Харківський окружний адміністративний суд
61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Харків
16 лютого 2011 р. № 2-а- 559/11/2070
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді - Панова М.М.,
за участю:
секретаря судового засідання - Бурхан А.С.,
представників сторін:
позивача - Ліницької В.В.,
відповідача - Пономарьової І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом Колективної науково-виробничої та комерційної фірми "КОРУШ" до Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова про визнання дій неправомірними та скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
До Харківського окружного адміністративного суду звернулась Колективна науково-виробнича та комерційна фірма "КОРУШ", з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова, в якому просить суд: визнати неправомірними дії ДПІ у Київському районі м.Харкова по проведенню перевірки; скасувати податкове повідомлення -рішення ДПІ у Київському районі № 0000021800\0 від 17.01.2011 року про визначення податкового зобов"язання зі сплати податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 9353, грн. та за штрафними (фінансовими ) санкціями (штрафами) 2338 грн.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити. В обґрунтування позову зазначив , що ДПІ у Київському районі м. Харкова проведено невиїзну документальну перевірку Колективної науково-виробничої та комерційної фірми "КОРУШ" щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Електроспецтех» за II квартал 2010 року. За результатом перевірки складено акт № 7740/18-010/19466675 від 30.12.2010р.та винесено податкове повідомлення –рішення № 0000021800\0 від 17.01.2011 року про визначення податкового зобов"язання зі сплати податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 9353, грн. та за штрафними (фінансовими ) санкціями (штрафами) 2338 грн.
Представник відповідача проти позову заперечував, посилаючись на те, що під час проведення вказаної перевірки та складанню акту перевірки фахівці відповідного податкового органу діяли згідно до вимог чинного податкового законодавства, а прийняте за результатами перевірки рішення є законним, в зв’язку з тим, що у складеному за результатами перевірки акті були зафіксовані порушення вимог Закону України «Про податок на додану вартість», за що у відповідності до Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» позивачу були визначені відповідні податкові зобов’язання на підставі оскаржуваного рішення.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, вислухавши пояснення представників сторін, з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення проти позову, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі виходячи з наступного.
Наказом ДПА України № 327 від 10.08.2005року зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.08.2005р. за № 925/11205 затверджено обов’язковий до застосування органами Державної податкової служби України “Порядок оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства”.
Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”унормовано правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. Згідно статті 3 названого Закону податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. Стаття 9 Закону регламентує, що підставою бухгалтерського обліку господарський операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення таких операцій. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю її виміру, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно вимог пункту 1.7 вищезгаданого “Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства” факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. Згідно змісту пункту 2.3.2 Порядку за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно, в тому числі, зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення.
Матеріалами справи встановлено , що між позивачем Колективним науково-виробничим та комерційною фірмою "КОРУШ" та ТОВ «Електроспецтех», був укладений договір № 39 від 05.04.2010р. про виконання робіт з демонтажу основного і допоміжного обладнання, технологічних трубопроводів м/конструкцій.
30.12.2010р. ДПІ у Київському районі м. Харкова проведено невиїзну документальну перевірку Колективної науково-виробничої та комерційної фірми "КОРУШ" щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Електроспецтех» за II квартал 2010 року.
За результатом перевірки складено акт № 7740/18-010/19466675 від 30.12.2010р. Перевіркою виявлені порушення пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року І68/97-ВР «Про податок на додану вартість» зі змінами та доповненнями, в результаті чого платником занижено податок на додану вартість за 2 квартал 2010 року до сплати в бюджет на суму 9353,00 грн.
На підставі вказаного акту перевірки ДПІ у Київському районі м. Харкова винесене податкове повідомлення-рішення № 0000021800\0 від 17.01.2011 року про визначення податкового зобов"язання зі сплати податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 9353, грн. та за штрафними (фінансовими ) санкціями (штрафами) 2338 грн.
Суд зазначає, що формування податкового кредиту платником ПДВ здійснюється відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, згідно якого податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно із п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Згідно п.п.7.2.6 п.7.2. ст..7 Закону України «Поо ПДВ» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача,та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Згідно п.п.7.3.1 п.7.3 ст,7 Закону України «Про ПДВ» датою виникнення податкових зобов’язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг за готівкові грошові кошти – дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої – дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) – дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.
Судом встановлено, що на час складання спірних податкових накладних ТОВ «Електроспецтех», відповідно до статті 9 Закону України „Про податок на додану вартість” мало статус платника податку на додану вартість, і як наслідок мало право на складання податкових накладних (п.п. 7.2.4 п.7.2 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”).
