к від 11.06.2010 року є надуманим і не відповідає змісту оскаржуваного наказу.
Посилаючись на доводи, викладені в запереченні на позов, представники відповідача просили відмовити в задоволенні позовних вимог. Заперечення відповідача приєднані до матеріалів справи (а.с. 41-42).
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, оцінивши докази на підтвердження та спростування позовних вимог в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Справою адміністративної юрисдикції (адміністративною справою) є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.1 ч.1 ст.3 КАС України).
Пунктом 7 ч. 1 ст. 3 КАС України дано визначення суб’єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Зазначений спір має ознаки публічно-правового спору та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до ст. 6 Конституції України органи виконавчої влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №1326 від 22.08.2000 року "Про затвердження Типового положення про Головне управління освіти і науки Київської міської державної адміністрації, управління освіти і науки обласної Севастопольської міської державної адміністрації" управління освіти і науки є структурним підрозділом Вінницької обласної державної адміністрації, підзвітним та підконтрольним голові Вінницької ОДА і в межах своїх повноважень організовує виконання актів законодавства у сфері освіти, наукової, науково - технічної, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності, а також з питань мовної політики та здійснює контроль за їх реалізацією. Керівництво діяльністю Управління освіти і науки Вінницької обласної державної адміністрації здійснює начальник, якого призначає на посаду та звільняє голова Вінницької обласної державної адміністрації за погодженням з Міністерством освіти і науки України.
Таким чином, Управління освіти і науки Вінницької ОДА у відносинах з фізичними та юридичними особами, під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, є органом виконавчої влади та суб’єктом владних повноважень.
Судом встановлено, що 19.02.2002 року, наказом начальника Управління освіти і науки Вінницької ОДА № 211-к від 19.12.2002 року, ОСОБА_1 була призначена на посаду провідного спеціаліста відділу науки та координації діяльності вищих навчальних закладів управління освіти і науки Вінницької ОДА (а.с.7). В день призначення, ОСОБА_1 прийнята Присяга державного службовця та ознайомлено її з правилами поведінки державного службовця (а.с. 8-9).
Наказом начальника управління №310-к від 11.09.2008 року "Про дозвіл на викладацьку роботу працівникам апарату Управління освіти і науки", ОСОБА_1 дозволено протягом 2008-2009 навчального року виконувати викладацьку роботу в обсязі кількості годин, передбачених чинним законодавством (а.с.16-17).
Відповідно до цього наказу, за погодженням керівника структурного підрозділу управління освіти і науки, в якому працювала позивач, затверджено Графік здійснення викладацької роботи у 2008-2009 навчальному році, згідно якого, ОСОБА_1 повинна була здійснювати викладацьку діяльність у Технологічно-промисловому коледжі ВДАУ щоп’ятниці з 12 год. 40 хв. до 17 год. 05 хв. (а.с.18).
Судом також встановлено, що 2 грудня 2008 року, в робочий час на робочому місці, між завідуючою сектором вищих навчальних закладів, науки та інтелектуальної власності управління освіти і науки ОСОБА_6 та ОСОБА_1 відбувся інцидент (конфлікт).
З метою з’ясування причин даного інцидент (конфлікту) та прийняття відповідного управлінського рішення, начальником управління освіти і науки був виданий наказ № 399-к від 03.12.2008 року, яким була створена комісія по проведенню службового розслідування даного інциденту (конфлікту), наказано провести службове розслідування та скласти відповідний акт до 10.12.2008 року (а.с.19). Під час проведення службового розслідування, ОСОБА_1 перебувала на лікарняному, у зв’язку з чим, для більш детального з’ясування причин та обставин інциденту, термін проведення службового розслідування був продовжений до 19.12.2008 року (Наказ №405-к від 10.12.2008 року) (а.с.20).
За результатами проведеного в Управлінні освіти і науки Вінницької ОДА службового розслідування в період з 3.12.2008 року по 19.12.2008 року, складено Акт від 19.12.2008 року, за висновками якого, було встановлено, що інцидент (конфлікт), що відбулась між завідуючою сектором вищих навчальних закладів, науки та інтелектуальної власності управління освіти і науки ОСОБА_6 і провідним спеціалістом цього ж сектору ОСОБА_1 стався внаслідок неадекватної поведінки з боку ОСОБА_1, нездорового морально-психологічного мікроклімату, що склався між працівниками сектору з часу призначення керівником ОСОБА_6, перевищення ОСОБА_1 своїх повноважень, систематичних порушень нею трудової дисципліни та правил внутрішнього трудового розпорядку, що в результаті призвело з боку ОСОБА_1 і ОСОБА_6 до порушення етики поведінки державного службовця.
Згідно пояснень ОСОБА_6, даними під час проведення службового розслідування, вона підтвердила факт конфлікту з ОСОБА_1, однак зазначила, що він відбувся внаслідок неадекватної та агресивної поведінки саме з боку ОСОБА_1, яка звинуватила ОСОБА_6 в тому, що та без дозволу забрала з кабінету, в якому вони працювали, папки вихідного листування за 2004-2006 роки, а також малюнки, які подарували ОСОБА_1 її учні (а.с.30-32).
