ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
01 лютого 2011 року 17:04 № 2а-16123/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі Головуючого судді Шарпакової В.В., суддів Бояринцевої М.А., Шейко Т.І. при секретарі судового засідання Рубенян Г.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Державної адміністрації зв'язку Міністерства транспорту та зв'язку України
про зобов'язання вчинити дії та стягнення коштів
На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 01 лютого 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної адміністрації зв'язку Міністерства транспорту та зв'язку України (далі по тексту - відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу Державної адміністрації зв'язку Міністерства транспорту та зв'язку України № 270-02/к від 02 вересня 2010 року про звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу телекомунікаційних мереж Управління стратегії розвитку телекомунікацій Державної адміністрації зв’язку Міністерства транспорту та зв’язку України; поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу телекомунікаційних мереж Управління стратегії розвитку телекомунікацій Державної адміністрації зв’язку Міністерства транспорту та зв’язку України; стягнення з Державної адміністрації зв'язку Міністерства транспорту та зв'язку України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу; стягнення з Державної адміністрації зв'язку Міністерства транспорту та зв'язку України на користь ОСОБА_1 витрат на юридично-правове обслуговування у сумі 2000 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2010 року відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-16123/10/2670 та призначено попереднє судове засідання на 24 грудня 2010 року, в якому оголошувалась перерва до 28 грудня 2010 року, у зв’язку із необхідністю витребування додаткових матеріалів.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 грудня 2010 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви до 04 січня 2011 року.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 січня 2011 року, суд поновив позивачу строк на звернення з позовною заявою до Окружного адміністративного суду міста Києва, закінчив підготовче провадження та призначив справу до розгляду у судовому засіданні на 01 лютого 2011 року.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив задовольнити позов в повному обсязі.
Представник відповідача проти позову заперечував, з підстав викладених в письмових запереченнях на позовну заяву, просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Позовні вимоги мотивовані тим, що наказ Державної адміністрації зв'язку Міністерства транспорту та зв'язку України № 270-02/к від 02 вересня 2010 року про звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу телекомунікаційних мереж Управління стратегії розвитку телекомунікацій Державної адміністрації зв’язку Міністерства транспорту та зв’язку України є протиправним та незаконним, так як ґрунтується на незаконних висновках службового розслідування, у зв’язку з чим підлягає скасування, а позивач поновленню на посаді з виплатою йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відповідно до норм Кодексу законів про працю, та стягнення витрат на юридично-правове обслуговування у сумі 2000 грн.
В письмових запереченнях відповідача вказано, що спірний наказ прийнято на підставі чинного законодавства України та враховуючи встановленні службовим розслідуванням порушення позивачем законодавства України та посадових обов’язків, у зв’язку з чим позовна заява задоволенню не підлягає.
Розглянувши адміністративний позов та додані до нього матеріали, заслухавши пояснення позивача, його представника та представника відповідача, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
Наказом Державного комітету зв’язку та інформатизації України від 07.11.2002 № 253-02/к ОСОБА_1 призначено на посаду спеціаліста відділу розвитку технологій та послуг Управління стратегії розвитку та науково-технічної політики Державного комітету зв’язку та інформатизації України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 № 272 Державний департамент зв’язку та інформатизації перейменовано на Державний департамент з питань зв’язку.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2008 № 1037 Державний департамент з питань зв’язку перейменовано на Державну адміністрацію зв’язку.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24.03.2010 № 59-02/к Краснокутського С.В. призначено на посаду заступника Міністра транспорту та зв’язку України –головою Державної адміністрації зв’язку.
Наказом заступника Міністра транспорту та зв’язку України –головою Державної адміністрації зв’язку Краснокутським С.В. від 06.08.2010 № 246-02/к виконання обов’язків голови Держзв’язку з 09 по 21 серпня 2010 року покладено на першого заступника голови Довгаленко О.М.
Наказом Виконуючого обов’язки голови Державної адміністрації зв’язку від 20.08.2010 № 257-02/к з метою вивчення обставин щодо можливого виникнення передумов для знеособлення міжнародного і міжміського телефонного трафіку та спотворення його обліку утворено комісію з проведення службового розслідування щодо правомірності дій посадових осіб Держзв’язку під час підготовки відповідних матеріалів, визначено склад комісії та наказано комісії провести службове розслідування й надати висновки 21.08.2010.
