ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА

01025,  м. Київ,  вул. Десятинна,  4/6, тел. 278-43-43

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

 09 лютого 2011 року           14:39           № 2а-16104/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Шарпакової В.В. при секретарі судового засідання Рубенян Г.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до

третя особа   Органу опіки та піклування Голосіївської районної у м.Києві державної адміністрації

 ОСОБА_2

про визнання протиправними дій, скасування висновку комісії від 27.09.2010р. №02/2295 та зобов'язання утриматись від вчинення певних дій

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 09 лютого 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

      ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Органу опіки та піклування Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації (далі по тексту - відповідач) та просить:

- визнання дії комісії з питань захисту прав дитини Органу опіки та піклування Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації (Служба у справах дітей) в частині дослідження доказів та надання висновку від 15 вересня 2010 року стосовно визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, протиправними, такими, що грубо порушують законодавство України;

- визнати протиправним та скасувати висновок комісії Органу опіки та піклування Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації № 02/2295 від 27 вересня 2010 року стосовно визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3,        ІНФОРМАЦІЯ_1.

- зобов’язати Орган опіки та піклування Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації утриматись від розгляду питання, стосовно визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2010 року відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-16104/10/2670, закінчено підготовче провадження та призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 24 листопада 2010 року, яке відкладалось на 08 грудня 2010 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2010 року для всебічного та повного розгляду даної справи залучено до участі у справі в якості третьої особи  ОСОБА_2 (батько малолітньої дитини ОСОБА_3          ІНФОРМАЦІЯ_1).

У судовому засіданні 08 грудня 2010 року було викликано у якості свідка ОСОБА_4, яка була секретарем засідання комісії з питань захисту прав дитини Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації від 15 вересня 2010 року.

У судовому засіданні 20 грудня 2010 року свідком ОСОБА_4 були надані пояснення.

          Судові засіданні неодноразово відкладались у зв’язку з необхідністю отримання додаткових доказів по справі.

          У судовому засіданні 09 лютого 2011 року позивач підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити позовну заяву в повному обсязі.

          Відповідач зазначив, що висновок комісії Органу опіки та піклування Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації № 02/2295 від 27 вересня 2010 року стосовно визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 прийнято з дотриманням вимог законодавства та не підлягає скасування.

          Третя особа, ОСОБА_2, заперечував проти позовної заяви та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Розглянувши адміністративний позов та додані до нього матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

          ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (батьки малолітньої дитини) з 2007 року по 2008 рік проживали у цивільному шлюбі.

19 серпня 2010 року ОСОБА_2 звернувся до Служби у справах дітей Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації з заявою, в якій просив розглянути можливість встановлення постійного місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 за місцем проживання батька.

          На засіданні комісії Органу опіки та піклування Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації 15 вересня 2010 року вирішено службі у справах дітей підготувати висновок щодо визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з батьком –ОСОБА_2, за. адресою: АДРЕСА_1.

          В матеріалах справи знаходиться висновок Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації, орган опіки та піклування від 27 вересня 2010 року № 02/2295, відповідно до якого, на виконання рішення комісії з питань захисту прав дитини Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації від 15 вересня 2010 року, закріпленого протоколом № 15, прийнято рішення про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом із батьком.

          Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 18 листопада 2010 року на підставі висновку Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації, орган опіки та піклування від 27 вересня 2010 року № 02/2295 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: Орган опіки та піклування Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації, Прокуратура Голосіївського району м. Києва про визначення місця проживання дитини задоволено. Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з батьком – ОСОБА_2.

Представник позивача, а саме, мати ОСОБА_1, зазначала у судових засіданнях, що письмовими поясненнями наданими належним чином позивачем від 13 вересня 2010 року комісія взагалі не ознайомлювалась, члени комісії не надали змоги позивачу надавати пояснення на свій захист та переривали при спробі їх падати, маніпулювали фактами, стосовно заяви гр. ОСОБА_2. Комісією не брались до уваги надані позивачем висновки лікарів малолітньої дитини ОСОБА_3 отримані після перебування ОСОБА_3 з батьком.  

До матеріалів справи додана копія протоколу № 15 від 15 вересня 2010 року, з якого вбачається, що на порядку денному, крім заяви ОСОБА_2, розглядалось ще 7 заяв. Таким чином, суд приходить до висновку, що розгляд заяв відбувався у скорочений термін та на кожну заяву було виділено не багато часу.

У судовому засіданні 08 грудня 2010 року було викликано у якості свідка ОСОБА_4, яка була секретарем засідання комісії з питань захисту прав дитини Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації від 15 вересня 2010 року. Секретар комісії пояснив, що висновок комісії готується лише у двох екземплярах і його не має у всіх членів комісії, а отже не всі члени комісії мають змогу ознайомитись із висновком та належним чином висловити свою думку.

Відповідно до протоколу № 15 від 15 вересня 2010 року комісія розглядала заяви у складі заступника голови комісії ОСОБА_7 та членів комісії. Загальна кількість присутніх на засіданні 15 вересня 2010 року –10 чоловік, що було підтверджено свідком.

          У висновку Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації, орган опіки та піклування від 27 вересня 2010 року № 02/2295 зазначено, що мати дитини тривалий час знаходиться за межами України та має намір залишитися на постійне місце проживання в Німеччині, та забрати із собою дитину.