Згідно п.п.7.7.1, п.7.7 ст.7 Закон України «Про ПДВ» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
Контрагентами були виписані податкові накладні. Податкові накладні, виписані з додержанням вимог п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Сума податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включена до податкового кредиту відповідного періоду, вищезазначені податкові накладні відображені в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних, дані відповідають додаткам 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість та даним декларацій з податку на додану вартість.
Виходячи із вищевикладеного, відповідності до п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» позивач правомірно включили до складу податкового кредиту суми ПДВ.
Таким чином, висновок ДПІ в акті перевірки щодо того, що сторони в порушення вимог Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР „Про податок на додану вартість", із змінами та доповненнями, за наслідками проведеної поставки товарів (послуг) на користь вищезазначених контрагентів не проведено оподаткування податком на Додану вартість за відповідною датою виникнення обсягів таких операцій та не проведено сплату податку на додану вартість до бюджету, не відповідає дійсності.
Підпунктом 7.2.3. п. 7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).
Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).
Датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь- яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.
Відповідно до п. 3.4. Порядку заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року N166 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 липня 1 997 року за N250/2054, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, мають відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, достовірність даних підтверджується: підписом платника, якщо платник - фізична особа, в інших випадках і особа, яка визначена як платник податку на додану вартість, крім фізичних осіб) - підписами відповідальних посадових осіб (керівника, головного бухгалтера) та печаткою, а в разі подання декларації в електронній формі - електронним підписом осіб (які підписують декларацію), зареєстрованим у порядку, визначеному законодавством.
Також, у відповідності до абз. 5 пп. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4 ЗУ від 21.12.2000 року за №2181-111 «Про погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» зі змінами та доповненнями, Податкова звітність, отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому ~ рядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків. У цьому випадку, якщо контролюючий орган звертається до платника податків з письмовою пропозицією надати нову податкову декларацію з виправленими показниками (із зазначенням підстав неприйняття попередньої).
У якості підстав, з яких податковий орган дійшов висновків про порушення Колективної науково-виробничої та комерційної фірми "КОРУШ" вимог податкового законодавства у акті № № 7740/18-010/19466675 відповідач зазначає програмне забезпечення «Системи автоматизоване співставлення податкового кредиту та зобов’язань у розрізі контрагентів, декларацій по податку на додану вартість».
Суд констатує, що аналіз норм Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»свідчить, що програмне забезпечення «Системи автоматизоване співставлення податкового кредиту та зобов’язань у розрізі контрагентів, декларацій по податку на додану вартість»до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків не відноситься.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що згадане програмне забезпечення не є у розумінні Закону N 996-XIV та Наказу ДПА України № 327 від 10.08.05р., зареєстрованого в Мінюсті України за № 925/11205 доказом підтвердження наявності факту порушення вимог податкового законодавства.
Встановлено судом, що усі податкові декларації були подані контрагентами у відповідності до вимог діючого законодавства України. ДПІ в якій перебувають на обліку контрагенти не було надіслано жодних письмових пропозицій щодо надання нової податкової декларації з виправними показниками, як це передбачено зазначеним законом. Всі податкові декларації були прийняті ДПІ.
Також, в акті перевірки відповідач робить висновок, що факт неподання податкових декларацій, недекларування об'єкту оподаткування та податкових зобов'язань з ПДВ та безпідставність складання податкових накладних вищевказаними контрагентами, у сукупності свідчать про відсутність правових підстав формування позивачем податкового кредиту за операціями з придбання товарів, робіт, послуг від вищевказаних підприємств, які фактично не відбулися, оскільки на думку податкового органу в даному випадку нами не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права - виникнення об'єкту оподаткування, що передбачено вимогами п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".
При цьому, акт перевірки не містить посилань на те, які порушення були допущені саме позивачем.
Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства.
Окремо суд зазначає, що згідно вимог п.4 ст.91 Цивільного Кодексу України, цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Згідно із ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців»якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.
З урахуванням зокрема тієї обставини, що на момент здійснення господарських операцій, продавці товарів, робіт, послуг знаходилися в Єдиному державному реєстрі, мали свідоцтва про реєстрацію платником ПДВ, віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість за такими операціями є цілком законним та обґрунтованим.
Подальше ненадання такими підприємствами контрагентами податкової звітності, чи не визнання її податковим органом, як такої, саме по собі не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення з державного реєстру, та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних. Закон України “Про податок на додану вартість” не містить відповідних норм, які б зобов’язували замовника товарів, робіт, послуг слідкувати та контролювати подачу звітності податковим органам з боку виконавця робіт чи постачальника товарів.