Наказом Виконуючого обов’язки голови Державної адміністрації зв’язку від 21.08.2010 № 259-02/к, у зв’язку із необхідністю підготовки та опрацювання великої кількості матеріалів, внесено зміни до пункту 2 наказу від 20.08.2010 № 257-02/к, а саме, викладено його в наступній редакції: «Комісії провести службове розслідування та надати мені висновки 01.09.2010».
01.09.2010 заступником Міністра транспорту та зв’язку –головою Державної адміністрації зв’язку С. Краснокутським видано наказ № 266-02/к, щодо внесення змін до наказу Держзв'язку від 20.08.2010 № 257-02/к у якому, зокрема, зазначено:
«Викласти пункти 1-4 наказу Держзв'язку від 20.08.2010 № 257-02/к у наступній редакції:
2. Комісії провести службове розслідування щодо підстав підготовки проектів наказів Мінтрансзв'язку від 20.07.2010 № 500, від 04.08.2010 № 552, від 04.08.2010 № 553 та щодо можливого виникнення передумов для знеособлення міжнародного і міжміського телефонного трафіку, спотворення його обліку та надати мені висновки 02.09.2010.»
02.09.2010 комісією з проведення службового розслідування складено Акт службового розслідування, відповідно до якого комісія дійшла до висновку, що ОСОБА_1, як головний спеціаліст Управління стратегії розвитку телекомунікацій, яка відповідно до Закону України «Про державну службу», Положення про Управління стратегії розвитку телекомунікацій, Посадової інструкції несе персональну відповідальність за виконання службових обов’язків, порушення законодавства України, в порушення статті 58 Закону України «Про телекомунікації»підготувала проекти наказів «Про визнання такими, що втратив чинність, наказу Державного комітету зв’язку та інформатизації України від 14.02.2001 № 19»та «Про визнання такими, що втратив чинність, наказу Державного комітету зв’язку та інформатизації України від 22.02.2000 № 33», ввела в оману керівництво Державної адміністрації зв’язку та Міністра транспорту та зв’язку України, подавши на підпис Міністру ці проекти та на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України. Створила передумови для знеособлення міжнародного та міжміського телефонного трафіку його обліку, збільшення «тіньових доходів»операторів телекомунікацій та зменшення доходів до державного бюджету та призведення до неможливості здійснення ефективного контролю діяльності операторів з боку держави.
У зв’язку з зазначеним комісія пропонувала:
1. Притягнути до відповідальності у вигляді звільнення, зокрема, головного спеціаліста УСТ ОСОБА_1.
2. Надіслати Акт службового розслідування до правоохоронних органів.
Відповідно до наказу заступника міністра транспорту та зв’язку –голови Державної адміністрації зв’язку С. Краснокутського від 02.09.2010 № 267-02/к позивача було відкликано з щорічної основної відпуски, у зв’язку з виробничою необхідністю.
Позивача було ознайомлено з актом службового розслідування щодо правомірності дій посадових осіб Держзв’язку 02.09.2010, з висновками якого позивач не погодилась, що підтверджується підписом на останній сторінці акта, а також її ознайомлено з наказом Державної адміністрації зв'язку Міністерства транспорту та зв'язку України № 270-02/к від 02 вересня 2010 року про звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу телекомунікаційних мереж Управління стратегії розвитку телекомунікацій Державної адміністрації зв’язку Міністерства транспорту та зв’язку України, на підставі висновків службового розслідування та пункту 6 частини 1 статті 30 Закону України «Про державну службу»про, що також є відповідний підпис позивача.
Крім того, позивач зазначає, що під час звільнення вона перебувала на лікарняному з 02.09.2010 по 06.09.2010, що підтверджує листок непрацездатності від 02.09.2010 Серії АБШ № 185265 виданого Центральною районною поліклінікою Подільського району м. Києва.