Факт можливого виникнення інциденту (конфлікту) 2 грудня 2008 року на робочому місці між ОСОБА_6 і ОСОБА_1, підтверджується також поясненнями взятими під час проведення службового розслідування у працівників управління, які були свідками даного інциденту. Пояснення долучені до матеріалів справи (а.с.24-29).
Позивачка визнає факт існування конфліктної ситуації, яка склалась 2 грудня 2008 року між нею та ОСОБА_6, однак зазначила, що жодних доказів бійки між ними, в результаті проведеного службового розслідування, виявлено не було. Крім того, позивачка вважає, що існуючий конфлікт відноситься до сфери особистих взаємовідносин, а не трудових та таких, що регулюються Законом України "Про державну службу".
Окрім того, судом встановлено, що наказом начальника управління освіти і науки Вінницької обласної державної адміністрації "Про дозвіл на викладацьку роботу працівникам апарату управління освіти і науки" від 11 вересня 2008 року №310-к ОСОБА_1 дозволено було протягом 2008–2009 навчального року виконувати викладацьку роботу в кількості годин, передбачених чинним законодавством. Згідно з графіком здійснення викладацької роботи у 2008–2009 навчальному році, затвердженого у відповідності до зазначеного наказу за погодженням керівника структурного підрозділу Управління освіти і науки, в якому працювала позивач, ОСОБА_1 було дозволено здійснювати викладацьку діяльність за сумісництвом у Технологічно-промисловому коледжі ВДАУ щоп’ятниці з 12 год. 40 хв. до 17 год. 05 хв.
Наказом начальника управління освіти і науки Вінницької ОДА №418-к від 26 грудня 2008 року на підставі п.6 ст.30 Закону України "Про державну службу" провідного спеціаліста сектору вищих навчальних закладів, науки та інтелектуальної власності ОСОБА_1 було звільнено з посади 31 грудня 2008 року за порушення нею Присяги державного службовця.
Як вбачається із згаданого наказу підставою для його прийняття слугувало те, що у 2008 році ОСОБА_1 було допущено ряд порушень, що не сумісні із правилами поведінки державного службовця. Окрім того, у змісті оскаржуваного наказу зазначено, що наказом по управлінню освіти і науки №310-к від 11.09.2008 року "Про дозвіл на викладацьку роботу працівникам апарату управління освіти і науки" ОСОБА_1 було дозволено протягом 2008-2009 навчального року виконувати викладацьку роботу в обсязі кількості годин, передбачених чинним законодавством по п’ятницях з 12.40 год до 17.05 год. Однак, ОСОБА_1 без погодження з керівництвом управління освіти і науки впродовж з 05.09.2008 року до 31.10.2008 року по п’ятницях (05.09.2008 року, 12.09.2008 року, 19.09.2008 року, 26.09.2008 року, 03.10.2008 року, 10.10.2008 року, 17.10.2008 року, 24.10.2008 року та 31.10.2008 року) працювала у Технологічно-промисловому коледжі ВДАУ з 10.20 год. до 15.00 год., а за повідомленням її безпосереднього керівника ОСОБА_6 до кінця робочого дня в Управлінні освіти і науки не з`являлась, чим неодноразово порушувала трудову дисципліну. Наведене було предметом обговорення з нею.
Крім того, ОСОБА_1 01.12.2008 року було здійснено прогул (відсутність на роботі більше 3 годин протягом робочого дня) без поважних причин.
02.12.2008 року ОСОБА_1 було влаштовано бійку із завідуючою сектором вищих навчальних закладів, науки та інтелектуальної власності управління освіти і науки ОСОБА_6 Дана подія мала широкий резонанс у колективі працівників управління освіти і науки та педагогічної громадськості міста Вінниці. Наказами начальника управління освіти і науки №399-к від 03.12.2008 року "Про проведення службового розслідування" та №405-к від 10.12.2008 року "Про продовження термінів проведення службового розслідування" була створена комісія, яка в період з 03.12.2008 року по 19.12.2008 року провела службове розслідування та склала відповідний акт від 19.12.2008 року. В акті службового розслідування підтверджено, що ОСОБА_1 порушила Загальні правла поведінки державного службовця та Присягу державного службовця. В подальшому на подання начальника управління освіти і науки від 22.12.2008 року профспілковий комітет первинної профспілкової організації управління освіти і науки надав згоду на звільнення ОСОБА_1 з роботи за порушення Присяги державного службовця.
Водночас, суд вважає оскаржуваний наказ відповідача №418-к від 26.12.2008 року протиправним виходячи з наступних міркувань.
За змістом ч.ч. 4 та 5 ст. 11 КАС України, суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень.
Судом встановлено, що предметом цього спору є питання законності звільнення особи з займаної посади, а отже, з’ясування цих обставин та правомірності дій відповідача і має бути перевірене в судовому засіданні в порядку ч. 3 ст. 2 КАС України з метою прийняття законного і обґрунтованого судового рішення.
