КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2а-12181/09/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Григорович П.О.
Суддя-доповідач: Земляна Г.В.
У Х В А Л А
Іменем України
"09" лютого 2011 р. м. Київ
колегія суддів судової палати по адміністративним справам Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого –судді Земляної Г.В.
суддів Парінова А.Б., Петрика І.Й.
при секретарі Ломановій Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києва апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 червня 2010 року у справі за позовом Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва до Кредитної спілки «Фаворит», Товариства з обмеженою відповідальністю «Забудова-Центр»про застосування наслідків нікчемності правочину,
В С Т А Н О В И Л А :
Позивач Державна податкова інспекція у Печерському районі міста Києва (далі ДПІ у Печерському районі), остаточно вточнивши позовні вимоги, звернулася до суду з позовом про встановити факту нікчемності правочину у формі договору позики від 27.07.2006р. №11 та стягнути в дохід Держави з Кредитної спілки «Фаворит»грошові кошти у розмірі 16000000 грн., отримані за нікчемним правочином у формі договору позики від 27.07.2006р. №11.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 червня 2010 року у задоволені позову Державній податковій інспекції у Печерському районі міста Києва відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятою постановою представник Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва подав апеляційну скаргу, в яких просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, про задоволення позовних вимог. В своїх апеляційних скаргах апелянти посилаються на незаконність, необґрунтованість та необ’єктивність рішення суду, неповне з’ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з’явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду залишенню без змін, з наступних підстав.
Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд першої інстанції всебічно, повно та об’єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, працівниками Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва виїзною плановою документальною перевіркою КС «Фаворит»за період з 01.07.2006р. по 05.05.2009р. було встановлено, що між Кредитною спілкою «Фаворит»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Забудова Центр»було укладено договір позики від 27.07.2006 року №11 згідно якого кредитна спілка (позичальник), отримала безготівкову позику у розмірі 16000000 грн., яка підлягала поверненню позикодавцю - TOB «Забудова»28.07.2006 року. Крім того, між КС «Фаворит»та TOB «Забудова Центр», з метою забезпечення зобов'язання за договором позики №11 був укладений договір застави майнових прав за яким позичальник передав у заставу TOB «Забудова центр»майнові права вимоги за кредитними договорами з третіми особами, в яких КС «Фаворит»виступало в якості кредитора на суму 15927167,42 грн.
Між TOB «Забудова Центр»та TOB «Комерційний банк «Дельта»28.07.06 року був укладений договір відступлення майнових прав № 11 за яким TOB «Забудова Центр»відступало TOB «Комерційний банк «Дельта»право вимоги грошових коштів за договором застави №11. Також, між TOB «Забудова Центр»та TOB «Комерційний банк «Дельта»була укладена додаткова угода №1 згідно якої Новий кредитор, набував права вимоги повернення позики, а у разі його не виконання кредитною спілкою - право вимоги за договором застави.
Таким чином, внаслідок укладання вищезазначених угод до TOB «КБ «Дельта»перейшли майнові права на суму 15927167,42 грн. за який від фізичних осіб надійшло та перераховано до TOB «КБ Дельта»19761887,44.
ДПІ у Печерському р-ні м. Києва, вважає, що договір позики від 27.07.2006 року №11 укладений між КС «Фаворит»та TOB «Забудова Центр»укладений на 1 день не є таким відповідно до Закону, а спрямований на сам перед на ухилення від сплати податків КС «Фаворит».
Отже, позивач вважає, що при укладенні правочину між відповідачами було порушено ч. 1, ч. 3 ст. 203 ЦК України, певних видів господарської діяльності», а відтак означений правочин є недійсним в силу закону і в силу ст.236 ЦК України нікчемний право чин недійсний з моменту його вчинення.
Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Враховуючи викладене, Позивач просить суд застосувати наслідки, що передбачені ст.ст. 207 та 208 Господарського кодексу України.
Приймаючи постанову про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із не обґрунтованості позовних вимог та їх не доведеності.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів зважає на наступне.
Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач у своїй позовній заяві просить застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину, укладеного між відповідачами, а саме стягнути з них КС «Фаворит»в доход Держави кошти, одержані ним за Договором № 11 від 27.07.2006 року в сумі 16000000 грн.
Вирішуючи спір про визнання угод нікчемними з підстав укладення їх з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільству, в усіх випадках потребують встановлення та доведення обставин, що підтверджують наявність умислу в діях хоча б однієї зі сторін.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України від 28.04.1978 року №3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними»до угод, укладених з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства належать, зокрема угоди, спрямовані на використання всупереч закону колективної, державної або приватної власності з корисливою метою, на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування прибутків та доходів, використання майна, що перебуває у їх власності або користуванні, всупереч інтересам суспільства, на незаконне відчуження землі або незаконне користування нею, розпорядження чи придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обмежених в обігу.