При вирішенні питання законності звільнення позивача, суд вважає, що для повного, всебічного та об’єктивного розгляду справи, необхідно дослідити порядок проведеного службового розслідування та обґрунтованість висновків за результатами такого службового розслідування.
Постановою Кабінету Міністрів України від 13.06.2000 № 950 затверджено «Порядок проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування»(далі по тексту –Порядок проведення службового розслідування).
Відповідно до пункту 1 Порядку проведення службового розслідування визначено, що стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування, може бути проведено службове розслідування, зокрема:
- у разі невиконання або неналежного виконання ними службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або заподіяло значну матеріальну чи моральну шкоду громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об'єднанню громадян;
- у разі недодержання ними законодавства про державну службу, службу в органах місцевого самоврядування, антикорупційного законодавства, порушення етики поведінки.
Пунктом 2 Порядку проведення службового розслідування регламентовано, що рішення щодо проведення службового розслідування приймається вищими посадовими особами України, Першим віце-прем'єр-міністром України, Урядовим уповноваженим з питань антикорупційної політики, керівником державного органу (посадовою особою), що призначив на посаду особу, уповноважену на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування, стосовно якої планується проводитися службове розслідування, керівником органу, в якому працює зазначена особа, керівником підрозділу з питань запобігання та протидії корупції відповідного органу.
В наказі Виконуючого обов’язки голови Державної адміністрації зв’язку від 20.08.2010 № 257-02/к, в порушення пункту 2 Порядку проведення службового розслідування не визначено посадових осіб стосовно яких планується проведення службового розслідування.
Згідно з пунктом 7 наведеного Порядку, особа, уповноважена на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування, стосовно якої проводиться службове розслідування, має право:
1) отримувати інформацію про підстави проведення такого розслідування;
2) надавати усні або письмові пояснення, робити заяви, подавати документи, які мають значення для проведення службового розслідування;
3) звертатися з клопотанням про опитування інших осіб, яким відомі обставини, що досліджуються під час проведення службового розслідування, а також про залучення до матеріалів розслідування додаткових документів, видань, інших матеріальних носіїв
інформації стосовно предмета службового розслідування;
4) подавати у письмовій формі зауваження щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності осіб, які його проводять;
5) звертатися з обґрунтованим клопотанням у письмовій формі до керівника органу державної влади, який приймає рішення щодо складу комісії з проведення службового розслідування, про виведення з її складу осіб, які особисто заінтересовані в результатах такого розслідування. Про прийняте за результатами розгляду клопотання рішення письмово повідомляється особа, уповноважена на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування.
В матеріалах справи відсутні відомості про ознайомлення позивача з наказом про проведення службового розслідування, що на думку суду є порушенням прав позивача передбачених пунктом 7 Порядку проведення службового розслідування, так як його фактично було позбавлено права брати участь у службовому розслідуванні.
Судом встановлено, що під час проведення службового розслідування позивач знаходився з 25 серпня 2010 року по 05 вересня 2010 року у щорічній основній відпустці відповідно до наказу Держзв'язку від 11.08.2010 № 194, таким чином під час проведення службового розслідування також порушено частину 3 пункту 3 Порядку проведення службового розслідування, яким чітко закріплено, що період проведення службового розслідування не включає час тимчасової втрати працездатності особою, уповноваженою на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування, стосовно якої воно проводиться, час його перебування у відпустці або службовому відрядженні чи відсутності з інших причин, а також час ознайомлення такою особою, уповноваженою на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування, та керівником органу, в якому він працює, з актом службового розслідування.
У відповідності до пункту 6 Порядку проведення службового розслідування, члени комісії з проведення службового розслідування несуть персональну відповідальність згідно із законодавством за повноту, всебічність і об'єктивність висновків службового розслідування та нерозголошення інформації, що стосується цього розслідування.
