КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 25/791-А Головуючий у 1-й інстанції: Мороз С.М.
Суддя-доповідач: Земляна Г.В.
У Х В А Л А
Іменем України
"09" лютого 2011 р. м. Київ
колегія суддів судової палати по адміністративним справам Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого –судді Земляної Г.В.
суддів Парінова А.Б., Петрика І.Й.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Дарницькому районі м.Києва на постанову Господарського суду міста Києва від 04 листопада 2010 року у справі за позовом суб’єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м.Києва про визнання недійсними рішень,-
В С Т А Н О В И Л А :
Позивач фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі позивач, ФОП ОСОБА_2.) звернувся до суду з позовом про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м.Києва (далі ДПІ у Дарницькому районі м. Києва, відповідач) № 0001091703/0-40055 від 26.05.2006р. про донарахування податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб на суму 3111,98 грн., та № 0001091703/0-40056 від 26.05.2006 про донарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість та штрафних санкцій на загальну суму 34 045,51 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач не порушував вимог Закону України «Про податок на додану вартість»та Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Постановою Господарського суду міста Києва від 04 листопада 2010 року позовні вимоги задоволено частково.
Не погоджуючись з прийнятою постановою представник державної податкової інспекції у Дарницькому районі м.Києва подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ’єктивність рішення суду, неповне з’ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги колегія суддів визнала можливим розглядати справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду залишенню без змін, з наступних підстав.
Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд першої інстанції всебічно, повно та об’єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідачем в період з 27.04.2006 року по 15.05.2006 рік було проведено планову виїзну документальну перевірку своєчасності, достовірності, повноти нарахувань, сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) СПД - ФО ОСОБА_2 за період з 06.10.2003 року по 31.12.2005 рік та складено акт № 86/17-426 від 18.05.2006 року (копія в матеріалах справи). В акті зазначено про порушення позивачем ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів «Про прибутковий податок з громадян», п. 19.1 «а»ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», що призвело до заниження суми оподаткованого доходу за II кв. 2004 року в результаті завищення валових витрат, а також вказано про порушення позивачем вимог пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»в результаті завищення податкового кредиту з податку на додану вартість, що призвело до заниження чистої суми зобов'язань по ПДВ.
На підставі вказаного акту відповідач повідомленням-рішенням №0001091703/0-40055 від 26.05.2006 року визначив позивачеві суму податкових зобов'язань по податку з доходів фізичних осіб у розмірі 3 111,98 грн.
Крім того, на підставі вказаного акту відповідач повідомленням-рішенням №0001091703/0-40056 від 26.05.2006 року визначив позивачеві суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі 34045,51 грн., в тому числі основний платіж - 22697,01 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 11348,50 грн.
Нарахування податку з доходів фізичних осіб в сумі 3111,98 грн. здійснено на підставі того, що у II кварталі 2004 року позивач відніс до валових витрат вартість товарів, придбаних у ПП «Рубікон»на суму 23938,35 грн. (форма з ударостійкого пластику, вібро-двигун, вібро-стіл для заливки форм, стілаж для сушки форм, електро-вентилятор для сушки форм, силовий дріт), придбання яких безпосередньо не пов'язано з одержанням доходів (оптова торгівля харчовою жерстю). На підставі цього відповідачем зроблено висновок про безпідставне завищення витрат на 23938,32 грн., що призвело до заниження суми оподаткованого доходу на вказану суму. Зважаючи на викладені факти і висновки відповідачем зазначено про порушення позивачем ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян»та п. 19.1 «а»ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»і згідно з вимогами пп. 4.2.2 «г»п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»донараховано податку з доходів фізичних осіб за 2004 рік в сумі 2 948,04 грн., всього донараховано 3111,98 грн.
