П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 січня 2022 року м. Київ

Справа № 759/3100/20

Провадження: № 22-ц/824/1021/2022

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.,

суддів Андрієнко А.М., Нежури В.А.

секретар Івасенко І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги адвоката Євсєєва Віктора Вікторовича в інтересах ОСОБА_1

на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 19 жовтня 2021 року

та на додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 18 листопада 2021 року, ухвалені під головуванням судді Коваль О.А.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання безпідставним факту набуття і збереження грошових коштів та стягнення коштів як безпідставно отриманих,

в с т а н о в и в :

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 13.12.2019 року ОСОБА_2 отримав від нього грошові кошти у розмірі 2 000 000 грн, про що складена відповідна розписка. Грошові кошти надавались відповідачу для виконання проектних робіт і погодження технічного рішення по об`єкту багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 . На теперішній час відповідач свої зобов`язання не виконав, жодні перемовини з приводу виконання відповідачем зобов`язань між ними, сторонами, не ведуться. 29.11.2019 року ним, позивачем, відповідачу була направлена вимога про повернення належних йому коштів, які знаходяться у володінні ОСОБА_2 без достатньої правової підстави, однак, вказана вимога залишилась без виконання. Вважав, що наявність розписки від 13.12.2016 року підтверджує лише передачу та одержання грошових коштів, а не виникнення договірних правовідносин, у зв`язку з чим просив суд стягнути з відповідача на свою користь 2 000 000 грн, 3% річних за період з 12.12.2019 року по 12.02.2020 року у розмірі 10 336,85 грн, пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за період з 12.12.2019 року по 12.02.2020 року у розмірі 44811,06 грн.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 19 жовтня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Додатковим рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 18 листопада 2021 року заяву адвоката Нагорного О.В. в інтересах ОСОБА_2 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000 грн.

Не погодившись із такими судовими рішеннями, адвокат Євсєєв В.В. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що складена відповідачем розписка не містить усіх необхідних умов договору, які необхідні для укладення договору про надання послуг, або підряду (предмет договору, строки виконання, кінцева ціна, порядок передачі виконаних робіт тощо), відсутні первинні бухгалтерські документи на підтвердження укладення договору, акт тощо. Твердження відповідача про те, що за нього його зобов`язання виконав ФОП ОСОБА_3 не відповідає дійсності та спростовується наявним в матеріалах справи завданням на проектування, що підписане ФОП ОСОБА_3 та позивачем. Окрім того, відповідач не є ФОП, не має відповідних ліцензій, дозволів і сертифікатів на виконання проектних робіт. Відповідач до даного завдання жодного відношення не має. Вказував, що правовідносини між позивачем та ФОП ОСОБА_3 виникли із договору підряду на проведення проектних та пошукових робіт (стаття 888 ЦК України). Вказував, що за відсутності письмових договорів та актів, показання свідка ФОП ОСОБА_3 не можуть бути належним та допустимим доказом виконання ним роботи на замовлення відповідача. Також зазначив, що представником позивача у суді першої інстанції було зазначено про те, що вказана у позові стаття 1212 ЦК України є некоректною, проте суд має самостійно застосувати необхідні норми матеріального права та прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Мотивуючи апеляційну скаргу на додаткове рішення, адвокат Євсєєв В.В. в інтересах ОСОБА_1 посилався на те, що грошові кошти на оплату правничої допомоги були перераховані відповідачем юридичній особі АО «Універсальний правовий центр», а не адвокату як фізичній особі, що свідчить про те, що відповідач як замовник послуг отримав саме юридичну допомогу, а не правничу (правову), що суперечить положенням статті 137 ЦПК України та не є підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Також зазначив, що перераховані в акті приймання-передачі наданих послуг види послуг не дають змоги визначити об`єм та кількість опрацьованих матеріалів, їх відношення до предмету спору, більше того, розмір витрат на правову допомогу не є співмірним із складністю справи. Просив скасувати додаткове рішення та відмовити відповідачу у задоволенні заяви про стягнення судових витрат.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 23 грудня 2021 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

