Харківський окружний адміністративний суд
61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Харків
23 лютого 2011 р. № 2-а- 782/11/2070
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді - Панова М.М.,
за участю:
секретаря судового засідання - Бурхан А.С.,
представників сторін:
позивача - Мазура П.С.,
відповідача - Лавренчук О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідольністю "Завод залізобетонних конструкцій" до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі міста Харкова про скасування податкового повідомлення - рішення та визнання протиправними дій,-
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідольністю "Завод залізобетонних конструкцій" звернулось до Харківського окружного адміністративного суду, з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі міста Харкова, в якому просить суд визнати протиправними дії ДПІ у Червонозаводському районі та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Червонозаводському районі м.Харкова № 0000421820/2р. про визначення податкового зобов"язання зі сплати податку на додану вартість на загальну суму 503269,50 грн. в тому числі за основним платежем 335513,00 гн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 167756,50 грн.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання з’явився та проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях на позов, залучених до матеріалів справи. Посилався на те, що висновки, зроблені в ході перевірки та прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення відповідають вимогам закону.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, вислухавши пояснення представників сторін, з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення проти позову, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі виходячи з наступного.
Встановлено, що 14.10.2010 року ДПІ у Червонозаводському районі міста Харкова було проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ "Завод залізобетонних конструкцій" з питань підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ "СДЖ.Р.Груп " за період з 01.01.2009р. по 31.12.2009р.
За результатами перевірки складено акт № 7262/182/31437310 від 14.10.2010 року згідно висновків яких встановлено порушення ТОВ "Завод залізобетонних конструкцій" ч. 1 ст. 203. 215. п 1 ст. 216. ст. 228, ЦК України в частині недодерження вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ "Завод залізобетонних конструкцій" з постачальником робіт ТОВ "СДЖ.Р.Груп "; п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 . п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість"від 03.04.97р. № 168/97-ВР зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість за березень, квітень 2009 року у розмірі 335513,00грн.
На підставі висновків акту № 7262/182/31437310 від 14.10.2010 року ДПІ у Червоназаводському районі м.Харкова щодо встановлених в діяльності позивача вищезазначеного порушення, згідно підпункту «б» пп.4.2.2 п.4.2 ст.4 та п.п.17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» прийняте податкове повідомлення – рішення № 0000421820/2р. про визначення податкового зобов"язання зі сплати податку на додану вартість на загальну суму 503269,50 грн. в тому числі за основним платежем 335513,00 гн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 167756,50 грн.
Наказом ДПА України № 327 від 10.08.2005року зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.08.2005р. за № 925/11205 затверджено обов’язковий до застосування органами Державної податкової служби України «Порядок оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства».
Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» унормовано правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. Згідно статті 3 названого Закону податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. Стаття 9 Закону регламентує, що підставою бухгалтерського обліку господарський операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення таких операцій. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю її виміру, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно вимог пункту 1.7 вищезгаданого «Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства» факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. Згідно змісту пункту 2.3.2 Порядку за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно, в тому числі, зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення.
Судом встановлено, що 30.01.2009р. № 30/01 між позивачем та ТОВ "СДЖ.Р.Груп " було укладено договір щодо проведення робот по ремонту кровлі складу готової продукції літ. VIII-і на території ТОВ "ЗЗК"; та 02.02.2009р. № 02-02 було укладено договор підряда на виконання ремонтно - будівельних робіт об"єкту „Будівлі адміністративного корпусу літ. ХІV -3" на території ТОВ "Завод залізобетонних конструкцій".
Підставою для висновку про нікчемність угод між ТОВ "Завод залізобетонних конструкцій" та ТОВ "СДЖ.Р.Груп " відповідач зазначає протокол допиту як свідка директора ТОВ "СДЖ.Р.Груп " ОСОБА_3, та порушення відносно нього кримінальної справи за ст. 191 ч. 5 та ч. 2 ст. 205 КК України. Суд зазначає, що відповідачем не надано до суду відомостей щодо притягнення ОСОБА_3 у якості обвинуваченого та винесення обвинувального вироку по цій кримінальній справі. Відповідно до ч. 2 ст. 15 КПК України ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду й відповідно до закону. Крім того, чинним законодавством не передбачено відповідальність суб"єкта господарської діяльності за злочинну діяльність його контрагента. При дослідженні зазначеного протоколу допиту як свідка ОСОБА_3 та постанови про порушення відносно нього кримінальної справи судом не встановлено згадки в цих процесуальних документах щодо ТОВ "Завод залізобетонних конструкцій", договорів, актів прийому - передачі виконаних робіт, податкових накладних по взаємовідносинам між ТОВ "СДЖ.Р.Груп" та ТОВ "Завод залізобетонних конструкцій".