Членам комісії надається право:
- отримувати від осіб, уповноважених на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування, інших працівників органу державної влади, в якому працює особа, уповноважена на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування, стосовно якої проводиться службове розслідування, усні чи письмові пояснення, консультації спеціалістів з питань службового розслідування;
- ознайомлюватися і вивчати з виїздом на місце відповідні документи, у разі потреби знімати з них копії та долучати їх до матеріалів службового розслідування;
- отримувати та збирати згідно із законодавством інформацію, пов'язану із службовим розслідуванням, від інших юридичних та фізичних осіб на підставі запиту керівника органу державної влади (посадової особи), який прийняв рішення щодо проведення службового розслідування, або керівника органу державної влади, якому доручено проведення службового розслідування;
- використовувати за погодженням з особами, які опитуються (надають пояснення, консультації) з питань службового розслідування, аудіозасоби з метою фіксації їх пояснень та свідчень;
- вести протокол засідання комісії.
У разі відмови особи, уповноваженої на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування, стосовно якої проводиться службове розслідування, надати пояснення члени комісії складають відповідний акт.
Проаналізувавши вищенаведене, суд приходить до висновку, що комісія з проведення службового розслідування порушила пункт 6 Порядку проведення службового розслідування, а саме: самостійно визначила коло посадових осіб стосовно яких проводити службове розслідування, а також визначила матеріали які необхідно досліджувати, тому що в наказі Виконуючого обов’язки голови Державної адміністрації зв’язку від 20.08.2010 № 257-02/к таких відомостей не зазначено.
Пунктом 8 Порядку проведення службового розслідування закріплено, що за результатами службового розслідування члени комісії складають акт, у якому зазначається:
- факти і суть звинувачень або підозри, які стали підставою для проведення службового розслідування, посада, прізвище, ім'я та по батькові, рік народження, освіта, термін служби у органі державної влади і перебування на займаній посаді особи, уповноваженої на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування, стосовно якої проведено службове розслідування, результати щорічної оцінки виконання особою, уповноваженою на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування, покладених на неї завдань та обов'язків, види заохочення та дисциплінарного стягнення, а також ступінь участі у виконанні окремих доручень (завдань);
- заяви, клопотання, пояснення та зауваження особи, уповноваженої на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування, стосовно якої проведено службове розслідування, обґрунтована інформація про їх відхилення чи задоволення;
- висновки службового розслідування, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, причини та умови, що призвели до порушення, вжиті або запропоновані заходи для їх усунення чи обставини, що знімають з особи, уповноваженої на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування, безпідставні звинувачення або підозру;
- обґрунтовані пропозиції щодо усунення виявлених порушень та притягнення у разі необхідності винних осіб до відповідальності згідно із законодавством.
Дослідивши акт службового розслідування від 02.09.2010 суд зазначає, що в порушення пункту 8 Порядку проведення службового розслідування, в акті не визначено:
- посад, прізвищ, імен та по батькові, року народження, освіти, терміну служби у органі державної влади і перебування на займаній посаді осіб, уповноважених на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування, стосовно яких проведено службове розслідування;
- результатів щорічної оцінки виконання особою, уповноваженою на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування, покладених на неї завдань та обов'язків, види заохочення та дисциплінарного стягнення, а також ступінь участі у виконанні окремих доручень;
- пояснень та зауважень осіб, уповноважених на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування, стосовно яких проведено службове розслідування, обґрунтована інформація про їх відхилення чи задоволення;
- обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність.
В акті службового розслідування відсутні відомості, що під час визначення виду дисциплінарного стягнення члени комісії ураховували ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівників.
Крім того, з акту службового розслідування не вбачається, які саме вимоги законів та інших нормативно-правових актів України були порушенні позивачем, які посадові обов’язки порушенні позивачем, що могло призвести до заподіяння матеріальних збитків державі, а також не зазначено розмірів таких збитків.
Листом Генеральної прокуратури України від 20.09.2010 № 0711/1/8628-10 надана відповідь на звернення позивача щодо незгоди з результатами службового розслідування та рішенням про звільнення із займаної посади, наступного змісту, що оскільки порушені у зверненні питання щодо додержання законодавства при проведенні службового розслідування належать до компетенції Головного управління державної служби України, всі документи направленні до цієї установи, якій доручено повідомити позивача про вжиті заходи.