Крім того, нарахування податку на додану вартість в сумі 4787,67 грн. здійснено на підставі того, що в червні 2004 року позивач в податковій декларації з податку на додану вартість включив до складу податкового кредиту по ПДВ суму податку по операції з придбання товарів (робіт, послуг), а саме по операції з придбання товарів у ПП «Рубікон»згідно податкової накладної № 75 від 30.06.2004. На підставі цього відповідачем зроблено висновок про завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ за червень 2004 року на суму 4787,67 грн., чим допущено порушення пп. 7.4.1 та п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Суд першої інстанції частково задовольняючи позовні вимоги прийшов до висновку, що податкове повідомлення - рішення № 0001091703/0-40056 від 26.05.2006 в частині нарахування позивачу податкових зобов'язань з ПДВ по взаємовідносинах з TOB «Рексі»на загальну суму 4069,66 грн., в тому числі за основним зобов'язанням - 2 713,11 грн. та за штрафними санкціями - 1356,55 грн. є обґрунтованим, а в іншій частині податкові повідомлення-рішення є необґрунтованими та підлягаючими визнанню недійсними.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів зважає на наступне.
Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. За статтею 4 Закону "Про систему оподаткування" платниками податків і зборів (обов'язкових платежів) є юридичні та фізичні особи, на яких згідно з законами України покладено обов'язок сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі).
Згідно зі ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів «Про прибутковий податок громадян»оподатковуваним доходом фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, одержаним від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між валовим доходом (виручкою у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу у звітному календарному році чи іншому звітному (податковому) періоді. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, вони враховуються податковими органами під час проведення остаточних розрахунків за нормами у відсотках до валового доходу, наведеними у додатку 6 до Інструкції N 12.
При цьому податковим законодавством України встановлено єдиний випадок, що обґрунтовує підставність включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку. Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого зарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами відповідно до статті 7.2.6 цього Закону).
Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" (пункт 5.1 статті 5) визначено, що валові витрати виробництва та обігу - це суми будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, а тому у позивача виникло право на віднесення витрат з придбання установок до складу валових
Дата отримання податкової накладної за придбані товариством товари є датою виникнення права у позивача на податковий кредит.
Як видно з матеріалів справи валові витрати позивача підтверджені податковою накладною № 75 від 30.06.2004, рахунком - фактурою № 30/06 від 30.06.2004 та квитанцією до прибуткового касового ордера № 288920 про оплату за товар ПП «Рубікон».
У відповідності до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Таким чином позивач правомірно задекларував податковий кредит на підставі податкової накладної, яка Законом визначена як підстава для визначення такого кредиту.
Посилання відповідача, що придбання товарів у ПП «Рубікон»за податковою накладною № 75 від 30.06.2004 не пов'язане із здійсненням господарської діяльності необґрунтоване з огляду на наступне:
Щодо реальності виконання та отримання позивачем послуг, а також придбання таких послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності, судова колегія знаходить за необхідне зазначити слідуюче.
Господарська діяльність –діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ч. 1 ст. 3 ГК України.
Пункт 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
Позивач здійснює діяльність з оптової та роздрібної торгівлі, виробництва чорних металів, зовнішньої торгівлі, спеціалізованої оптової торгівлі іншими видами продовольчих товарів, інші види оптової торгівлі, оброблення та покриття металу, про що зазначено в Довідці Головного міжрегіонального управління статистики у м. Києві.
Таким чином, апеляційна інстанція приходить до аналогічного з судом першої інстанції висновку, що господарські операції позивача з ПП «Рубікон»є реальними та підтверджуються необхідними документами, а товар придбавався з метою використання позивачем у власній господарській діяльності, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.
Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень суд перевіряє чи вчинені вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією і законами України.
З огляду на вищезазначене податкові повідомлення-рішення № 0001091703/0-40056 від 26 травня 2006 року про нарахування податкового зобов’язання з податку доходів фізичних осіб в сумі 3111,98 грн. та № 000109703/0-40055 від 26 травня 2006 року в частині донарахування податкового зобов’язання за червень 2004 року в сумі 4787,67 та штрафних санкцій в сумі 2393,84 (50%) винесені не в межах повноважень та підлягає скасуванню.
Щодо безпідставності включення позивачем до складу податкового кредиту 17909,01грн. у лютому 2004 року, серпні та жовтні 2005 року, що призвело до заниження ПДВ на вказану суму, слід вказати наступне.
Нарахування податку на додану вартість в сумі 17909,01 грн. здійснено ДПІ у Дарницькому районі на підставі визнаних недійсними рішеннями суду установчих документів ТОВ «КТМ»та ТОВ «Рексі».
