Головуючий у 1 інстанції - Голуб В.А.

Суддя-доповідач - Блохін А.А.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2011 року           справа №2а-3179/10/0570

приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Блохіна А.А.

суддів  Міронової Г.М. ,  Юрко І.В.

   розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_2, Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22 грудня 2010 року у справі 2а-3179/10/0570 за позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області, Державного казначейства України, Міністерства фінансів України про стягнення недоплаченої заробітної плати, -

В С Т А Н О В И Л А:

                 16 лютого 2010 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом  до Територіального управління Державної судової в Донецькій області, Державного казначейства України, Міністерства фінансів України про стягнення недоплаченої заробітної плати.

          Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 22 грудня 2010 року у справі № 2а-3179/10/0570 позов задоволено частково. Зобов'язано Територіальне управління Державної судової України в Донецькій області здійснити нарахування та за рахунок додатково отриманого з Державного бюджету України фінансування, провести виплату ОСОБА_2 за період з 19 серпня 2009 року по 26 квітня 2010 року суми недоплаченої заробітної плати з розрахунку 7,5 мінімальних заробітних плат з врахуванням фактично здійснених виплат та з утриманням податків та інших обов'язкових платежів. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

              Не погодившись з таким судовим рішенням позивач та Територіальне управління Державної судової адміністрації в Донецькій області подали апеляційні скарги, в яких позивач просить прийняти додаткове судове рішення або постанову суду скасувати, Територіальне управління Державної судової адміністрації в Донецькій області просить постанову суду скасувати, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.  

             Позивач в обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції приймаючи судове рішення про часткове задоволення позовних вимог, не взяв до уваги позовні вимоги за 8 місяців, а саме по другій уточненій позовній заяві  від жовтня 2010 року.          Територіальне управління Державної судової адміністрації в Донецькій області в апеляційній скарзі вказує, що згідно зі статтями 47,48 Бюджетного Кодексу України, Кабінет Міністрів України забезпечує виконання Державного бюджету України. Міністерство фінансів України здійснює загальну організацію та управління виконанням Державного бюджету України, координує діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету. В Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України операцій з коштами державного бюджету.          Згідно статті 23 Бюджетного кодексу України — будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Також          зазначає, що аналіз вищезазначених норм доводить, що відповідачами в будь-якому випадку щодо нарахування та виплати заборгованості по заробітній платі суддям є держава в особі Міністерства фінансів України та органів Державного казначейства України.                                   

             Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п.2 ч.1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

            Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, вивчивши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.                    

                  Позивач є професійним суддею місцевого суду наділений державою певним правовим статусом, який включає право на елементи матеріального соціального захисту, зокрема, право на отримання належної заробітної плати, тому держава взяла на себе публічне зобов’язання забезпечити належний матеріальний рівень зазначеної категорії осіб, а саме, забезпечити реалізацію конституційних гарантій незалежності недоторканості судді, встановивши при цьому певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується забезпеченням соціального захисту.

          Як вбачається з матеріалів справи, заробітна плата ОСОБА_2 розраховувалась, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн., встановленої станом на 21 грудня 2005 року, без урахування підвищення мінімальної заробітної плати на підставі законів України про Державний бюджет України (а.с. 40).

             Проблемою даного спору є правомірність дій відповідачів щодо не проведення перерахунку посадового окладу позивача у разі зміни розміру мінімальної заробітної плати.

          Відповідно до ст. 44 Закону України «Про статус суддів» № 2862-ХІІ (в редакції, що діяла станом на 01.01.2006) заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя та  складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років, інших надбавок.  

          Відповідно до абзацу другого пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30.06.2005 № 514 «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та  заступника Голови Верховного Суду України», посадовий оклад Голови Верховного Суду України з 01.06.2005 визначено у 15 розмірів мінімальної заробітної плати, а тому посадовий оклад суддів не може бути нижче 7,5 розмірів мінімальної заробітної плати, а у заступника голови суду 8 розмірів мінімальної заробітної плати.

          На рівні Закону посадові оклади професійних суддів не встановлювались, а тому на реалізацію Закону України «Про статус суддів», Постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці суддів» було затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6, які розраховано виходячи з кратності до мінімальної заробітної плати, а також розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи, яка набрала законної сили з 1 січня 2006 року.  

          Постановою Кабінету Міністрів України № 1310 від 31.12.2005 затверджено зміни, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865, а саме: постанову доповнено п. 4-1 наступного змісту: «Установити, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться».

          Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 року визнано незаконними постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 № 1243 «Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 р. № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року  № 865» та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».             

           Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2009 року дана постанова окружного суду залишена без змін, однак  питання щодо повороту виконання судового рішення не прийнято, а тому Постанова Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 № 1243 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддів; пункт 4-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 р. № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 р. № 865» та пункт 4-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року  № 856 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» втратили чинність лише з 19 серпня 2009 року, тобто з часу набрання чинності рішення суду першої інстанції та є обов’язковою для виконання саме з цього часу.