В обґрунтування незаконності проведеного службового розслідування, позивачем надано лист Головного управління державної служби України від 14.10.2010 № 8395/96-10 з якого вбачається, що службове розслідування щодо правомірності дій посадових осіб Держзв'язку під час підготовки відповідних матеріалів, проводилось на підставі наказу Держзв'язку від 20.08.2010 № 257-02/к з порушенням вимог частини 3 пункту 3, пунктів 7 та 8 Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.06.2000 № 950.
З акту службового розслідування вбачається, що за висновками Національної комісії з питань регулювання зв’язку України, надісланого листом від 28.07.2010 № 01-3549/114 на адресу Міністерства транспорту та зв’язку України, скасування наказів Державного комітету зв’язку та інформатизації України від 22.02.2000 № 33 та від 14.02.2001 № 19 створює передумови для знеособлення міжнародного та міжміського телефонного трафіку його обліку, збільшення «тіньових доходів»операторів телекомунікацій та зменшення доходів до державного бюджету та може призвести до неможливості здійснення ефективного контролю діяльності операторів з боку держави.
Судом встановлено невідповідність висновків комісії з проведення службового розслідування, що підтверджується наявним в матеріалах справи листом Національної комісії з питань регулювання зв’язку України від 28.07.2010 № 01-3549/114, в якому йдеться про скасування наказу Міністерства транспорту та зв’язку України від 17.06.2009 № 708 та зазначено про негативні наслідки, що можуть настати у разі скасування наведеного наказу, а також запропоновано введення в дію нормативного документу, який врегульовує порядок маршрутизації міжнародного та міжміського трафіку, до кінця серпня 2010 року.
Матеріали адміністративної справи містять копію протоколу наради представників Державної адміністрації зв’язку, Національної комісії з питань регулювання зв’язку України, ДП «Український науково-дослідний інститут зв’язку»від 22.01.2010, на якій було прийнято рішення щодо скасування наказів Державного комітету зв’язку та інформатизації України від 14.02.2001 № 19 та від 22.02.2000 № 33.
Крім того, листом Міністерства юстиції України від 04.06.2009 № 972-09-24, направленого на адресу Міністерства транспорту та зв’язку України та Національної комісії з питань регулювання зв’язку України, запропоновано, у зв’язку із втратою чинності Закону України «Про зв'язок», до 20 червня 2009 року визнати таким, що втратив чинність наказ Державного комітету зв’язку та інформатизації України від 14.02.2001 № 19 та наголошено, що у разі невиконання зазначеної вимоги Міністерством юстиції буде розпочато процедуру скасування рішення про державну реєстрацію зазначеного нормативно-правового акта.
Окремим дорученням Міністра транспорту та зв’язку України від 13.07.2010 № 971/15/11-10 на виконання листа Міністерства юстиції України від 25.06.2010 № 24-7/16 щодо результатів перевірки стану додержання законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів та з метою усунення порушень законодавства про державну реєстрацію зобов’язано, зокрема, Держзв’язку підготувати відповідний акт про скасування наказу Міністерства транспорту та зв’язку України від 17.06.2009 № 708, як такого, що підлягав державній реєстрації, але не зареєстрований, і копію акту про його скасування надати Міністерству юстиції.
Відповідно до резолюції заступника голови Держзв’язку В.Альохіна від 15.07.2010 № 1082/7-10 узагальнення результатів виконання Окремого доручення покладено на Юридичне управління відповідача.
Судом було витребувано узагальнення, яке було проведено Юридичним управлінням, за результатами виконання вищенаведеного Окремого доручення.
Представником відповідача не було надано суду витребуваних документів та пояснено, що таке узагальнення не було здійснено.
Першим заступником голови Державної адміністрації зв’язку 17 квітня 2010 року затверджена Посадова інструкція головного спеціаліста відділу телекомунікаційних мереж Управління стратегії розвитку телекомунікацій Державної адміністрації зв’язку, в якій закріпленні, зокрема, основні завдання та обов’язки, права та відповідальність головного спеціаліста.
Проаналізувавши наведену Посадову інструкцію, суд зазначає, що до посадових обов’язків позивача не входило подання на підпис Міністру транспорту та зв’язку України проектів нормативно-правових актів та не входило подання цих документів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України, що також спростовує висновки комісії викладенні в акті службового розслідування від 02.09.2010.