У зв’язку з наведеним вище, відповідачем був зроблений хибний висновок про те, що правочин між ТОВ "Завод залізобетонних конструкцій" та ТОВ "СДЖ.Р.Груп " є нікчемним, оскільки він порушує моральні засади суспільства. Крім того, відповідач в акті перевірки зазначив, що відповідно до п. 1 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Суд зазначає наступне. Згідно із ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Згідно із абзацом 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно із абзацом 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.
Згідно із ч. 1 ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Згідно із ч. 2 ст. 228 ЦК України, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Як вбачається з договорів між ТОВ "Завод залізобетонних конструкцій" та ТОВ "СДЖ.Р.Груп " вказані договори є двосторонніми.
За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Відповідачем не враховано припис акту цивільного законодавства України, який викладений в ч. 1 ст. 204 ЦК України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Суд зазначає, що підставою недійсності правочину, згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, згідно із якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Таким чином, висновок відповідача про наявність ознак нікчемності правочину в усіх укладених між позивачем та ТОВ "СДЖ.Р.Груп " договорах підряду, в розумінні ч. 1 ст. 215 ЦК України - зроблений відповідачем на підставі невірного тлумачення відповідачем змісту вказаної норми матеріального права.
Стаття 215 ЦК України розрізняє нікчемні та оспорювані правочини. Відмінність оспорюваних правочинів від нікчемних правочинів полягає в тому, що оспорювані правочини припускають дійсними, такими, що породжують цивільні права та обов’язки. Проте їхня дійсність може бути оспорена стороною правочину або іншою зацікавленою стороною у судовому порядку. Тобто, в даному випадку існує виключно судовий порядок (спеціальні правила) визнання правочину недійсним. Хоча відповідач і використав в акті перевірки такий термін, як “нікчемний правочин”, відповідач не звернув уваги на те, що згідно із ч. 2 ст. 215 ЦК України нікчемним правочином є правочин, недійсність якого встановлена законом. Відповідачем, при використанні терміну “нікчемний правочин”, не звернуто увагу на те, що недійсність нікчемних правочинів визначена безпосередньо у правовій нормі.
Приписами закону, які прямо передбачають нікчемність правочину, є приписи, які містяться: у ч. 1 ст. 219 ЦК України, відповідно з якою у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним; у ч. 1 ст. 220 ЦК України, відповідно з якою у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним; у абзаці 1 ч. 2 ст. 221 ЦК України, відповідно з якою у разі відсутності схвалення правочину, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності батьками (усиновлювачами) малолітньої особи або одним з них, з ким вона проживає, або опікуном, цей правочин є нікчемним тощо.
Пунктом 11 ч. 1 ст. 10 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.1990 р. № 509-XII встановлено, що органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У матеріалах справах містяться копії податкових накладних за операціями згідно договорів між ТОВ "Завод залізобетонних конструкцій" та ТОВ "СДЖ.Р.Груп ".
Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” визначено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв’язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
Згідно вимог підпункту 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 даного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
В силу вимог підпункту 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.
Матеріалами справи встановлено, що виписані ТОВ "СДЖ.Р.Груп" податкові накладні відповідають вимогам Закону України «Про податок на додану вартість», ТОВ "СДЖ.Р.Груп" станом на момент спірних правовідносин було платником ПДВ, під час здійснення господарських операцій перебувало на обліку в Органах ДПІ, на час вчинення угод знаходилося в ЄДРПОУ, що відповідає вимогам підпункту 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону, де закріплено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
Згідно вимог підпункту 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).