Розглядаючи питання щодо законодавства, яким врегульовані відносини публічної служби, необхідно виходити з того, що ці відносини, перш за все, є предметом регулювання конституційного та адміністративного права. Публічній службі у більшості випадків не властиве договірне регулювання умов праці, що характерне для трудового права, оскільки відсутній трудовий договір як підстава для виникнення трудових відносин, а умови служби визначені законодавством. Трудове законодавство може застосовуватися до таких відносин субсідіарно за відсутності відповідних положень у конституційному та адміністративному законодавстві.
Визнаючи важливість права на працю як основи життєдіяльності людини, Конституція України закріплює та гарантує основні трудові права громадян (ст. 43, 44, 45, 46) і встановлює, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості визначаються виключно законами України (п. 6 ч. 1 ст. 92).
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 09.07.98р. “Справа за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої ст. 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміну "законодавство") встановив, що особливістю правового регулювання трудових відносин є те, що вони регламентуються розгалуженою системою нормативних актів, прийнятих органами різних рівнів, у тому числі за участю трудових колективів та профспілок. Проте, найбільш соціально важлива частина трудових відносин, яка охоплюється конституційним поняттям "засади регулювання праці і зайнятості", визначається лише законом.
Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно нього (ст. 4 Кодексу законів про працю України).
Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 3 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
З наведеного випливає, що будь-яка державна служба є публічною службою. Базовим (загальним) законом, що регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, є Закон України "Про державну службу".
Загальними ознаками публічної служби є те, що це професійна діяльність осіб, які її обіймають, що здійснюється на основі Конституції, законів та інших нормативно-правових актів, за змістом полягає у виконанні завдань і функцій держави (органів державної влади), оплачується з державних коштів.
Відповідно до ст. 14 Закону України "Про державну службу", дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків. Як зазначено в ч. 2 ст. 11 цього ж Закону конкретні обов'язки та права державних службовців визначаються на основі типових кваліфікаційних характеристик і відображаються у посадових положеннях та інструкціях, що затверджуються керівниками відповідних державних органів у межах закону та їх компетенції.
Позивач був провідним спеціалістом відділу професійно – технічної освіти, науки та координації діяльності вищих навчальних закладів. Згідно посадової інструкції провідний спеціаліст згаданого відділу повинен забезпечувати дотримання законодавчих і нормативних актів з питань професійно – технічної освіти, а також здійснювати організацію і контроль за навчально – виробничим та навчально – виховним процесом у закріплених професійно – технічних закладах.
Ключові поняття дисциплінарної відповідальності (службова дисципліна, дисциплінарний проступок, види стягнення) не уніфіковані, регулюються різними законами та підзаконними актами. Тому необхідно виходити із того, що дисциплінарна відповідальність публічного посадовця є предметом регулювання адміністративного права, а трудове законодавство, у тому числі правила КЗпП, застосовується у випадку прогалин у спеціальному законі.
Законодавством України, що регулює трудові відносини в державі, зокрема ст. 147 КЗпП України передбачається, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано один із таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.
Крім вищезазначених заходів стягнення законами, дисциплінарними статутами, положеннями можуть бути передбачені й інші види дисциплінарних стягнень.
Так, згідно ст. 14 Закону України "Про державну службу" до службовців можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу: попередження про неповну службову відповідальність; затримка до одного року в присвоєнні чергового рангу або в призначенні на посаду.
На ряду з цим, суд підкреслює, що відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України "Про державну службу" державна служба припиняється, передусім, із загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, а також з підстав, визначених даною статтею, зокрема у разі:
1) порушення умов реалізації права на державну службу (ст. 4 цього Закону);
2) недотримання пов'язаних із проходженням державної служби вимог, передбачених ст. 16 цього Закону;
3) досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби ( стаття 23 цього Закону);
4) відставки державних службовців, які займають посади першої або другої категорії (ст. 31 цього Закону);
5) виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі (ст. 12 цього Закону);
6) відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої ст. 17 цього Закону;
7) неподання або подання державним службовцем неправдивих відомостей щодо його доходів, передбачених ст. 13 цього Закону.
Порушенням трудової дисципліни згідно законодавства України є невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов’язків, що проявились в порушенні правил внутрішнього трудового розпорядку, посадових інструкцій, наказів та розпоряджень власника, якщо вони мають законний характер.
Дисциплінарним стягненням є передбачений в нормативно-правовому акті захід впливу, що відповідно до ст. 147-1 КЗпП України застосовується органом, якому надано право прийняття на роботу даного працівника відповідно до його компетенції, за вчинений цим працівником дисциплінарний проступок.
У відповідності до ст. 148 КЗпП України, дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
Згідно ж вимог ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обрані виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку, тому що у відповідності до ст. 150 КЗпП України воно може бути оскаржене в порядку, встановленому законодавством, зокрема - главою XV цього Кодексу.