Наказом Міністерства транспорту та зв’язку України від 19.12.2005 № 895 затверджено «Порядок підготовки проектів відомчих нормативно-правових актів Міністерства транспорту та зв’язку України»(далі по тексту - Порядок), яким врегульовано процес підготування, візування, узгодження та подання проектів нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України.
Так, у відповідності до пункту 1.2 Порядку, контроль за організацією роботи з питань підготовки нормативно-правових актів та координація цієї діяльності здійснюється Юридичним департаментом та Управлінням контролю та діловодства Мінтрансзв’язку відповідно до напрямків роботи.
Згідно з пунктом 2.5. Порядку проект, який передбачено затвердити за узгодженням з іншими органами, після його підготовки надсилається на офіційне узгодження їх керівництву.
Пунктом 4.4. Порядку передбачено, що внутрішнє погодження наказу про затвердження проекту нормативного акта здійснюється на зворотному боці останнього аркуша наказу шляхом візування і включає в себе візи заступника Міністра, до компетенції якого відноситься вирішення зазначених у проекті нормативного акта питань, керівників інших заінтересованих підрозділів та юридичної служби.
Відповідно до пункту 6.11. Порядку встановлено, що разом з нормативно-правовим актом до реєструючого органу подаються відомості про офіційне внутрішнє погодження нормативно-правового акта із заінтересованими структурними підрозділами суб’єкта нормотворення, у тому числі пропозиції юридичної служби щодо подання цього акта до Мін’юсту України для державної реєстрації.
Матеріали справи містять засвідчені копії наказів Міністерства транспорту та зв’язку України від 04.08.2010 № 552 «Про визнання такими, що втратив чинність, наказу Державного комітету зв’язку та інформатизації України від 14.02.2001 № 19»та від 04.08.2010 № 553 «Про визнання такими, що втратив чинність, наказу Державного комітету зв’язку та інформатизації України від 22.02.2000 № 33», на зворотному боці яких наявні відповідні візові погодження, а також Аркуші погодження Виконуючого обов’язки голови Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва та Голови Антимонопольного комітету України.
Таким чином, після того, як позивачем було підготовлено та подано на подальше візування проекти наказів, ці накази були розглянуті та погоджені керівниками інших заінтересованих підрозділів та Юридичним департаментом, надані відповідні аркуші погодження, а тільки після цього поданні на підпис до Міністра транспорту та зв’язку України та їх подальшої передачі на державну реєстрацію до Мін’юсту.
Крім того, позивачем надано суду лист Першого заступника голови О. Довгаленко від 24.06.2010 № 5741/3-02-41, відповідно до якого, проекти наказів «Про визнання такими, що втратив чинність, наказу Державного комітету зв’язку та інформатизації України від 14.02.2001 № 19»та «Про визнання такими, що втратив чинність, наказу Державного комітету зв’язку та інформатизації України від 22.02.2000 № 33»були розміщення на офіційному Веб-сайті Міністерства транспорту та зв’язку України, з метою їх оприлюднення.
З повідомлення про оприлюднення вбачається, що зауваження та пропозиції приймаються протягом одного місяця з дня оприлюднення проектів наказів за адресою Державної адміністрації зв’язку та Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва.
За таких обставин, суд вважає, що висновки комісії викладенні в акті службового розслідування стосовно позивача спростовуються вищенаведеним та матеріалами справи.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про державну службу»державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.
Відповідно до пункту 6 статті 30 Закону України «Про державну службу»крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється у разі відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 цього Закону.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про державну службу»громадяни України, які вперше зараховуються на державну службу, приймають Присягу такого змісту: «Повністю усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити народові України, суворо дотримувати Конституції та законів України, сприяти втіленню їх у життя, зміцнювати їх авторитет, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, з гідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов'язки».