Аналіз вимог Закону України "Про податок на додану вартість" дозволяє суду дійти висновку, що цей спеціальний Закон не передбачає обов'язок платника податків щодо перевірки сплати податку його контрагентами –постачальниками, чи перевірки факту надання такими підприємствами податкової звітності. Також цей Закон не містить вимоги до покупця підтверджувати в будь-якій спосіб факт сплати ПДВ до бюджету продавцем (постачальником) або сплачувати цей податок ще раз, якщо він з будь-якої причини не був сплачений продавцем (постачальником) або іншими юридичними особами по ланцюгу від виробника.
Суд зазначає, що первинні бухгалтерські документи, що містяться у матеріалах справи відображають фінансово-господарську діяльність по контрагентам в повному обсязі.
Законами України "Про Державну податкову службу в Україні", "Про систему оподаткування", "Про податок на додану вартість", не надано право податковим органам визнавати недійсними документи бухгалтерського обліку та податкові накладні. Таке виключне право чинним законодавством України надане лише суду.
З урахуванням вищенаведених норм законодавства України, дійсних обставин справи у сукупності, підтверджених її матеріалами, суд дійшов висновку, що вміщені в акт ДПІ № № 7262/182/31437310 від 14.10.2010 року висновки документально не підтверджені, не ґрунтуються на даних первинного бухгалтерського обліку та первинних документах підприємства, а обґрунтовані на суб’єктивних припущеннях перевіряючого, що не узгоджується із вимогами ч. 2 ст. 19 Конституції України, Законів України “Про ПДВ”, “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність” та вимогами Наказу ДПА України № 327 від 10.08.2005 року зареєстр. в Міністерстві юстиції України № 925/11205, яким затверджено “Порядок оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства”.
Окремо суд зазначає, що згідно вимог п.4 ст.91 Цивільного Кодексу України, цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Згідно із ст. 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців”, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.
З урахуванням зокрема тієї обставини, що на момент здійснення господарських операцій, продавці товарів, робіт, послуг знаходилися в Єдиному державному реєстрі, мали свідоцтва про реєстрацію платником ПДВ, віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість за такими операціями є цілком законним та обґрунтованим.
Порушення кримінальної справи відносно посадових осіб контрагента, саме по собі не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення з державного реєстру, та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних. Закон України “Про податок на додану вартість” не містить відповідних норм, які б зобов’язували замовника товарів, робіт, послуг слідкувати та контролювати діяльність виконавця робіт чи постачальника товарів на предмет порушення норм Кримінального кодексу України.
З аналізу положень вище зазначених законодавчих та нормативно правових актів вбачається, що покупець не може нести відповідальність як за незаконну діяльність виконавця робіт чи постачальника товарів, так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності замовника робіт чи покупця щодо такої.
Приписами ст. 19 Конституції України встановлено, що відповідач - суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 2 КАСУ у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь - якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіркою виконання цих вимог норми процесуального закону з боку відповідача, дотримання вимог щодо обґрунтованості висновків, стосовно обставин спірних правовідносин, які покладені суб’єктом владних повноважень в основу оскаржуваних рішень встановлено не виконання відповідачем п.п. 1, 3-6, 9 зазначеної норми.
Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач правомірність винесеного податкового повідомлення - рішення належним чином не довів.
Висновки перевіряючої особи, що викладені у акті перевірки, не підкріплені жодними доказами і носять характер суб'єктивних припущень.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про невідповідність діючому законодавству прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення № 0000421820/2 від 23.12.2010р. про визначення податкового зобов"язання зі сплати податку на додану вартість на загальну суму 503269,50 грн. в тому числі за основним платежем 335513,00 гн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 167756,50 грн.
З урахуванням вищевикладених обставин, суд вважає, що вимоги позивача правомірні, обґрунтовані і підлягають задоволенню в повному обсязі, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать діючому законодавству та фактичним обставинам справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрать з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
На підставі викладеного,керуючись ст.ст. 9, 11, 71, 94,159, 160–163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –
П О С Т А Н О В И В:
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідольністю "Завод залізобетонних конструкцій" до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі міста Харкова про скасування податкового повідомлення - рішення та визнання протиправними дій - задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправними дії ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова.
Скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова № 0000421820/2 від 23.12.2010р.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня його проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАСУ, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
У повному обсязі постанова виготовлена 28 лютого 2011 року.
Суддя Панов М.М.