Таким чином, обов’язковими умовами для визначення законним притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності є:
- здійснення працівником порушення трудової дисципліни, тобто невиконання або неналежне виконання з його вини покладених на нього трудових обов’язків, що проявились в порушення правил внутрішнього трудового розпорядку, посадових інструкцій, положень, наказів та розпоряджень власника, якщо вони мали законний характер;
- притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності компетентним органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника;
- застосування до порушника трудової дисципліни одного із заходів стягнення, які прямо передбачені чинним законодавством, в передбачений законом строк та з обов’язковим урахуванням ступеня тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду;
- застосування стягнення передбаченим законом шляхом оголошення в наказі (розпорядженні).
Дисциплінарна відповідальність є дієвим важелем для забезпечення ефективного виконання особами публічної служби наданих повноважень.
Втім, аналізуючи наведені обставини спірної ситуації, суд приходить до висновку про те, що оскаржуваний наказ, в частині застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення не відповідає зазначеним вище умовам.
Так, позивача - ОСОБА_1 було звільнено на підставі п. 6 ст. 30 Закону України "Про державну службу" - за порушення нею Присяги державного службовця .
Згідно до ст. 17 Закону України "Про державну службу" громадяни України, які вперше зараховуються на державну службу, приймають Присягу такого змісту: "Повністю усвідомлюю свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити народові України, суворо дотримувати Конституції та законів України, сприяти втіленню їх у життя, зміцнювати їх авторитет, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, з гідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов'язки".
Однак, у наказі про звільнення № 418-К від 26.12.2008 року фактично не відображені належним чином підстави для застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення тобто не конкретизовано, яке порушення трудової дисципліни, здійснила ОСОБА_1 (відповідач обмежився лише формулюванням загального змісту вказавши, що ОСОБА_1 у 2008 році допущено ряд порушень, що не сумісні з правилами поведінки державного службовця) та не зазначено, які конкретно із вищевказаних положень ст. 17 Закону були порушені ОСОБА_1.
З цього приводу варто відмітити, що в дійсності порушення Присяги державного службовця, в якій закріплені загальні морально-правові принципи державної служби, свідчить про такі моральні якості позивачки, які є перешкодою для подальшого її перебування на державній службі. Норми Закону України "Про державну службу", щодо Присяги, не створюють безпосередньо права та обов'язку - їх головне призначення у формуванні відповідних моральних засад діяльності державного службовця. Особа, яка приймає присягу, урочисто присягає дотримуватись встановлених правил поведінки, а тому порушення Присяги державного службовця та конкретні порушення трудової дисципліни знаходяться у різних площинах діяльності державного службовця. Таким чином, припинення державної служби у зв'язку з порушенням Присяги державного службовця не є дисциплінарним стягненням, а є додатковою підставою для припинення державної служби, визначеною Законом України "Про державну службу".
Утім, в наказі № 418-К від 26.12.2008 року відсутні відомості про невиконання позивачем конкретних завдань, передбачених колом його трудових обов’язків. А формулювання ж дисциплінарного проступку в такому змісті як "Порушення Присяги державного службовця, передбаченої статтею 17 Закону України "Про державну службу" носить загальний і розпливчатий характер, та не відповідає загальним вимогам про трудову дисципліну.
Більш того, з тексту оскаржуваного наказу видно, що при застосуванні стягнення відповідачем в порушення ст. 149 КЗпП України, не були враховані ні ступінь тяжкості вчиненого проступку, ні заподіяна ним шкода, ні фактичні обставини вчинення проступку, ні попередня робота позивача.
Тобто, приймаючи оскаржуване рішення відповідачу слід було попередньо врахувати ті обставини, що ОСОБА_1 впродовж шести років перебування на державній службі , працюючи в управлінні освіти і науки облдержадміністрації характеризується позитивно, як сумлінний, кваліфікований, авторитетний працівник. За сумлінну працю відзначалася керівництвом управління. Попереджень, зауважень, дисциплінарних стягнень не мала.
Також суд вважає безпідставним висновок відповідача щодо здійснення позивачкою прогулу 01.12.2008 року, оскільки, виходячи з матеріалів справи, 01.12.2008 року вона проводила викладацьку діяльність у Технологічно-промисловому коледжі ВДАУ, що вона здійснювала, як вже зазначалось вище, за погодженням з керівництвом управління. Сам факт знаходження її в коледжі у цей період підтверджується листом керівництва Технологічно-промислового коледжу № 1075 від 09.12.2008 року (а.с. 118 том №2). Отже, вона була відсутня на роботі в зазначений період з поважних причин, а відтак, має місце відсутність вини позивача, як основної складової дисциплінарного проступку.
Досліджуючи це питання суд також встановив, що у табелі виходу на роботу працівників апарату Управління освіти і науки Вінницької ОДА за грудень 2008 року, а саме ОСОБА_1 день 1 грудня відмічений як прогул. (а.с. 54)
Суд звертає увагу, що прогул це невихід робітника на роботу без поважних причин. Однак причини неявки позивача на роботу в вказаний період не з’ясовувались відповідачем, від нього не було витребувано відповідного пояснення.
Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти задоволення позову.
Представники відповідача в судовому засіданні не надав будь-яких доказів, які б спростовували твердження позивача про існування листа керівництва Технологічно-промислового коледжу № 1075 від 09.12.2008 року та правомірності відсутності її на роботі в вказаний період.
На переконання суду, наявність листа керівництва Технологічно-промислового коледжу № 1075 від 09.12.2008 року свідчить про те, що так званий прогул було вчинено ОСОБА_1 з поважних причин, що взагалі виключало правову можливість звільнення її з роботи в т.ч. з підстав ст.40 п.4 КЗпП України, оскільки як вбачається зі змісту цього листа ОСОБА_1 проводила пари в групах 513, 522 в період з 5 вересня по 31 жовтня 2008 року тільки згідно розкладу. Другою та третьою парою в п’ятницю з 10.20 год. до 14.15 год., з 14.15 год. до 15.00 год. проводились консультації. Пари проводились в такі дін: 05.09.2008 року, 12.09.2008 року, 19.09.2008 року, 26.09.2008 року, 03.10.2008 року, 10.10.2008 року, 17.10.2008 року, 24.10.2008 року, 31.10.2008 року. Також, у листі зазначено, що в зв’язку із закінченням І семестру в групах 522, 513 та необхідністю вичитки годин, ОСОБА_1 зайняття 1-го та 2-го грудня 2008 року проводила по додатковому розкладу. 01.12.2008 року ОСОБА_1 проводила зайняття з 8.30 год. до 14.15 год. Після закінчення занять ОСОБА_1 приймала перездачу заборгованостей у студентів до 18.00 год. Стосовно 02.12.2008 року, то у листі зазначено, що ОСОБА_1 проводила у цей день заняття з 8.30 год. до 14.15 год., а потім працювала з журналами та виставляла рубіжний контроль до 15.30 год.
Крім того, вчинення прогулу, як підстава для звільнення, не передбачена статтею 30 Закону України "Про державну службу", та є самостійною підставою для звільнення, передбаченою п. 4 ст. 40 КЗпП України.
На момент прийняття наказу про звільнення, тобто 26.12.2008 року, відповідач не дослідив обставин, пов'язаних з поважністю причин невиходу позивача на роботу протягом тривалого часу - з 01.12.2008 року. по 11.12.2008 року (як свідчить дані табелю виходу на роботу працівників апарату Управління освіти і науки Вінницької ОДА за грудень 2008 року), оскільки з ОСОБА_1 ніхто з керівництва Управління освіти та науки Вінницької ОДА не спілкувався, письмових пояснень з приводу його відсутності на роботі протягом даного періоду часу ніхто не вимагав. Наявний в справі акт від 02.12.2008 р. з приводу самочинного залишення 02.12.2008 року ОСОБА_1 свого робочого місця не свідчить про те, що остання відмовилася дати саме письмові пояснення з приводу порушення трудової дисципліни, як цього вимагає ст.149 КЗпП України.
Відповідач зобов'язаний був дочекатися повернення позивача на роботу після її тимчасової відсутності (в т.ч у зв’язку з тимчасової непрацездатністю), з'ясувати поважність причини її відсутності, після чого визначитися з можливістю застосування до нього дисциплінарного стягнення.
Проте, з матеріалів справи видно, що звільнення ОСОБА_1 з роботи було швидкоплинним, оскільки подання на профком про дачу згоди на звільнення позивача датоване 22.12.2008 року, а вже 26.12.2008 року профком дав згоду на звільнення і того ж 26.12.2008 року позивач був звільнений з роботи на підставі оскаржуваного наказу №418-к.
З матеріалів справи не видно, що позивач запрошувався на засідання профкому, був повідомлений про час такого засідання. В свою чергу, профком згоду на звільнення ОСОБА_1 дав формально, в суть справи не вникав, що видно з витягу протоколу засідання профкому від 26.12.2008 року, наявного в справі.