В матеріалах справи відсутні обставини, встановлені на підтвердження того, що укладаючи спірний договір, відповідачі діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства.
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду враховує і той факт, що позивачем ДПІ у Києво-СвятошинськоПечерському районі Київської області не доведено наявності доказів кримінальної відповідальності посадових осіб та відповідальності суб’єктів господарювання за ухилення від сплати податків або інші податкові правопорушення. Сторонами по даній справі не було надано суду постанови про притягнення до кримінальної відповідальності та визнання винними у вчиненні злочину, передбаченого ст. 212 КК України директорів Голови правління КС «Фаворит», яка б набрала законної сили.
Надані позивачем докази в підтвердження того, що за результатами перевірки КС «Фаворит»позивачем було встановлено факт порушення ним податкового законодавства, а саме Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»колегія суддів оцінює критично та зазначає, що ця обставина не є беззаперечною підставою визнання недійсними всіх угод укладених платником податків, виходячи з наступного.
Так, відповідно до п. 1.3 оглядового листа Вищого арбітражного суду України № 01-8/481 від 20.04.2001 року зазначено, що порушення сторонами договору законодавства про податки не є підставою для визнання його недійсним. Якщо податковим органом не подано доказів спрямованості укладеної угоди на вчинення порушення податкового законодавства, несплата податків (обов’язкових платежів) не є підставою для визнання угоди недійсною.
Крім того, згідно з ч. 1 ст. 207 ГК України, який набрав чинності 1 січня 2004 року, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін чи відповідного органу державної влади визнане судом недійсним повністю або в частині. За вчинення таких правочинів застосовуються конфіскаційні санкції, передбачені частиною першою статті 208 цього Кодексу.
Однак, положення статей 207 та 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок. А тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215, ч. 2 ст. 228 ЦК України правочин є нікчемним і визнання його недійсним судом не вимагається.
Органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу», можуть на підставі п. 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.
Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, лише за наявності умислу і не можуть застосовуватися як сам факт несплати податків однією зі сторін договору.
Частиною 1 статті 208 ГК України визначено, що у випадку якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 208 ГК України передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає ст. 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Таким чином, вказаний Кодекс містить публічно-правові наслідки укладення недійсної угоди. Цим кодексом встановлена відповідальність (правові наслідки) у вигляді адміністративно-господарської санкції (в розумінні ст. ст. 238, 239 ГК України), яка має конфіскаційний характер, - стягнення в доход держави одержаного однією чи обома сторонами за угодою, за укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави та суспільства.
Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських як такі, що відповідають визначенню, наведеному в ч. 1 ст. 238 ГК України і тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених статтею 250 цього Кодексу.
Слід зазначити, що такої ж правової позиції при розгляді справ цієї категорії дотримується і судова палатам в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, під час розгляду за винятковими обставинами справи за позовом Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова до Приватної фірми «Росток»та Приватної виробничо-комерційної фірми «Дімон і Ко»про визнання недійсними господарських зобов’язань та стягнення в доход держави всього одержаного.
Колегія суддів зазначає, що моментом вчинення порушення, визначеного ст. 207 ГК України, є момент укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Як підтверджено матеріалами справи, спірний договір укладено відповідачами 27 липня 2006 року.
Відповідно до ст. 250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Оскільки позивач звернувся до суду у 30 вересня 2009 року, тобто більш ніж півтора роки після вчинення відповідачами, як стверджує позивач, правопорушення, то за таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про пропущення строків для застосування до відповідача адміністративної санкції у вигляді стягнення коштів.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо того, що позивачем було пропущено строк звернення до адміністративного суду із позовними вимогами про стягнення коштів, отриманих за нікчемною угодою.
У зв’язку з вищевикладеним, колегія суддів виходить з того, що відсутні підстави для висновку про укладення спірної угоди з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, оскільки не вбачається, в чому ж полягала така мета, а також не доведено, що метою її укладання було настання протиправних наслідків.
Таким чином, суд першої інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, постановив обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи.
Надані докази були оцінені судом першої інстанції, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Крім того, було оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що відповідає вимогам ст. 86 КАС України.
При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 –204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.
Вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв’язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції –без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 100, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва –залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 червня 2010 року –залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі, тобто з 14 лютого 2011 року шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: Г.В.Земляна
Судді: А.Б.Парінов
І.Й.Петрик