          У судових засідань мати ОСОБА_1 вказала, що вона перебуває у Німеччині до травня 2011 року, після закінчення навчання, складання іспитів та отримання кваліфікації, позивач згідно законодавства про візовий режим у ФНР зобов’язаний повернутися на Батьківщину до сім’ї, оскільки дозвіл (віза) на перебування в іншій державі на законних підставах закінчиться. Позивач закінчує навчання та стажування наприкінці травня 2011 року та повертається до Києва для подальшого працевлаштування.

          Також, в матеріалах справи міститься довідка № 63 від 14 січня 2010 року, відповідно до якої з 07 травня 2009 року ОСОБА_6 (мати ОСОБА_1) надана відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, як бабусі.

          З висновку комісії вбачається, що основною підставою для визначення місце проживання дитини разом із батьком були відомості про намір ОСОБА_1 залишитися на постійне місце проживання в Німеччині, та забрати із собою дитину, що як встановлено судом не є правдивими.

          Крім цього, в матеріалах справи містяться акти обстеження умов проживання мати та батька дитини, з яких вбачається, що суттєвих різниць між умовами проживання не має.

          У судовому засіданні, позивач зазначив, що складання акту обстеження умов проживання було ініційовано ОСОБА_6, оскільки орган опіки та піклування після обстеження місця проживання батька дитини не виявив бажання обстежити умови проживання матері. Так, акт обстеження умов проживання ОСОБА_2 датований            13 серпня 2010 року, а акт обстеження умов проживання ОСОБА_1 –07 вересня 2010 року.

          Відповідно до пункту 1 Положення про комісію з питань захисту прав дитини затвердженого Розпорядженням Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації      17 серпня 2009 року № 685 комісія з питань захисту прав дитини є консультативно-дорадчим органом, що утворюється головою Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації.

          Комісія у своїй діяльності керується Конституцією України, Сімейним і Цивільними кодексами України, Законами України.

          Пунктом 3 Положення встановлено, що основним завданням комісії є сприяння забезпеченню реалізації прав дитини на життя, на охорону здоров’я, освіту, соціальний захист, сімейне виховання та всебічний розвиток.

Спірні правовідносини регулюються Сімейним кодексом України, який визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов'язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов'язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім'ї та родичів.

Відповідно до статті 141 Сімейного кодексу України , мати, батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов’язків щодо дитини.

Статтею 151 Сімейного кодексу України передбачено, що батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

Відповідно до статті 157 Сімейного кодексу України, той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Згідно зі статтею 158 Сімейного кодексу України , за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення.           

          Статтею 161 Сімейного кодексу України встановлено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

          Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН                                 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків, і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір’ю.

Суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи міститься витяг з протоколу засідання комісії з питань захисту прав дитини  № 2 від 27 січня 2010 року, в якому встановлено регламент особистого спілкування ОСОБА_2 з 10:00 год. суботи до 19:00 год. неділі за місцем проживання батька дитини.

Заява ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітньої дитини подана 19 серпня 2010 року, отже через 7 місяців після встановлення регламенту спілкування. Таким чином, суд приходить до висновку, що батько дитини лише після семі місяців вирішив проживати із дитиною, та не вказав, що зупиняло його до цього часу.

Відповідно до пункту 72 постанови Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 886 «Про питання діяльності органів опіки та піклування, пов’язаної із захистом прав дитини»(далі по тексту –постанова № 886) для розв’язання спору, що виник між батьками, щодо визначення місця проживання дитини один з батьків подає службі у справах дітей за місцем проживання дитини заяву, копію паспорта, довідку з місця реєстрації, копію свідоцтва про укладення або розірвання шлюбу (у разі наявності), копію свідоцтва про народження дитини, довідку з місця навчання, виховання дитини, довідку про сплату аліментів (у разі наявності).

Під час розв’язання спорів між батьками щодо визначення місця проживання дитини, служба у справах дітей має захищати інтереси дитини з урахуванням рівних прав та обов’язків матері та батька щодо дитини.

Місце проживання дитини не може бути визначене з тим із батьків, який не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або вживає наркотичні засоби, своєю поведінкою може зашкодити здоров'ю та розвитку дитини.

Після обстеження житлово-побутових умов, проведення бесіди з батьками та дитиною служба у справах дітей складає висновок про визначення місця проживання дитини і подає його органу опіки та піклування для прийняття відповідного рішення.

Працівник служби у справах дітей проводить бесіду з батьками, а у разі потреби, також з родичами дитини. До уваги береться ставлення батьків до виконання батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, стан здоров’я дитини та інші обставини, що мають істотне значення.

З матеріалів справи та з пояснень сторін вбачається, що співбесіди з батьками не було, регламент спілкування батька з дитиною був встановлений на засіданні комісії з питань захисту прав дитини 27 січня 2010 року, дитина проживала із матір’ю та бабусею з самого народження та проживає на теперішній момент (прихильність дитини можна встановити), рішення комісії суперечить вищезазначеному.

Як встановлено судом, на час прийняття рішення дитина проживала з матір’ю та бабусею. За цим місцем проживання вони перебували на медичному обліку в поліклініці, проходили курс лікування, відвідували гуртки. Приймаючи оскаржуване рішення відповідач не врахував вказаних обставин.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення Комісії прийняте без здійснення повного, всебічного та об’єктивного розгляду питання та з порушенням норм законодавства України, є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати висновок комісії Органу опіки та піклування Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації № 02/2295 від 27 вересня 2010 року.

3. Зобов'язати Орган опіки та піклування Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації повторно розглянути питання стосовно визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1).

4. В решті позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

          Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                                                                Шарпакова В.В.