У відзивах на апеляційні скарги адвокат Нагорний О.В. в інтересах ОСОБА_2 заперечував проти апеляційних скарг та зазначив, що факт наявності між сторонами договірних відносин, що виникли із договору про надання послуг від 13 грудня 2016 року, укладеного в простій письмовій формі у вигляді розписки, встановлено судом. Вказаний факт підтверджується письмовими доказами, показаннями свідка, а також поясненнями самого позивача. Хибними вважав доводи скаржника про те, що укладений між сторонами договір повинен підтверджуватись первинним документом, який містить відомості про господарську операцію, оскільки договір про надання послуг від 13 грудня 2016 року укладений між фізичними особами, які не зобов`язані вести бухгалтерський облік. Вказував, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків встановлених законом. Розписка від 13 грудня 2016 року, яка є договором про надання послуг, укладеним у простій формі, містить вказівку на його умови, на сторін договору, предмет договору і ціну. Більше того, суд встановив факт виконання цього договору відповідачем та факт прийняття позивачем такого виконання, і, позивач не оспорює і не заперечує цього факту. Також зазначив, що єдиною фактичною підставою позову ОСОБА_1 було одержання відповідачем грошових коштів без будь-яких правових підстав, жодними іншими обставинами позивач свої вимоги не обґрунтовував. Отже, у суду не було жодних підстав застосувати інші норми матеріального права, адже позивач до самих судових дебатів заперечував наявність між ним та відповідачем договірних відносин, лише в судових дебатах представник позивача усно визнав факт існування між сторонами договірних правовідносин. Заяв про зміну підстав позову в порядку ст. 49 ЦПК України позивач не подавав, а в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Також відмітив, що позивачем пропущено строк позовної давності на звернення позивача до суду із вказаним позовом, про що відповідачем було заявлено у відзиві на позовну заяву.

Щодо законності та обґрунтованості додаткового рішення адвокат Нагорний О.В. в інтересах ОСОБА_2 зазначив, що доводи апеляційної скарги ґрунтуються на неправильному тлумаченні представником позивача норм процесуального права щодо відшкодування судових витрат. Адвокат може здійснювати адвокатську діяльність у складі адвокатського об`єднання. Оскільки він, адвокат Нагорний О.В., здійснює свою професійну діяльність саме таким чином, договір про надання правової допомоги укладався позивачем саме з АО «Універсальний правовий центр», а тому є цілком очевидною сплата відповідачем коштів за надання правової допомоги саме на банківський рахунок юридичної особи - адвокатського об`єднання. Відповідачем до суду першої інстанції були надані усі необхідні документи щодо обсягу наданих адвокатом послуг, а тому у суду першої інстанції, за відсутності заперечень з боку позивача, не було підстав для відмови у задоволенні заяви про стягнення судових витрат. За відсутності клопотання позивача про зменшення розміру судових витрат суд позбавлений права на зменшення такого розміру за власною ініціативою.

Просив рішення суду першої інстанції та додаткове рішення залишити без змін, апеляційні скарги залишити без задоволення та відшкодувати ОСОБА_2 судові витрати, понесені у зв`язку з апеляційним переглядом справи.

В судовому засіданні адвокат Євсєєв В.В. в інтересах ОСОБА_1 підтримав апеляційній скарги з підстав, викладених у ній, та просив їх задовольнити.

Адвокат Нагорний О.В. в інтересах ОСОБА_2 заперечував проти апеляційної скарги, просив рішення та додаткове рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Вислухавши пояснення учасників справи, які з`явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають.

Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, 13 грудня 2016 року ОСОБА_2 складено розписку про те, що він отримав від ОСОБА_1 кошти в розмірі 2 000 000 грн для виготовлення проектних робіт і погодження технічного рішення по об`єкту багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1.

29 листопада 2019 року ОСОБА_1 направив ОСОБА_2 вимогу про повернення грошових коштів у розмірі 2 000 000 грн, які були перебазовані помилково та знаходяться у ОСОБА_2 без достатньої правової підстави.

Вказана вимога отримана відповідачем 09 січня 2020 року та залишена без виконання.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із існування між сторонами договірних відносин, про що в судових дебатах зазначив і представник позивача, зокрема, щодо надання послуг, які були укладені в простій письмовій формі у вигляді розписки від 13.12.2016 року, що, у свою чергу, виключає можливість застосовування положень ст. 1212 ЦК України.

Задовольняючи заяву відповідача про стягнення судових витрат та ухвалюючи у справі додаткове рішення, суд першої інстанції, зважаючи на відсутність заперечень позивача щодо розміру судових витрат на правову допомогу, понесених відповідачем, вважав доведеними понесені ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 40 000 грн.

Перевіряючи вказані висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22 березня 2016 року у справі № 6-2978цс15 та від 03 червня 2016 року у справі № 6-100цс15.

Згідно із частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 11, частинами першою, другою статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

У той же час сама лише наявність укладеного між сторонами договору не є достатньою підставою для віднесення до договірних будь-яких правовідносин, що виникають між цими особами. Для визнання відповідних зобов`язань між сторонами договірними необхідним є встановлення факту їх виникнення саме на підставі умов та на виконання відповідного договору. Сплата однією стороною грошових коштів другій стороні поза межами платежів, передбачених договором чи договорами, зокрема переплата понад визначену в договорі (договорах) суму, не може бути визнана такою, що здійснена на підставі відповідного договору.

Аналогічний висновок міститься у пункті 43 постанови Верховного Суду від 20 грудня 2018 року у справі № 920/169/18.