Частиною 1 статті 14 вищенаведеного Закону передбачено, що дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює. Згідно зі статтею 16 Закону України «Про державЗа результатами службового розслідування складено акт від 02.09.2010, який за рішенням комісії та відповідно до пункту 8 «Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування»затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.06.2000 № 950 було направлено до Генеральної прокуратури України та Служби безпеки України (листами від 02.09.2010 № 8020/8-01-16 та від 02.09.2010 № 8021/8-01-16), у зв’язку з виявленням ознак корупційних діянь та інших порушень, пов’язаних з корупцією.
За результатами розгляду матеріалів службового розслідування, Генеральна прокуратура України надіслала лист на ім’я заступника Міністра транспорту та зв’язку України –голові Державної адміністрації зв’язку Краснокутському С.В., в якому зазначено, що в акті службового розслідування та долучених матеріалах відсутні дані щодо наявності в діях службових осіб Державної адміністрації зв’язку зокрема ОСОБА_1 ознак корупційного діяння або інших порушень, пов’язаних з корупцією під час підготовки та направлення до Мін’юсту наказів Мінтрансзв’язку.
Враховуючи, що відповідачем не надано суду доказів, які б вказували на порушення позивачем Присяги державного службовця, або належних доказів невиконання чи неналежне виконання позивачем службових обов’язків, перевищення повноважень, порушення обмежень, пов’язаних із проходженням державної служби, а також беручи до уваги, що проведення службового розслідування стосовно діяльності позивача було проведено з суттєвими порушеннями порядку проведення службового розслідування, суд вважає, що звільнення позивача відбулося з порушенням чинного законодавства України, а тому суд приходить до висновку про задоволення позовної заяви.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно із частиною першою статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
У відповідності до статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
При цьому, згідно з пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи із виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана відповідна виплата.
Згідно з п. 4 вказаної постанови при обчисленні середньої заробітної плати за два останні місяці не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов’язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, тощо) та допомога у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю.
В матеріалах справи знаходиться довідка Державної адміністрації зв’язку від 01.02.2011 про середню заробітну плату ОСОБА_1 з якої виходить, що середня заробітна плата складає 2621,28 грн.
Ураховуючи, що позивача було звільнено з 02.09.2010, а постанова суду прийняття 01.02.2010, позивачу підлягає виплаті середній заробіток за 5 місяців.
Судом задовольняється позовна вимога про стягнення з Державної адміністрації зв’язку витрат на юридично-правове обслуговування у сумі 2000 грн., з огляду на таке.
В підтвердження цієї вимоги позивачем надано до суду довідку-розрахунок від 24 листопада 2010 року видану Адвокатським об’єднанням «Егіда», з якої вбачається, що позивачем сплачено адвокату ОСОБА_8 2000 гривень за надання юридично-правової допомоги за ведення адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Державної адміністрації зв’язку про поновлення на роботі, а також надано квитанцію до прибуткового касового ордера № 013 про сплату 2000 гривень.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати наказ Державної адміністрації зв'язку Міністерства транспорту та зв'язку України № 270-02/к від 02 вересня 2010 року про звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу телекомунікаційних мереж Управління стратегії розвитку телекомунікацій Державної адміністрації зв’язку Міністерства транспорту та зв’язку України.
3. Поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу телекомунікаційних мереж Управління стратегії розвитку телекомунікацій Державної адміністрації зв’язку Міністерства транспорту та зв’язку України.
4. Стягнути з Державної адміністрації зв'язку Міністерства транспорту та зв'язку України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
5. Судові витрати в розмірі 3,40 грн. присудити на користь ОСОБА_1 за рахунок Державного бюджету України.
6. Стягнути з Державної адміністрації зв'язку Міністерства транспорту та зв'язку України на користь ОСОБА_1 витрати на юридично-правове обслуговування у сумі 2000 грн. (дві тисячі гривень).
7. Відповідно до статті 256 КАС України постанову в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу телекомунікаційних мереж Управління стратегії розвитку телекомунікацій Державної адміністрації зв’язку Міністерства транспорту та зв’язку України та стягнення з Державної адміністрації зв'язку Міністерства транспорту та зв'язку України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць виконати негайно.
Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Шарпакова В.В.
Судді Бояринцева М.А.
Шейко Т.І.