Аналізуючи наказ начальника Управління освіти і науки Вінницької ОДА від 26.12.2008 року №418-к, яким припинено державну службу позивача на посаді провідного спеціаліста сектору вищих навчальних закладів, науки та інтелектуальної власності Управління освіти і науки Вінницької ОДА за порушення Присяги державного службовця згідно з п.6 ст. 30 Закону України "Про державну службу", у зв’язку з допущенням ряду порушень не сумісних із правилами поведінки державного службовця, встановлено, що мотивувальна частина даного наказу не містить посилань на конкретні статті Законів України, інших нормативно-правових актів, не зазначено за які саме порушення припинено державну службу та звільнено позивача із займаної посади та в чому конкретно ці порушення полягали, не наведені конкретні факти недотримання позивачем законодавства чи несумлінного ставлення до своїх обов’язків та причинно-наслідковий зв'язок такої бездіяльності та несумлінності із станом виконання викладацької роботи у Технологічно – промисловому коледжі ВДАУ та обставинами інциденту (конфліктної ситуації), що відбувся між завідуючою сектором вищих навчальних закладів, науки та інтелектуальної власності Управління освіти і науки ОСОБА_6 і провідним спеціалістом цього ж сектору ОСОБА_1
Відносно порушення, яке зазначене у наказі 26.12.2008 року №418-к та акті службового розслідування від 19.12.2008 року та стосується інциденту (конфліктної ситуації), який стався 02.12.2008 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 то суд зазначає, що вказані штучні порушення мають суто суб’єктивні причини (підгрунття), такі, як неприязні особисті взаємовідносини (стосунки), та не знаходяться у безпосередньому причинному зв’язку з тими діями позивача які вчинюються (реалізуються) останнім у сфері трудових взаємовідносин.
Оскільки згідно Закону порушення Присяги державним службовцем є самостійною підставою для припинення державної служби, суб’єкт владних повноважень повинен визначити, в чому конкретно полягає порушення Присяги державним службовцем. Проте цього зроблено не було.
З огляду на викладене, відповідачем не надано належних та достатніх доказів, які б свідчили про порушення позивачем Присяги державного службовця або неналежного і несумлінного виконання своїх службових обов’язків.
З досліджених судом доказів не вбачається достатніх підстав для припинення державної служби та звільнення позивача за порушення Присяги державного службовця.
Що стосується інших підстав для звільнення позивача то суд вважає, що вони ґрунтуються на помилковому розумінні змісту законодавства зважаючи на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до наказу начальника Управління освіти і науки № 310-к від 11.09.2008 року "Про дозвіл на викладацьку роботу працівникам апарату Управління освіти і науки", ОСОБА_1 дозволено протягом 2008-2009 навчального року виконувати викладацьку роботу у Технологічно-промисловому коледжі ВДАУ в обсязі годин, передбачених чинним законодавством - щоп'ятниці з 12 год. 40 хв. до 17 год. 05хв. Проте, з вересня 2008 року, у зв`язку зі зміною розкладу навчально-виховного процесу коледжу, був змінений і час викладання – щоп`ятниці з 10 год. 20 хв. до 17 год. 05 хв.
За таким графіком позивачка викладала впродовж 05.09.2008 року по 31.10.2008 року і суду не було надано доказів, що керівництво управління (в особі начальника – І.Д. Івасюка та його заступників - Бадюка В.В., Чорної О.А., та Лисака А.Р.) будь-яким чином протягом цього періоду, аж до самого звільнення позивачки, заперечувало проти такого графіку чи мало до позивачки претензії з цього приводу. За таких обставин суд вважає, що за таким графіком позивачка працювала за погодженням з керівництвом управління (в особі начальника – І.Д. Івасюка та його заступників - Бадюка В.В., Чорної О.А., та Лисака А.Р.), а тому твердження відповідача в цій частині оскаржуваного наказу вважає необґрунтованим.
Навіть якщо, все ж таки робити припущення стосовно того, що ОСОБА_1 допустила неналежне виконання положень наказу начальника Управління освіти і науки № 310-к від 11.09.2008 року "Про дозвіл на викладацьку роботу працівникам апарату Управління освіти і науки", то в першу чергу необхідно встановлювати відсутність дієвого контролю за виконанням даного наказу забезпечення якого покладено на заступників начальника управління в особі Бадюка В.В., Чорної О.А. та Лисака А.Р..
По-друге, виявляти наявність недоліків в організації та координації роботи сектору вищих навчальних закладів та інтелектуальної власності з урахуванням чіткого розподілу посадових обов’язків посадових осіб управління в т.ч. і заступників начальника управління.
По-третє, детально досліджувати стан належного виконання своїх посадових обов’язків завідувачем сектору вищих навчальних закладів та інтелектуальної власності Управління освіти і науки Вінницької ОДА, що є однією з причин та умов, що сприяють скоєнню (допущенню) порушень підлеглими посадовими особами (в т.ч. ОСОБА_1), неналежному виконанню ними своїх службових обов’язків.
І насамкінець, тільки дотримавшись послідовності зазначених вище дій (етапів) доцільно вести мову про наявність чи відсутність підстав та приводів для притягнення ОСОБА_1 як підлеглої посадової особи до дисциплінарної відповідальності, в порядку, встановленому діючим законодавством.
За загальним правилом будь-яке звільнення особи (як у відносинах публічної служби, так і у звичайних трудових відносинах) має бути обґрунтованим, тобто, мати чітко вказану підставу для звільнення, передбачену або Кодексом законів про працю України, або Законом України "Про державну службу".
Адміністративний суд, оцінюючи відповідність законодавству рішення про звільнення, в першу чергу досліджує його на предмет відповідності принципу обґрунтованості, закріпленого п. 3 ч. 3 ст. 2 КАС України.