Відповідно до статті 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Для застосування зазначеної норми необхідно, по-перше, щоб одна особа набула (зберегла) майно за рахунок іншої. Збільшення або збереження в попередньому розмірі майна однієї сторони є результатом відповідного зменшення майна у іншої сторони. По-друге, необхідно, щоб набуття майна однією особою за рахунок іншої відбулося без достатньої правової підстави, передбаченої законом або угодою. Безпідставно набуте майно повертається тому, за рахунок кого було набуте.

Вирішуючи питання про застосування/незастосування статей 1212, 1213 ЦК України, суд має встановити, зокрема, наявність/відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за результатами дослідження на підставі належних та допустимих доказів у справі, та встановити безпосередньо сам факт набуття або збереження майна відповідачем за рахунок позивача.

Суд першої інстанції правильно встановив правову природу розписки, виданої ОСОБА_2 , оскільки за її змістом він отримав в якості оплати за виготовлення проектної документації та погодження технічного рішення по об`єкту багатоквартирного будинку 2 000 000 грн.

Отже, зміст розписки свідчить про наявність між сторонами договірних правовідносин щодо надання послуг. Договір був укладений між сторонами у простій письмовій формі, шляхом написання розписки, в якій зазначений предмет договору - надання послуг з виготовлення проектної документації та погодження технічного рішення по об`єкту багатоквартирного будинку, сторони договору - замовник ОСОБА_1 і виконавець ОСОБА_2 , ціну договору - 2 000 000 грн.

Тобто, у договорі про надання послуг від 13 грудня 2016 року визначені істотні умови, які є необхідними для договору даного виду, а тому доводи апеляційної скарги про те, що розписка не містить усіх необхідних умов договору, які необхідні для укладення договору про надання послуг, є безпідставними.

Не приймаються колегією суддів до уваги і доводи скаржника про те, що факт укладення договору про надання послуг спростовується відсутністю первинних бухгалтерських документів, акту тощо, оскільки договір від 13 грудня 2016 року укладений між фізичними особами, яких закон не зобов`язує вести бухгалтерський облік.

Та обставина, що відповідач не є ФОП, не має ліцензій, дозволів і сертифікатів на виконання проектних робіт не доводить факту неможливості укладення ОСОБА_2 , який не перебуває у статусі фізичної особи-підприємця, договору про надання послуг.

Виконання відповідачем умов вказаного договору виявилось пошуці необхідних фахівців для виконання відповідної роботи та подальшої організації процесу виготовлення проектної документації та погодження технічного рішення по об`єкту багатоквартирного будинку,.

Наведені в апеляційній скарзі доводи щодо неукладення між сторонами будь-якого договору є неприйнятними і з огляду на те, що існування між сторонами договірних відносин щодо надання послуг, було встановлено судом першої інстанції в судовому засіданні на підставі наявних в матеріалах справи доказів, пояснень свідка.

Слід відмітити, що в матеріалах справи наявні докази на підтвердження виконання умов договору про надання послуг, зокрема, долучені до відзиву на позов копії робочого проекту № 12-2/2016 «Будівництво мереж 10кВ для електропостачання житлових будинків за адресою: АДРЕСА_1 І етапу» , технічного рішення, виданого ПрАТ «Київобленерго» №К-00-16-1201, К-00-16-1202, К-00-16-1203 від 23.11.2018 року до проектної документації, яким робочий проект № 12-2/2016 погоджено.

Позивач не оспорює і не заперечує цього факту.

При цьому, показання свідка ОСОБА_3 підтверджують факт залучення його до розроблення робочого проекту № 12-2/2016 саме ОСОБА_2 та оплату його послуг відповідачем.

Будь-яких доказів про те, що послуги ФОП ОСОБА_3 були сплачені саме позивачем, останнім суду не надано.

З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що показання свідка ФОП ОСОБА_3 не можуть бути належним та допустимим доказом виконання ним роботи на замовлення відповідача, оскільки згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. При цьому, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Повно та об`єктивно оцінивши наявні в матеріалах справи докази та показання свідка ФОП ОСОБА_3 у їх сукупності та співвставивши їх із поясненнями сторін, суд першої інстанції правильно встановив існування договірних відносин між сторонами, що виключає можливість застосовувати ст. 1212 ЦК України, та обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги про те, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення статті 1212 ЦК України, а суд першої інстанції повинен був самостійно застосувати необхідні норми матеріального права, колегія суддів звертає увагу на те, що застосування конкретної норми матеріального права залежить від підстав та предмета позову, обов`язок щодо визначення яких покладено на позивача.

