Справа № 22ц - 3508/2007 рік Головуючий першої інстанції Стародубцев O.K.
Категорія: 05 Доповідач: Осипчук О.В.
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
„12" квітня 2007 року Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого: Висоцької B.C. суддів: Осипчук О.В., Біляєвої О.М. при секретарі: Таранець В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_2 про визнання права власності на частину домоволодіння, -
ВСТАНОВИВ:
24 лютого 2006 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання права власності на частку домоволодіння, посилаючись на те, що рішенням виконкому Донецької міської ради від 11.05.1993 року її дочці ОСОБА_2 була надана земельна ділянка для будівництва жилого будинку за адресою: АДРЕСА_1. Вона та її чоловік ОСОБА_4 з одного боку та відповідачка ОСОБА_2 і її чоловік ОСОБА_5з другого боку склали угоду про будівництво спільного домоволодіння на цій земельній ділянці. Для споруди будинку вона та її чоловік купували будівельні матеріали за власні кошти, приймали участь у будівництві своєю працею та з самого початку будівництва проживали на ділянці. Частково кошти надавали ОСОБА_2 та ОСОБА_5. В 1999 році будівництво було закінчено, вона з чоловіком поселилися в будинку і постійно там мешкали. 26.08.2002 року її чоловік помер, а вона і до теперішнього часу мешкає в цьому будинку.
Просила визнати за нею право власності на ½ частку домоволодіння.
Рішенням Ленінського районного суду м. Донецька від 16 лютого 2007 року позов ОСОБА_1 задоволено Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1А частину домоволодіння АДРЕСА_1, яке складається з житлового будинку літера А - 2 загальною площею 244,2 кв.м., жилою площею 91 кв.м., літньої кухні літера В, гаражу літера Б .
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій порушує питання про скасування рішення суду і ухвалення нового рішення про відмову в задоволені позову.
В обгрунтування доводів скарги ОСОБА_6. посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, визнання судом обставин, які не були доведені та на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.
В апеляційному суді ОСОБА_6. та її представники підтримали доводи скарги в повному обсязі.
Відповідачка ОСОБА_2, її представник та треті особи заперечували проти скарги, просили рішення суду залишити без змін. В своїй заяві до апеляційного суду позивачка ОСОБА_1 також просила скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення присутніх осіб, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з ухваленням нового рішення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 309 ЦПК України неправильне застосування судом норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.
Судом першої інстанції визнано встановленим, що рішенням виконкому Донецької міської ради від 11 травня 1993 року ОСОБА_2 була виділена земельна ділянка АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування індивідуального жилого будинку та господарських будівель. Згідно державного акту на право приватної власності на землю від 25 січня 1994 року ОСОБА_2 передана у приватну власність земельна ділянка площею 0,06 га АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель. Відповідно до договору про сумісне будівництво від 15 червня 1993 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 взяли на себе зобов'язання будувати спільно жилий будинок для подальшого сумісного проживання, і який буде належати сторонам на праві спільної сумісної власності. Будівництво будинку було завершено в 1999 році. Відповідно до платіжних документів чоловіком позивачки ОСОБА_4 до початку будівництва та під час будівництва купувалися будівельні матеріали, столярні вироби. Згідно акту державної приймальної комісії від 4 квітня 2006 року, який зареєстровано в інспекції держархбудівконтролю м. Донецька і затверджено рішенням Ленінською районною в м. Донецьку радою 12 квітня 2006 року, прийнято в експлуатацію жилий будинок по вул. Квірінга 68, як закінчений будівництвом.
Задовольняючи позов ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що згідно наданим суду доказам жилий будинок АДРЕСА_1 збудований спільною працею позивачки, її чоловіка ОСОБА_4, який помер 26.08.2002 року та відповідачки ОСОБА_2 та її чоловіка ОСОБА_5, який помер 30.04.2005 року. Оскільки позивачка та її чоловік під час будівництва і в подальшому постійно проживали в спірному будинку, то після його смерті ОСОБА_1 фактично прийняла спадщину - 14 частку померлого чоловіка у домоволодінні і з урахуванням її 1/4 частки у домоволодінні признав за нею право власності на 14 частку спірного жилого будинку.
При цьому суд першої інстанції керувався вимогами ст. 17 Закону України „Про власність", згідно до якої майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об"єдналися для спільної діяльності, є їх спільною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.