          Наслідком визнання незаконним нормативно-правового акту є втрата ним чинності з дня набрання законної сили судовим рішенням.

Такий висновок суду ґрунтується на системному аналізі положень статті 152 Конституції           України, відповідно до якої Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

      Відповідно до частини 1 статті 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.  

             Колегія суддів погоджує рішення суду першої інстанції, що з даного моменту втрачає чинність пункту 4-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів», а тому відповідачі зобов’язані були застосовувати Постанову № 865 в первісній редакції, тобто проводити розрахунок  посадового окладу судді з розміру мінімальної заробітної плати на дату 19.08.2009 року з послідовним збільшенням відповідно до статті 55 Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" від 26.12.2008 року № 835-VI  та Закону України від 20 жовтня 2009 року  № 1646-VI "Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати", який спрямований на встановлення розміру прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати, що забезпечить належний соціальний захист кожного громадянина України у період фінансово-економічної кризи,  який складає з 1 листопада 2009 року в розмірі 744 грн., а з 1 січня 2010 року в розмірі 869 гривень.

          Тобто, невиплата позивачеві заробітної плати, розрахованої з посадового окладу у розмірі 7.5 мінімальних заробітних плат (відповідно до додатку 6 Постанови КМУ № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів»), встановлених на законодавчому рівні, починаючи з 19 серпня 2009 року є звуженням його природного права на отримання належної заробітної плати від держави як конституційної гарантії, пов’язаного з одночасним порушенням державою конституційної гарантії недоторканості судді, втручанням виконавчої влади у виключну сферу судової влади, що порушує фундаментальний принцип поділу влади, як демократичної організації держави в розумінні ст. 6 Конституції України.            

          Слід відзначити, що нарахування та виплата позивачу заробітної плати, розрахованої з посадового окладу у 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених на законодавчому повинна здійснюватись починаючи з 19 серпня 2009 року.           

    Бюджетним кодексом України (статті 32 – 37) на Міністерство фінансів України покладено обов’язок щодо складання проекту закону про Державний бюджет України, визначення основних організаційно-методичних засад бюджетного планування, які використовуються для підготовки бюджетних запитів і розроблення пропозицій проекту Державного бюджету України, визначення на підставі основних макропоказників економічного і соціального розвитку України на наступний бюджетний період та аналізу виконання бюджету у поточному бюджетному періоді загального рівня доходів та видатків бюджету і надання оцінки обсягу фінансування бюджету для складання пропозицій проекту Державного бюджету України.

                  Головні розпорядники бюджетних коштів організують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України в терміни та порядку, встановлені Міністерством фінансів України.

             Міністерство фінансів України здійснює контроль за дотриманням бюджетного законодавства на кожній стадії бюджетного процесу як стосовно державного бюджету, так і місцевих бюджетів, якщо інше не передбачено законодавством України (стаття 111 Бюджетного кодексу України).

             Відповідно до Указу Президента № 182 від 03.03.2003 року Державна судова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, та здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апаратів судів.

Статтею 126 Закону України «Про судоустрій України» встановлено, що Державна судова адміністрація України готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування відповідно до цього Закону, здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, а згідно до приписів статті 58 Бюджетного кодексу України  є розпорядником коштів, а тому зобов’язане  організовувати розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України, яке за результатами аналізу приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту Державного бюджету, готує проект Закону про Державний бюджет України. Видатки Державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією та законами і не можуть бути скасовані чи зменшені без відповідної компенсації.

                Відповідно до Постанови Кабінету України від 21 грудня 2005 року № 1232, якою затверджено «Положення про Державне казначейство України», Державне казначейство України (далі - Казначейство) урядовим органом державного управління, що у складі йому підпорядковується. Казначейство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України Кабінету України, наказами та цим Положенням. Відповідно до пункту 3 Положення основними завданнями Казначейства є зокрема: розрахунково-касове обслуговування розпорядників одержувачів бюджетних коштів; контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів за цими зобов'язаннями. Казначейство відповідно до покладених на нього завдань: провадить безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів бюджетних установ, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування; здійснює розподіл коштів державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, а також між рівнями місцевих бюджетів відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, перерахування розподілених коштів за належністю.                                                             Згідно статтею 9.1 Наказу Міністерства фінансів України від 30 травня 2007 року № 662 «Про затвердження Порядку Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу», Державне казначейство України готує та затверджує розпорядження про виділення коштів головним розпорядникам в установленому порядку повідомляє головному розпоряднику коштів (у відповідальних виконавців) розмір виділених сум.           

Колегія суддів, насамперед, вважає доречним визначити термін – «бездіяльність». Бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод та інтересів фізичної чи юридичної особи.

Кодекс адміністративного судочинства України встановлює обов'язковість судового рішення як одного з основних положень адміністративного процесу і закріплює його значення як принципу адміністративного судочинства, адже виконання судового рішення є кінцевою метою судового захисту особи.