Через що податкові накладні, виписані ФОП ОСОБА_2, не можуть бути прийняті до уваги при включенні позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість.
Згідно до п.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
Відповідно до пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 вищезазначеного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту .
Водночас, відповідно до п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податків на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Між позивачем і TOB «КТМ»05.02.2004 було укладено договір № 05/02. На виконання умов цього договору TOB «КТМ»передало позивачу товар на суму 91176 грн. (в тому числі ПДВ - 15196 грн.), що підтверджується видатковою накладною № 05/02 від 05.02.2004, податковою накладною № 5/02 від 05.02.2004 року.
Слід зазначити що податкова накладена відповідає вимогам діючого законодавства.
Суд першої інстанції при розгляді цієї справи дійшов вірного висновку про те, що визнання в судовому порядку недійсними установчих документів контрагента позивача, який видав податкові накладні, не свідчить про необґрунтованість податкової вигоди.
Адже визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника ПДВ самі по собі не призвели до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляло правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.
Так, як вірно зазначили суди, на час здійснення господарських операцій (за якими податкова інспекція не визнала обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ) ТОВ «КТМ» - був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ. За таких обставин покупець не може нести відповідальність ані за несплату податків продавцем, ані за можливу недостовірність відомостей про нього, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.
З огляду на наступне висновок ДПІ у Дарницькому районі про заниження позивачем податкового зобов’язання з ПДВ на суму 15196 грн. по взаємовідносинам з ТОВ «КМТ»необґрунтований, а податкове рішення повідомлення № 0001091703/0-40056 в частині нарахування податкових зобов'язань на загальну суму 22793,85 грн., в тому числі за основним зобов'язанням —15196 грн. та за штрафними санкціями - 7598 грн., є не обґрунтованими та підлягає визнанню недійсним.
Колегія судді погоджується з висновком суду першої інстанції що податкове повідомлення - рішення № 0001091703/0-40056 від 26.05.2006 року в частині нарахування позивачу податкових зобов'язань з ПДВ по взаємовідносинах з TOB «Рексі»на загальну суму 4069,66 грн., в тому числі за основним зобов'язанням - 2713,11 грн. та за штрафними санкціями - 1356,55 грн. є законним і обґрунтованим на не підлягаючим скасуванню.
А позовні вимоги в частині визнання недійсним вказаного податкового Повідомлення - рішення в сумі 4069,66 грн. не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Як видно з матеріалів справи між позивачем і TOB «Рексі»були укладені договори від 03.08.2005 року № 03/114 та № 03/115 та від 01.10.20005 року № 21, за якими TOB «Рексі»зобов'язалося продати, а позивач - прийняти товар. На виконання умов цих договорів TOB «Рексі»передало позивачу товару на загальну суму 16278,68 грн. (в тому числі ПДВ -2 713,11 грн.), що підтверджується видатковими накладними та податковими накладними № 114 та № 115 від 03.08.2005р. та № 124 від 14.10.2005 року.
Постановою Господарського суду м. Києва від 07.11.2006 року визнано недійсним договір № 03/114 від 03.08.2005; постановою Господарського суду м. Києва від 07.11.2006 визнано недійсним договір № 03/115 від 03.08.2005; постановою Господарського суду м. Києва від 07.11.2006 визнано недійсним договір № 21 від 01.10.2005.
Згідно до частини першої ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Таким чином через визнання недійсними договорів підстав для включення податкового зобов’язання з ПДВ за ними до податкового кредити ФОП ОСОБА_2 не вбачається.
Надані докази були оцінені судом першої інстанції, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Крім того, було оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що відповідає вимогам ст. 86 КАС України.
Таким чином позовні вимоги ФОП ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню.
При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 –204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.
Вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв’язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції –без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 197, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу податкової інспекції у Дарницькому районі м.Києва – залишити без задоволення.
Постанову Господарського суду міста Києва від 04 листопада 2010 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п’ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі (ч. 5 статті 254 КАС України). Касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції в порядку ст.212 КАС України.
Головуючий суддя: Г.В.Земляна
Судді: А.Б.Парінов
І.Й.Петрик