Посилаючись у позовній заяві як на підставу для стягнення грошових коштів з відповідача, який зберігає їх у себе без достатньої правової підстави, позивач мав довести відсутність договірних зобов`язань між ним та відповідачем. Проте, як правильно встановлено судом першої інстанції, вказані обставини не були доведені позивачем під час розгляду цієї справи.

Заяви про зміну підстав позову, яка б породжувала певні правові наслідки, зокрема, виникнення в суду обов`язку надати іншу правову кваліфікацію відносинам сторін, позивачем подано не було.

Отже, судом першої інстанції повно і всебічно досліджено наявні у справі докази та дана їм належна правова оцінка, правильно встановлено обставини справи, в результаті чого ухвалено законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права, а відтак відсутні підстави для скасування рішення Святошинського районного суду міста Києва від 19 жовтня 2021 року.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо додаткового рішення, колегія суддів виходить з наступного.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Це підтверджується і такими нормами ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Такого Висновку дійшла Велика Палата Верховного суду у постанові від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18), постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 753/15683/15, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 червня 2019 року у справі № 910/3929/18 та інших.

Зменшення розміру суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принцип диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (постанови Верховного суду від 24 листопада 2020 року у справі № 911/4242/15 та від 19 липня 2021 року у справі № 910/16803/19.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента у судовому процесі, відповідач надав суду копію договору про надання правничої (правової) допомоги № 14-08/1-21 від 14.08.2021 року, додаток № 1 до договору про надання правничої (правової) допомоги № 14-08/1-21 від 14.08.2021 року, акт приймання-передачі від 23.10.2021 року, рахунок-фактуру № 14-08/1-21 від 23.09.2021 року, виписка по рахунку від 23.09.2021 року.

Згідно додатку № 1 до договору про надання правничої (правової) допомоги № 14-08/1-21 від 14.08.2021 року робота адвоката у справі, в тому числі, аналіз, консультування клієнта, ознайомлення з матеріалами справи, складання документів, заяв та клопотань вартує 2 000 грн за годину роботи адвоката та 2 000 грн за судове засідання за участю адвоката.

Згідно акту приймання-передачі адвокатом було витрачено 1 годину на опитування відповідача та вивчення ним документів на предмет з`ясування обсягу правової допомоги, 1 годину на підготовку заяви про ознайомлення з матеріалами справи та ознайомлення з матеріалами справи в суді першої інстанції, 6 годин на підготовку до розгляду справи, а саме: аналіз змісту позовної заяви та доданих до неї доказів, аналіз причини виникнення конфлікту, визначення характеру спірних правовідносин, вивчення законодавства, підбір та наліз судової практики, консультація відповідача та узгодження з ним процесуальної стратегії захисту, 5 годин на підготовку відзиву на позовну заяву, узгодження його змісту з ОСОБА_2 , коректування відзиву, оформлення додатків до нього, підготовка заяви про допит свідка подання відзиву до суду та направлення його позивачу, 4 години на підготовку заперечень на відповідь на відзив, узгодження його змісту з відповідачем, коректування заперечень, їх подання до суду першої інстанції та направлення позивачу, 3 години на участь у судових засідання.

Загальна сума за надання правничої допомоги за договору про надання правничої (правової) допомоги № 14-08/1-21 від 14.08.2021 року склала 40 000 грн.

Сума гонорару у вказаному розмірі погоджена між відповідачем та адвокатом у додатку № 1 до договору про надання правничої (правової) допомоги № 14-08/1-21 від 14.08.2021 року та акті приймання-передачі наданих послуг, а також оплачена відповідачем на підставі виписки по рахунку від 23.09.2021 року.

Витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000 грн підтверджені належними доказами щодо надання адвокатом правничих послуг позивачу та понесення останнім таких витрат, при цьому, слід відмітити, що вказані докази були надані суду у строк, визначений процесуальний законом.

Заперечень з приводу заявленого розміру витрат на правову допомогу та клопотання про зменшення розміру суми судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем подано не було, а тому у суду першої інстанції не було обґрунтованих підстав для відмови у стягненні з позивача на користь відповідача судових витрат на правову допомогу, оскільки такі вимоги підтверджені належними та допустимими доказами.

Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції повно і всебічно досліджено наявні у справі докази та дана їм належна правова оцінка, правильно встановлено обставини справи, в результаті чого ухвалені законні й обґрунтовані рішення, які відповідає вимогам матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених підстав, апеляційні скарги адвоката Євсєєва В.В. в інтересах ОСОБА_1 підлягають залишенню без задоволення, а рішення Святошинського районного суду міста Києва від 19 жовтня 2021 року та додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 18 листопада 2021 року залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги адвоката Євсєєва Віктора Вікторовича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 19 жовтня 2021 року та додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 18 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 03 лютого 2022 року.

Головуючий Т.О. Невідома

Судді А.М. Андрієнко

В.А. Нежура