Закріплений ч. 3 ст. 2 КАС України принцип обґрунтованості прийнятого рішення, в тому числі і рішення про звільнення особи, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб’єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов’язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб’єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами.
Несприятливе для особи рішення, в тому числі рішення про звільнення з посади, обов’язково повинно бути мотивованим.
Як зазначено у резолютивній частині наказу Управління освіти і науки Вінницької ОДА від 11.06.2010 року №148-к "Про виконання Ухвали Вищого адміністративного суду", ОСОБА_1 необхідно вважати такою, що звільнена 31.12.2008 року з посади провідного спеціаліста сектору вищих навчальних закладів, науки та інтелектуальної власності Управління освіти і науки на підставі пункту 6 статті 30 Закону України «Про державну службу". Тобто, знов ж таки, відповідач у виданому розпорядчому документів зазначає, що підставою звільнення позивача є порушення Присяги державного службовця (п. 6 ч. 1 ст. 30 Закону України "Про державну службу").
Спеціальним законодавчим актом у сфері проходження публічної служби є Закон України "Про державну службу", який регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу та визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про державну службу" державна служба ґрунтується на таких основних принципах: служіння народу України; демократизму і законності; гуманізму і соціальної справедливості; пріоритету прав людини і громадянина; професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі; персональної відповідальності за виконання службових обов'язків і дисципліни; дотримання прав та законних інтересів органів місцевого і регіонального самоврядування; дотримання прав підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян.
Статтею 30 Закону України "Про державну службу" визначено підстави припинення державної служби.
Оскільки відповідач видав розпорядчий документ, яким фактично прийняв рішення та вирішив вважати позивача звільненим з посади за порушення присяги державного службовця, то суд звертає увагу на те, що таке рішення повинно ґрунтуватися на належних доказах, які б підтверджували факт порушення присяги державного службовця.
Враховуючи закріплений ст. 17 Закону України "Про державну службу" зміст присяги державного службовця, належними доказами її порушення будуть встановлені факти порушення вимог Конституції та законів України, порушення прав, свобод і законних інтереси громадян, порушення морально-етичних принципів державного службовця, несумлінне виконання (невиконання) обов’язків державного службовця тощо.
В той же час, суд звертає увагу на те, що вищенаведені факти повинні підтверджуватися належними доказами.
Частиною 1 ст. 70 КАС України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору (ч. 4 ст. 70 КАС України).
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне зазначити про те, що надана відповідачем в якості доказу Ухвала Вищого адміністративного суду України від 15 квітня 2010 року у справі №К-33044/99, на виконання якої приймався наказ від 11.06.2010 року №148-к, не є належним доказом в даній справі, оскільки такий документ відповідно до вимог чинного законодавства України не створює правових наслідків безпосередньо спрямованих на припинення державної служби ОСОБА_1
Саме такі процесуальні рішення, як вищезгадана ухвала від 15 квітня 2010 року, суд касаційної інстанції приймає у випадку коли скасовує рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій, ухвалені з порушенням матеріального і (або) процесуального права, і в подальшому направляє справу на новий судовий розгляд, якщо порушення норм закону призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а також коли порушення норм права не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, тобто вимагають дослідження доказів та встановлення обставин у справі. Більш того, якщо справу направлено на новий розгляд, висновки і мотиви, з яких скасовані судові рішення, обов’язково мають бути враховані саме судовими органами при новому розгляді справи, щоб повторно не було допущено аналогічної помилки.
Утім, представники відповідача не надали суду жодних обґрунтованих пояснень з приводу того, в рамках якої процедури та з якою метою відповідач виконував Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 15 квітня 2010 року у справі №К-33044/99 та чи був він належним чином уповноважений на вчинення таких дій.
Відтак, суд приходить до висновку про те, що Ухвала Вищого адміністративного суду України від 15 квітня 2010 року у справі №К-33044/99 на виконання якої приймався оскаржуваний наказ, не є доказом порушення позивачем присяги державного службовця.
Жодних інших доказів на підтвердження факту порушення станом на 11.06.2010 року (дата винесення наказу "Про виконання Ухвали Вищого адміністративного суду України") присяги державного службовця (рішення про притягнення її до відповідальності тощо) представником відповідачів не надано, а судом таких доказів не встановлено.
Суд повторно звертає увагу на те, що, ч. 1 ст. 14 Закону України "Про державну службу" визначено, що за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює, до державного службовця застосовуються дисциплінарні стягнення.
До службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу: попередження про неповну службову відповідність; затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду (ч. 2 ст. 14 Закону України "Про державну службу").
Таким чином, Суд звертає увагу на те, що Законом України "Про державну службу" передбачено конкретні дисциплінарні заходи, що можуть застосовуватися до державних службовців за невиконання чи неналежне виконання державним службовцем службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також здійснення вчинків, які порочать його як державного службовця або дискредитують державний орган, в якому такий державний службовець працює.
І лише вжиті до державного службовця заходи дисциплінарного впливу є належним доказом невиконання чи неналежного виконання державним службовцем службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також здійснення вчинків, які порочать його як державного службовця або дискредитують державний орган, в якому такий державний службовець працює.