З аналізу положення вище зазначених законодавчих та нормативно правових актів вбачається, що покупець не може нести відповідальність як за несплату податків продавцями, так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності покупця щодо такої.
Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.
При цьому Закон України "Про податок на додану вартість" не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.
Крім того, в акті перевірки відповідачем зазначено, що податкові декларації, надані позивачем за вказаний період часу суперечать законодавству, а тому є недійсними, на що зазначаємо наступне.
Відповідно п.п.4.1.2 п.4.1 ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", де указано, що податкова звітність, отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків. У цьому випадку, якщо контролюючий орган звертається до платника податків з письмовою пропозицією надати нову податкову декларацію з виправленими показниками (із зазначенням підстав неприйняття попередньої), то такий платник податків має право: надати таку нову декларацію разом зі сплатою відповідного штрафу; оскаржити рішення податкового органу в порядку апеляційного узгодження.
З положень наведеної норми закону слідує, що законодавець визначив чіткий перелік підстав, за наявності яких податкова звітність може бути не визнана податковим органом як податкова декларація: 1) відсутність обов'язкових реквізитів, 2) відсутність підписів посадових осіб, 3) відсутність печатки платника податків.
Як вбачається з податкової звітності контрагентів, то усі податкові декларації з ПДВ та уточнюючи розрахунки ПП «Елітпромстандарт» та ТОВ «Електроспецтех» були подані у відповідності до вимог діючого законодавства України. ДПІ, в якій перебувають на обліку контрагенти, не було надіслано жодних письмових пропозицій щодо надання нової податкової декларації з виправними показниками, як це передбачено зазначеним законом.
Крім цього, на податкових деклараціях з ПДВ та уточнюючих розрахунках міститься штампи ДПІ про отримання податкової звітності.
Також, відповідно до квитанцій за №2 вказується, що податкова звітність ПП «Елітпромстандарт» та ТОВ «Електроспецтех» була прийняті успішно на районному рівні.
Відповідності до п. 7.5 Наказу ДПА України за №233 від 10.04.08 «Про подання податкової електронної звітності», - підтвердженням платнику податків прийняття його податкових документів до бази даних ДПС є друга квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, в якій визначаються реквізити прийнятого податкового документа в електронній формі, відповідність податкового документа в електронній формі затвердженому формату (стандарту) електронного документа, результати перевірки ЕЦП, інформація про платника податків, дата та час приймання, реєстраційний номер, податковий період, за який подається податкова звітність, та дані про відправника квитанції. На цю квитанцію накладається ЕЦП органу ДПС, здійснюється її шифрування та надсилання платнику податків засобами телекомунікаційного зв'язку. Другий примірник другої квитанції в електронному вигляді зберігається в органі ДПС. .
Відповідно до п.п. 4.13.5. Наказу ДПА України від 31.12.08 за N827 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо централізованого приймання та комп'ютерної обробки податкової звітності платників податків в ОДПС України», - ЦОЕЗ АЗ здійснює приймання звітів від платників податків, у тому числі через оператора, після чого обробляє звіти, формує і направляє платнику податків другу квитанцію, якою засвідчує факт і час приймання звітності.
Відповідно до п.п. 4.13.8. зазначеного Наказу, - факт приймання звіту в електронній формі адресатом звітності від платника податків підтверджується другою квитанцією, у якій визначаються реквізити прийнятого податкового документа в електронній формі, відповідність податкового документа в електронній формі формату (стандарту) електронного документа, результати перевірки ЕЦП, інформація про платника податків (назва та код ЄДРПОУ підприємства), дата та час приймання звіту, реєстраційний номер, податковий період, за який подається звіт, та дані про відправника квитанції. На цю квитанцію накладається ЕЦП центром обробки електронних звітів, здійснюється її шифрування, після чого друга квитанція надсилається платнику податків засобами телекомунікаційного зв'язку. Датою та часом надання податкового документа в електронному вигляді до органів ДПС є дата та час, зафіксовані у першій квитанції.
У відповідності до вказаних норм права, квитанція за №2 свідчить про те, що звіти контрагентів за перевіряємий період по ПДВ були прийняті та внесені до бази звітів ДПА України.
Згідно з п.4.1 Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби України" (затверджено наказом ДПА України від 18.07.2005р. №276, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.08.2005р. за №843/11123; далі за текстом - Інструкція) нарахуванню в особових рахунках платників підлягають податкові зобов'язання, штрафні санкції та пеня, самостійно визначені платником.
Доказів прийняття щодо зазначеної декларації рішення в порядку п.п.4.1.2 п.4.1 ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" відповідачем не надано.