Обов'язковість судових рішень гарантується, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, Конституцією та законами України, як право на судовий захист.

Частиною 3 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у тому числі на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, враховуючи норми пункту 1 частини 1 статті 17 КАС України, бездіяльність суб'єктів владних повноважень проявляється у їх пасивній поведінці, тобто у не вчиненні дії, яка має вплив на реалізацію прав, свобод та інтересів фізичної особи.             

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1232, якою затверджено “Положення про Державне казначейство України”, Державне казначейство України (далі - Казначейство) є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінфіну і йому підпорядковується. Казначейство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Мінфіну та цим Положенням. Відповідно до пункту 3 Положення основними завданнями Казначейства є зокрема: розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів; контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів за цими зобов'язаннями. Казначейство відповідно до покладених на нього завдань: провадить безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів і бюджетних установ, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування; здійснює розподіл коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, а також між рівнями місцевих бюджетів відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і перерахування розподілених коштів за належністю.

Згідно зі статтею 9.1 Наказу Міністерства фінансів України від 30 травня 2007 року № 662 “Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу”, Державне казначейство України готує та затверджує розпорядження про виділення коштів головним розпорядникам і в установленому порядку повідомляє головному розпоряднику коштів (у розрізі відповідальних виконавців) розмір виділених сум. З системного аналізу обов'язків Державного казначейства України вбачається його обов'язок перерахувати  належні позивачу кошти із Державного бюджету. За загальної бездіяльності Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, які не прийняли відповідних дій щодо перерахунку заробітної плати позивача, у Державного казначейства України не було передбачених діючим законодавством підстав для перерахунку спірних коштів.

З огляду на зазначене,  відповідачами не було своєчасно здійснено відповідного перерахунку посадового окладу та грошового забезпечення,  позивачу, оскільки нарахування заробітної плати, вислуги років з 19.08.2009 року здійснювалось на підставі скасованого пункту 4-1 Постанови Кабінету Міністрів України № 865, тобто нормативних актів які вже не мають чинності.

Суд першої інстанції вірно прийшов до висновку, що викладені в позовній заяві вимоги позивача є частково обґрунтованими та підлягають задоволенню в частині зобов’язання провести перерахунок заробітної плати саме з 19.08.2009 року. Між тим, відмова суду першої інстанції в задоволені позову до Міністерства Фінансів України в частині зобов’язання виділити з Державного бюджету України грошові кошти на додаткове фінансування Державної судової адміністрації України на бюджетну програму «Виконання рішень судів на користь суддів» є помилковою, а тому апеляційні скарги позивач та Територіальне управління Державної судової адміністрації в Донецькій області підлягають частковому задоволенню.

           Колегія суддів, спростовує посилання відповідачів на відсутність коштів, необхідних для виплати позивачу посадового окладу, виходячи із 7.5 розмірів мінімальних заробітних плат, встановлених законодавством на день проведення виплати, оскільки  відповідачами не виконувались покладені нормативними актами обов'язки щодо належного фінансування професійного судді, як складової частини його незалежності.

              Відповідно до п.4.ч.1 статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи,  порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

          Враховуючи наведене, керуючись статтями 2, 11, 160, 184, 195, 196, п.2   ч.1   ст. 198, ст. 202,  ст. 207, 211, 212, 254, Кодексу адміністративного судочинства України, колегія судів, -                                                  

ПОСТАНОВИЛА:

                 Апеляційні скарги ОСОБА_2, Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22 грудня 2010 року у справі 2а-3179/10/0570 за позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області, Державного казначейства України, Міністерства фінансів України про стягнення недоплаченої заробітної плати  – задовольнити частково.

       Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22 грудня 2010 року у справі 2а-3179/10/0570 за позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області, Державного казначейства України, Міністерства фінансів України про стягнення недоплаченої заробітної плати – скасувати.

              Позовні вимоги ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області, Державного казначейства України, Міністерства фінансів України про стягнення недоплаченої заробітної плати – задовольнити частково.

        Зобов’язати Міністерство Фінансів України виділити з Державного бюджету України грошові кошти на додаткове фінансування Державної судової адміністрації України на бюджетну програму «Виконання рішень судів на користь суддів» для здійснення виплати ОСОБА_2 заборгованості по заробітній платі та щомісячного грошового утримання за період з 19 серпня 2009 року по 26 квітня 2010 року включно.  

     Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації в Донецькій області за рахунок додатково отриманого від Державної судової адміністрації України фінансування здійснити виплату ОСОБА_2 недоплаченої за період  з 19 серпня 2009 року по 26 квітня 2010 року включно заробітної плати з  розрахунку 7,5 мінімальних заробітних плат з врахуванням фактично здійснених виплат та з утриманням податків та інших обов’язкових платежів.

          У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

          Постанова набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь в справі, та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду  України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

           Головуючий                                                                                         А.А. Блохін

          Судді :                                                                                          Г.М. Міронова

                                                                                                                               І.В. Юрко