Жодних доказів на підтвердження факту застосування до ОСОБА_1 заходів дисциплінарного впливу (дисциплінарних стягнень) суду надано не було.
В той же час, принцип обґрунтованості вимагає від суб’єкта владних повноважень, який приймає рішення про звільнення особи із займаної посади, обов’язково мотивувати дане рішення, тобто вказувати правові підстави звільнення особи, які передбачені чинним законодавством України, а також зазначати відповідні докази, що свідчать про наявність підстав звільнення.
В судовому засіданні представниками відповідача не зазначено жодної із обставин, які б свідчили про порушення позивачем присяги державного службовця, як і не надано жодних доказів на підтвердження існування інших підстав звільнення позивача.
Вищевказане є беззаперечним фактом незаконності оскаржуваного наказу від 11.06.2010 року №148-к "Про виконання Ухвали Вищого адміністративного суду" та є підставою для його скасування.
В зв’язку з тим, що оскаржуваний наказ відповідача від 11.06.2010 року №148-к "Про виконання Ухвали Вищого адміністративного суду" не містить передбачених чинним законодавством України посилань на підстави, які б підтверджували факт порушення присяги державного службовця позивачем, як і не містить посилань на відповідні акти службового розслідування тощо, суд приходить до висновку про невідповідність даного рішення суб’єкта владних повноважень принципу обґрунтованості, що є беззаперечною підставою його протиправності та необхідності скасування.
Таким чином, сукупність зібраних та досліджених в судовому засіданні доказів дають суду підстави вважати, що оскаржуваний наказ відповідача від 11.06.2010 року №148-к "Про виконання Ухвали Вищого адміністративного суду", яким останній вважає ОСОБА_1 такою, що звільнена 31.12.2008 року з посади провідного спеціаліста сектору вищих навчальних закладів, науки та інтелектуальної власності Управління освіти і науки на підставі п. 6 ст. 30 Закону України "Про державну службу", прийнятий суб’єктом владних повноважень не на підставі та не у спосіб, що визначений чинним законодавством України, необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, упереджено по відношенню до позивача, без дотримання рівності перед законом, а тому вважає наказ Управління освіти і науки Вінницької ОДА від 11.06.2010 року №148-к "Про виконання Ухвали Вищого адміністративного суду" є протиправним та таким, який слід скасувати.
Частиною 2 ст. 167 КАС України встановлено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень і його скасування.
Встановивши обставини справи, з метою повного захисту прав та інтересів позивача, з урахуванням положень ст. 167 КАС України, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги щодо скасування наказів прийнятих відносно ОСОБА_1 слід задовольнити, шляхом визнання протиправними та скасування наказів від 26.12.2008 року № 418-к "Про звільнення з роботи ОСОБА_1" та від 11.06.2010 року №148-к "Про виконання Ухвали Вищого адміністративного суду".
Частиною 1 ст. 235 КЗпП України визначено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку про поновлення ОСОБА_1 на роботі з 01.01.2010 року на посаді провідного спеціаліста сектору вищих навчальних закладів, науки та інтелектуальної власності Управління освіти і науки Вінницької ОДА.
Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
З огляду на вказану норму суд прийшов до висновку про зобов’язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу у період з 01.01.2010 року по день поновлення на роботі включно.
Відповідно до вимог ст. 256 КАС України постанова суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби та присудження виплат заробітної плати у відносинах публічної служби, у межах суми стягнення за один місяць, підлягає негайному виконанню.
З огляду на зазначене вище суд прийшов до висновку, що постанова в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та нарахування і виплати заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць підлягає негайному виконанню.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Частиною 2 ст. 71 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідно, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача і у справах про поновлення на публічній службі.
На думку суду, відповідачем не доведено правомірність прийняття ним наказів від 26.12.2008 року № 418-к "Про звільнення з роботи ОСОБА_1" та від 11.06.2010 року №148-к "Про виконання Ухвали Вищого адміністративного суду".
Згідно ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати наказ Управління освіти і науки Вінницької обласної державної адміністрації від 26.12.2008 року №418-к "Про звільнення з роботи ОСОБА_1".
Визнати протиправними та скасувати наказ Управління освіти і науки Вінницької обласної державної адміністрації №148-к від 11.06.2010 року "Про виконання Ухвали Вищого адміністративного суду".
Поновити ОСОБА_1 на роботі з 01.01.2010 року на посаді провідного спеціаліста сектору вищих навчальних закладів, науки та інтелектуальної власності Управління освіти і науки Вінницької обласної державної адміністрації.
Зобов`язати Управління освіти і науки Вінницької обласної державної адміністрації нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу у період з 01.01.2010 року по день поновлення на роботі включно.
Постанова, в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та нарахування і виплати заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць підлягає негайному виконанню.
Судові витрати віднести на рахунок Державного бюджету України.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Чернюк Алла Юріївна