Між тим, апеляційний суд не може погодитися з такими висновками суду, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов"язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.
Відповідно до п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 4.10.1991 року „ Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" зазначено, що відповідно до ст. 17 Земельного кодексу України( в редакції 1990 року, що діяв на момент отримання земельної ділянки та будівництва будинку) та ст. 14 Закону України „Про власність" земельна ділянка для будівництва жилого будинку і господарських будівель надається громадянину у приватну власність. Участь інших осіб у будівництві не створює для них права приватної власності на жилий будинок, крім випадків, коли це передбачено законом.
Згідно зі статтями 16 та 17 Закону України „Про власність" таке право, зокрема, виникає, коли будівництво велось подружжям в період шлюбу - жилий будинок у зв'язку з цим є їх спільною сумісною власністю, або велось за рахунок спільної праці членів сім'ї - жилий будинок стає їх спільною сумісною власністю, якщо інше не було встановлено письмовою угодою між ними.
Інші особи, які приймали участь у будівництві жилого будинку не на підставі угоди про створення спільної власності, яка відповідає законодавству, вправі вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування своїх затрат на будівництво, якщо допомогу забудовнику вони надавали не безоплатно.
На думку апеляційного суду суд першої інстанції неправильно застосував ч.2 ст. 17 Закону України „Про власність" і прийшов до невірного висновку про існування належним чином укладеного договору про сумісне будівництво жилого будинку між ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5, оскільки з тексту договору вбачається, що він підписаний тільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2, їх чоловіки цей договір не підписували і в матеріалах справи відсутні будь -які свідчення того, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5давали згоду на укладення такого договору до початку будівництва і настання його наслідків.
ОСОБА_4 та ОСОБА_5за своє життя не зверталися з позовом про визнання за ними права власності на частку будинку.
Апеляційний суд вважає, що зазначення в акті державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом будинку АДРЕСА_1 ( а.с. 45) в якості забудовника поряд з ОСОБА_2 також і ОСОБА_1 безпідставне, оскільки відповідно до рішення виконкому Донецької міської ради від 11 травня 1993 року земельна ділянка для будівництва та обслуговування індивідуального жилого будинку та господарських будівель була виділена тільки ОСОБА_2 і була її власністю як одержана частка із земельного фонду.
Сам факт проживання ОСОБА_1 в спірному жилому будинку, який підтверджено поясненнями сторін та свідків, не може бути підставою для визнання за нею права власності на частину будинку.
Крім того, задовольняючи позов, суд послався на факт того, що позивачкою ОСОБА_1 та її чоловіком ОСОБА_4 понесені фактичні витрати на закупівлю будівельних матеріалів. При цьому в якості доказів судом прийняті до уваги платіжні документи, надані позивачкою.
Між тим, згідно довідки Головного управління статистики у Донецькій області ( а.с. 141) ПП „Реет", ПП „Веста" не значаться серед діючих та ліквідованих у Донецькій області підприємств. Відповідно до довідки Головного міжрегіонального управління статистики у м. Києві (а.с. 206) ПП „Олтіса" зареєстроване 27.10.1997 року і тому це підприємство не могло продавати чоловіку позивачки черепицю і отримувати за неї гроші
в 1993 році, про що свідчить копія наданої квитанції дол. прибуткового ордеру ( а.с. 22). На цьому же аркуші справи знаходиться копія квитанції до прибуткового ордеру, відповідно до якої ОСОБА_4 27 травня 1996 року сплатив СП ТОВ „ТД ЕОС" 11348 грн. за придбані дошки та бруски, але згідно указу Президента України „Про грошову реформу в Україні" від 25.08.1996 року № 762/96, гривня як національна валюта України була введена в обіг тільки з 2.09.1996 року.
За вказаних обставин апеляційний суд вважає, що надані позивачкою платіжні документи про придбання будівельних матеріалів не є достовірними та об'єктивними і не можуть бути прийняті як безперечні докази в підтвердження її позову.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткова перевірка доказів, але судом допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, то судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволені позову.
Доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права, яке призвело до помилкового судового рішення і за таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 307,309,314,316 ЦПК України, апеляційний суд -
ВИРІШИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 16 лютого 2007 року скасувати.
В задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_2 про визнання права власності на частину домоволодіння - відмовити.
Рішення набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржено безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двох місяців з часу набрання законної сили.