Що стосується твердження відповідача про те, що у результаті порушення контрагентами позивача своїх податкових зобов'язань, приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад), угоди, укладені з позивачем мають протиправний характер, а такий правочин, внаслідок якого неправомірно віднесений ГІДВ до складу податкового кредиту за рахунок позивача по суті спрямований на незаконне заволодіння майном держави, суперечить інтересам держави і суспільства, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже згідно ст. 228 ЦК України є нікчемним, вважаємо за необхідне зазначити наступне.
Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Обґрунтування відповідача щодо нікчемності правочинів не є підставою для визнання таких правочинів нікчемними, оскільки відповідачем не доведено, на підставі якої саме статті Цивільного кодексу України правочини, вчинені між нашим підприємством та нашими контрагентами є нікчемними.
Крім того, пунктом 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).
Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Суд зазначає, що відповідачем не надано доказів, що договори, які були укладені між нашим підприємством та контрагентами, визнані судом недійсними.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України та згідно з позицією Верховного Суду України, викладеною в Узагальненнях "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 24.11.2008 р. - законодавцем закріплено презумпцію правомірності правочину. Правомірність є конститутивною ознакою правочину, як юридичного факту.
Згідно з приписами частини 2 статті 215 ЦК України правочин є нікчемним лише, якщо його недійсність встановлена законом.
Згідно з частиною 1 статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. Отже відповідач при складанні акту перевірки та прийнятті на його підставі оскаржуваного повідомлення-рішення, вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою, визнав вищезазначені договори, укладені між нашим підприємством - з одної сторони та ТОВ «Електроспецтех» - з другої сторони, недійсними.
Що стосується проведення перевірки, то повідомляємо, що відповідно до ст. 19 Конституції України встановлено, що відповідач - суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, Державна податкова служба повинна керуватись в своїй діяльності нормами законів та нормативних актів.
Підстави та порядок проведення органами державної податкової служби планових і позапланових виїзних перевірок своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) передбачено ст.11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні».
Статтею 11-2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» передбачено, що посадові особи органу державної податкової служби вправі приступити до проведення планової або позапланової виїзної перевірки за наявності підстав для її проведення.
Посилання податкової інспекції на ст.11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» №509-ХІІ від 04.12.1990 року не мають під собою правового підґрунтя. Як вказано в акті перевірки ДПІ проведено документальну невиїзну перевірку підприємства.
Відповідно до приписів Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-ІІІ від 21.12.2000 року камеральною вважається перевірка, яка проводиться контролюючим органом виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях, без проведення будь-яких інших видів перевірок платника податків.
Посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримуватись Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.
Враховуючи викладене, суд вважає помилковим та безпідставним висновок відповідача про порушення Колективною науково-виробничою та комерційною фірмою "КОРУШ" п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”
Відповідно до ст. 2 КАСУ у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь - якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіркою виконання цих вимог норми процесуального закону з боку відповідача, дотримання вимог щодо обґрунтованості висновків, стосовно обставин спірних правовідносин, які покладені суб’єктом владних повноважень в основу оскаржуваних рішень встановлено не виконання відповідачем п.п. 1, 3-6, 9 зазначеної норми.
Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для визначення податкового зобов"язання по КНВКФ "КОРУШ" у розмірі 9353, грн. та за штрафними (фінансовими ) санкціями (штрафами) 2338 грн., внаслідок чого податкове повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м. Харкова підлягає скасуванню.
З урахуванням вищевикладених обставин, суд вважає, що вимоги позивача правомірні, обґрунтовані і підлягають задоволенню в повному обсязі, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать діючому законодавству та фактичним обставинам справи.
Відповідно до ст. 94 КАС України, враховуючи, що рішення приймається на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд дійшов висновку про необхідність стягнення сплаченого державного мита з держбюджету на користь позивача.
На підставі викладеного,керуючись ст.ст. 9, 11, 71, 94, 159, 160–163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –
П О С Т А Н О В И В:
Адміністративний позов Колективної науково-виробничої та комерційної фірми "КОРУШ" до Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова про визнання дій неправомірними та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити в повному обсязі.
Визнати неправомірними дії ДПІ у Київському районі м.Харкова по проведенню перевірки Колективної науково-виробничої та комерційної фірми "КОРУШ".
Скасувати податкове повідомлення -рішення ДПІ у Київському районі № 0000021800\0 від 17.01.2011 року.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня його проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАСУ, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження
У повному обсязі постанова виготовлена 21 лютого 2011 року.
Суддя Панов М.М.